Главная Случайная страница


Полезное:

Как сделать разговор полезным и приятным Как сделать объемную звезду своими руками Как сделать то, что делать не хочется? Как сделать погремушку Как сделать так чтобы женщины сами знакомились с вами Как сделать идею коммерческой Как сделать хорошую растяжку ног? Как сделать наш разум здоровым? Как сделать, чтобы люди обманывали меньше Вопрос 4. Как сделать так, чтобы вас уважали и ценили? Как сделать лучше себе и другим людям Как сделать свидание интересным?


Категории:

АрхитектураАстрономияБиологияГеографияГеологияИнформатикаИскусствоИсторияКулинарияКультураМаркетингМатематикаМедицинаМенеджментОхрана трудаПравоПроизводствоПсихологияРелигияСоциологияСпортТехникаФизикаФилософияХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника






Ораторство Демосфена. Прекрасно прославитися найвищими достоїнствами, дарованими долею, але набагато прекрасніше — бути причетним до всякого славного діла завдяки власній





 

Прекрасно прославитися найвищими достоїнствами, дарованими долею, але набагато прекрасніше — бути причетним до всякого славного діла завдяки власній наполегливості

 

У класичній давньогрецькій риториці Демосфен (384—322 рр. до н. е.) став вершинною постаттю — її символом. Цьому сприяло те, що більшого патріота й захисника серед ораторів, як Демосфен, Давня Греція не знала. З одного боку, саме це патріотичне почуття надихало його досягти вершин в ораторському мистецтві, а з дру­гого — особиста незавидна доля. Хворобливий хлопець-сирота, якого розорили нахабні опікуни, дійшовши повноліття, почав відстоювати свої права на спадкове майно, а для цього брав уроки у вже відомого оратора у спадкових справах- Ісея і виграв процес. Набравшись у такий спосіб певного ораторського досвіду, Демос­фен став логографом. Проте у виступах перед великою публікою зазнав невдач. Погана дикція, нервовий тік плечей, часте дихання не подобалися слухачам. Плутарх цю історію Демосфена описав так. У розпачі після поразки, закрившись плащем, ішов Демосфен додому, його проводив вірний приятель актор Сатир. І Демосфен йому поскаржився, що віддає всі сили красномовству, але публіка шанує не його, а якихось п'яниць, що не сходять з підмостків. Са­тир попросив Демосфена прочитати щось з Евріпіда або Софокла. Демосфен виконав прохання. Цей самий текст прочитав і Сатир, але з іншим настроєм, і Демосфен зрозумів, у чому програвав. Треба думати, як подати, зіграти промову, бо самі собою вправи успіху не принесуть. Демосфен облаштував у підземеллі кімнату для за­нять і щоденно вчився там акторській грі, вдосконалював дикцію, змінював голос. Все життя підпорядковував меті стати прекрасним оратором. Заради цієї мети аналізував бесіди, зустрічі, розмови, виступи інших ораторів. Запам'ятавши чужу гарну промову, нама­гався розкласти в ній всі ходи міркувань, доказів і спростувань, потім шукав інший шлях, свій, виразити цю саму думку. Оскільки в Афінах навіть судовому ораторові доводилося виступати на площі перед тисячами суддів-слухачів, а Демосфен мріяв бути політич­ним оратором і виступати перед Народними зборами, де ще більше слухачів, то він почав фізично загартовуватися, тренувати дихан­ня і голос: піднімався в гори, читаючи вірші, набравши в рот камінців, перекрикував шум моря, відпрацьовував жести й міміку. Щоб позбавитися нервового посмикування лівого плеча, підвішу­вав над ним меч. І, нарешті, таки зробив з себе прекрасного оратора. Такі тренування привчили Демосфена завжди готуватися до про­мови. Він не виступав без попереднього обдумування промови, і через це над ним піджартовували. Демосфен же доводив, що істин­ний прихильник демократії повинен готуватися до промови, бо це знак поваги до народу, віра в силу слова. Тільки прихильники олі­гархії покладаються на силу рук, а не слів. Скромному і працьови­тому Демосфену було соромно, якщо на світанку хтось ставав до роботи раніше за нього.

