За ступенем конкретизації виділяють завдання й орієнтири

Завдання – це плани, що мають чіткі, однозначні, конкретно визначені цілі. Їх не можна тлумачити двозначно.

Орієнтири – це плани, що носять характер напрямку дій. Їх використання доцільне за умов невизначенності середовища, великої ймовірності непередбачуванних змін, які вимагають гнучкості управління. Вони визначають курс дій, але не прив’язують управління до жорстких конкретних цілей, тобто вони надають у певних межах свободу для маневру.

Науковці виділяють декілька критеріїв для визначення форм і видів планування. Так, залежно від терміну, на який складається план виділяють:

1. Директивне планування представляє собою процес прийняття рішень, які мають обов’язковий характер для об’єктів планування.

2. Індикативне планування представляє собою найбільш поширену форму державного планування макроекономічного розвитку. Завдання індикативного плану називаються індикаторами. Індикатори – це параметри, що характеризують стан і напрямки розвитку економіки і вироблені органами державного управління в ході формування соціально-економічної політики, що встановлюють заходи державного впливу на господарські процеси з метою досягнення зазначених параметрів.

3. Стратегічне планування,як правило, орієнтоване на довготривалу перспективу і визначає основні напрямки розвитку господарюючого суб’єкта. За допомогою стратегічного планування приймаються рішення про розширення діяльності у сфері бізнесу, створення нових сфер бізнесу, стимулювання процесу задоволення потреб споживачів, які зусилля необхідно прикласти для задоволення ринкового попиту, на яких ринках краще працювати, яку продукцію випускати або які послуги надавати, з яким партнером вести бізнес. Основна мета стратегічного планування полягає у створенні потенціалу для виживання підприємства в умовах динамічної зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, що обумовлює невизначеність перспективи. В результаті стратегічного планування підприємство ставить перспективні цілі і виробляє засоби їх досягнення.

4. Тактичне планування. Якщо стратегічне планування можна розглядати як пошук нових можливостей для підприємства, то тактичне планування необхідно вважати процесом створення передумов для реалізації цих нових можливостей, а оперативно-календарне – процесом їх реалізації.

5. Оперативно-календарне планування. Воно є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Його основне завдання полягає в конкретизації показників тактичного плану з метою організації щоденної планомірної і ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів.

Стратегічний план підприємства складається в такій послідовності:

1 Формування стратегічних цілей діяльності підприємства.

2 Аналіз ділового навколишнього середовища та ринкових чинників (попиту, пропозиції, рівня конкуренції).

3 Формулювання генеральної стратегії й аналіз стратегічних альтернатив.

4 Оцінка підприємницького потенціалу і перспектив розвитку фірми, їх адекватності цілям діяльності.

5 Розроблення ресурсних і функціональних стратегій: маркетингу, НДДКР, виробництва, організаційних змін, а також фінансова, соціальна й екологічна стратегія.

6 Практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.

Стратегічний план підприємства складається з таких розділів:

1) цілі й напрямки діяльності;

2) поточні й довгострокові завдання;

3) генеральна стратегія;

4) функціональні стратегії;

5) опис найбільш важливих програм;

6) опис зовнішніх операцій;

7) обсяг капітальних вкладень і розподіл ресурсів;

8) формулювання резервних стратегій.

При складанні стратегічного плану використовується така інформація: обсяг річного продажу за групами товарів; річний прибуток і збитки за структурними підрозділами; річний обсяг експорту і його питома вага до загального обсягу продажу (реалізації); частка ринку; обсяг щорічних капітальних вкладень; баланс на кінець останнього року плану; фінансовий план.

Тактичні плани відрізняються від стратегічних метою розроблення, змістом, терміном, охопленням сфер впливу. Тактичні плани деталізують стратегічні, однак сфера їхньої спрямованості більш вузька.

