Про поета

Як хочеш ти поетом стать,

То мусиш дві стріли ти мать:

Одною ніжить, чарувать,

Ну а другою – убивать.

В поета, як воно не дивно,

Все, що на серці – на виду,

Тому поети дуже часто

Терплять то радість, то біду.

Поет, це якби індикатор

Той, що фіксує ритм життя,

І в той же час – він як локатор,

Який сприймає почуття.

Поет, немов стенограф віку,

Йому на ранги наплювать,

І хоч порою, мов "з привітом",

Бо не уміє він мовчать.

Але якщо поет він справжній,

То – вічний символ доброти:

Він і підступний, й недоступний,

Такий, як я, такий, як ти.

Він може плакать і сміятись,

І по‑дитячому радіть,

Буде на вас, як тигр, кидатись,

І буде лагідним, як кіт.

Поет, що думає, те й мовить,

То з виду, ніби він слабкий,

Зате ніколи він не збреше,

Хоч ти його кілком убий.

4.11.1982 р.

ГЕНИ

Дивлюсь на нашого патрона –

На вигляд, ніби як і я:

І вуха, ноги і розмова,

І навіть кругла голова.

А от коли він став вже шефом,

Ніби його хтось підмінив,

І поміж ним й його думками

Хтось ніби стежку проложив.

Бо тільки й знав одне, що днями

Про код, про рід свій говорив,

І що його створили гени,

І що колись вовків ловив.

А я собі оте все слухав,

І тихо думав про народ:

Лиш варто вибитись в начальство –

Як враз міняється і код.

А щоб не трапилось такого,

От що, мій люде, пам’ятай:

Все те, що сієш і збираєш –

Вовкам ніколи не давай.

Посидить тиждень‑два голодна

Та надто вчена голова,

То стануть знов на місце гени

І всі обов’язки й права.

27.1.1989 р.

ОЙ, ПОЇХАВ Я У КИЇВ

Ой, поїхав я у Київ прогулятися,

І об гарних жіночок поштовхатися.

Хочу тими жіночками налюбитися,

І на них, немов на квіти, надивитися.

Стоїть жінка молоденька – груди грають,

Хлопці дивляться й очима – роздягають.

А вона стоїть – сміється – сонцем сяє,

Що вся вулиця на неї поглядає.

Стоять хлопці молоденькі під горою

І сміються навіженні наді мною,

Що стою старий такий я з бородою,

І дівчиною любуюсь молодою.

25.6.1999 р.