Заперечні (оспорювані) правочини та їх види

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена зако­ном, але один із учасників або інша зацікавлена особа запе­речують його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним, тобто оспорюваним або відносно недійсним правочином (п. З ст. 215 ЦК України).

Переважна більшість заперечних правочинів - це правочини з вадами волі, тобто один із учасників правочину відтворює не свою волю, а волю іншої особи. Законодавець передбачає підста­ви для оскарження правочину з причини неповноцінності волі особи, яка вчиняла правочин. Виділення таких понять, як воля та волевиявлення, є результатом їх правового аналізу. Але такий розподіл базується лише на теоретичних знаннях, які позбавлені конкретності. Єдність волі та волевиявлення - обов´язкова умо­ва дійсності правочину.

Правочини з вадами волі можна поділити на такі: 1) вчинені без внутрішньої волі; 2) внутрішня воля яких сформувалася не­достатньо.

Без внутрішньої волі вчиняються правочини під впливом на­сильства чи погроз, у результаті зловмисної домовленості пред­ставника однієї сторони з іншою, а також дієздатною особою, яка в момент вчинення правочину не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними. У таких випадках волевиявлен­ня потерпілої сторони не відповідає її волі, або вона взагалі поз­бавлена можливості діяти за своєю волею та у своїх інтересах. Такі правочини, що вчинені під впливом насильства чи погроз, у результаті зловмисної згоди представника однієї сторони з ін­шою, можуть бути визнані судом недійсними за позовом потер­пілих.

До оспорюваних правочинів, внутрішня воля яких сформу­валась недостатньо, належать правочини, вчинені під впливом помилки (омани), обману (обдурювання, ошукання) та кабальні правочини (вчинені під впливом тяжких обставин).

Залежно від підстав недійсності ЦК України визначає такі види оспорюваних правочинів:

1) вчинений юридичною особою, якого вона не мала права вчиняти (ст. 227 ЦК України);

2) вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 222 ЦК України);

3) вчинений фізичною особою, цивільна дієздатність якої об­межена, за межами її цивільної дієздатності (п. 2 ст. 223 ЦК Ук­раїни);

4) вчинений дієздатною фізичною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (ст. 225 ЦК України);

5) вчинений під впливом помилки (ст. 229 ЦК України);

6) вчинений під впливом обману (ст. 230 ЦК України);

7) вчинений під впливом насильства (ст. 231 ЦК України);

8) вчинений у результаті зловмисної домовленості представ­ника однієї сторони з іншою (ст. 232 ЦК України);

9) вчинений під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК Украї­ни).

До правочинів, що вчинені без внутрішньої волі на вчинення правочину, належать такі:

1. Правочини, вчинені під впливом насильства чи погроз. Насильство - це протиправна фізична чи психічна дія на особу шляхом завдання страждань їй або її близьким з метою приму­сити до вчинення правочину з вигодою для зацікавленої сторони. Насильство може бути вчинене як контрагентом, так і третьою особою. Не обов´язково, щоб контрагент сам здійснював фізичну дію (побої, катування), достатньо, щоб він знав про це та вико­ристовував цю обставину на свою користь.

Погроза - протиправна дія, що створює у особи, яка вчиняє правочин, уяву про реальну можливість заподіяння їй суттєвої психічної чи фізичної шкоди. Погроза - це протиправна психіч­на дія, що спрямована на іншого учасника правочину, шляхом залякування про завдання їй або її близьким матеріальної чи моральної шкоди. Для запобігання цього потерпілий змушений вчинити правочин, що є волевиявленням за відсутності внутріш­ньої волі. Погроза, здатна осудити правочин, має бути суттєвою.

Обов´язковою умовою визнання погрози суттєвою є її реаль­ність - дійсна можливість завдання значної шкоди учаснику правочину або його близьким. Не має значення, правомірними чи неправомірними діями погрожують учаснику правочину (напри­клад, заявою до міліції, сповіщенням до податкової інспекції), так як ці дії використовуються в якості погрози та заперечують дійсність правочину. Єдиним виключенням є погроза правомір­ною дією, що призводить до того ж результату, що і правочин, вчинений під впливом погроз. Наприклад, вимога учасника за­гальної власності про виділення долі під погрозою пред´явлення позову про розподіл загального майна. У такому випадку погро­за є несуттєвою.

