Нині зима гріховна покаянням припинилася і льод невір 'я бого-пізнаням розтопився

Сьогодні весна красується, оживляючи земне єство, і бурхливі вітри, повіваючи, плоди множать, і земля, насіння живлячи, зе­лену траву родить. Весна бо красна є віра Христова, яка хре­щенням одроджує людське єство.

Нині дерева парості випускають, і квітами пахощі процвіта­ють, і сади вже солодкі видають пахощі, і робітники, з надією трудячись, плододавця Христа прикликають.

Нині орачі слова, словесних телят до духовного ярма приво-дячи, і хресне рало в мислених борознах заглиблюючи, і борозну покаяння прокладаючи, сім 'я духовне всипаючи, надіями май­бутніх благ веселяться.

Кирило Туринський був не тільки оратором та письменником, а й учителем риторики, радив бути уважним до слова, шукати відповідні слова у рідній мові для прикрашання достойних діянь.

Основним стилістичним прийомом Кирила Туровського була ритмізована антитеза, зокрема протиставлення божої і людської природи в образі Христа:

Пан наш Ісус Христос розп 'ятий, як людина, — але як Бог — сонце затьмарив, місяць зробив кривавим, і було темно по всій землі. Як людина, він крикнув та віддав дух, — але як Бог — стру­сив землю, і каміння розпалося. Як земного царя, стерегла його сторожа та лежав він запечатаний у могилі, — але як Бог — з ангельськими воїнами в твердині пекла бісівським силам наказу­вав... тому він з небес зійшов і втілився, і став людиною, — щоб трухляве оновити і на небеса вивести. Списом пробито йому реб­ра, — щоб він відвернув полум 'яну зброю, яка забороняє людині вступити до раю. Кров свою виточив із ребер, —та тим очистив тілесні плями й душу людську освятив, зв 'язано його і тернами увінчано, — щоб від кайданів диявольських людей звільнити та терня омани бісівської викорінити. В гріб покладено його, як мер­твого, — щоб він усі віки померлим життя дарував. Камінням з печаткою його заперто, — щоб він пекельні ворота та вереї до­щенту розбив. Для всіх, видно, стерегла його сторожа, але незри­мим зійшов він до пекла і зв 'язав сатану...¹.