Тактичні плани підприємства складаються з таких основних розділів:

- маркетингової програми: планів маркетингу для основних виробів і загального плану усієї продукції підприємства;

- виробничої програми: завдань з виробництва окремих видів продукції в натуральному й вартісному вираженні (у показниках валової, товарної й реалізованої продукції) з урахуванням підвищення якості та обґрунтування виробничої програми потужністю підприємства;

- плану розвитку науки і техніки: заходів щодо створення й освоєння нових виробів, впровадження нової техніки й технології;

- плану з праці й кадрів: зростання продуктивності праці, чисельності персоналу за категоріями, фонду оплати праці, середньої заробітної плати працівників, балансового розрахунку додаткової потреби в робітниках та службовцях і джерел її забезпечення;

- плану капітального будівництва: обсягів капітальних вкладень, будівельних і будівельно-монтажних робіт, технічного переоснащення підприємства, введень в експлуатацію основних фондів і виробничих потужностей;

- плану матеріально-технічного забезпечення: визначення потреб виробництва у матеріально-технічних ресурсах та джерел їх забезпечення, а також розрахунків щодо зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива й енергії;

- планування собівартості, прибутку й рентабельності: собівартості основних видів продукції, валової, товарної та реалізованої; кошторису витрат на виробництво; прибутку і рентабельності за видами діяльності та у цілому по підприємству;

- фінансового плану: потреби у власних оборотних коштах і завдань з прискорення їх обіговості; балансу доходів і витрат; взаємовідносин з бюджетом, кредитних відносин;

- плану соціального розвитку колективу: заходів щодо поліпшення умов праці, відпочинку й побуту працівників підприємства;

- плану заходів щодо охорони природи й раціонального використання природних ресурсів, містить такі напрямки: охорону й раціональне використання водних ресурсів; охорона повітряного басейну; охорону й раціональне використання мінеральних ресурсів.

Змістова характеристика тактичних планів також передбачає виокремлення за певними ознаками показників, за якими встановлюються планові завдання, визначається ступінь їх виконання, оцінюється діяльність підприємства взагалі.

· Оперативно-календарне планування. Воно є завершальним етапом в плануванні господарської діяльності підприємства. Його основне завдання полягає в конкретизації показників тактичного плану з метою організації щоденної планомірної і ритмічної роботи підприємства і його структурних підрозділів.

Оперативне планування – це детальне розроблення планів підприємства для його підрозділів на короткий проміжок часу (декаду, добу, зміну). Особливість оперативного планування полягає у тому, що розроблення планових завдань для виробничих підрозділів поєднується з організацією їх виконання.

Основні завдання оперативного планування:

- організація ритмічного виробництва запланованих обсягів і номенклатури продукції та дотримання договірних строків випуску товарної продукції;

- установлення оптимального режиму роботи підприємства, що сприятиме найбільш ефективному й повному використанню устаткування та робочої сили;

- забезпечення повного й доцільного використання робочої сили при найбільш ефективному використанні засобів виробництва;

- забезпечення мінімальної тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню обіговості оборотних коштів.

Оперативне планування здійснюється виробничо-диспетчерською службою підприємства.

Оперативне планування складається з:

· календарного планування;

· диспетчерського регулювання або диспетчеру-вання.

Календарне планування – це деталізація поточного плану підприємства й донесення завдань до кожного цеху, відділу, ділянки, бригади, робітника. Плани й графіки при цьому складаються на місяць, декаду, добу, зміну, а іноді й щогодини.

Календарне планування поділяється на міжцехове й внутрішньоцехове планування.

Міжцехове планування являє собою виконання таких робіт:

- розроблення усіх необхідних нормативів оперативного планування й корегування їх у ході виробництва цеху (нормативу розрахунку тривалості циклів, запасів цехів, оптимального розміру партій і т.п.);

- розроблення планових завдань цехам, для взаємоузгодження між собою роботи цехів за строками, за обсягом деталей, що випускаються.

Зміст внутрішньоцехового планування полягає у тому, що на основі місячного виробничого завдання ведеться планування й регулювання роботи ділянки й усіх робочих місць. Внутрішньоцехове планування забезпечує своєчасне завантаження кожного робочого місця. Зміст робіт щодо внутрішньоцехового планування залежить від розмірів цеху, його виробничої структури.

