М Р? в 1 І

мс^5Р-55 о -

Відповідно до цього всі умови можна розділити на чотири групи: Е, Р, С, Б.

Е група включає умову (ЕХ\У) — франко-завод (ЕХ «\¥огк8»). ТІя умова забезпечує мінімальний ризик для продавця. Згідно з нею продавець лише надає товар покупцеві на своєму заводі чи складі і не несе відповідальності за його навантаження. Усі ви­трати | ризик, пов'язані з доставкою товару до місця призначен­ня, несе покупець.

Група Р включає такі умови:

1) РСА— франко-перевізник— за цієї умови обов'язки про­давця щодо доставки вважаються виконаними після передачі то­вару, очищеного від мита на експорт, під відповідальність переві­зника, вказаного покупцем, у визначеному місці і пункті. Якщо за торговельним звичаєм щодо укладення контракту з перевізником потрібна допомога продавця, то продавець може діяти на ризик і за рахунок покупця. Ця умова застосовується^для будь-якого ви­ду транспорту.

2) РАЗ — франко вздовж борту судна — умова, яка визнає ви­
конаними обов'язки продавця, коли товар розміщується вздовж
борту судна на причалі чи на ліхтерах у зазначеному порту від­
вантаження.

3) РОВ— франко-порт— умова, яка означає, що обов'язок
продавця щодо доставки виконано після того, як товар передано
через поручні судна у визначеному порту відвантаження і вима­
гає від продавця митного очищення товару на експорт від про­
давця.

До групи С входять чотири умови:

1) СРК — вартість і фрахт — умова, яка визнає, що продавець
повинен відшкодувати витрати і фрахт, необхідні для доставки
товару до визначеного порту.

2) СІР — вартість, страхування, фрахт — умова, яка означає,
Що продавець має такі самі обов'язки, як і в СРК, крім цього, він
повинен забезпечити морське страхування проти ризику покупця
від втрати товару при перевезенні. Продавець складає договір
страхування і оплачує страхову премію.

3) СРТ— перевезення- до... ■»— умовй?*5іка означає, що про­
давець оплачує фрахт за перевезення товару до вказаного міс-
Ця призначення. Ризик пропажі або пошкодження товару, а та­
кож додаткові витрати, обумовлені обставинами, які вини­
кли після поставки товару перевізникові, переходять від про-
Давця до покупця після поставки товару на зберігання перевіз­
никові.

4) СІР — перевезення та страхування оплачені до... - уова яка означає, що продавець має такі самі обов'язки, як і в попере­дній умові, але додатково він повинен забезпечити страхування вантажу проти ризику покупця від втрати або пошкодження то­вару від перевезення. Продавець укладає договір страхування і сплачує страхову премію.

До групи ^ входять такі умови:

1) БАР — поставлено до кордону — це умова, яка означає, що
обов'язок продавця щодо доставки виконаний, коли товар, очи­
щений від мита, передається на експорт у визначеному пункті і
місці на кордоні, але до митного кордону сусідньої країни. Тут
важливо, щоб кордон, про який йдеться, був конкретно визначе­
ний із зазначенням найменування пункту і місця.

2) БЕЗ — поставлено франко-судно. Обов'язок продавця ви­
конаний після того, як товар передається покупцеві на борту суд­
на не очищеним від мита на імпорт у визначеному порту призна­
чення. Застосовується для морського і річкового транспорту.

3) БЕО^ — доставлено франко-причал. Обов'язок продавця ви­
конано після того, як він надає товар у зазначеному порту при­
значення очищеним від мита на імпорт.

4) ББІІ — поставлено, мито не сплачено. Обов'язок продавця
виконано після того, як він надає товар у розпорядження покуп­
цеві у зазначеному місці в країні імпорту. Застосовується незале­
жно від виду транспорту.