Демосфен усе життя був пристрасним прихильником демократії і патріотом Афін. У цьому йому не було рівних, перемагав він щи­рістю і пристрастю, тому що не мав ані політичної, ані фінансової, ані військової влади. Однак добре розумівся у зовнішній політиці і свої пропозиції проводив як постанови через Народні збори і раду п'ятисот. Він був радником з міжнародних справ, брав участь у дебатах і посольських делегаціях, мав талант дипломата, аналітика, публіциста.

Політичний пафос Демосфена спрямований на боротьбу з тира­нією і захист демократії. Демосфен вважав, що «не слово і не звук голосу цінні в оратора, а те, щоб він прагнув до того ж, до чого прагне народ, і щоб він ненавидів чи любив тих самих, кого нена­видить чи любить батьківщина». Намагаючись об'єднати еллін­ський світ, Демосфен виступив проти македонського царя Філіппа, що хотів прихопити собі частину демократичної Греції, а, як удасть­ся, то й більше. Демосфен гнівними посланнями проти царя Філіппа започаткував у риториці окремий жанр — філіппіки. У його філіппіках є такі думки: «Будь-який цар або тиран є ворогом сво­боди і противником законів»; «Не підкоряй собі закони, а підко­ряйся їм сам: тільки цим зміцнюється народовладдя». Опора на закон — ось головне завоювання демократії і основа народовлад­дя, тому що демократична держава є державою правовою.

Демосфен вступає в багаторічну боротьбу з оратором Есхіном, прихильником царя Філіппа. Демосфен додає до високої політичної патетики у своїх промовах інвективну лексику, використовує до­тепний прийом претериції (з грецької мови дослівно перекладається як «проходжу мимо»), який полягає в тому, що автор заявляє, ніби не буде сваритись, а потім лається, обіцяє не згадувати, а потім згадує тощо. У звинувачувальних промовах Демосфен поєднує елементи урочистої політичної мови і мови майдану, вулиці, май­стерно вплітає елементи народної сміхової, комічної культури (грубі жарти, образи). Македонський цар одержує перемоги не своєю мудрістю і силою, а зрадою грецьких політиків, бо, як писав Де-мосфен, «в Елладі в ту пору — та й не десь в одному місці, а по­всюдно — зійшов такий урожай зрадників, хабарників та інших святотатців, що подібного достатку нікому й не пригадати, скільки не згадуй. Ось з цими-то спільниками і помічниками він ввергнув еллінів, що здавна не ладили і ворогували один з одним, в ще зліші нещастя; одних обманув, інших одурив подачками, ще інших при-лестив усякими обіцянками і в такий спосіб роз'єднав усіх, хоча насправді для всіх було найкращим лиш одне — не давати йому такої сили. По-моєму, в цю саму пору і трапилось так, що майже повсюдно громадяни через свою непомірну і недоречну безпечність повністю позбавились свободи, а їхні провідники, які раніше ду­мали, ніби торгують усіма, але не собою, зрозуміли, що себе про­дали ще на самому початку торгу. Нині не величають їх друзями і гостями, як у старі часи, коли наживались вони на хабарях! Нині вони звуться і підлабузниками, і клятвопорушниками, і ще по-вся-кому — слухають, що заслужили!»'. Правдивість таких оцінок Де-мосфена підтверджується і сучасною політичною ситуацією в Ук­раїні — уже більше як через два тисячоліття.