Диспетчерування виробництвазабезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку і контролю за виконанням виробничих завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення неполадок і відхилень, які виникають.

Диспетчеризація забезпечує:

- Бізнес-планування – це специфічна сфера ділових технологій, що є невід’ємною частиною будь-якого бізнесу, засіб залучення зовнішнього капіталу й підвищення ефективності бізнесу.

Бізнес-план – це комплексний плановий документ підприємницької діяльності, в якому передбачені заходи, спрямовані на реалізацію підприємницької ідеї, для одержання прибутку.

Мета бізнес-плану – спланувати й оптимізувати на певний період господарсько-виробничу діяльність підприємства (за обсягами виробництва й реалізації товарів і послуг відповідно до потреб забезпечення ринку ресурсами й прийнятими зобов’язаннями) і виконати фінансово-економічну оцінку її результатів.

3. Виділяють п’ять основних принципи планування. Це: єдність, безперервність, гнучкість, точність і принцип участі.

Принцип єдності передбачає, що планування повинно мати системний характер. Поняття «система» означає: існування сукупності елементів, взаємозв'язку між ними, наявності єдиного напряму розвитку елементів системи, поведінки, що зорієнтовані на загальні цілі.

Реалізація цього принципу здійснюється на основі:

- координації планової діяльності на горизонтальному рівні, тобто на рівні функціональних підрозділів (юридичний відділ, фінансовий, відділ маркетингу і т. д.). Це означає, що будь-які зміни в планах одного з підрозділів мають бути відображені в планах інших підрозділів. Таким чином, головні риси координації планування на підприємстві – взаємозв'язок і одночасність;

- інтеграції планової діяльності в межах вертикальної;

- єдності підрозділів. Це передбачає, що на підприємстві є багато досить відокремлених процесів планування і планів окремих підрозділів, але кожна з підсистем діє виходячи із загальної стратегії підприємства, а кожен окремий план є частиною плану вищого підрозділу та організації в цілому.

Принцип безперервності. Цей принцип означає підтримування безперебійності планової перспективи, взаємоузгодження довго-, середньо- та короткострокових планів, тобто процес планування на підприємствах має здійснюватись постійно в межах установленого циклу; розроблені плани мають постійно змінювати один одного.

Принцип гнучкості. Принцип взаємозв'язаний з принципом безперервності і полягає в наданні планам і процесові планування здатності змінювати свій напрям у зв'язку з виникненням непередбачених обставин.

Принцип точності. Цей принцип означає, що кожен план слід складати з таким ступенем точності, який тільки може бути сумісним з рівнем нестабільності функціонування підприємства. Тобто плани мають бути конкретизовані й деталізовані до такої міри, яку дозволяють зовнішні і внутрішні умови діяльності підприємства.

Принцип участі. Цей принцип реалізує одну з головних аксіом планування: «План має складати той, хто його виконуватиме». Принцип участі означає, що кожен член юридичної служби стає учасником планової діяльності незалежно від посади і виконуваних ним функцій. Реалізація принципу участі забезпечує значний ефект. По-перше, кожен з учасників організації починає глибше розуміти і знати різні сторони її життя. Він одержує ширшу й об'єктивнішу інформацію про організацію, ніж раніше. По-друге, особиста участь членів організації, у тому числі рядових працівників, у процесі планування сприяє тому, що плани організації стають особистими планами працівників, а участь у досягненні цілей організації дає можливість задовольняти їхні власні потреби. У кожного з працівників з'являються нові, виразніші мотиви до ефективної праці. Принцип участі тісно пов'язаний з переходом від централізованої до децентралізованої системи управління.

Принцип збалансованості. Він забезпечує необхідну і достатню кількісну відповідність між взаємозв'язаними розділами та показниками плану. Головним її виявом є відповідність між потребами в ресурсах та їх наявністю.

Принципи планування аналогічні загальним принципам управлінських рішень:

1. наукова обґрунтованість;

2. законність;

3. несуперечливість;

4. актуальність;

5. реальність;

6. конкретність;

7. своєчасність;

8. інформованість.