5) ББР — поставлено, мито сплачено. Обов'язок продавця
виконано після того, як він надав товар у зазначеному місці краї­
ни імпорту. За цією умовою максимальні зобов'язання має про­
давець.

7.4. Ціна товару та загальна вартість контракту

Важливою умовою контракту є встановлення ціни на товар. Саме від ціни значною мірою залежить ефективність зов­нішньоекономічних операцій. Тому, перш ніж встановити ціну, сторони мають розв'язати низку проблем і погодити їх з точки зору взаємовигідності.

Суб'єкти ЗЕД мають бути обізнані, передусім, із рівнем і ба­зисом цін, знати способи розрахунку цін на товари та фіксації щн у контракті, визначитись, у якій валюті буде встановлена ціна то­вару і в якій проводитимуться платежі, як уникнути валютних ризиків.

Якщо, згідно з контрактом, поставляються товари різної якос-■ _та асортименту, ціна встановлюється окремо за одиницю кож­ного сорту, марки, а окремим пунктом контракту вказується його агальна вартість. У цьому випадку цінові показники можуть бу­ти вказані у специфікації, на які робиться посилання у тексті кон­тракту. Якщо контракт укладено на переробку давальницької си­ровини, то обов'язково має бути зазначена її заставна вартість. При укладенні бартерних контрактів загальна вартість товарів, що імпортуються за цим контрактом, виражена в іноземній валю­ті, має зазначатися в доларах США.

' формування ціни на нафтопродукти. Ціна на імпортні нафто­продукти формується на підставі таких чинників: світові ціни за тонну нафтопродуктів, транспортування до кордону України — все обчислюють у доларах США. На кордоні ціна перераховуєть­ся в гривнях за офіційним курсом НБУ. Потім мито, акциз, мит­ний збір і ПДВ на імпорт — це вхідна ціна, а витрати на транспо­ртування, зберігання й реалізацію, дорожній збір і ПДВ утворю­ють ціну реалізації. Отримана ціна фіксується на день виходу і прив'язується до курсу долара, зі зміною курсу змінюються й ціни.

Ціна в контракті встановлюється за кількісні одиниці (кіло­грам, м, штуки). Лічильні (десяток, дюжина) вагові, виходячи із вмісту основної речовини у товарі (руди, концентрати і под.). Якщо ціна ґрунтується на ваговій одиниці або встановлюється за штуку чи комплект, у контракті необхідно зазначити, чи входить вартість упаковки або тари до ціни товару.

7.5. Механізм міжнародних розрахунків

та фінансові умови зовнішньоторговельних угод

V,

Міжнародні розрахунки — це система організації та регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов'язан­нями, які виникають на основі "здійснення зовщшньаекономічної діяльності між державами, підприємствами та" громадянами, що знаходяться на території різних країн.

Переважна частина розрахунків здійснюється безготівковим способом шляхом записів на рахунках банків, тобто банки є ос­новними посередниками в міжнародних розрахунках. З метою здійснення міжнародних розрахунків та валютних операцій ко­мерційні банки різних країн підтримують між собою кореспон-

дентські зв'язки, встановлюючи їх і між комерційними банками всередині окремих країн.

Існують різновиди кореспондентських відносин:

а) із взаємним відкриттям кореспондентських рахунків;

б) з відкриттям рахунків в одному із банків;

в) без кореспонденських рахунків.

В останньому випадку іноземний банк називається кореспон­дентом без рахунка. З ним також здійснюються банківські опера­ції, але їх проводять по рахунках, відкритих в інших банках-кореспондентах даних комерційних банків.

