Визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення П померлою

Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в І (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фіз особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

При цьому, готель не вважатиметься місцем проживання у короткочасного зупинення в ньому. Готель є місцем проживання у разі, коли І дійсно у ньому тривалий час проживає. Тобто від місця проживання слід відрізняти місце перебування: військова частина, лікарня, слідчий ізолятор, колонія! позбавлення волі тощо1. Місцем перебування фізичної особи є місце, де вона! знаходиться тимчасово, місцем проживання - місце, де особа постійно або] переважно проживає.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місцепроживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає,! опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки таї піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце! проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Місцем проживання недієздатної особи є місце проживання її опікуна або місцезнаходження відповідної організації, яка виконує щодо неї функції опікуна.

При визначенні місця проживання не будуть мати вирішального значення реєстрація, місце знаходження майна фізичної особи.

Реєстрація особи за певним місцем проживання не має правовстановлюючого значення, але вона зберігає значення доказу під час визначення місця проживання. При цьому реєстрація відрізняється від інституту прописки тим, що прописка базується на дозвільній системі і мала за мету обмежити вибір місця проживання та переміщення громадян, а реєстрація має за мету фіксувати перебування фізичної особи у вільно обраному ним місці проживання чи перебування.

Місце проживання особи має у цивільному праві важливе значення. Так, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця (ст.1221 ЦК), виконання зобов'язань у певних випадках також пов'язується із місцем проживання боржника або кредитора (п.п.4,5 ч.І ст.532 ЦК) тощо.

Тривала відсутність фізичної особи в місці свого постійного проживання та відсутність відомостей про її фактичне місця перебування створює невизначеність у цивільних правовідносинах, учасником яких вона є. Так, особи, які перебувають на її утриманні, перестають отримувати допомогу, але не можуть звернутися за призначенням пенсії, адже вважається, що вони мають годувальника; дружина або чоловік не можуть розпоряджатися спільним майном; страждають інтереси кредиторів, які позбавлені можливості вимагати сплату боргів; може бути завдано шкоди майну такої особи, що залишилося без нагляду.

Щоб усунути цю юридичну невизначеність, спричинену довготривалою відсутністю фізичної особи, і зазначені небажані наслідки для її майна, закон передбачає утворення особливого статусу для такої особи, а саме - визнання її безвісно відсутньою. Безвісна відсутність - це засвідчений у судовому факт довготривалої відсутності фізичної особи у місці її проживання, якщо вдалось встановити місце її перебування.

Для визнання фізичної особи безвісно відсутньою потрібні такі умови:

1) особа відсутня у місці свого постійного проживання протягом року;

2) протягом цього строку в місці, де вона постійно проживала, немає відомо про місце її перебування. Тому не можна оголосити особу безвісно відс якщо в місці навчання, практики, стажування, яке не співпадає з місцем постійного проживання, немає відомостей про неї і більш ніж один рік. Та не можна визнати безвісно відсутньою особу, про яку відомо, що вона жива,; немає точних відомостей про її місце перебування.

День одержання останніх відомостей може бути підтверджений! пред'явленням останнього листа відсутньої особи або іншим способом] (наприклад, показаннями свідків). Якщо неможливо встановити день одержання! останніх відомостей, початком строку безвісної відсутності вважається перше] число місяця, наступного за тим, у якому були одержані останні відомості, а| якщо неможливо встановити цей місяць - 1 січня наступного року (ч.2 ст.43І ЦК).

3) встановити місце перебування особи неможливо. Тому до розгляду справи у відповідні організації за останнім місцем проживання особи, місцем роботи,] місцем народження, місцем навчання та т.п. надсилаються запити про існуючії відомості про неї. Доказами неможливості встановлення місця перебування!

відсутнього є свідчення родичів, співробітників, сусідів, довідки органів внутрішніх справ, які здійснювали розшук особи, довідки про те, що особа не затримана, і т.і.;

4) згідно зі ст.248 ЦПК Украши необхідно, щоб були серйозні причини, які б обумовлювали необхідність визнання фізичної особи безвісно відсутньою! (наприклад, особи, яких вона зобов'язана за законом утримувати, знаходяться у скрутному матеріальному становищі, її майно без нагляду зазнає шкоди і т.і.);

5) виключення припущення про навмисність її відсутності, яка може бути обумовлена ухиленням від здійснення покладених на неї законом обов'язків щодо утримання дітей, повернення боргів, дотримання встановленого законом порядку розірвання шлюбу, ухиленням від кримінальної відповідальності тощо.

Наведені юридичні факти й утворюють юридичний склад, необхідний для визнання особи безвісно відсутньою, та дають підстави лише для висновку про неможливість вирішення питання щодо життя або смерті особи, але не для застосування презумпції (припущення) життя або смерті1. Є неприпустимим визнання безвісно відсутньою особи, смерть якої не підлягає сумніву.

Визнання особи безвісно відсутньою тягне за собою низку правових наслідків, але не відображується на її правоздатності та дієздатності Якщо вона жива, то вона не перестає бути суб'єктом права.

Рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою є підставою для вчинення нотаріусом за останнім місцем її проживання опису належного їй майна та встановлення над ним опіки (ст.44 ЦК).

Також за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої не відоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою (ч.2 ст.44 ЦК України).

Опікун над майном фізичної особи, визнаної безвісно відсутньою, або місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном зазначених осіб надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати. Так, згідно з ч.2 ст.17 Закону Украши «Про охорону дитинства» у разі визнання батьків або одного з них рішенням суду безвісно відсутніми дитина має право на утримання за рахунок їх коштів і майна.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у разі появи фізичної < місце перебування якої було невідомим (ч.5 ст.44 ЦК).

Встановлення опіки у цьому випадку не є свідченням обмеження позбавлення дієздатності безвісно відсутньої особи. Дії, які здійснює опікун, право або зобов'язаний за законом вчиняти і сам безвісно відсутній, але І місце знаходження його невідомо, а їх невчинення завдає шкоду, уповноважує опікуна здійснювати ці дії за нього. Але опіка встановлюється цьому випадку не лише для забезпечення за рахунок майна відсутнього викон його зобов'язань, але й для охорони прав на це майно, для охорони інтересів само особи, тому що, як зазначено у ч.З ст.44 ЦК, опікун призначається саме охорони та управління майном безвісно відсутнього.

Певну специфіку має визнання безвісно відсутньою фізичної особи-' підприємця. Згідно з ч.І ст.54 ЦК орган опіки та піклування може признач управителя майна, яке використовувалося у підприємницькій діяльності, уклавши | з управителем договір управління цим майном. При цьому, управитель майна діє від свого імені в інтересах особи, яка є власником майна (ч.2 ст.54 ЦК).

Окрім цього, у разі визнання особи безвісно відсутньою відповідно до ст.37 і Закону України «Про пенсійне забезпечення» неповнолітні та повнолітнії непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина, родичі незалежно від віку і працездатності, якщо вони доглядають за дітьми, братами, онуками безвісно! відсутнього, які не досягай 8 років, мають право вимагати призначення ним пенсії у зв'язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

Чоловік або дружина безвісно відсутнього набуває право подати заяву про розірвання шлюбу до державного органу реєстрації актів цивільного стану (ст. 107 \ СК).

Припиняються зобов'язання, тісно пов'язані з особою безвісно відсутнього, зокрема, чинність довіреності (п.п. 6,7 ст. 248 ЦК), договір доручення (п. 2 ст.1008 ЦК), договір управління майном у разі визнання безвісно відсутнім управителі (п.5 ч.І ст.1044 ЦК).

Якщо особа, визнана безвісно відсутньою, з'явилася або виявлено й місце перебування, суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.45 ЦК України).

На підставі цього рішення відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього.

Рішення суду щодо скасування визнання особи безвісно відсутньою є підставою для припинення виплати пенсій відповідним особам. Але виплачені раніше суми на утримання цих осіб поверненню не підлягають.

Можливе поновлення шлюбних відносин між особою, яка повернулася, та її чоловіком (дружиною) шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано, за умови, що колишній чоловік (дружина) не одружився. Автоматичного поновлення припиненого шлюбу у цьому випадку закон не передбачає. Шлюб поновлюється на підставі заяви осіб, між якими шлюб був розірваний. У разі її подання РАЦС анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі (ст.118 СК України).

Але ті відносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення (наприклад, договір доручення), не відновлюються.

Іншим, більш радикальним засобом усунення невизначеності у правах та обов'язках особи, яка зникла, є оголошення її померлою.

