Основні теорії творчості

Ось декілька поглядів на процеси творчості.

інтуїтивізм - знання в людини виникає без усвідомлення шляхів і умов його появи, і тому творчість розглядається як "осяяння", "бачення істини" - інсайт. Інтуїція протиставляється дискурсивному, логічному мисленню, раціональному знанню. У творчому процесі людина в стані натхнення зливається зі створюваним предметом І тоді протилежності між ними зникають.

Теорія неусвідомлюваної творчості - акти і стани людини, які є ві­дображенням дійсності, але вона не усвідомлює цього і не може від­творити шляху творчості; надсвідомс, неусвідомлені установки і моти­ви - неусвідомлювані регулятори способів дій. Дій автоматизованих, зумовлених неусвідомленими образами, субсенсорними сприймання­ми, які спрямовують людину до доцільних дій.

Теорія конструктивного інтелекту — розуміння (апперцепція), осяг­нення як результат вияву розумових здібностей, які пов'язані: з систе­мою розумових операцій, зі стилем і стратегією розв'язання проблем, з особливостями індивідуального підходу і осмислюванням: а) завдань, б) задач, в) проблемних ситуацій, що вимагають пізнавальної актив­ності і напруження розуму.

Концепція стратегіальпої організації творчих процесів особис­тості, здатної застосовувати стратегії і тактики творчої діяльності (В. О. Моляко)

Теорія детермінуючих тенденцій, яка включає окремі напрями:

- системний детермінізм- залежність предмета в цілому від
його окремих елементів і навпаки - залежність окремих елементів від
властивостей цілого;

- вплив типу зворотного зв 'язку - наслідок впливає на причину,
яка його зумовила;

статистичний - за однакових причин виникають різні ефекти в межах статистичних закономірностей.

Цпіьовий детермінізм - мета, що випереджає результат і відіграє роль закону, який визначає шлях її досягнення, а також надає інформа­цію про якості (кількості) предмета творчості.

Механічний детермінізм - подібне пізнається подібним, людська душа і тіло, свідомість і діяльність уподібнюються машинам, механізмам.

Психологічний детермінізм - уявлення про те, що рівень активності свідомості і творчості зумовлюється образом життя людини, діяльніс­тю - психосоціальною активністю - як окремі механізми.

Серед них важливе місце посідають принципи:

а) зовнішні чинники діють за посередництвом внутрішніх умов
(С, Л. Рубінштейн);

б) дія "внутрішнього через зовнішнє";

в) пояснення психіки через діяльність: діючи і перетворюючи
світ, людина змінює і перетворює саму себе;

г) вростання в культуру людства (за Л. С. Виготським);

д) наслідування як форма опанування суспільного досвіду, досві­
ду інших людей або наслідування нсодухотворених предметів. Людина
творить, як творить сама природа, - гасло епохи Ренесансу;

є) засвоєння - процес поєднання чужого досвіду і власних досяг­нень;

ж) дійова детермінація - психіка і свідомість є органами діяльнос­ті, від рівня розвитку яких залежить продукт творчості.

А тепер будемо шукати аналогії.

Душа і творчі здібності

З чого починається душа? З дій людського тіла.

У тілі є все для процесу творчості. Це "все" має безліч різноманіт­них механізмів. Але оскільки йдеться про механізми творчості, нам важливо зрозуміти, що кожна клітина людського тіла почуває і як кож­на клітина рухається.

А якщо є почування - це означає, що є душа (психе). Якщо є рух, то є й моторика.

Ми сприймаємо безліч сигналів навколишнього світу і реагуємо на них не тільки рухом тіла, а й зміною нашого внутрішнього стану, що зазвичай висловлюємо так: "добре, бо все красиво і спокійно", "совість замучила", "цс мені нагадує..." і т. ін. Вас не треба переконувати, ви маєте душу; вона є, бо так все влаштоване, бо ви - людина. Але це не душа взагалі; це - людська душа.

З одного боку, все живе маг душу. З другого - залежно від рівня роз­витку життя вона буває: 1) рослинна; 2) тваринна; 3) поетична.

Кожна з цих "душ": 1) відчуває; 2) пам'ятає; 3) співіснує з іншими душами.

