Етапи розвитку

I етап (кінецьХIX - початок XX в.). Світове господарство був представлений двома полюсами: імперіалістськими державами. з одного боку, та його колоніями - з іншого. Цілісність світового господарства трималася з допомогою системи позаекономічного примусу, коли він колоніальні країни втягнутими в міжнародні економічних відносин до формування національних ринків, об'єктивних потреб розвитку на силу експансії капіталізму. У цьому змінилася й ролі колоній в міжнародний поділ праці. Коли раніше (а процес колонізації почався ще ХVI столітті) підлеглі території були переважно областю вигідного збуту товарів, надходили з метрополій, то XX в. вони стають додатковими джерелами сировини, дешевої робочої сили, областю вигідного докладання капіталу, найважливішими воєнно-стратегічними районами. Колоніям нав'язувалась така спеціалізація яка визначалася потребами іноземного капіталу. Такий розвиток світового господарства породило глибокі соціально-економічні протиріччя, що призвели до війнам і масштабного національно-визвольному руху.

2 етап (50 - 80 рр. ХХ століття). Освіта соціалістичних держав під час другої світової війни та хвиля національно-визвольного руху колоніальних країн сприяли розпаду світового господарства на дві автономні й у певної міри, ізольовані системи: світове капіталістичне господарство, у тому числі 160 держав, і світова соціалістичне господарство, у тому числі 14 держав, і навіть країни "третього світу". Економічне співробітництво і до мирного співіснування двох соціальних систем розглядалися в якості основи формування. У цьому домінуючим у системі всесвітнього господарства залишалося світове капіталістичне господарство, яким доводилося дев'ять десятих всієї світової торгівлі, чиї закони визначали потоки міжнародного руху капіталів.

3 етап (з середини 80-х рр. ХХ століття) характеризується розпадом світової соціалістичної системи, процесами болючого включення економік "колишніх соціалістичних країн" на світовий капіталістичне господарство і формуванням цій основі єдиної світової економічного простору. У цьому "умови" включення і закони функціонування світового господарства повністю визначаються інтересами країнах світового капіталістичного господарства і законами його функціонування. Інший характерною рисою 3-го етапу є транс націоналізація економік, захоплення основних потоків міжнародного руху товарів найбільшими ТНК і фінансово-промисловими групами.

Процес формування світового господарства триває. Але вже однозначно, що друга половина XX в. ввійде у історію як період безпрецедентного зростання всесвітнього характеру еволюції людства. Сьогодні що зростає, хоч і суперечливе єдність світу виявляється в взаємозалежності економік у межах світового господарства, у політичному взаємозалежності,. у широкому діалозі культур і цивілізацій, тобто в усьому, із чим збігається багатогранне поняття глобалізація. Попри різницю у підходах більшість дослідників відзначають, під глобалізацією слід розуміти такий рівень інтегрованості економік з урахуванням транс-націоналізації і інтернаціоналізації, коли він стираються всі перешкоди для руху потоків факторів виробництва, все національні економічні відмінності втрачають своє значення і формується світовий ринок, функціонуючий без жодних обмежень і державної регулювання, неможливого за умов стирання міждержавних економічних і політичних кордонів.

Основні розбіжності серед економістів з питань глобалізації виявляються оцінках позитивних і негативним наслідкам цього об'єктивного явища й визначенні тенденцій його розвитку.

Результати аналізу світової господарської кон'юнктури після 1998 року роботи свідчать про різкому уповільнення темпів економічного зростання. По даним МВФ приріст сукупного обсягу постійних цінах становив

1999 р. всього 2,2 % на рік проти 4, 2 % 1997 р. Це 1,5 рази менше середньорічних темпів приросту світової економіки за 1970 - 1997 рр.

У сфері світогосподарських зв'язків чітко виділяються держави лідери, які утворили зони прискорений розвиток. Сьогодні позначилися три світових центру: західноєвропейський - представлений країнами, які входять у Європейський Союз; північноамериканський - на чолі зі США можуть; азіатсько-тихоокеанський, ведений навіть Японією. Обозначились і зони “наздоганяючого” розвитку, розміщені Південно-Східної Азії вже, а як і КНР, Індія, Бразилія, Аргентина, Туреччина. У водночас величезну кількість країн перебуває в так званої периферії світогосподарських зв'язків, де понад 1 млрд. людина перебувають у злиднях, а 2 млрд. позбавлені елементарних санітарно-гігієнічних умов життя. І, тим щонайменше, відмінності в рівнях розвитку, окреслені групи країн, “втягуються” інтернаціоналізацією в загальні економічні процеси.

Так складаються інтеграційні об'єднання на країнах Латинська Америка І Південно-Східної Азії вже дедалі більше сходяться з зонами прискореного економічного розвитку. Це можна простежити з прикладу діяльності організації АТЕС. Мексика, які стосуються групи країн, дійсних членів Північноамериканської зони вільної торгівлі НАФТА (поруч із навіть Канадою) і UMC нещодавно прийнято “клуб розвинутих країн”. США активно втягують в НАФТА інші країни й виступили з ініціативою створити до 2005 року зону “вільної торгівлі” з 34 країн Північної та Південної Америки й Карибського басейну.