Етапи підготовки і проведення публічного виступу

Лекція №2

ТЕМА: Публічний виступ і культура мовлення

Література

1. Баева О.А. Ораторское искусство и деловое общение: Учебное пособие. Минск: ООО “Новое знание”, 2000.

2. Введенская Л.А., Павлова Л.Г. Культура и искусство речи.- Ростов-на-Дону: Феникс, 1999. – С.259-289.

3. Зарецкая Е.Н. Теория и практика речевой коммуникации.- 2-е изд. М.:Дело, - 1999. С.107-259.

4.Сопер П. Основы искусства речи.- 2-е испр. Изд.- М.: Прогресс-Академия», 1992.- С.69-144.

5. Риторика загальна та судова: Навч. посібник /С.Д.Абрамович, В.В.Молдован, М.Ю.Чикарькова.-К.:Юрінком Інтер, 2002.-С.182-200.

Етапи підготовки і проведення публічного виступу

Публічний виступ -це усне монологічне висловлення з метою досягнення впливу на аудиторію. У сфері ділового спілкування найбільш часто використовуються такі жанри, як доповідь, інформаційна, привітальна і торгова промова.

В основі класичної схеми ораторського мистецтва лежить 5 етапів: 1)добір необхідного матеріалу, змісту публічного виступу (inventio - «винахід»), 2)Складання плану, розподіл зібраного матеріалу в необхідній логічній послідовності (dispositio – «розташування»), 3)»Словесне вираження», літературна обробка мови (e|ocutio), 4) Завчання, запам'ятовування тексту (memoria – «пам'ять»), 5) Проголошення (pronuntiatio).

Сьогодні в ораторській діяльності виділяють 3 основних етапи: докомунікативний, комунікативний і посткомунікативний.

Підготовка до будь-якого ораторського монологу починається з визначення його теми і мети. Тему визначає або сам автор, або ті, хто запрошує його виголосити промову. Назва виступу повинна бути зрозумілою, чіткою, по можливості короткою. Вона повинна відбивати зміст промови і привертати увагу слухачів (Наприклад: «Чи потрібні нам атомні електростанції?», «Стан охорони праці і техніки безпеки», «Про підготовку до проведення сертифікації виробів». При розробці порядку денного для нарад необхідно особливу увагу звертати на формулювання тим доповідей і повідомлень. Теми повинні орієнтувати людей на участь в обговоренні конкретних проблем. Тому доцільно «розшифровувати» пункт порядку денного «Різне»- людина буде мати можливість заздалегідь підготувати і продумати свій виступ. Деякі промови не мають назв: привітальна, мітингова й інші.

Починаючи розробку тексту, необхідно визначити мету виступу. Оратор повинен ясно уявляти, якої реакції він домагається. Основні цілі публічного монологу - повідомлення і вплив. Оратор може поставити задачу інформувати слухачів, дати певні відомості. Чи він розраховує схвилювати аудиторію, сформувати у людей переконання, уявлення, що стануть мотивами їхньої поведінки, тобто закликає до якихось дій. Часто ці завдання перехрещуються, сполучаються в одному виступі. Свої прагнення і задачі варто повідомити слухачам.

Важливо оцінити склад майбутньої аудиторії. Хайнц Леммерман - автор підручника з риторики – закликає заздалегідь настроїтися на своїх слухачів, поставити себе на їхнє місце, «побачити речі їх очима». Необхідні дані про тих, на кого розрахована промова - це: освітній рівень, напрямок освіти (гуманітарна, технічна...), пізнавальні інтереси, стать, вік, ставлення до теми і до оратора.

Завжди легше говорити, звертаючись до однорідного (гомогенного) складу (дилетанти, фахівці, колеги, студенти, люди однакових політичних поглядів і т.д.). Що однорідніша аудиторія, то більш передбачена реакція на виступ. Звертаючись до молоді, не можна загравати, лестити, повчати, дорікати в незнанні, некомпетентності, підкреслювати свою перевагу, ухилятися від гострих проблем і питань. Перед слухачами з високим рівнем професійної чи наукової підготовки не можна виступати, якщо немає нових поглядів, підходів до рішення проблеми, не можна допускати повтори, тривіальні судження, демонструвати свою перевагу, зловживати цифрами, цитатами, ухилятися від суті проблеми.