Кореспондентські рахунки підрозділяються на рахунки «ност-ро» (рахунок даного комерційного банку в іноземному банківсь­кому інституті) та рахунки «лоро» (рахунок іноземного банку-кореспондента в даному комерційному банку). Для здійснення платежів за такими рахунками визначаються:

1) форма кореспондентських відносин (кореспондент з рахун­
ком чи без рахунка);

2) валюта рахунків, що відкриваються, та валюта, в якій бу­
дуть здійснюватися платежі;

3) форма розрахунків (акредитив, інкасо та ін.);

4) розмір процентної ставки;

5) встановлення валютного застереження;

6) право вільної конверсії залишку коштів на рахунках в іншу
валюту;

7) порядок поновлення валютою відкритих рахунків;

8) список надходжень та платежів, які будуть здійснюватись
по рахунках;

9) овердрофт, сума цього кредиту і порядок його погашення;

10) порядок та умови зарахувнаня коштів на рахунки та їх
списання;

11) право вільного переказу залишків коштів за рахунками в
інші країни;

12) комісійна винагорода та інші умови.

Після узгодження даних умов кореспондентські відносини оформляються угодою чи обміном відповідними листами. Як правило, кореспондентські рахунки при міжнародних розрахун­ках відкриваються у вільно конвертованій валюті. У відповіднос­ті до домовленості кошти з рахунків «постро» та «лоро» можуть переказуватись в інші банки даної країни та в банки третіх країн.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків, банки, як правило, підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах у відповідності до структури та строків

йбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх віютних резервів.

На стан міжнародних розрахунків впливають наступні фактори:

• становище на товарних та грошових ринках;

• державні заходи регулювання міжнародних потоків товарів,
послуг та капіталів;

• розбіжності в темпах інфляції в окремих країнах;

• стан платіжних балансів країн;

• умови зовнішньоторговельних контрактів;

• міжнародні правила та звичаї банківської практики;

• валютне законодавство та ін.

Суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери, імпортери та банки. Вони вступають між собою у відносини, які пов'язані з рухом грошових коштів, товаросупровідних документів та опе­раційним оформленням платежів.

Правовою основою міжнародних розрахункових відносин ви­ступають міжнародні договори (платіжні угоди та міжнародні конвенції, торговельні, кредитні та ін. договори); норми внутрі­шнього національного законодавства, а також суттєву роль віді­грають систематизовані та уніфіковані банківські звичаї та норми міжнародної банківської практики, які закріплені у відповідних конвенціях (по акредитиву, інкасо, вексельному обігу, банківсь­ким гарантіям та ін.).

Механізм міжнародних розрахунків включає:

1) способи платежу;

2) засоби платежу;

3) форми платежу.

Способи платежу визначають по моменту оплати товарів сто­совно часу поставки. Виділяють три способи платежу:

1) платіж готівкою;

2) авансовий платіж;

3) платіж у кредит.

Платіж готівкою — це ті форми оплати, які здійснюються впродовж часу від готовності товару до відправлення на адресу покупця до моменту переходу до ньрго прав^власності на даний товар. На практиці до даного" періоду додайтеся ще один місяць. Після цього строку вважається, що оплата здійснюється в кредит.

Авансовий платіж — передбачає виплату покупцем обумов­лених у контракті сум до передачі товаророзпорядчих документів ¹ самого товару у розпорядження покупця, а найчастіше під час і навіть до виконання замовлення. Авансовий платіж, що складає Певний відсоток від вартості товару, є гарантією того, що поку-

пець не відмовиться від виконання угоди. Крім того, аванс є сЬ_о рмою кредитування продавця покупцем і може бути використа ний для полегшення фінансування виготовлення товару. Аванс може бути надано не тільки в грошовій, але й у товарній формі наприклад, у вигляді комплектуючих частин, необхідних для ви­готовлення товару. За видані аванси нараховуються відсотки на користь покупця за період від дня надання авансу до поставки товару.

Платіж у кредит передбачає здійснення розрахунків за угодою через певний час після поставки товару, тобто на основі наданого експортером імпортеру комерційного кредиту.

