Поняття міжнародної правосвідомості

учасні доктрини міжнарод­ного права по-різному став­ляться до питань міжнародної правосвідомості: від повно­го ігнорування її як явища, властивого міжнародному праву, до певної ідеалізації її можливостей у вирішенні проблем сучасності. Не склалося в сучасній науці міжна­родного права одностайності навіть щодо самого термі­на «міжнародна правосвідомість».

Одні автори гадають, що там, де йдеться про «міжна­родну правосвідомість», краще говорити про громадську думку (на різних етапах її об'єктивізації — від малих со­ціальних груп до міжнародних рухів та об'єднань) з при­воду того чи іншого міжнародно-правового явища. Інші автори вважають за краще говорити не про «міжнародну правосвідомість», а про «міжнародний правовий світогляд» або «юридичний світогляд на міжнародні відносини».

Навіть серед прихильників терміна «правосвідомість» (а це, як правило, здебільшого вчені колишньої радян­ської школи міжнародного права) немає одностайності: в одних відповідне явище охоплюється терміном «міжна­родна правосвідомість», у других — «правосвідомість на-

Поняття міжнародної правосвідомості

родів», у третіх — «міжнародно-правова свідомість», у чет­вертих — «демократична правосвідомість прогресивного людства» тощо, залежно від ідеологічної заангажованості авторів.

Багато науковців не схильні вбачати в «міжнародній правосвідомості» цілісного, системного характеру усвідом­лення сучасних міжнародно-правових явищ, а тому відда­ють перевагу термінам «міжнародно-правова свідомість народів», «міжнародно-правова свідомість держав», «між­народно-правова свідомість населення», «міжнародно-правова свідомість світового співтовариства» тощо — аж до «міжнародно-правової свідомості державних діячів, ди­пломатів, членів парламенту» (І. І. Лукашук); «міжнарод­но-правова свідомість не суб'єктів міжнародного права, а їх представників» (Ю. Я. Баскін, Д. І. Фельдман); «міжна­родна форма правосвідомості» (Ю. М. Колосов, В. 1. Куз­нецов) та ін.

Варто зазначити, що радянські вчені, хоч і не домов­лялися про визнання спільного терміна, майже були од­ностайні в тому, що явище міжнародної правосвідомості (або іншої відповідної назви) характерне для міжнарод­но-правової надбудови всіх етапів розвитку міжнародного права.

«Міжнародна форма правосвідомості, — зазначає Ю. М. Колосов, — виникла не менш як п'ять тисяч років тому як результат усвідомлення людьми свого інтересу»¹. Дещо інакше, але знову-таки з виникненням міжнарод­ного права пов'язує становлення міжнародної правосвідо­мості І. І. Лукашук: «Фундамент сучасного міжнародного права було закладено Статутом ООН». Час зародження міжнародного права він також вважає значно пізнішим, а про появу міжнародно-правової свідомості пише так: «На всіх етапах функціонування міжнародного права важлива роль належить міжнародно-правовій свідомості»².

Для радянської науки міжнародного права було харак­терне й інше доктринальне вирішення співвідношення в часі «міжнародна правосвідомість — міжнародне право». Окремі автори (С. В. Черниченко, М. Ш. Пацація та ін.) вважали, що міжнародна правосвідомість не завжди ви­никає там і тоді, де і коли виникає міжнародне право,

¹ Международное право. М., 1995. С. 9—10.

² Лукашук И. И. Международное право. Общая часть. М., 1996. С. 162.

Глава XI Міжнародна правосвідомість

Поняття міжнародної правосвідомості

зокрема його норми, що її відлік слід починати від періо­ду виникнення держави до появи норм міжнародного права. Причиново-наслідковий зв'язок появи міжнарод­ної правосвідомості та її сутність вказані автори розкри­вали так: «Суттєве значення для становлення міжнарод­но-правової свідомості мало виникнення держав. Ще до появи міжнародного права перед ними постала потреба в особливій регламентації відносин між собою. 1 цю потре­бу було реалізовано завдяки міжнародно-правовій свідо­мості, яка склалася і розвивалася на основі налагодження матеріальних, економічних відносин між державами, що не мали ще правової форми, а виступали як «обмін речей між різними націями».

На думку зазначених авторів, різний час появи тер­мінів «міжнародної правосвідомості» та «міжнародного права» має значення не стільки часової пріоритетності, скільки розуміння сутності як міжнародного права, так і міжнародної правосвідомості.

На ранньому етапі розвитку класового суспільства, зазначають ці автори, а також у періоди соціальних ка-таклізмів місце правових норм через їх відсутність посіда­ла правосвідомість. Інакше кажучи, конкретні ситуації вирішувалися, коли це визнавалося необхідним владами держав, виходячи з їхніх уявлень про правомірне і про­типравне. Причому такі рішення були юридично значу­щими, розглядались як обов'язкові і забезпечувалися при­мусовою силою держави.

У подібних випадках правовідносини виникали за відсутності правової норми (точніше — фактичні відно­сини, які вже виникли або які складалися) в результаті владних рішень і розглядалися як правовідносини. У зв'яз­ку з цим постає цікаве загальнотеоретичне запитання, що має важливе значення і для теорії міжнародного права: чи можна визначати міжнародне право тільки як систе­му норм? Як правило, цим і обмежуються. Але якщо на якихось етапах розвитку людського суспільства в будь-якому разі фактичні відносини стають правом, а право­свідомість виступає замість правових норм як регулятор суспільних відносин, то чи не доцільно їх охопити таки­ми визначеннями?¹

¹ Див.: Черниченко С. В. Международное право: современные теоре­тические проблемы. М., 1993. С. 15—16.

