Здійснення цивільних прав

ЛЕКЦІЯ

на тему:

«Здійснення цивільних прав. Представництво і довіреність»

Час: 2 години

План:

1. Здійснення цивільних прав

2. Представництво

3. Довіреність

Здійснення цивільних прав

Цивільне правовідношення складається з цивільних прав і обо­в'язків. Воно має соціальну цінність тоді, коли воно здійснюється. Можливість здійснення суб'єктивного цивільного права полягає в реалізації тих правомочностей, які за своїм змістом закладені у правовідношенні. Але у цивільному правовідношенні є і суб'єктивні обов'язки, які можуть бути активними, коли особа повинна вчиня­ти певні дії, і пасивними, коли вона зобов'язана утримуватися від певних дій.

Оскільки суб'єктивні права і обов'язки взаємопов'язані, то їх здійснення залежить від способів реалізації тих чи інших. Вирізняють два принципові способи реалізації — фактичні і юридичні. Фак­тичні полягають у здійсненні таких дій, які викликають їх майнові і немайнові наслідки, що торкаються прав та інтересів окремих осіб, але наслідки ці не мають юридичного характеру. Юридичні способи здійснення суб'єктивного права полягають у реалізації дій юридичного характеру: правочинів, укладенні авторських догово­рів та інших наслідків.

Важливе значення мають способи здійснення суб'єктивних обо­в'язків. Суб'єктивні обов'язки активного характеру можуть призве­сти до припинення правовідношення в цілому або викликати у зобо­в'язаної особи право одержання зустрічного задоволення. Цивіль­но-правовий обов'язок, що становить міру поведінки, якої має дотримуватися зобов'язана особа, тісно пов'язаний з тим правом ви­моги, яким наділена уповноважена особа.

Цивільне право характеризується тією властивістю, що суб'єкти цивільного права мають право вимагати від зобов'язаних осіб певної поведінки, закладеної у змісті правовідношення. Суб'єкти цивіль­ного правовідношення діють на власний розсуд, і їх поведінка має відповідати закону, договору і звичаям ділового обороту. Нездійс­нення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припи­нення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмо­витися від свого майнового права (ст. 12 ЦК України).

Якщо закон і договір є незаперечними засобами цивільно-пра­вового регулювання правовідносин, то звичай ділового обороту є додатковим засобом.

Усі питання, пов'язані з реалізацією суб'єктивних прав, вирішу­ються фізичними та юридичними особами на власний розсуд, що зу­мовлено особливостями цивільно-правового регулювання, яке в ос­новному є диспозитивним. Проте в цивільному праві можуть вико­ристовуватися і зобов'язуючі, і заборонні норми, а також норми, що встановлюють певні обмеження. Саме у сфері всіх цих норм і відбу­вається реалізація тих можливостей, що надаються управомоченій особі, якій належить суб'єктивне право. [3, с. 229]

Усі цивільні правовідносини пов'язані з правообладанням. Так, наприклад, зміст цивільної правоздатності юридичних осіб розкри­вається через їх правові можливості після набуття певних прав. Ци­вільні правовідносини мають особливості можливої реалізації зале­жно від їх видів. Це — майнові і немайнові цивільні правовідноси­ни, абсолютні і відносні, односторонні і взаємні, регулятивні і правоохоронні. У взаємному правовідношенні кожна зі сторін ви­ступає як управомочена і одночасно зобов'язана особа. Взаємні правовідносини відображають двосторонній характер розподілу прав і обов'язків, їх еквівалентно-оплатний характер.

Регулятивні правовідносини забезпечують суб'єктам цивільного права набуття прав, правоохоронні — допомагають нормальному функціонуванню регулятивних правовідносин.

Від характеру суб'єктивного права залежить характер виконан­ня суб'єктивного обов'язку. Він може бути для обов'язків активного характеру добровільним або примусовим.

Свої можливості має розподіл виконання суб'єктивних обов'яз­ків при солідарній та субсидіарній відповідальності.

Загальні вимоги щодо здійснення особами суб'єктивних прав і обов'язків зосереджені в кількох правових принципах, яких дотри­муються особи, здійснюючи права та обов'язки цивільного правовідношення.

Управомочена особа має дотримуватися встановленого законом, договором, діловим звичаєм здійснення суб'єктивних цивільних прав і виконання цивільних обов'язків.

Це — принцип законності. При цьому передбачається обов'язко­ве дотримання правил ділової етики і моральних принципів сус­пільства.

Одним із проявів принципу законності при здійсненні цивільних прав і виконанні цивільних обов'язків є принцип недопустимості недобросовісної конкуренції. Прояви такої конкуренції можуть бу­ти різнобічними — брехливі повідомлення щодо якості товарів, спрямовані на усунення конкурента, неправомірне одержання ін­формації, яка містить комерційну таємницю, тощо.

Інший принцип — це принцип солідарності і ділового співробіт­ництва при здійсненні прав та обов'язків. Це — корінний принцип існування цивільних правовідносин, який полягає в тому, що суб'єк­ти цивільних правовідносин не повинні порушувати права і охоронювані законом інтереси інших осіб, а також допомагати один одно­му у виконанні покладених на них обов'язків.

Нарешті, принцип використання цивільних прав і обов'язків відповідно до їх соціального призначення.

Зловживання правом

Цивільні права мають здійснюватися відповідно до їх призначен­ня. Цивільні права, що здійснюються всупереч їх призначенню, не мають правового захисту. Існує таке поняття, як зловживання пра­вом. У літературі не всі автори визнають правомірність існування такого поняття. Деякі з них вважають, що той, хто користується

своїм правом, нікому не заподіює шкоди, а дії, що справді заподію­ють шкоду, знаходяться поза межами здійснення самого суб'єктив­ного права.

Але ця точка зору не знайшла широкої підтримки. Уповноваже­на особа, саме спираючись на суб'єктивне право, може діяти так, що заподіює шкоду іншій особі. Вона використовує своє суб'єктивне право таким чином, що завдяки цьому наносить шкоду іншій особі.

Зловживання правом визначається як цивільне правопорушен­ня, що здійснюється управомоченою особою при здійсненні свого права, пов'язаного з використанням недозволених засобів його реа­лізації, але в рамках звичайного типу поведінки, яке визначається змістом даного права.

Корінною ознакою зловживання правом є те, що воно має на меті навмисне заподіяння шкоди іншій особі. Зловживання правом має назву шикана. Управомочена особа при цьому спирається на фор­мально належне їй право. [3, с. 246]

Зловживання правом може виражатися у рамках належних особі прав, але без наміру спеціально нанести шкоду іншій особі. Тоді воно не носить назви шкоди, але результати нанесення шкоди недозволеними засобами характеризують і цей вид правопорушення. Різниця у цих правопорушеннях полягає в суб'єктивному складі правопору­шень — здійснення свого права без наміру нанести шкоду іншій особі і здійснення свого права спеціально з метою нанесення шкоди.