Крім загальних принципів планування існують спеціальні вимоги до планування:

1. Наступність планів за діями, завданнями, засобами та строками їх реалізації. Загальний план роботи організації повинен містити цільові установки та заходи, що забезпечують реалізацію головних, вузлових завдань організації силами всіх підрозділів. На основі цього, завдання органу трансформуються у планах підрозділів залежно від специфіки організації або підрозділу, забезпечуючи, тим самим, конкретизацію форм і методів реалізації. Плани роботи підрозділів не повинні бути випискою з плану роботи організації,а являти собою поглиблення, деталізацію і конкретизацію управлінського рішення.

2. Планування повинно охоплювати як поточні, так і перспективні питання діяльності організації.

3. Напруженість планів забезпечується визначенням оптимального обсягу роботи організації, всебічного врахування наявних сил, засобів та часу. Для забезпечення напруженості планів значна роль належить процедурі розгляду та затвердження їх вищим керівництвом. Це зменшує можливість прийняття явно занижених планів.

4. Стабільність (постійність) планів забезпечується вжиттям спеціальних заході (ресурсних, кадрових, фінансових тощо) для забезпечення стабільності роботи організації, уникнення внесення чисельних змін і доповнень та розробки додаткових планів, які можуть ускладнити цілеспрямовану роботу з виконання основного плану, розпорошити ресурси, не дати змогу зосередити їх на виконанні головної мети.

принцип обґрунтованості цілей і завдань підприємства. Чітко визначені кінцеві цілі є вихідним пунктом планування. Виділяють п’ять основних цілей (або груп цілей) підприємства:

- господарсько-економічні, що забезпечують ефективність виробництва;

- виробничо-технологічні, що відображають функціональне призначення підприємства;

- науково-технічні, що забезпечують науково-технічний прогрес;

- соціальні, що забезпечують задоволення соціально-побутових і культурних потреб працівників підприємства;

- екологічні, що забезпечують виготовлення екологічно чистої продукції без шкідливого впливу на навколишнє середовище;

2) принцип системності. Він означає, що планування є цілісною системою планів і охоплює всі сфери діяльності підприємства;

3) принцип науковості. Вимагає врахування перспектив науково-технічного прогресу й застосування науково обґрунтованих прогресивних норм використання всіх видів ресурсів;

4.

Планування дій прийнято розбивати на шість стадій:

1. Визначення основних завдань і заходів, необхідних для досягнення мети;

2. Встановлення тих завдань, що мають значення для взаємозв'язків між основними видами діяльності. Це, по суті, пов'язано з вивченням операцій із загальних позицій і створенням календарного плану їх виконання в належній послідовності;

3.Уточнення ролей, взаємин і делегування відповідних повноважень для виконання кожного виду діяльності;

4. Оцінка витрат часу для кожного виду діяльності;

5.Визначення ресурсів, необхідних для виконання завдань.

6. Перевірка термінів і корекція планів дій.

Процедуру розробки плану можна розбити на декілька етапів:

1. Розробка завдання з підготовки плану: посадова особа, відповідальна за розробку плану, готує доручення виконавцям із зазначенням основних напрямів діяльності та завдань, які слід виконати організації у плановому періоді. Зміст доручення погоджується з керівником організації і доводиться до відома всіх виконавців.

2. Підготовка пропозицій до проекту плану: служби та підрозділи готують і подають у визначений термін пропозиції до проекту плану за погодженням з безпосереднім начальником.

3. Складання проекту плану: відповідальна за складання плану посадова особа оцінює пропозиції з точки зору завдань організації і наявних (можливих) ресурсів і складає проект плану. Даний етап найбільш складний та відповідальний.

4. Узгодження проекту: підготовлений проект погоджується з керівниками всіх служб та підрозділів. Одночасно, якщо є така необхідність, проект погоджується з іншими зацікавленими органами.

5. Доопрацювання проекту та затвердження: аналізуються зауваження, внесені до проекту плану, і, якщо вони не суперечать законодавству та завданням організації, враховуються, а у протилежному випадку готується аргументоване пояснення.