У світовій практиці на умовах готівкового платежу здійсню­ється закупівля сировини, палива, продовольчих товарів та това­рів широкого споживання, а на умовах кредиту — машин, облад­нання та інших товарів з тривалим строком експлуатації. Якщо експортер зацікавлений в реалізації свого товару за готівку, то імпортеру готівкова форма розрахунку менш вигідна. Враховую­чи зростання у світовій торгівлі питомої ваги машин та облад­нання, а також загострення конкуренції на світовому ринку, по­купцю вигідно удаватися до комерційного кредиту. Кредит покриває, як правило, до 75^—85 % вартості контракту, а решту імпортер зобов'язаний виплатити у визначений строк готівкою і в формі авансу, який виступає способом забезпечення виконання зобов'язань за контрактом з боку імпортера.

До засобів платежу належать: готівка, чеки, векселі, інші цінні папери, банківський переказ (безготівковий платіж), кредитні ка­ртки і т. д.

У практиці міжнародної торгівлі використовуються такі фор­ми міжнародних розрахунків: інкасо, акредитив, відкритий раху­нок, банківський переказ, аванс, чекова та вексельна форма, роз­рахунки шляхом телеграфних та поштових переказів.

Історично склалися наступні особливості міжнародних розра­хунків:

1) експортери та імпортери, їх банки вступають в певні відо­
кремлені від зовнішньоторговельного контракту відносини,
пов'язані з оформленням, пересиланням, обробкою товаророзпо-
рядчих та платіжних документів, здійснення платежів. Обсяг зо­
бов'язань та розподіл відповідальності між ними залежать від
конкретної форми розрахунків;

2) міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний
характер, тобто здійснюються проти фінансових та комерційних
документів.

д₀ фінансових документів належать:

• прості та переказні векселі;

• чеки;

• платіжні розписки та щ.

• Комерційні документи:
. рахунки-фактури;

• документи, що підтверджують відвантаження та відправ­
лення товарів чи прийняття їх до навантаження (коносамент, за­
лізничні, автомобільні, авіаційні накладні, поштові квитанції,
комбіновані транспортні документи на змішані перевезення);

• страхові документи;

• інші документи: сертифікати, що підтверджують походжен­
ня, вагу, якість товарів, а також переміщення ними кордонів.

'Платежі, пов'язані з інкасовою та акредитивною угодами, вважаються документарними чи забезпеченими платежами. Всі інші платежі називаються недокументарними, незабезпеченими чи чистими платежами.

Більшість платежів в міжнародній торгівлі сьогодні здійсню­ється повністю автоматизованою системою дистанційної переда­чі банківської та фінансової інформації— СВІФТ, яка діє з 1977 р. В умовах переходу України до ринкової економіки та ре­форми банківської системи крупні комерційні банки поступово підключаються до системи СВІФТ, створюючи мережу електро­нної передачі інформації між учасниками кореспондентських відносин в країні та за кордоном.

Інкасо — це банківська операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на основі розра­хункових документів належні клієнтові кошти від платника (ім­портера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера. При проведенні інкасо банки керуються «Уніфікованими правилами по інкасо», опублі­кованими міжнародною торговельною палатою (№ 322, редакція 1978 р.). Уніфіковані правила визначають основні права та обов»язки сторін, що беруть участь в інкасо та пояснюють (осно­воположні) поняття інкасо. Інкасо цвїіїіє со^іі^обребку докумен­тів банками, які отримали відповідні вказівки своїх клієнтів, щоб:

1) отримати акцепт чи платіж;

2) видати торговельні платежі;

3) видати документи на інших умовах.
Учасниками інкасо є:

• замовник (експортер), який дає своєму банку замовлення ^аа стягнення (інкасо).

• банк замовника, який отримав замовника на інкасо.

• банк інкасатор, будь-який банк, за винятком банку — за­
мовника, який здійснює проведення замовлення на інкасо (досить
часто — це банк імпортера).

• банк-пред'явник, той банк-інкасатор, який пред'являє до­
кументи платнику.

• платник — (імпортер).