Політичні промови Демосфена (а серед них вісім філіппік) були настільки майстерними і загальнозрозумілими, що навіть вороги оратора їх визнавали. Розповідають, що коли цар Філіпп Македон­ський прочитав третю філіппіку Демосфена, то сказав: «Якби я слухав Демосфена, я сам би подав голос за нього як за вождя в боротьбі проти мене». Коли на суді з уже згаданим суперником Есхіном Демосфен переміг, Есхін не схотів платити штраф і по­дався у вигнання на острів Родос, де й організував школу ритори­ки. Одного разу учні попросили Есхіна прочитати його останню промову на суді з Демосфеном, і Есхін охоче задовольнив їхнє ба­жання. Промова була прекрасна, і учні здивовано запитали, чому ж після такої промови їхній учитель у вигнанні, а мав би бути пе­реможцем. На що Есхін відповів: «Якби ви чули, що говорив Де­мосфен, ви б про це не запитували».

До Демосфена грецька риторика вже мала чимало технічних напрацювань. Демосфен, скориставшись частиною з них, допов­нив арсенал риторичної техніки своїми засобами. Він вважав, що першою умовою успіху оратора є жвавість, другою — жвавість і третьою — жвавість. Політичні промови, філіппіки Демосфена сповнені іронії, пародіювання, етичних антитез, риторичних запи­тань.

Членування періодів, довгі склади і ритми, евфонія кінцівок колонів робили вимову Демосфена плавною, приємною. У промо­вах Демосфена слово вирізнялося логічним наголосом, ключові слова ставилися на початку або в кінці періоду, вони повторюва­лися, створюючи риторичну фігуру анафори.

Улюбленими тропами Демосфена були метафора і гіпербола. Не цурається він фігури умовчання, ніби запрошує слухачів до співтворчості, продовжити думку і дати свою оцінку.

Демосфен прожив активне життя. І не тільки тим, що багато виступав (збереглося 60 промов), а й тим, що і виступи, і вчинки, і самі промови були діями і давали результат. Одну з таких описує Плутарх: цар Філіпп захопив Елатію і Фокіду, афіняни злякалися і розгубилися, ніхто не наважувався піднятися на ораторський поміст. Зійшов на нього Демосфен, порадив об'єднатися з Фівами, окрилив народ надією, взяв на себе посольський обов'язок виїха­ти у Фіви, щоб домовитись і разом виступити проти Філіппа. Од­нак цар також послав до Фів послів. Та ораторство Демосфена ніхто не міг перевершити. Фіви приєдналися до Афін і разом вони пере­могли Філіппа.

Рада п'ятисот і весь народ постановили Демосфена увінчати золотим вінком у театрі Діонісія за вірність вітчизні і народу. Де­мосфен виступив перед слухачами: «Чого зі мною не бувало: мене вимагали видати з головою, мене страхали помстою.., мені погрожували, мене пробували підкупити, на мене натравлювали ось цих гидких тварюк — але, не зважаючи ні на що, моя вірність вам була незмінною. А чому? А тому, що, ледве ступивши на дер­жавне поприще, зразу вибрав я для себе прямий і чесний шлях — берегти і невпинно примножувати силу і успіхи вітчизни. Така моя служба»'.

Кінець ораторської кар'єри й життя Демосфена був таким же незвичним, як і початок.

Афіни програли війну зі спадкоємцями Александра, підписали тяжкий мир і змушені були винести на Народних зборах смертні вироки тим ораторам, які закликали проти війни з Македонією. Оратори втекли в храм, але були знайдені і закатовані. Демосфен знайшов пристановище у храмі Посейдона; але й там трагічний актор Архій знайшов його. Демосфен висміяв Архія за сценічні провали, попросив трохи часу, щоб залишити письмові розпоря­дження, сам зайшов у святилище, підніс до губ очеретяну паличку, якою писали давні, прикусив її і впав отруєний біля вівтаря.

Афіняни вшанували оратора-патріота бронзовим пам'ятником, на п'єдесталі якого викарбували такі слова:

«Мав би ти силу таку, Демосфене, як розум, могутню,

То македонський Арей влади в Елладі не взяв би»2.

Date: 2015-10-19; view: 417; Нарушение авторских прав; Помощь в написании работы --> СЮДА...



mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.006 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию