Вимова голосних звуків

Стр 1 из 58Следующая ⇒

Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, план, гарантійний, витяг, видавець, мудрість. В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:

1. Голосні [а], [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно, чітко:

[зніти] - знати;

[ пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність;

[з'в'ітувати] - звітувати. У деяких словах на початку слова голосний [і] вимовляється з наближенням до [и]:

[і^инод'і] - іноді [і^инколи] - інколи [і^инде] - інде [і^иншиї] - інший

2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом з постійно наголошеним [у] й [і] вимовляється з наближенням до [у]:

[то^му] - тому; [порушити] - порушити; [й^му] - йому; [с&бЧ]-собі.

3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:

[е]-з наближенням до [и] [ме'ті] - мета; [ре^иагувіти] - реагувати; [мен'і] - мені.

У ненаголошеній позиції в кінці слова звук [е] вимовляється чітко: [р'іуне] - Рівне; [пбле] - поле.

їй]-з наближенням до [е] [ви'даток] - видаток; [oбви^cнyв¿чe^,,н^,: а] - обвинувачення; [си^ссте^иматични^сї] - систематичний. Звуки [е], [и] в наголошеній позиції вимовляються чітко: [полем' і ка] - полеміка; [вибори] - вибори; [кре^идит] - кредит.

Увага! Орфоепічна компетенція

Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці ненаголо-шеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна (неправильно мажаритарна).

Вимова приголосних звуків 1. Дзвінкі приголосні [б], [д], [ґ], [ж], [з], [дж], [дз] в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ; [наказ] - наказ; [чи°мдуж] - чимдуж; [надто] - надто; [дбв'ідка] - довідка. Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляєтеся як [х]: [лёхко] - легко; [нїхт'і]- нігті; [вбхко] - вогко. 2. Глухі приголосні [п], [т], [к], [ш], [с], [ч], [ц] перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба; [вогзал] - вокзал; [бород'ба] - боротьба. 3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою; [сказати] - сказати. 4. Префікси роз-, без- через- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [росписка] - розписка; [бе^изпоми^слковиї] і [бе^испоми^слк6виї] - безпомилковий. 5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [ґ], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім; [вели^сч] - велич; [пише"ш] - пишеш; [позичте] - позичте; [с'м'іх] - сміх. Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний; [бЧограф'ійа] - біографія; [ш'ісУ] - шість; [х'ід]-дг/д; [к'ілограм] - кілограм. Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж': а] - роздоріжжя; [р'іч': у]-річчю. 6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [г]. Приголосний звук [ґ] вимовляється у власне українських словах, а також зукраїні-зованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів з літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [ґ], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук г вживається не лише відповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда ґречний ґрунтозахисний ґаздувати ґречність ґрунтознавство ґанок ґречно ґрунтообробний ґрати ґрунт ґрунтуватися ґатунок ґрунтовий ґудзик грунтдво-кліматйчний ґрасувати (розчищати) 7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзвони^ск] - орфографічно дзвоник; [присуджувати] - присуджувати; [в'ідр'адже"н^|: а] - відрядження; [нагородже^ин': а] - нагородження. Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'ід-зи"вати] - орфографічно відзивати; [п'ід-з'в'ітниї] - підзвітний; [п' ід-же"ну] -піджену. 8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] - орфографічне майбутнє; [п' іс'н'а] -пісня; [гбрд'іс'т'] - гордість. Вимова звукосполук Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних: а) -ться вимовляється як [ц':а]: [ли^сстуйец':а] - орфографічне листується; [учац'.а] -учаться; [гн'івайуц':а] - гніваються; [обури^сц':а] - обуриться; б) -шся вимовляється як |с':а]: [з'в'ітуйес^а] - звішуєшся; [в'ітайес':а] - вітаєшся; [розписуйес':а] - розписуєшся; в) -жся вимовляється як [з'с'а]: [зваз'с'а] - зважся; [не"ур'із'с^,а] - не вріжся; г) -чся вимовляється як [ц': а]: [не"мороц':а] - не морочся; ґ) -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри^ор'із'ц'і] - криворіжці; [запор'із'ц'і] - запоріжці. д) -сши вимовляється як |ш:и]: [пріґй'шки] - принісши. е) -зш вимовляється як [ш:]: [бе"ш:уму] - без шуму. є)-зч вимовляється як |шч): [ш чбго] - з чого. ж) -здж вимовляється як [ждж]: [ждже"р"ла] - з джерела. з) -шці вимовляється як [с'ц'і]: [на дбс'ц'і] - на дошці. и) -здці вимовляється як [з'ц'і]: [у пойіз'ц'і] -у поїздці. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н (ий) -> [пройізниї] - проїзний; контраст + н (ий) -> [контрасни^сї] - контрастний; баласт + н (ий) -> [баласни^сї] - баластний. Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [іігіснад'ц'ат'] - шістнадцять; [ш*іс:6т] - шістсот; [ш'іздес'ат] - шістдесят; [пре^изи^сден'с'ки^сї] - президентський; [агенство] - агентство; [інте"л^,іген'с'киї] - інтелігентський. Увага! Орфоепічна компетенція У словах [пе^истлйви^еї], [хвастливий], [ви^епускниї] спрощення не відбувається у вимові й не передасться на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружйти^ес'а] - здружитися; [здрй^ни^вц'а] - здравниця; [спри^еїм£ти] - сприймати; [спрац'увати^вс'а] - спрацюватися; [страїкувати*] - страйкувати; [страховиї] - страховий.

