Роздуми під Місяцем

Небо – скільки зору – без кінця і краю,

Я стою над річкою, а чому – не знаю.

Я дивлюсь на зорі, що над лісом світять,

І на землю променем світлоніжним мітять.

Може, вони хочуть серце моє вкрасти,

А тому і мітять, щоб у ціль попасти.

Може вони хочуть серце запалити,

Щоб я міг кохану з двох одну любити.

Тільки я й понині – сам, чому – не знаю,

Очі карі й сині серцем всім кохаю.

А тому й веселий і сумний, як хмара,

Ну кому потрібна отакая кара?

Поможи ж ти, травень, бо вже й сам не знаю,

Що робити маю, якщо дві кохають?

Щоб одна та ніжно зіронька світила,

Щоб не тратив марно свій неспокій, милий.

Тільки травень з поля подививсь на плавні,

І сказав, що всі такі, хто родився в травні.

Я пішов під лісом– а куди?– не знаю,

Ну чому і досі ще я їх двох кохаю?

Тільки сосни голосно шу‑шу‑шу – шепочуть,

Я стою і думаю: що ж вони ще хочуть?

Небо – скільки зору – без кінця і краю,

Я брожу над річкою, а чому? – не знаю,

Річка хвилі кидає, мов грозить зимою,

Зрозумів я, зіроньки, що не буть спокою.

І пішов, де зимують білі ведмедиці,

Хай мене скупають у морській водиці.

Серце мені кригою хай натруть досхочу,

Щоб нарешті вияснив, з двох я котру хочу?

Тільки серце кригою й трохи не взялосся,

Крига вся розтанула, серце – зайнялося.

І горить, і тліє, і болить й щемить,

Може з вас хто скаже, як надалі жить?

У пияцтво хлинуть, не писать вірші?

Чи обох покинуть – спокій дать душі?

7.5.1959 р.

РЕКЕТИР

Він – рекетир і всі це знають,

Та кожен ходить, як індик,

–А що ми зробимо?– дід мовив,–

Як в нього дядько – комірник.

17.7.2001 р.

ЯКЩО ВИ ЧЕСНИЙ

Які харчі – така й робота.

Проте, як чесний ви мужик,

Не дасть халтурить вам чеснота,

Якщо до правди ти привик.

17.7.2001 р.

СЯЮТЬ, ЯК ЗОРІ

Сяють, як у небі зорі,

Грудоньки дівочі,

Через що з небес не зводим

Ми до ранку очі.

14.4.2003 р.