Додатки. Додатки слід оформлювати як продовження роботи на наступник сторінках після списку використаної літератури

Додатки слід оформлювати як продовження роботи на наступник сторінках після списку використаної літератури, або у вигляді окремої частини, розташовуючи додатки в порядку появи покликань на них у тексті. Якщо додатки оформлюють на наступних сторінках роботи, кожний такий додаток повинен починатися з нової сторінки.

Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки без абзацного відступу. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої повинно бути надруковано слово «Додаток___» і велика літера, що позначає додаток, без крапки в кінці.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Ґ, Є, 3, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад: Додаток А, Додаток Б і т. д.

Один додаток позначається як Додаток А.

Додатки повинні мати спільну з рештою роботи наскрізну нумерацію сторінок.

За необхідності текст додатків може поділятися на розділи, підрозділи, пункти й підпункти, які слід нумерувати в межах кожного додатку. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) й крапку, наприклад: А.2. — другий розділ додатка А; Г.3.1. — підрозділ 3.1 додатка Г; Д.4.1.2. — пункт 4.1.2 додатка Д; Ж.1.3.3.4. — підпункт 1.3.3.4 додатка Ж.

Ілюстрації, таблиці, формули та рівняння, що є у тексті додатку, слід нумерувати в межах кожного додатка, наприклад, рисунок Г.З — третій рисунок додатка Г; таблиця А.2 — друга таблиця додатка А; формула (А.1) — перша формула додатка А.

Якщо в додатку одна ілюстрація, одна таблиця, одна формула, одне рівняння, їх нумерують, наприклад, рисунок А.1, таблиця А.1, формула (В.1).

У покликаннях у тексті додатка на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння рекомендується писати: «... на рис. А.2...», «... у табл. Б.3...», «... за формулою (В.1)...», «…у рівнянні (Г.2) …».

Джерела, що цитують тільки в додатках, повинні розглядатися незалежно від тих, які цитують у основній частині роботи, і повинні бути перелічені наприкінці кожного додатка в переліку посилань.

Форма цитування, правила складання переліку посилань і виносок повинні бути аналогічними прийнятим у основній частині. Перед номером цитати і відповідним номером у переліку посилань ставлять буквене позначення додатка.

Якщо у роботі як додаток використовується документ, що має самостійне значення й оформлюється згідно з вимогами до документу цього виду, його копію вміщують у роботу без змін в оригіналі. Перед копією документа вміщують аркуш, на якому посередині зверху друкують слово «Додаток ___» і велику літеру, що позначає додаток. На наступному рядку посередині друкують назву додатка (за наявності), праворуч у верхньому куті аркуша проставляють порядковий номер сторінки. Сторінки копії документа нумерують, продовжуючи наскрізну нумерацію сторінок роботи.

2.8. Список використаних джерел

Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків.

Список використаних джерел слід розміщувати одним iз таких способів:

а) у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування, рекомендований при написанні дипломної/курсової роботи),

б) у алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків.

Відомості про джерела, включені до списку, необхідно давати відповідно до вимог міжнародних і державного стандартів з обов'язковим наведенням назв праць. Зокрема потрібну інформацію щодо згаданих вимог можна отримати з таких стандартів: ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання», ДСТУ3582-97 «Інформація та документація. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги та правила», ГОСТ 7.12-93 «СИБИД. Библиографическая запись. Сокращение слов на русском языке. Общие требования и правила».

Приклади оформлення бібліографічного опису в списку джерел, який наводять у дипломній (курсовій) роботі, наведено в додатку В.