Згідно зі ст.46 ЦК загальною підставою, яка дає суду право припустити смерть фізичної особи, є відсутність цієї особи в місці її постійного проживання і неотримання відомостей про її фактичне місцезнаходження на протязі трьох років.

Якщо припущення про смерть особи зробити не можна або, навпаки, є переконання в тому, що особа жива, суд повинен, не зважаючи на закінчення

цього строку з дня отримання про неї останніх відомостей, відмовити І

оголошенні такої особи померлою.

Від оголошення фізичної особи померлою слід відрізняти встанов судом факту її смерті. У випадках, коли є докази смерті особи у певний час і певних обставин, але органи РАЦС відмовляють в реєстрації події смерті, повинен не оголошувати цю особу померлою, а встановити факт її смерті порядку, передбаченому у Гл.6 Розділу IV ЦПК України. При розгляді цієї < не вимагається додержання строків, передбачених у ст.46 ЦК України. Дата смерті у цих випадках вважається не день, в який рішення набирає законної І або день вірогідної загибелі, а день фактичної смерті, встановлений суде Наприклад, якщо у разі аварії корабля декілька осіб спостерігали загибель особи то встановленню підлягає факт смерті, а якщо після аварії когось з пасажири корабля не було знайдено, то можна лише припускати його загибель.

Особа може бути оголошена померлою без визнання її безвісно відсутньою.

Правила оголошення особи померлою визначалися у ст.ст.148-162 Кодексу законів: сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УРСР 1926 р. Так, на підставі заінтересованої особи суд розсилав запити, вивішував оголошення у приміщеннях суду,; органу ЗАГС, поміщав публікації у Бюлетені Комісаріату Юстиції УРСР та у місце органах преси. Після спливу одного місяця з часу такої публікації суд виносив про «визнання особи померлою». Фізична особа визнається померлою й у випадку, коли вона зникла обставин, які загрожували смертю (наприклад, повінь) або давали підставу] припускати її загибель від певного нещасного випадку (якщо особа була| пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло). Це спеціальна підстава для оголошення фізичної особи померлою. Вірогідність смерті у цих випадках дуже велика і тому особу оголошують померлою після закінчення шести місяців з дня отримання про неї останніх відомостей (ч.І ст.46 ЦК).

Обставини, за яких суд може оголосити особу померлою по закінченні шести місяців, мають бути доведені. У підтвердження їх можуть надаватися будь-які докази: як письмові, так і показання свідків. За відсутності таких доказів оголошення особи померлою здійснюється на загальних підставах.

Особливі умови встановлені для оголошення померлими військовослужбовців та інших осіб, які зникли безвісті у зв'язку з воєнними діями. Ці особи можуть бути оголошені померлими не раніше двох років з дня закінчення воєнних дій (ч.2 ст.46 ЦК). Ця норма містилася й у Цивільному кодексі 1963 р. У Цивільному кодексі України це положення було доповнено нормою, за якою суд може оголосити фізичну особу померлою за таких обставин і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (ч.2 ст.46 ЦК). Наприклад, ця норма може застосовуватися й у разі, якщо особа зникла за обставин, що загрожували життю і дають можливість припускати смерть фізичної особи.

Заяву про оголошення фізичної особи померлою подають до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) фізичної особи, місце знаходження якої невідомо, або за місцем знаходження її майна (ст.246 ЦПК). Заява має містити причину, за якою необхідно визначити особу померлою (ст.ст.247 ЦПК).

Відповідно до ст.248 ЦПК України суд в процесі підготовки справи до розгляду має встановити родичів, співробітників, які можуть дати відповідні свідчення, звернутися із запитами до організації за останнім місцем праці чи місцем проживання особи, яка зникла. Висловлюються пропозиції щодо доповнення цього переліку дій обов'язковим оголошенням у пресі про розгляд судом справи щодо оголошення особи померлою1.

Особа, оголошена померлою, не втрачає правоздатності, якщо бона. Суд визнає не факт смерті особи, а оголошує її померлою на підставі і смерті. Юридичні наслідки оголошення її померлою діють всюди, де відомостей про те, що ця особа жива. Якщо ж особа дійсно померла, то правоздатність припиняється внаслідок смерті незалежно від того, коли буя постановлено рішення про оголошення її померлою.

Оскільки правоздатність є властивістю, пов'язаною з життям людини, припущення про смерть особи тягне за собою і припущення про припинення правоздатності. Це пояснює правові наслідки, які наступають у результ оголошення особи померлою.

Важливим є питання визначення дня, з якого особа оголошується пон Його не можна визначати довільно (за бажанням заінтересованих осіб), адже вії обумовлює час відкриття спадщини, час припинення шлюбу та всі інші юри наслідки, пов'язані з фактом оголошення особи померлою.

Згідно ч.З ст.46 ЦК України таким днем вважається день набрання ріше суду законної сили. У разі оголошення померлою особи, яка зникла за І що загрожували смертю або давали підстави припускати її загибель від певног нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, суд може оголосити померлою з дня її вірогідної смерті (день катастрофи пасажирського землетрусу чи іншого стихійного лиха) (ч.З ст.46 ЦК).

Відповідно до ч.2 ст.249 ЦПК після набрання законної сили рішенням оголошення особи померлою суд направляє це рішення відповідному державної реєстрації актів цивільного стану для реєстрації смерті фізичної особи, І також нотаріусу за місцем відкриття спадщини. Аналізуючи зміст ціе процесуальної норми, професор З.В.Ромовська зауважила, що оголошення особи | померлою є самостійним правовим явищем, тому органи РАЦС мають ] не смерть особи, а оголошення її померлою і видавати не свідоцтво про смерть, і свідоцтво про оголошення фізичної особи померлою, отже ця норма має бути приведена у відповідність до норми ст.46 ЦК.

Юридичними наслідками оголошення особи померлою є припинення або перехід до спадкоємців прав та обов'язків, які належали їй, як суб'єкту права (ст.1220 ЦК), тобто це такі самі наслідки, які виникають у разі смерті людини (ч.І ст.47 ЦК). Припиняються зобов'язання, пов'язані з особою боржника чи кредитора, оголошеного померлим, припиняється шлюб, певні особи набувають права на одержання пенсії.

Цивільний кодекс України передбачив обмеження щодо розпорядження спадкоємцями нерухомим майном, отриманим у разі оголошення особи померлою,- протягом 5 років вони не мають права відчужувати нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини (ч.2 ст.47 ЦК).

Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припущення її смерті, не виключається можливість появи особи, виявлення її місця перебування. У цьому випадку згідно зі ст.48 ЦК України прийняте раніше судове рішення скасовується тим судом, який його виніс, або судом за місцем перебування особи за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи.

Обставина появи або виявлення місця перебування особи, оголошеної померлою, тягне за собою низку правових наслідків, які настають після скасування судом рішення про оголошення особи померлою.

Згідно зі ст.48 ЦК України особа, яка з'явилася, може вимагати повернення свого майна від осіб, яким це майно перейшло безоплатно (у порядку спадкування, договору дарування тощо), за винятком майна, придбаного за набувальною давністю, та грошей і цінних паперів на пред'явника. При цьому немає значення, знали спадкоємці або треті особи момент придбання майна, що особа, майно якої вони отримують, жива або ні.

Особи, яким майно перейшло за сплатними правочинами, зобов'я повернути його власнику, який з'явився, якщо буде доведено, що майно, вони знали, що особа, оголошена померлою, є живою. У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була оголошена пок відшкодовується вартість цього майна.

Якщо ж майно перейшло у власність держави, АРК або території громади і воно є в наявності, то воно повертається власникові, а якщо воно бул реалізоване, то після скасування рішення суду про оголошення особи померлою, і повертається сума грошей, одержана від реалізації цього майна.

Але права, які припинилися, тобто були анульовані у зв'язку з оголоше особи померлою, не можуть бути поновлені. Так, не поновлюються зобов'я особистого характеру (обов'язки з виконання певної роботи, здійсв юридичних дій, створення твору і т.і).

Шлюб особи, оголошеної померлою, в цьому випадку поновлюється, якщо І інший з подружжя не зареєстрував новий шлюб (ч.І ст.118 СК України).

Отже, визначення фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення ЗІ померлою допускається лише у судовому порядку у разі відсутності у місці щ постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом визначене часу. Ці заходи спрямовані на внесення певної визначеності у цивільні | правовідносини, на охорону права та інтереси осіб, пов'язаних із такими| відсутніми особами (контрагентів, осіб, що знаходяться на утримання). Якщо ж| особа жива, то на її правосуб'єктність такі рішення суду не впливають.