У неоднорідній (гетерогенній) аудиторії виголошувати промову сутужніше. Якщо публіка різна за складом, треба, по можливості, адресувати якийсь фрагмент кожній групі. Варто заздалегідь подумати про те, що сказати окремим, особливо авторитетним, важливим персонам, якщо ви знаєте, що вони прийдуть.

Необхідно також з'ясувати чисельність аудиторії. Великою кількістю слухачів складніше керувати. У переважній більщості людина легковірна, схильна до знеособлювання, не здатна до критики, бачить усе у чорно - білих фарбах, реагує на емоції. Що більша аудиторія, то простіше, наочніше, образніше варто говорити. Знання своїх слухачів, «прицільна» підготовка промови здобувають особливе значення під час обговорення якогось важкого питання у вузькому колі фахівців, ділових людей.

Варто довідатися, у якій обстановці буде проходити виступ - у залі, у кабінеті, є чи там кафедра, стіл, мікрофон...

Кафедра допомагає сконцентрувати увагу на ораторі, за нею треба розташовуватися вільно, невимушено, установивши і намагаючись зберігати постійну відстань у 20 - 30 сантиметрів між ротом і мікрофоном.

Наступна стадія докомунікативного етапу - «кодування» - складання тексту - починається з добору матеріалу. Щоб виступ вийшов змістовним, краще використовувати не одне джерело, а декілька.

Матеріал публічного виступу може бути теоретичним і фактичним. Насиченість промови тим чи іншим типом матеріалу залежить від жанру. Так, у звітній доповіді потрібно наводити безліч фактів, щоб довести положення і переконати слухачів. Матеріал виступу повинен бути достовірним. Попередньо перевіряють точність інформації, цифр, дат, цитат, імен.

Систематизуючи матеріал, оратор створює план, продумує композицію, логіку викладу, складає і редагує текст.

Підготовка письмового тексту має багато переваг. Написану промову можна перевіряти, виправляти; вона легше запам'ятовується і довше утримується в пам'яті. Писати треба на окремих аркушах, на одній стороні. Досвідчений оратор може обмежитися складанням тез, чи конспекту розгорнутого плану виступу.

Репетиція являє собою проголошення тексту думкою або вголос, краще перед дзеркалом. Треба знайти таку позу, у якій ви почуваєте себе легко і зручно, і постаратися її запам'ятати; вивчити обличчя - розправити нахмурені брови, мімічні зморшки, що набігають на чоло; продумати жести, прийоми встановлення контакту. Досвід показує, що на 3 хвилини виступу витрачається 20 - 25 хвилин підготовки. Якщо виступ ретельно розроблений, то в момент зустрічі зі слухачами оратор буде триматися впевнено.

Існує три способи виголошення промови: 1) Читання тексту, 2) Відтворення по пам'яті з читанням окремих фрагментів (з опорою на текст), 3) Вільна імпровізація (експромт).

Читають ті промови, від тексту яких не можна відступити: дипломатичні, урочисті, доповіді і співдоповіді офіційного змісту. Інші види, як правило, вимовляють з опорою на письмову основу. Досить опустити погляд на сторінку, щоб відновити хід викладу, знайти потрібну цифру і т.п. Такий виступ створює враження вільного володіння матеріалом, дає можливість оратору впевнено спілкуватися зі слухачами. У мовця, однак, не завжди є можливість попередньо підготувати текст. Іноді на нарадах, засіданнях, зборах, зустрічах доводиться виступати експромтом. При цьому потрібна велика мобілізація пам'яті, енергії, волі. Імпровізація можлива тільки на базі великих знань, володіння риторичними навичками.

Після виступу оратор часто відповідає на питання слухачів, полемізує з ними. Така форма спілкування жадає від оратора швидкої реакції, доброзичливості, володіння гумором. Відповідь доповідача призначається не тільки опоненту але і всім присутнім.

Методика ораторського мистецтва рекомендує не квапитися з відповіддю, а спочатку переконатися, що питання правильно зрозуміле; відповідати лаконічно, ясно і не давати необґрунтованих чи сумнівних відповідей; мати під рукою довідковий матеріал для тих, хто хоче одержати більш докладне обґрунтування ваших припущень.

2. Види підготовки

Одне з найважливіших запитань, що виникають під час підготовки до публічного виступу – обов’язково чи ні попередньо складати письмовий текст виступу. Ця проблема сягає своїм корінням глибокої старовини.

