Основні риси української державності другої половини ХVІІ ст

Козацька Україна внаслідок міжусобної боротьби розпалася на три державні утворення: Правобережне та Лівобережне гетьманства і Запорожжя зі своїми гетьманами і кошовими, власними органами влади, збройними силами тощо. Усунення восени 1657 р. Ю. Хмельницького від влади зумовило ліквідацію монархічної форми правління і утвердження республіканської.

Територія держави внаслідок постійних воєнних дій досить часто змінювалася. Однак адміністративно-територіальний устрій українських земель, як і раніше, залишався полково-сотенним. Змінилася лише кількість полків: Правобережне гетьманство поділялося на 11, а Лівобережне – на 10 полків.

Вища законодавча, виконавча і судова влада зосереджувалася у руках гетьмана, який очолював державний апарат. Його повноваження з кінця 50-х років намагалися обмежити генеральна старшина і полковники, а також уряди Росії (у 1662 р. створив Малоросійський приказ на Лівобережжі) та Польщі. Функції центрального органу управління виконувала Генеральна канцелярія, на місцях діяли полкові і сотенні органи влади.

Дещо змінився статус козацьких рад. Генеральна рада за наступників Б. Хмельницького втратила своє значення органу прямого народоправства (козаків) і скликалася лише для усунення попереднього і обрання нового гетьмана. Старшинська рада (як верховний орган влади оформлюється за І. Самойловича та І. Мазепи) значно посилила свою роль. До її компетенції належало широке коло питань політичного, фінансового, адміністративного, військового і судового характеру.

Період Руїни негативно вплинув на збройні сили Української держави. Громадянська війна та безперервні воєнні дії сусідніх держав призвели до величезних втрат серед козацтва. На початку 70-х років чисельність козаків Лівобережного гетьманства становила 30 тис. осіб, Правобережного – близько 10-12 тис. осіб, Запорожжя – 3-4 тис. осіб.

За гетьманування І. Самойловича було створено військовий кадровий резерв (військовий елітний прошарок). Ним стала військово-служила українська шляхта – бунчукові та значкові товариші. Бунчукові товариші (прирівнювалися до полковників) не обіймали ніяких посад, виконували окремі доручення гетьмана, отримували маєтності і були кадровим резервом на командні, штабні або керівні посади. Значкові товариші перебували під владою полковника і становили кадровий резерв полку (прирівнювалися до сотника).

Українське суспільство другої половини ХVІІ ст. було становим і складалося із шляхти, знатного військового товариства (заможне козацтво), духовенства, козацтва, міщанства і селянства. Ці суспільні групи мали різні за обсягом привілеї і обов’язки, що підсилювало глибину соціальних конфліктів.

Козацтво все більше втрачало свої привілеї і авторитет у суспільстві. Разом з цим зменшувалися вплив і роль Запорозької Січі (козаки досить часто зосереджувалися на своїх власних інтересах, продовжували боротьбу з татарами і турками і водночас укладали з ними нерозбірливі політичні союзи для боротьби проти українських гетьманів, ще більше посилюючи політичне напруження в Україні).

Одним з найбільш жахливих для населення наслідків Руїни стали великі демографічні (людські) втрати. На межі демографічної катастрофи опинилося Правобережне гетьманство – через безперервні воєнні дії польських, татарських, турецьких, російських та власне українських військ, голод та епідемії, захоплення ясиру, масові переселення тут було втрачено до 70 %, а в деяких місцевостях навіть 90 % населення. Особливо відчутними були втрати на Брацлавщині та Київщині. Величезних людських втрат, однак менших, ніж Правобережжя, зазнало і Лівобережне гетьманство.

Політична боротьба в Україні у другій половині ХVІІ ст. супроводжувалася занепадом економічного життя. Особливо руйнівного впливу з середини 50-х років зазнала економіка Правобережної України. Самовіддана праця козаків, селян і міщан сприяла відродженню краю: на поч. 70-х років Брацлав залишався одним із центрів варіння пива і торгівлі на Правобережжі, Могилів-Подільський мав „непогані ремесла” і відігравав важливу роль у торгівлі з Молдавією, мешканці Ямполя жваво торгували тютюном.

На Лівобережжі та Запорожжі спостерігалися піднесення економіки і зародження буржуазних відносин (товарне виробництво, використання найманої праці, руйнування цехової системи). Визвольна війна створила сприятливі умови для економічного розвитку, однак постійні воєнні дії перетворили Правобережне гетьманство в „пустелю” й істотно гальмували розвиток господарства в Лівобережному.

У цілому період Руїни мав надзвичайно негативне значення для державності, суспільства та економіки України.