Загальна інформація

Розташований на північно-західному узбережжі Чорного моря, між Дніпровським лиманом та Тендрівською косою у межах Голопристанського району Херсонської та Очаківського району Миколаївської областей. Історія становлення цього заповідника надто довга і складна, внаслідок чого територія його змінювалася неодноразово. Спочатку він входив до Надморського заповідника, в 1933 році став самостійною природоохоронною і науково-дослідною установою. Статус біосферного заповідник здобув лише в 1984 році. В 1998 році, згідно з Указом Президента України, розвинений до сучасних меж (площа понад 100 тис. га, з яких 77 900 га становлять акваторії Тендрівської і Ягорлицької заток, а також кілометрової смуги відкритого моря). На сухопутну частину припадає лише 14 148 га. Це найбільший в Україні заповідник, територія якого складається з кількох ділянок, що репрезентують різні ландшафти приморського півдня України: азонального лісостепового, азонального піщано-степового, зонального спустельно-степового, приморського солончакового. Головною метою заповідника є охорона зимуючих гніздових і перелітних птахів, а також унікальних комплексів піщаних арен і спустелених степів Нижньодніпров’я.

Рельєф заповідника рівнинний з численними зниженнями уздовж моря. Незначні підвищення слабко хвилясті. Для морського узбережжя є характерним літоральний вал з піску та черепашок. Піщані арени являють собою чергування бугрів 3—5 м заввишки із западинами. Піски підстеляються вапняками. Аренні і приморські піски — відносно молоді і дуже динамічні структури. Різноманітність їх тваринного і рослинного світу, високий ендемізм, геоморфологічна та ландшафтна унікальність висувають їх у раритети європейського рівня.
Клімат заповідника помірно континентальний з жарким і посушливим літом та м’якою з відлигами і нестійким сніговим покривом зимою. Узимку і особливо рано навесні дують сильні вітри. Середня температура січня – 2 °С, липня + 24 °С, середня кількість опадів — близько 320 мм на рік.

Заповідник становить цілісну систему, яка поєднує надзвичайно різноманітні приморські, прирічкові, аренні та материкові природні комплекси із лісовою, лучною, болотною, водною, степовою та галофітною рослинністю і відповідним їм різноманіттям комплексів тварин. Здається, що це земний рай для всього живого царства півдня.

На лісостепових ділянках — Івано-Рибальчанський (3104 га), Соленоозерний (2293 га) і Волижин ліс (203 га) — охороняються рідкісні природні комплекси нижньодніпровських пісків, представлені мозаїкою піщаних степів, лук та невеликих гайків (колків) з дуба звичайного, ендемічної берези дніпровської, груші звичайної, заростей степових чагарників, а також болотної і солончакової рослинності навколо озер і заток. У трав’яному покриві лісів переважає конвалія звичайна з участю проліски дволистої, самосилу гайового та інших. Піщаний степ утворюють угруповання з житняку пухнастоквіткового, костриці Беккера, місцями житняку Лавренківа, ковили дніпровської, гвоздики плоскозубої тощо. Болотна рослинність представлена звичайними заростями очерету, рогозів широколистого та вузьколистого. Навкруги численних водойм, у тому числі й штучного походження, внаслідок зрошення формуються засолені луки переважно з покісниць велетенської та Фоміна. У плоских пониженнях островів, уздовж морського узбережжя, а також навколо солоних озер формується галофітна маловидова із спрощеною структурою рослинність. Її утворюють солонець європейський, сарсазан шишкуватий, рідше — галіміона бородавчаста та содник простертий. На берегах солоних озер поширені зарості прибережниці берегової, а на морських — колосняку чорноморського, віниччя сланкого. Верхівки приморського валу займає напівпустельна ефедра двоколоскова.

Реліктові лісові колки є залишками давньої Гілеї — лісового краю пониззя Дніпра, описаної у V ст. до н. е. Геродотом. Справжньою перлиною заповідника є Тендрівська коса, котра вузькою смугою пісків простягнулася на 80 км. Давні греки називали її Ахіллесовим шляхом. У ті часи на ній стояв храм, присвячений Ахіллесу. На косі росте багато ендемічних видів, у тому числі з вузьким ареалом. Вони ніде більше у світі не трапляються і тому занесені до Червоної книги України та Європейського червоного списку видів, що зникають у світовому масштабі. Це люцерни тендрівська і морська, перлівка золотолускова та інші.

Затоки заповідника з їх островами є справжнім царством птахів. Вони віднесені до водно-болотних угідь міжнародного значення.
Зональні типчаково-полинові пустельні приморські степи поширені лише на ділянках Потіївська (1064 га) і Ягорлицький Кут (840 га). Тут степова рослинність росте не тільки на пісках, а й на зональних каштанових грунтах. Ці степи чергуються з великими ділянками приморських солончаків, що займають плоскі пониження із засоленими грунтами. Переважаючими видами на них є: костриця борозниста, ковили волосиста та Лессінга, житняк гребінчастий, полин сантонінський з участю віниччя сланкого, камфоросми монпелійської та інші. У місцях підтоплення скидними меліоративними водами сформувалися зарості очерету, що призвело до часткової втрати генетичної, ценотичної та екосистемної цінності Потіївської ділянки як еталона природних спустелених степів.