Процес здійснення інкасової форми розрахунків подано у рис. 7.1.

Банк імпортера

(що інкасує та представляє)

Експортер (довіритель)

Рис. 7.1. Схема інкасової форми розрахунків

1. Експортер відвантажує товари на адресу покупця відповід­
но до умов договору.

2. Експортер готує та передає своєму банку пакет товаросуп­
ровідних документів та інкасове доручення.

3. Перевіривши відповідність представлених документів пере­
лічених в інкасовому дорученні, банк-ремітент відсилає їх разом
з інкасовим дорученням банку імпортера.

4. Банк імпортера представляє отримані документи імпортеру.

5. Інкасуючий банк отримує платіж від імпортера.

6. Банк покупця перераховує суму платежу банку продавця.

7. Банк-ремітент зараховує кошти на рахунок експортера.

Розрізняють просте (чисте) та документарне (комерційне) ін­касо.

Просте (чисте) інкасо — це інкасо, при якому інкасуються лише фінансові (платіжні) документи, призначені для отримання платежів, без супроводження їх комерційними документами.

Документарне (комерційне) інкасо — інкасо, при якому інка­суються фінансові (платіжні) документи, які супроводжуються комерційними документами, а також інкасо тільки комерційни

кументів. Таким чином, документарне інкасо являє собою одну Лорм проведення платежів, при якій документи, пов»язані з оставкою товарів чи з наданням послуг, передаються імпорте­рові через кредитні установи тільки проти оплати інкасової суми чи акцептування трати, виписаної на імпортера. Документарним інкасо ризик приймання товару і ризик отримання платежу про­давцем забезпечуються не так повно, як при акредитиві. Однак порівняно з відкритим рахунком, документарне інкасо являється для продавця значно надійнішим засобом забезпечення платежу. Існує декілька видів документарного інкасо. Основними серед них є:

1) О/Р — документи видаються платнику проти платежу;

2) Б/А — документи видаються проти акцепту векселя.
Інколи практикується видача документів імпорту без оплати,

проти його письмового зобов'язання здійснити платежі в устано­влений період часу.

Інкасо є основною формою розрахунків за контрактами на умовах комерційного кредиту. При цьому експортер виставляє тратту на інкасо для акцепту платником, як правило, проти вру­чення йому комерційних документів (документарне інкасо — В/ А) при настанні строку платежу акцептовані векселі відсила­ються для оплати на інкасо (чисте інкасо).

Широке розповсюдження в міжнародній торгівлі отримала ак­редитивна форма розрахунків. У відповідності до «Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів» (публікація Міжнародної торгової палати № 500, рахунка 1993 р.), докумен­тарний акредитив — це угода, через яку банк-емітент, діючи на прохання і у відповідності до інструкцій клієнта — наказодавця чи від свого імені повинен здійснити платіж третій особі чи його наказу (бенефіціару), чи оплатити (акцептувати) тратти, вивстав-лені бенефіутаром, чи уповноважити інший банк здійснити такий платіж, оплатити і акцептувати тратти, чи негоціацію документів, якщо (сиконуються) всі умови акредитиву. В документарному акредитиві беруть участь:

• імпортер (наказодавець), який* зверіїіфііся;* банк з прохан­
ням відкрити акредитив;

• банк-емітент, що відкриває акредитив;

• авізуючий банк, якому доручається оповістити експортера
^про відкриття на його користь акредитиву та передати йому текст
акредитиву;

• бенефіатур — експортер, на користь якого відкрито акре­
дитив.

Рис. 7.2 відображає процес здійснення розрахунків при доку-, ментарному акредитиві.

Банк експортера (банк-виконавець)

Експортер-бенефіціар

строком є дата вручення експортеру авізо про відкриття акреди­тиву. Банки за акредитиви несуть головну відповідальність, яка визначається уніфікованими правилами і законодавством відпо­відної країни. Банк повинен переконатися, що, виходячи із умов акредитиву, повний комплект документів, які оформлені з ураху­ванням вимог цього акредитиву, і що відсутні протиріччя між до­кументами та акредитивом. У випадку якщо банк знаходить роз­біжності, він може відмовитися платити. Банки ніяким чином не пов'язані з контрактом, який виступає основою для відкриття ак­редитиву.