Після цього перед затвердженням плану керівник організації чи структурного підрозділу:

v оцінює відповідність змісту запланованих заходів законодавству, поставленим завданням, науковим рекомендаціям і практичному досвіду;

v оцінює рівномірність розподілу навантаження з виконання заходів плану між управліннями, службами, підрозділами та виконавцями, а також за термінами;

v уточнює порядок та строки перевірки виконання позицій плану;

v перевіряє обґрунтованість визначення термінів виконання завдань та резерву часу.

Якщо зауважень немає, план затверджується і набуває чинності.

Доцільно, щоб дана процедура була виконана не пізніше ніж за 10 днів до початку планового періоду.

Не менш важливою процедурою, ніж розробка плану, є доведення його до виконавців та контроль виконання.

Доведення плану до виконавців може здійснюватись у формі:

· проведення спеціальних інструктивних нарад;

· проведення спеціальних занять з найбільш важливих завдань плану;

· надсилання виконавцям плану або виписок з нього;

· доведення деяких заходів до виконавців в індивідуальному порядку (найбільш складні завдання).

5. Контроль за виконанням плану роботи може здійснюватись: попередній – з метою усунення недоліків, що могли виникнути при розробці плану; поточний (оперативний) – з метою виявлення труднощів у реалізації плану, визначення та усунення недоробок, оцінки фактичного стану виконання на конкретну дату; заключний (наступний) – для оцінки ступеня реалізації поставлених завдань.

Оперативний контроль за строками, якістю і ефективністю проведення працівниками юридичної служби заходів здійснює керівник юридичної служби або головний – спеціаліст юрисконсульт. Як правило, виконання позапланових заходів окремі керівники юридичної служби оформляють доповідною запискою або інформацією на ім'я керівника підприємства, або їх заслуховують на засіданнях колегії, на виробничих нарадах чи на семінарах. У більшості випадків затвердження плану роботи юридичної служби на наступний квартал або рік проводиться шляхом підбиття підсумків роботи за минулий запланований період. Таке підбиття підсумків дозволяє виявити і врахувати упущення та недоліки в роботі кожного працівника юридичної служби.

Юридичні служби вищих організацій здійснюють такий контроль при проведенні систематичних виробничих нарад, конференцій і семінарів. На них за наслідками ознайомлення з організацією правової роботи, проведення перевірок та складання інформації про проведену правову роботу вживаються конкретні заходи щодо виявлення та ліквідації недоліків у плануванні і виконанні планів роботи юридичними службами.

6. Постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2008 року №1040 було затверджено «Загальне Положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, установи, організації». Цим Положенням визначено, що основним завданням юридичної служби є організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, неухильне отримання та запобігання невиконанню вимог законодавства, інших нормативних актів органом виконавчої влади, підприємством, їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків, а також представлення інтересів органу виконавчої влади, підприємства в судах.

Кожна галузь має певну специфіку правової роботи, тому не існує єдиних вимог до змісту плану роботи юридичних служб, але основні розділи плану мають відповідати основним завданням юридичної служби органу виконавчої влади, підприємства, визначених пунктах 10, 11 Загального положення 11 про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 № 1040., крім поточної правової роботи – візування проектів наказів, розпоряджень, рішень, постанов, участь і виступ у судових засіданнях судів загальної юрисдикції, спеціалізованих судах, надання юридичних консультацій, яка не планується і виконується в разі потреби, до плану роботи необхідно включати питання звітності, яка надається вищестоящій організації чи іншим органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям

Чіткості та раціональності в роботі юридичної служби, уникнення несистемності та випадковості проведених заходів, можна досягти тільки в разі правильного її планування. Форми планування, умови та порядок розробки планів діяльності юридичних служб місцевих органів виконавчої влади, територіальних (місцевих, регіональних) органів центральних органів виконавчої влади, урядових органів у системі міністерств (далі – орган виконавчої влади), державних господарських об'єднань, підприємств, установ та організацій (далі – підприємство) залежить від організації планування суб’єктом, структурним підрозділом якого є юридична служба.