В екосистемах морських та заток заповідника ще збереглися значні запаси харових та філофорових водоростей, зокрема, філофори жилистої, а також вищих водних рослин — зостер морської та малої. Вони є головним джерелом біоресурсів, кисню, обміну речовин у водних екосистемах одного з найважливіших у північно-західній частині Чорного моря районів нересту та нагулу 49 % видового складу риб. На жаль, цей резерват генетичного та ценотичного фонду прибережних аквальних комплексів збіднюється внаслідок істотного погіршення екологічних умов. Головною причиною цього є скидання стічних та меліоративних вод у мілководдя заповідника та суміжних територій.

Територія заповідника репрезентує різноманіття умов і організмів степового півдня України. За чисельністю рослин, занесених до Європейського червоного списку, вона займає четверте місце в Україні, поступаючись лише трьом відомим заповідникам гірського Криму. Нині Чорноморський біосферний заповідник практично став головним центром, де збереглися найбільш багаті та повночленні природні комплекси рослинного світу крайнього півдня, котрі до втручання людини були поширені від східного кордону України до західного. На його території вже виявлено понад 700 видів судинних рослин, 90 — лишайників, 61 вид мохів, 87 видів шапкових грибів та 84 види фітотрофних грибів-паразитів. І це тільки початок, оскільки водорості та гриби тут ретельно ще не досліджувалися. Варто підкреслити також цінність цієї території і як центру видотворення, оскільки ендемічні види її становлять десяту частину флори, і як погранично-ареальної — значна кількість видів тут перебуває на межі ареалу завдяки наявності азональних ценокомплексів. Усього до Червоної книги України та до Європейського червоного списку занесено 20 раритетних видів флори заповідника, з яких до списку — 17 видів, що підкреслює її світове значення.

Окрім вузьколокальних ендемів (берези дніпровської, ковили дніпровської, жовтозілля дніпровського, козельців дніпровських, чебрецю дніпровського, астрагалу дніпровського тощо) це і більш широкоареальні представники псамофітно-степових, галофітних та лучних комплексів, а саме: ковила Лессінга, тюльпан Шренка, волошка короткоголова, піщанка Зоза, сон чорніючий, холодок прибережний, зозулинці болотний, запашний, розмальований, салеповий та інші.

Багатий також тваринний світ заповідника, чому сприяли різноманіття його ландшафтів та географічне положення. У своєму поширенні він значною мірою пов’язаний з розглянутими вище природними піщано-лісостеповим, приморським, пустельно-степовим та прибережно-острівним комплексами. Нині в заповіднику вже відомо понад 4000 видів комах, близько 100 видів кліщів, 30 — павуків, для заток — більш як 250 видів макрозообентосу, у тому числі 10 — губок, 10 — актиній, 68 — багатощетинкових червів, 64 види ракоподібних. Фауна хребетних тварин представлена 452 видами, з них 68 % — птахи. Фауна плазунів налічує 9 видів і є однією з найрізноманітніших серед заповідників України. За всі роки спостережень у морських водах заповідника виявлено 74 види риб, або 49 % їх видового складу Чорного моря. Наземна фауна ссавців складається з 48 видів, а морська — із 3.

Заповідник є справжнім царством птахів, яких тут відомо 305 видів. З них 110 видів гніздяться на його території, а решта зустрічаються під час зимівлі та перельотів. Загальна кількість птахів, що зимують у затоках, — більш як 120 тис. особин. Найважливішим для птахів є прибережно-острівний комплекс, на якому зареєстровано 125 водно-болотних видів. Острівний орнітокомплекс є найціннішим. Чисельність його пташиного населення становить 60—70 % загальної кількості морських птахів півдня України. Заповідник є базовим місцем гніздування мартина чорноголового у Європі. Орнітокомплекс лісостепових ділянок налічує 100—120 видів, з яких гніздяться 40, ще 60 відвідують ці місця як кормовий біотоп і місце відпочинку. В соснових лісах живуть сова вухата, горлиця звичайна, дрімлюга. У приморському степу зустрічається до 180 видів. Це жайворонки степовий і польовий, чубатий, на озерах — лебідь-шипун, норець великий, численні качині, чаплеві зграї, у літній період сюди прилітають зграї куликів, дрібних горобиних та хижих птахів.

Заповідник відіграє особливу роль у збереженні рідкісних птахів, які становлять близько 18,7 % його видового складу. Він є центром гніздування таких рідкісних видів, як кулик-сорока, морський зуйок, гага звичайна, ходуличник, крохаль довгоногий, реготун чорноголовий. Менш численними є орлан-білохвіст, дрохва, пелікан рожевий та інші. Почали гніздуватися баклан великий та біла чапля мала.

З рідкісних комах у заповіднику трапляються емпуза піщана, жук-олень, дибка степова, скарабей священний, бражник мертва голова, білянка Зегрис, прозерпіна тощо. З плазунів до Червоної книги України занесено полозів жовточеревого та мідянку чотирисмугу, гадюку степову; із ссавців — вечірницю малу, борсука, видру річкову, мишівку степову, всі три види дельфінів, тюленя-монаха, що став з’являтися останніми роками, та інших; з риб — білугу чорноморську, лосося чорноморського, коника морського, півня морського, судака морського та лаврака. Цей дуже короткий перелік засвідчує, що територія Чорноморського біосферного заповідника є унікальним природним комплексом панєвропейського рангу. І зберегти цю перлину Північного Причорномор’я для прийдешніх поколінь є покликанням його співробітників.

Питання 2. Функціональні зони територій біосферних заповідників та їх призначення