Існує значна кількість різновидів акредитивів, які можна кла­сифікувати за певними ознаками (рис. 7.3).

Рис. 7.2. Схема акредитивної форми розрахунків

1. Експортер відсилає імпортеру повідомлення про готовність
товару до відвантаження та просить виставити на його користь
акредитив.

2. Імпортер дає вказівку своєму банку відкрити акредитив на
користь бенефіціара у себе чи в закордонному банку.

3. Банк імпортера повідомляє банк експортера про відкриття
акредитиву та відправляє акредитивний лист, в якому вказуються
умови акредитиву.

4. Банк експортера повідомляє бенефіціару про відкриття на
його користь акредитиву та про умови акредитиву.

5. Експортер відвантажує на адресу покупця товари відповід­
но до умов договору.

6. Продавець передає банку-виконавцю товаросупровідні до­
кументи.

7. Банк-виконавець перевіряє відповідність товаророзпоряд-
чих документів умовам акредитиву і відсилає їх банку-емітенту.

8. Банк імпортера також перевіряє документи і потім перера­
ховує відповідну суму коштів на кореспондентський рахунок ба­
нку-виконавцю.

9. Банк-виконавець зараховує валюту на рахунок бенефіціара.

10. Банк імпортера відправляє товаророзпорядчі документи
разом з акредитивним листом імпортеру.

11. Імпортер, отримавши документи, перевіряє їх відповід­
ність умовам акредитиву та приймає для акцепту. У випадку від­
сутності будь-яких зауважень банк списує гроші з рахунка імпор­
тера та відсилає останньому виписку.

Момент відкриття акредитиву повинен бути відображеним в контракті чи в акредитиві, наприклад, із зазначенням, що ци

ВИДИ АКРЕДИТИВІВ

Залежно від можливості зміни чи анулювання акре­дитиву банком-емітентом

З точки зору додаткових

зобов'язань іншого банку

по акредитиву

З точки зору можли-вості відновлення акредитиву

З точки зору можли-вості

використання акредитиву

другим бенефіціаром

З точки зору наявності ва­лютного покриття

акредитив з відстрочкою платежу акредитив з негоціацією документів

акредитив з платежем проти доку­ментів

Рис. 7.3. Класифікація акредитивів

І7³⁸'

Безвідкличний акредитив — тверде зобов'язання банку-емітента не змінювати і не аналювати акредитив без згоди заці­кавлених сторін.

Відкличний акредитив —- акредитив, який може бути змінено чи анульовано в будь-який момент без попереднього повідом­лення бенефіціатора.

Означає, що уповноважений чи будь-який третій банк на про­хання банку, який відкрив акредитив, поряд з останнім бере на себе відповідальність за платіж за акредитиви при виконанні екс­портером усіх необхідних умов.

Револьверний акредитив — акредитив, що автоматично поно­влюється на попердніх умовах після використання початкової суми і отримане виконуючим банком відшкодування. Так відбу­вається доти, поки не буде виплачено всієї граничної суми акре­дитиву. Такий акредитив зручно застосовувати при оплаті серії поставок товарів.

Трансферабельний акредитив — акредитив, який за вказівкою бенефіціатора може бути переведено повністю чи частково дру­гим бенефіціаторам в країні останнього чи в іншу країну.

Покритий акредитив — акредитив, при якому банк-емітент переказує валюту в сумі акредитиву, як правило, авізуючому ба­нку. До інших форм покриття відносяться депозитні та блоковані рахунки, страхові депозити і т. д.