Питання організації юридичного обслуговування в суб'єктах господарювання можна умовно розділити на загальні і особливі. Загальні питання мають значення для організації правової роботи, а особливі — відображають її окремі напрями.

До загальних питань, насамперед, належать планування роботи юридичної служби, кодифікація та облік нормативних актів, організація довідкової роботи, аналіз правової діяльності суб’эктів господарювання і узагальнення матеріалів юридичної практики та правової роботи.

До особливих напрямів належать питання організації юри­дичної роботи із збереження власності, зміцнення виконавчої, трудової, виробничої і договірної дисципліни, захисту майнових інтересів за допомогою правових засобів.

Плани, як правило, складають на місяць, квартал і рік, що відповідає термінам планування діяльності органу виконавчої влади, підприємства. Це так звані поточні плани. Процес поточного планування повинен бути узгоджений у часі зі перспективним планом.

Поточні, робочі плани складаються з метою забезпечення:

1) визначення переліку основних заходів щодо виконання завдань перспективного плану;

2) розподілу робіт у часі;

3) розподілу робіт серед виконавців;

4) контролю за виконанням перспективного плану.

Перспективні плани складають на термін понад рік. При плануванні правової роботи необхідно враховувати її обсяг і характер, кількість юристів та їхню кваліфікацію.

Розроблюючи плани роботи юридичної служби, необхідно також суворо дотримуватись таких вимог: безперервності планування; обрання основного напрямку в роботі, пов'язаного зі специфікою діяльності підприємства; комплексності, оперативності, реальності заходів; здійснення контролю за виконанням планових заходів, перевірки їх ефективності.

Належне виконання планів роботи юридичною службою забезпечується складанням на їх основі особистих планів роботи кожного юрисконсульта, як правило, на місяць. Особисті плани затверджує керівник юридичної служби.

Як правило, робота структурних підрозділів організації здійснюється за квартальними планами, які затверджуються керівником або його заступниками (відповідно до розподілу обов’язків).

Кожен план, незалежно від виду, обов’язково повинен мати реквізити – обов’язкову інформацію:

- найменування плану та відомості про назву організації (структурного підрозділу, особи), що його розробила та затвердила, час та місце дії плану;

- нумерація розділів та заходів;

- назва заходів, що плануються;

- термін виконання заходів;

- назви (прізвища) виконавців;

- відмітки про виконання;

- примітки.

Щодо заходів, які зазначаються у плані, то це мають бути конкретизовані та деталізовані завдання, а не дублювання основних завдань чи повноважень підрозділу (особи), що зазначені в положення про підрозділ чи в посадовій інструкції.

Терміни виконання повинні бути чіткі, із зазначенням конкретної дати виконання. Слід уникати неконкретних, декларативних формувань змісту, наприклад, «здійснювати контроль…».

В обов’язковому порядку у планах проставляються відмітки про виконання, де зазначається дата виконання та номер документу (де він зберігається), який свідчить про виконання того чи іншого пункту плану.

Правову роботу юридичної служби слід планувати за такими основними розділами:

(1) проведення правової роботи, пов'язаної з правовим обслу­говуванням підприємства, установи, організації;

(2) здійснення методичного керівництва юридичної служби на місцях і організація правового обслуговування;

(3) здійснення перевірки дотримання законодавства в безпосередньо підвідомчих організаціях;

(4) здійснення заходів щодо організації підвищення кваліфікації юристів та навчання кадрів інших структурних підрозділів;

(5) проведення заходів із пропаганди та інформації законодавства;

(6) вивчення і узагальнення практики застосування законодавства;

(7) узагальнення і аналіз наслідків розгляду спорів;

(8) узагальнення практики та надання методичної до­помоги щодо видання локальних актів по підприємству.

На підставі узагальнень і аналізів готуються відповідні рекомендаційні листи зі складання кожного розділу плану з урахуванням особливостей виконання окремих видів запланованих заходів. В узагальненні і плануванні юридичної роботи не можна до­пускати шаблону.

Отже, здійснення планування роботи юридичної служби є одним із заходів забезпечення ефективної діяльності її працівників та організації в цілому.