При підготовці до практичного заняття слід засвоїти види підготовки, їх особливості та переваги.

Велике значення має усвідомлення композиції виступу та уміння складати усі види планів – попередній, робочий, основний.

Розглядаючи методи подачі матеріалу, необхідно вміти їх назвати та охарактеризувати, зокрема це індуктивний, дедуктивний, метод аналогії, концентричний, ступінчастий, історичний.

І. Одне із найважливіших запитань, що виникають під час підготовки до публічного виступу, - обов’язково чи ні попередньо складати письмовий текст виступу. Ця проблема сягає своїм корінням глибокої старовини.

Античні теоретики ораторського мистецтва вважали писання єдино правильним способом підготовки виступів. Цицерон, наприклад, стверджував, що потрібно якомога більше писати “Лише за допомогою писання можна досягти легкості виступу”, - запевняв ритор Квінтіліан.

Існує і діаметрально протилежна точка зору. Так, загальновизнаний майстер судового мовлення А.Ф.Коні говорив:

“Я ніколи не писав промов попередньо і дозволю собі як старому судовому діячеві сказати молодим діячам: не пишіть промов заздалегідь, не витрачайте часу, не розраховуйте на допомогу цих створених у тиші кабінету рядків, що повільно лягають на папір”.

Щоправда, ці слова адресовані судовим ораторам, а от початківцям він дає іншу пораду:

“Ще краще – написати виступ і, ретельно відпрацювавши його в стилістичному плані, прочитати вголос. Письмовий виклад виступу дуже корисний лекторам-початківцям і тим, що не мають навичок вільного і спокійного мовлення”.

Звичайно, писати текст виступу – справа нелегка. Тому багато хто неохоче береться за це, переконуючи себе, що виступ “в умі” краще, аніж на папері.

А між іншим підготовка письмового тексту має низку переваг:

а) написаний виступ можна перевірити, виправити;

б) його можна показати товаришам, дати переглянути спеціалістові, домагаючись таким чином покращення змісту;

в) написаний виступ легше запам’ятовується і довше утримується в пам’яті;

г) текст виступу дисциплінує оратора, дає змогу уникнути повторів, неточностей, мовленнєвих помилок.

Багато досвідчених ораторів радять виступати з опорою на текст. Що це значить? Написаний текст виступу слід добре осмислити, проаналізувати, виділити основні частини, підкреслити основні положення виступу, проставити номери, виділити прізвища, назви, статистичні дані і т.п.

Система позначок і виділень може бути різною (пряма, хвиляста, пунктирна лінії; обведення в квадрат, круг; римські, арабські цифри; використання різних кольорів).

Таким текстом легко користуватися під час виступу. Достатньо глянути на сторінку, щоб встановити хід викладу думок, знайти потрібний матеріал.

Мрією багатьох ораторів залишається уміння виступати перед аудиторією без записів.

Наступним етапом у досягненні цього буде детальний конспект. Він відрізняється від тексту тим, що у ньому виступ записаний не дослівно, а коротко, зазначено лише деякі текстові моменти:

1) перша фраза чи навіть 2-3;

2)кінцівка (2-3 фрази);

3)найбільше вагомі формулювання;

4)цитати, цифрові дані, власні назви.

Вищий клас публічного виступу – промова без усяких папірців.

Слід мати на увазі, що у оратора не завжди є можливість для попередньої підготовки виступу. Інколи на засіданнях, нарадах, зборах тощо доводиться виступати експромтом, тобто створювати текст у процесі його виголошення.

Імпровізовані виступи, як правило, добре сприймаються аудиторією, встановлюється живий, безпосередній контакт зі слухачами. Однак недоліками тут можуть бути:

- невмотивовані відступи;

- недостатнє висвітлення проблеми;

- не завжди точні формулювання;

- мовленнєві помилки.

Тому не випадково французи кажуть, що кращий експромт той, який добре підготовлений. Імпровізація можлива лише на базі великих і міцних знань. Експромт буває вдалим, коли він підготовлений усім минулим досвідом оратора. Він можливий лише у людини, що має великий запас знань і володіє необхідними риторичними навичками і вміннями.

3. Композиція виступу

Перед оратором неминуче постає низка запитань: якими словами почати вступ, як продовжити розмову, чим закінчити виступ тощо.

Тому важливо приділити серйозну увагу роботі над композицією виступу.