Для недійсності правочину, вчиненого під впливом погрози, не має значення надходить вона від контрагента або від сторон­ніх осіб. В останньому випадку не є важливим, чи відомо було одному із його учасників, що до іншого застосовувалась погро­за. Це може мати значення при визначенні правових наслідків. Також немає значення і те, чи спрямована погроза на учасника правочину, чи на іншу особу, інтереси якої йому настільки важ­ливі, що він готовий вчинити небажаний для себе правочин.

2. Правочини, вчинені у результаті зловмисної домовленос­ті представника однієї сторони з іншою. Такий випадок може мати місце при невідповідності волі особи, яка вчиняє правочин, волевиявленням, вираженим через представника. Представник може спотворювати волю особи, яку він представляє у своїх ці­лях або в інтересах контрагента (наприклад, продаж представ­ником будинку за зниженою ціною за винагороду від покупця). Представник не виражає власну волю, а його завдання полягає в тому, щоб донести до контрагента волю того, кого він пред­ставляє´. Зловмисна домовленість представника однієї сторони з іншою полягає у згоді про вчинення правочину на шкоду осо­би, яку представляють, і одночасно на користь контрагента та представника (наприклад, продаж майна повіреним продавцем за меншою ціною за винагороду від покупця).

3. Правочини, вчинені дієздатною особою, яка в момент його вчинення не усвідомлює значення своїх дій та (або) не керує ними, а також обмежено дієздатною особою. Ця категорія пра-вочинів також належить до тих, які вчиняються з наявним во­левиявленням та відсутністю внутрішньої волі. Ці правочини відрізняються від правочинів недієздатних осіб тим, що вчиня­ються дієздатними особами, однак, внаслідок алкогольного чи наркотичного сп´яніння або іншого стану психіки, ці особи не можуть свідомо розуміти характер правочину та його наслідки. Суб´єктом таких правочинів може бути повнолітня та дієздат­на особа, а також неповнолітні від 14 до 18 років (за новим ЦК України) та обмежено дієздатні, які можуть вчиняти правочи­ни самостійно, якщо в момент вчинення правочину вони пере­бували у важкому стані. Хвороблива поведінка може різнитися ступенем важкості вираження у різних хворих та у різні періоди перебігу хвороби. Отже, виявлені психічні розлади не завжди виключають здатність хворого відповідати чи не відповідати за свої дії, тобто керувати ними. Дослідження цього фактору на­лежить до компетенції судово-психіатричної експертизи, яка повинна встановити стан особи в момент вчинення правочину при виникненні спірних питань (дієздатна, обмежено дієздатна, недієздатна або дієздатна особа, яка не усвідомлювала значення своїх дій та не керувала ними).

До заперечних правочинів належать правочини, внутрішня воля яких сформувалася неправильно, тобто вони вчинені за не­сприятливих обставин формування волі, що є підставою для виз­нання їх недійсними.

4. Під впливом помилки. В юридичному значенні помилкою називається неправильне уявлення про предмет правочину, його зміст, суб´єктів, фактів та обставин, що виникли в момент укла­дення правочину.

У теорії цивільного права традиційно розрізняють такі види помилок: 1) помилка стосовно змісту правочину; 2) помилка сто­совно предмета правочину; 3) помилка стосовно суб´єктів право­чину; 4) помилка стосовно обставин, що виникли при вчиненні правочину.

Волю учасника правочину визначає відсутність знань щодо предмета, змісту, суб´єктів правочину або помилкове уявлення про обставини, що виникли в момент його вчинення. Якщо б особа мала вищезазначені знання та справжню уяву, то вона б не здійснила цієї дії або здійснила її інакше´.