Для експортера акредитивна форма розрахунків є найвигідні-шою після авансового платежу. Ставлення експортера до відкли­чного, безвідкличного і підтвердженого акредитиву різне, оскіль­ки вони надають різний ступінь гарантії платежу, але в кожному з них міститься вимога виконання всіх умов акредитиву.

Платежі по відкритому рахунку передбачають надання екс­портером імпортеру товаророзпорядчих документів та зараху­вання імпортером належних експортеру грошових коштів на від­критий рахунок в строки, передбачені угодою (щомісячно, щоквартально, по півріччях). Після звірення розрахунків кінцеве погашення заборгованості за відкритим рахунком здійснюється через банки, як правило, з використанням банківського переказу чи чека. Відкритий рахунок використовується при платежах між фірмами, що пов'язані традиційними торговельними відносина­ми (ТНК та її філіали, експортер та брокерська фірма, змішані фірми за участю експортера та ін.). Дана форма міжнародних розрахунків пов'язана з кредитом по відкритому рахунку. Рахун­ки при цьому відірвані від товарних поставок, причому, як пра­вило, експортер в односторонньому порядку кредитує імпортера

7 4). Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигідні пя імпортера, оскільки він здійснює подальшу оплату отрима­них товарів, а процент за наданий кредит не справляється, відсу­тній ризик оплати непоставленого чи неприйнятого товару. Для експортера ця форма розрахунків найменш вигідна, оскільки не містить надійної гарантії своєчасності платежу, уповільнює обі­говість його капіталу, інколи викликає необхідність вдаватися банківського кредиту.

Ризик несплати імпортером товару при односторонньому ви­конанні цієї форми розрахунків аналогічний ризику недопоставки товару експортера при авансових платежах.

Експортер

Рис. 7.4. Схема розрахунків по відкритому рахунку

1. Продавець відправляє товар на адресу покупця, збирає весь
комплект документів і відправляє їх покупцеві поштою

2. Покупець, отримавши товар і всі товаророзпорядчі докуме­
нти, протягом строку, встановленого в контракті, здійснює пла­
тіж. Він направляє банку платіжне доручення на переказ коштів
на рахунок продавця чи виписує чек.

Банківський переказ — це доручення переказодавця банку перевести конкретну суму валюти на користь переказоотримува-ча. При здійсненні переказної операції керуються умовами, вка­заними в платіжному дорученні. Платіжне доручення — це наказ одного банку іншому банку-кореспонденту про виплату конкрет­ної суми валюти на прохання і за рахунок імпортера експортеру (наприклад, проти пред'явлення ним комерційний,; фінансових документів чи розписки) із зазначенням, яким чином буде від­шкодована банку експортера виплачена ним сума (рис. 7.5).

Банк експортера

Експортер

17*

1. Укладання між експортером та імпортером зовнішньотор­
говельного контракту;

2. Направлення експортером товару та товаророзпорядчих до­
кументів на адресу імпортера;

3. Заява імпортера своєму банку на переказ коштів експортеру
за закуплені товари;

4. Переказ коштів імпортера із банку імпортера в банк експортера;

5. Зарахування виручки експортеру за поставлені товари.

У розрахунках за товарні поставки переказ у світовій практиці не отримав достатньо широкого застосування через виникаючі значні ризики невиконання контракту. Так експортер несе ризи­ки, якщо покупець переводить валюту лише після відвантаження товару чи навіть по прибутті товару в країну призначення і після передачі товару в розпорядження імпортера. Але і імпортер ри­зикує, якщо переказ валюти експортеру він повинен здійснити до відвантаження товару.

У формі банківського переказу здійснюються оплата інкасо, платежі в рахунок кінцевих розрахунків, авансові платежі. Бан­ківський переказ здійснюється поштою чи телеграфом відповідно поштовими чи телеграфними платіжними дорученнями, а в су­часних умовах — по системі СВІФТ.

Зіставивши різні форми платежу, можна зробити висновок про те, які з них найбільше відповідають інтересам експортера та ім­портера (табл. 7.1).