У теорії ораторського мистецтва під композицією виступу слід розуміти побудову виступу, співвідношення його окремих частин в відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого.

Організація наявного матеріалу у виступ, розташування усіх його частин визначаються задумкою автора, змістом виступу. Якщо відношення частин виступу порушується, то ефективність виступу знищується, а інколи зводиться до нуля.

Уявіть собі, що оратор повинен виступити з інформаційним повідомленням на тему: “Зимові олімпійські ігри”. Звичайно, що аудиторія хотіла б почути розповідь про результати останніх змагань, ознайомитися з іменами нових чемпіонів. Однак цього не сталося. Упродовж 8 хвилин оратор робив вступ – говорив про історію Олімпійських ігор, а на виклад основної теми виступу йому лишилось тільки 2 хвилини. Зрозуміло, що про останні змагання йому вдалося дати мало відомостей. І хоч оратор цікаво розповів про історію Олімпійських ігор, слухачі залишилися невдоволені. Через неправильну побудову виступу, порушення співвідношень між частинами ораторові не вдалося реалізувати мету, виконати поставлені завдання.

Промови, написані без попередньо складеного плану, як свідчить практика, як правило, мають суттєві композиційні недоліки. Оратор, який не продумав плану виступу, нерідко відходить від основної теми, не вкладається у відведений час.

На різних етапах підготовки виступу складаються різні за метою і призначенням плани.

Так, після вибору теми виступу рекомендується скласти попередній план. Він відображатиме власне рішення оратором теми виступу, його підхід до проблеми.

Після того, як вивчено літературу, продумано тему, зібрано фактичний матеріал, складається робочий план.

Під час його написання необхідно виділити найсуттєвіші і найголовніші питання і визначити їх послідовність. Складання робочого плану допоможе краще продумати структури виступу. Робочий план може мати кілька варіантів, тому що в процесі роботи над виступом він уточнюється, скорочується чи розширяється.

Характерною особливістю робочого плану, як і попереднього, є те, що він цінний для самого оратора, тому його пунктами бувають не тільки закінчені речення, але й незакінчені, а також словосполучення і навіть окремі слова.

На основі робочого плану оратор складає основний план, що містить питання, які висвітлюватимуться у виступі. Він пишеться не стільки для оратора, скільки для слухачів, щоб полегшити процес сприйняття.

Формулювання пунктів основного плану повинне бути надзвичайно чітким і ясним. Цей план повідомляється слухачам після оголошення теми виступу чи під час повідомлення мети.

Слід також зазначити, що план не завжди оголошується оратором. Це залежить від виду промови, від складу і настрою аудиторії, від намірів оратора. Часто план повідомляється в лекціях, доповідях, наукових повідомленнях і т.п. Слухачі, як правило, під час таких виступів роблять записи, і план допомагає їм слідкувати за ходом викладу матеріалу.

Після написання плану оратору необхідно попрацювати над побудовою окремих частин виступу. Як зазначають теоретики ораторського мистецтва, найбільш поширеною структурою усного виступу з античних часів вважається та, що містить такі елементи: вступ, основну частину, висновки.

Учені багатьма експериментами довели, що краще всього засвоюється і запам’ятовується те, що дається на початку і в кінці виступу.

Від того, як оратор почав говорити, наскільки йому вдалось зацікавити аудиторію, багато в чому залежить успіх виступу. Невдалий початок знижує інтерес слухачів до теми, значення її для цієї аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія проблеми.

Досвідчені оратори радять починати виступ з цікавого прикладу, приказки, прислів’я, крилатого виразу, гумористичного зауваження.

У вступі може бути використана цитата, яка змушує слухачів замислитись над словами оратора, глибше осмислити висловлене.

Збуджує інтерес до виступу, допомагає уважно слухати і розповідь про які-небудь визначні події, що мають відношення до цієї аудиторії, до теми виступу.

Ефективний засіб завоювати увагу слухачів – запитання до аудиторії. Вони дозволяють ораторові стимулювати аудиторію до активної розумової праці.

А.Ф.Коні учив лекторів, що перші слова повинні бути надзвичайно прості, доступні, зрозумілі і цікаві, вони повинні “зачепити” увагу слухачів. А.Ф.Коні наводить кілька прикладів таких незвичайних, оригінальних вступів і дає відповідне пояснення до них.