Помилкове уявлення про правочин в цілому або його основні елементи визнається оманою. Омана може виникнути в особи, яка вчиняє правочин або в результаті її власних асоціацій та уяв­лень про факти та обставини, пов´язані з правочином, або внаслі­док введення її в оману іншою стороною, яка не має на це наміру і не отримує від цього користі. Переважно такі випадки мають місце при вчиненні правочинів, предметом яких є творчий набу­ток, що потребує спеціальних знань. Наприклад, згідно з дого­вором купівлі-продажу цінної картини і покупець, і продавець може помилятися, вважаючи оригіналом картину-підробку. Ко­жен з них може вимагати визнання правочину недійсним. Омана (невідання) - це поняття відносне, тому в кожному конкретному випадку слід визначити, яку оману вважати суттєвою, бо тільки існування омани може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Виникненню помилки може сприяти недомовленість, відсут­ність певної обачливості, іноді самовпевненість учасників право­чину або дія третіх осіб. Помилка також впливає на формування волі учасників правочину, однак, на відміну від обману, помил­ка не є результатом навмисних цілеспрямованих дій іншого учасника правочину.

5. Під впливом обману. Обман - це навмисне введення іншої особи в оману шляхом неправдивої заяви, обіцянки, а також на­вмисного мовчання про факти, що можуть вплинути на вчинен­ня правочину та створення помилкового уявлення про правочин і його елементи.

Обман може бути спрямований не лише на спотворення уяв­лення про правочин, його елементи, вигідність тощо, але й стосуватись обставин, що знаходяться за межами правочину, наприклад, мотиву та мети. Дії недобросовісного контрагента можуть виявлятися як у активних діях (наприклад, повідомлен­ня неправдивих відомостей, пред´явлення фальшивої довідки про вартість або ремонт речі), так і в пасивних (бездіяльність, замовчування підрядчиком дефекту виробу, не пред´явлення повної документації тощо). Обман повинен стосуватись суттєвих моментів формування внутрішньої волі, тобто таких, що впли­вають на умови вчинення правочину. Так, особа, яка продає кра­дену шубу, переконує покупця в тому, що ціна, призначена ним, низька, бо продавець шуби отримав її як заробіток за кордоном. Якби покупець знав про справжні мотиви продавця (збування краденого), то правочин не вчинив. Суд може визнати обман сут­тєвим, якщо він стосується природи правочину або таких якос­тей його предмету, що значно зменшують можливість його вико­ристання за призначенням.

6. Під впливом кабальних умов або тяжких обставин. Оспо­рюваними є правочини, що вчиняються на невигідних умовах через збіг тяжких обставин (тяжке матеріальне становище, хво­роба близької людини тощо). Такі правочини мають вади волі, бо їх формування відбувається під впливом таких обставин, за яких практично виключається нормальне формування волі, що спри­чиняє вчинення правочину на вкрай невигідних умовах для однієї зі сторін, водночас інша сторона це використовує. Потерпілий, як правило, усвідомлює кабальний характер правочину, але волею обставин він змушений його вчинити. Щоб визнати кабальний характер правочину, слід встановити, що особа, яка вчиняла пра­вочин, перебувала у стані крайньої нужденності, а її контрагент, розуміючи це, використав тяжкі обставини на свою користь.

Юридичний склад кабального правочину включає в себе такі факти:

1) збіг тяжких обставин у потерпілого (не тільки тяжке ма­теріальне становище, але й інші особисті обставини, що призво­дять до вчинення правочину, який за інших умов не був би вчи­нений);

2) явно виражені вкрай невигідні для потерпілого умови вчи­нення правочину (річ віддана безоплатно або в декілька разів де­шевше за її справжню вартість);

3) причинний зв´язок між збігом у потерпілого тяжких обста­вин та вчинення ним правочину на явно невигідних для нього умовах;

4) поінформованість іншої сторони про перелічені обставини й використання їх на свою користь.

7. Вчинені неповнолітніми від 14 до 18років. Правочини, вчи­нені неповнолітніми, є відносно недійсними, тобто дійсні до тих пір, доки їх не оскаржать. Якщо правочин вчинений без згоди батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників), то згідно з позовом останніх, правочин визнається судом недійсним.

Згідно з чинним законодавством повна дієздатність у грома­дянина настає з досягненням 18 років. З 14 до 18 років особа набуває часткової дієздатності, що надає їй право розпоряджа­тися отриманою заробітною платою, стипендією, вчиняти дрібні побутові правочини. Усі інші правочини вони можуть вчиняти лише з дозволу батьків (усиновителів) або піклувальників.

Date: 2015-10-18; view: 379; Нарушение авторских прав