Автор дав негативну відповідь на своє запитання: між­народна правосвідомість, будучи формою суспільної сві­домості, тобто будучи частиною правової надбудови, разом з тим не входить у поняття міжнародного права як системи правових норм. Але інші питання, як-от: чи варто обмежу­вати визначення міжнародного права тільки через систему норм, що таке міжнародна правосвідомість тощо не були вирішені. І залишаються дискусійними до цього часу.

В радянській науці міжнародного права підтримували­ся два принципово різні розуміння сутності міжнародної правосвідомості: 1) як усвідомлення класової неоднорід­ності міжнародного права і 2) як сукупності міжнародно-правових поглядів, уявлень, ідей на міжнародне право.

Перше розуміння було превалюючим, незважаючи на його деструктивність. Його автори штучно поділяли між­народну правосвідомість на: а) соціалістичну, б) імперіа­лістичну і в) загальнодемократичну. Співвідношення між цими «компонентами» міжнародної правосвідомості її ав­тори (М. Ш. Пацація) вбачали таким: імперіалістичні по­гляди посідають у загальній структурі міжнародно-право­вої свідомості дедалі менше місця («залишки минулого»); основна маса ідей, понять, оцінок сучасної міжнародно-правової свідомості має загальнодемократичний характер («основи теперішнього»). Попри всю прогресивність за­гальнодемократичної свідомості, вже сформувалися ще більш передові міжнародно-правові уявлення — соціалі­стичні («початки майбутнього»).

Звичайно, за такого розуміння складових міжнародно-правової свідомості її головна тенденція вбачалась у зрос­танні ролі соціалістичних поглядів на міжнародній арені, в боротьбі з «імперіалістичною міжнародною правосвідо­містю». А звідси вимога класової боротьби і пошук «зов­нішнього ворога» стали домінуючими для «соціалістичної міжнародної правосвідомості». Власне, аналіз проблем, властивих міжнародній правосвідомості, був згорнутий за рахунок висування на передній план проблем «класової, ідеологічної боротьби в міжнародному праві».

Цим, до речі, можна пояснити, чому соціалістична наука міжнародного права так мало досягла в розкритті сутності міжнародної правосвідомості порівняно з буржу­азними вченими, більшість яких взагалі вважали цю про­блему надуманою і її спеціально не вивчали.

Глава XI Міжнародна правосвідомість

Суб'єкти міжнародно-правової свідомості

Коли радянські вчені (Г. 1. Тункін, Р. Л. Бобров та ін.) в основі соціалістичної міжнародної правосвідомості вбачали «політичну боротьбу між державами двох проти­лежних суспільних систем», «ідеологічну боротьбу між соціалістичними і капіталістичними державами», то, оче­видно, можна було передбачити результат такої боротьби.

І згодом нещирим було зізнання окремих авторів у своїх помилках, бо воно вкотре звелося до пошуку зов­нішнього ворога. «Звичайно, — визнавав Г. І. Тункін, — ідея мирного співіснування вмішувала два елементи. Пер­ший елемент, практично політичний, означав добросу­сідські відносини. Другий елемент — ідеологічний — оз­начав світову революцію. Мирне співіснування розгляда­лось як засіб забезпечення світової революції; вважалося, що в мирних змаганнях із капіталізмом соціалізм доведе свої переваги і таким чином переможе.

Ідеологічний елемент ідеї мирного співіснування пе­ребував у суперечності з її першим елементом... Проте за­хідні держави відкинули ідею мирного співіснування двох протилежних систем, що спричинило конфронтацію в міжнародній системі»¹.

Але ж не вони (західні держави) нав'язали ідею класо­вої, ідеологічної боротьби, світової революції. Революція, боротьба є відносинами відокремленості. їх право не ре­гулює. Право може функціонувати тільки у відносинах зв'язку. 1 коли йдеться про розвиток боротьби, то одно­значно йдеться про згортання права. Єдиним винятком у цій закономірності є боротьба за право.

У міжнародній правосвідомості виокремлення класо­вих відмінностей не може бути коректним і продуктив­ним, адже у своїй основі, у своїй головній спрямованості воно є деструктивним, таким, що поділяє її на антагоні­стичні компоненти, а це веде до руйнації взагалі.

Тому потребує суттєвого переосмислення класичний радянський підхід до визначення міжнародної правосвідо­мості «як специфічної галузі правової форми свідомості, а відповідно й частини особливої міжнародно-правової надбудови, яка виражає у формі відомих правових ідей, понять, оцінок індивідуальних і соціальних суб'єктів су­спільних відносин різної класової природи об'єктивну

¹ Международное право. М., 1994. С. 44—45.

соціальну потребу в певному міжнародно-правовому ре­гулюванні міждержавних відносин»¹.

За різних класових підходів до регулювання міжнарод­них відносин, як правило, один результат — нульовий. Міжнародна правосвідомість — це спільність ідей, понять і поглядів. Інакше вона не склалася б як окреме явище. Тим більше таке, що суттєво впливає як на правотвор-чість, так і на правозастосування в міжнародному праві. Явище, яке внутрішньо роздирається суперечностями, мо­же мати лише негативний вплив іззовні. А такий прояв міжнародна правосвідомість якщо й має, то він не є для неї головним і закономірним.

Отже, враховуючи досягнення і недоліки у встанов­ленні сутності поняття міжнародної правосвідомості, її можна визначити як сукупність поглядів, уявлень, ідей учасників міжнародних відносин щодо сутності необхід­них міжнародного права, міжнародної законності та між­народного правопорядку.