Наприклад:

“Треба говорити про Ломоносова, - пише автор. У вступі можна намалювати (коротко – але сильно) картину втечі до Москви маленького хлопчика, а потім: пройшло багато років, у Петербурзі, в одному із старовинних будинків часів Петра Великого, в кабінеті, заставленому фізичними приладами і заваленому книгами, кресленням і рукописами, стояв біля столу чоловік у білій перуці і придворному мундирі і розповідав Катерині ІІ про нові досліди з електрики. Чоловік цей – це той самий хлопчик, який втікав колись із рідного дому темної ночі.

Тут діє на увагу простий початок, що немовби і не має відношення до Ломоносова, і різкий контраст двох картин”.

Щоб знайти цікавий, оригінальний початок, необхідно багато працювати, думати, шукати. Це процес творчий, він потребує немало зусиль.

Важливою композиційною частиною будь-якого виступу є висновок. Народна мудрість стверджує: “Кінець – ділу вінець”. Переконливий і яскравий висновок запам’ятовується слухачам, залишає гарне враження про виступ. Навпаки, невдалий висновок занапащає часто непоганий виступ.

Деякі оратори в кінці промови починають багаторазово вибачатись перед слухачами за те, що у них не було достатньо часу на підготовку виступу, тому їм не вдалося гарно виступити, що вони, мабуть, не повідомили аудиторії нічого нового і цікавого, і слухачі даремно витратили час. Цього не слід робити. Погано, якщо оратор закінчує виступ жартом, що не стосується теми виступу.

На думку А.Ф. Коні, кінець промови повинен закруглити її, тобто пов’язати з початком. Він наводить приклад, як можна було б закінчити виступ про Ломоносова:

“Таким чином, ми бачили Ломоносова хлопчиком-рибалкою і академіком. Де причина такої чудової долі? Причина – тільки у жадобі до знань, у титанічній праці, помноженій на талант, відпущений йому природою. Все це піднесло бідного сина рибалки і прославило його ім’я”.

У висновку підводяться підсумки сказаного, робляться висновки, ставляться перед слухачами конкретні завдання, що витікають із змісту виступу.

Продумуючи висновки, особливо ретельно попрацюйте над останніми словами виступу. Якщо перші слова оратора повинні привернути увагу слухачів, то останні покликані посилити ефект виступу.

Добре продуманий вступ і незвичайний висновок ще не забезпечують успіху. Буває, що оратор оригінально почав свій виступ, зацікавив слухачів, але поступово їх увага слабне, а згодом і зникає. Перед лектором стоїть важливе завдання – не тільки привернути увагу слухачів, але й зберегти її до кінця виступу. Тому найбільш відповідальною є основна частина ораторського виступу.

Дуже важливо для виступу – дотримання логіки, послідовності розвитку думки, стрункості у викладі матеріалу.

4. Методи подачі матеріалу

Структура виступу залежить передовсім від методу подачі матеріалу, обраного автором.

Ці методи сформувались на базі багатовікової ораторської практики, описані в різних риторичних посібниках, активно використовуються сучасними ораторами. Охарактеризуємо основні з них.

Індуктивний метод – виклад матеріалу від часткового до загального. Оратор починає виступ з конкретного випадку, а потім підводить слухачів до узагальнень і висновків. Цей метод використовується часто в агітаційних виступах.

Дедуктивний метод - виклад від загального до часткового. Оратор висуває спочатку якісь положення, а потім пояснює їх смисл на конкретних прикладах, фактах. Широко застосовується у виступах пропагандистського характеру.

Метод аналогій - зіставлення різних явищ, подій, фактів. Зазвичай паралель проводиться з тим, що добре відомо слухачам. Це сприяє кращому розумінню матеріалу, допомагає сприйняттю нових ідей тощо.

Концентричний метод - розташування матеріалу навколо головної проблеми, порушеної оратором. Від загального розгляду проблеми переходимо до більш конкретного і глибокого аналізу.

Ступінчастий метод - послідовний виклад одного питання за іншим. Розглянувши якусь одну проблему, оратор більше до неї не повертається.

Історичний метод – виклад матеріалу в хронологічній послідовності.

Використання різних методів викладу матеріалу в одному виступі дозволяє зробити структуру головної частини більш оригінальною, нестандартною.

Однак яким би методом не користувався оратор у виступі, його промова має бути доказовою, судження і положення переконливим.