Пункт «Умови платежу» має містити інформацію про спосіб, порядок та терміни фінансових розрахунків і гарантію виконання сторонами взаємних платіжних зобов'язань. Залежно від вибра­них сторонами умов платежу в тексті контракту вказуються:

• умови банківського переказу (авансового платежу) до або
після відвантаження товару, умови документарного акредитиву
або інкасо;

• умови щодо гарантії, якщо вона є або коли вона необхідна
(вид гарантії на вимогу, умовна), умови та термін дії гарантії,
можливість зміни умов контракту без зміни гарантій).

Так, при експорті товарів і послуг рекомендується передба­чати такі форми розрахунків, як безвідкличний документарний акредитив; документарне інкасо з гарантією. Якщо розрахунки здійснюються за допомогою акредитиву, угодою має бути пе­редбачено, протягом якого часу він має бути відкритий покуп­цем після повідомлення, що товар підготовлений до відванта­ження.

Якщо з вини покупця чи банку відкриття акредитиву затримуєть­ся, продавець має право розірвати договір. Отримання коштів за ак­редитивами здійснюється в банку України за умов подання постача­льником: комерційного рахунка, дубліката транспортної накладної про сплату фрахту і відвантаження продукції страхового поліса.

Таблиця 7.1

ЗІСТАВЛЕННЯ ФОРМ ПЛАТЕЖУ (перенести під схему)

Форми платежу

Експор­тера

• простий платіж за допомогою
переказу (по системі СВІФТ) чи
чеку

• фінансування імпорту банком
імпортера

• гарантія банку експортера

• відкриття акредитиву і авізуван-
ня / підтвердження

• платіж, акцептування
негоціація документів

проведення документарного інкасо аважування документів банком експортера

проведення документарного ін­касо

• дисконтування акцепту банком
експортера

• інкасо векселя
авалювання банком імпортера

Імпортера • простий платіж за допомогою переказу (по системі СВІФТ) чи чеку

• фінансування експерту банком
експортера

• гарантія банка імпортера,

Розрахунки шляхом застосування документ<Ірвк>го Інкасо з га­рантією платежу проводяться таким чином: українські підприєм­ства відвантажують продукцію покупцеві і здають у свій банк пакет тих документів, які це засвідчують:

♦ комерційний рахунок;

♦ дублікати транспортних накладних про відвантаження про-
Дукції з відміткою про сплату фрахту;

♦ страховий поліс.

Іноземний банк, отримавши пакет документів, сповіщає про це покупця, який їх оплачує за рахунок власних коштів або пози­ки банку. При затриманні розрахунків покупець платить відсотки за кожен день затримання.

Основними формами з імпорту є документарне інкасо і доку­ментарний акредитив. Таким чином, банки не дають гарантії про видачу позики у разі відсутності коштів у покупця для оплати документів на інкасо.

Якщо предметом імпорту є товар, кінцевий розрахунок за який здійснюється після його прибуття і перевірки в порту України, такий розрахунок рекомендується здійснювати банків­ським переказом грошей. При розрахунках за подані послуги може застосовуватись і така форма розрахунків, як переказ грошей.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Які із умов зовнішньоторговельних контрактів належать
до обов'язкових, а які до додаткових?

2. Дайте характеристику додатковим умовам зовнішньо­
економічного контракту.

3. Охарактеризуйте транспортні умови зовнішньоекономі-
чнго контракту.

4. Назвіть основні групи базисних умов поставки.

5. Назвіть основні причини існування форс-мажорних умов
контракту.

6. У чому полягає суть умов контракту — рекламації і сан­
кції?

7. Що відноситься до інших умов контракту?

8. Назвіть основні форми платежу в зовнішньоекономічних
контрактах.

9. Які з форм міжнародних розрахунків є оптимальними при
експорті товарів, а які при імпорті? Чому?

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