Вимова слів іншомовного походження Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями: 1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, фізика, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим. Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою. Правильно Неправильно [ідеал'но] - ідеально идеально [ідейа] - ідея идея 2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, доручення, документ, популяризація. 3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [те^инден'ц'ійа] - тенденція; [пе^ир'іодизац'ійа] -періодизація; [се"рти^сф'ікат] - сертифікат. Акцентуаційні норми З орфоепічними нормами тісно пов'язані акцентуаційні, що визначають правильне наголошування слів. Наголос - це виокремлення одного із складів слова засобом посилення голосу. В українській мові наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто може падати на будь-який склад слова і змінювати своє місце в однокореневих словах або у формах одного й того ж слова: збитки - збитковий, приймальня - прийми, будувати - будую, багаж -багажем. Наголос може виступати засобом розрізнення лексичного (семантичного) значення слова: характерний і характерний, прошу і прошу, а також граматичного: сестри і сестри. Дотримання норм наголошення й вимови є одним із важливих показників культури усного професійного спілкування. Як відомо, в українській літературній мові є чимало слів, у яких мовці порушують усталений літературний наголос, тобто акцентологічні норми (див. Складні випадки наголошення с. 688-694). Увага! Акцентуаційна компетенція Іменники середнього роду на -ання мають наголос на тому складі, що й неозначена форма дієслова, від якої іменник утворено: читати - читання, навчити - навч&ння, завд&ти - завдання В окремих випадках префікс ви- перетягає на себе наголос: видати -видання, вивчити - вивчання Ненормативними є наголошення читання, навчання, завдання. Іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомоги префіксів ви-, від-, за-, на-, над-, об-, пере-, під-, не-, при-, про-, роз-, зберігають наголос на префіксі: виклик, відгомін, задум, заклик, напуск, надпис, оббіг, переспів, підкуп, нелюб, припис, притінок, пропуск, розголос, розвідка. У числівниках від одинадцяти до дев ятнадцяти наголос падає лише на склад на: одинадцять, чотирнадцять, вісімнадцять. У відмінкових формах на -и названі числівники зберігають наголос на цьому ж складі: одинадцяти, дванадцяти, чотирнадцяти, шістнадцяти, сімнадцяти. У відмінкових формах на -ох, -ом наголос перетягується на останній склад: одинадцятьох, чотирнадцятьох, сімнадцятьох тощо, одинадцятьом, дванадцятьом, шістнадцятьом тощо. У складних числівниках на -десят наголос на останньому складі: шістдесят, сімдесят, вісімдесят. У формах непрямих відмінків цих числівників наголос перетягується на закінчення: п'ятдесяти (п'ятдесятьох), п'ятдесяти (п 'ятдесятьдм), п ятдесятьма (п 'ятдесятьома). Слово прошу вживається з двома наголосами: прошу- у значенні "звертаюся з проханням, клопочу"; прошу -у значенні "запрошую, будь ласка". В українській мові є іменники вигода (родовий множини вигід) зі значенням "користь" і вигода (родовий множини вигод) означає "зручність". У відмінкових формах цих іменників та у словах, утворених від них, наголос зберігається на тому самому складі: вигода - вигоди -вигодою; вигідний "корисний" - вигідність - вигідністю; вигода -вигоди - вигодою; вигідний "зручний" - вигідність - вигідністю.

12 3 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Date: 2015-10-22; view: 605; Нарушение авторских прав

mydocx.ru - 2015-2024 year. (0.005 sec.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав - Пожаловаться на публикацию