А в людини в оптимальному стані ця тріада перебуває в гармонії: функції всіх трьох душ працюють спільно. Чим же різняться душі -рослинна, тваринна і поетична?

Природне покликання рослинної душі - бути живою Істотою.

Природа через рослинну душу здійснює досі не пізнане - перетво­рення неживого на живий матеріал. Тому буття рослинної душі - цс:

— сприймання енергії з навколишнього енергетичного поля;

— тропізмі* - ростові рухи органів рослин (згинання "тулуба",
кореня, повертання листка до сонця тощо), що спричиняються одно­
бічним впливом факторів навколишнього світу - світла, тепла, вологи,
земного тяжіння тощо;

— пошук їжі і утилізація мінеральних речовин, з яких душа мурує
свою будівлю;

— виконання родової програми;

— боротьба за власну територію І прагнення її приростити (ба­
жано не завдавши збитків подібним собі, але за рахунок території "рос­
линних душ" іншого виду).

Природне покликання тваринної душі - підтримувати життя власне та подібних собі в стані комфорту.

■

Через тваринну душу жива істота зберігає гармонію всього живого на землі.

Тваринна душа, на відміну від рослинної, не прив'язана до місця, а має змогу пересуватися. Рівновага в природі, непочування впливів природи - ось ідеал тваринного існування.

Якщо тварина сита і здорова - вона або спить, або грається. Якщо комфорт усередині неї або ззовні порушений - тварина починає ру­хатися, щоб усунути причину дискомфорту. Тварина живе за рахунок рослинного або іншого тваринного життя, але ніколи без крайньої по­треби не зробить нічого, що порушувало б гармонію природи.

Тварина своїм буттям немовби нічого не змінює у світі, а насправ­ді - вона виконує величезну роботу заради збереження життя на зем­лі. Тварина не може свідомо, як людина, впливати на процеси в приро-

ді. Але тваринна душа виконує функції, які нічим не можна замінити: 1) фіксує порушення гармонії, 2) оцінює його і 3) реагує на порушення протидією, щоб гармонію вирівняти силоміць.

Природне покликання поетичної душі - творити.

Поетична, творча душа людини - суть, плід спільної роботи меха­нізмів: 1) почуття, 2) мислення і 3) уяви.

Це означає, що поетична душа людини: 1) чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), 2) оцінює ситуацію і 3) включає моторику, щоб зберегти свою цілісність.

Щоб виникло почуття, зовсім не обов'язковими є прояви очевидної агресії або - навпаки - збільшення комфорту. Досить енергетичного або інформаційного впливу - і душа відгукується почуванням.

Людина саме через поетичну душу перетворює живе на духо­вне - продукт роботи почуттів, мислення і уяви.

Тваринна душа - це єдність тропізмів, інстинктів, пам'яті і емоцій.

Механізм творчості - не орган тіла, а орган людини. Але все-таки орган. І тому - як будь-який орган, без якого неможливе нормальне життя людини - він має подвійну природу.

Якщо ви вже призвичаїлися до думки, що людина живе в ноосфері, ви легко дійдете висновку: щоб жити в ноосфері, людина повинна бути їй відкрита. Задля досягнення своєї мети вона користується її здобутка­ми, як і ЇЇ тіло фізіологічне потребує повітря, води і їжі.

Аби використовувати здобутки ноосфери, людина повинна прийма­ти енергію та інформацію, як антена. Людина бере для себе матеріал та енергію із природи, а інформацію - із ноосфери.

Якщо програма життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери.

Духовність- це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.

Дух створює душу. Дух - це муляр, що будує душу з цеглин ноо­сфери.

Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Мауглі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвиватиметься тваринна

сутність. 1 головна відмінність між людиною і твариною- здатність створювати духовність - лишиться брунькою, яка не розпустилася.

Духовність - продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.

Будова і функції механізму творчості Поняття механізму

Механізм - сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

Механізм творчості - орган людини. Людини, а не її тіла. Але, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості - морфоло­гічний:

- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;

- він не пов'язаний з роботою конкретних органів чуттів та ін­
ших систем тіла;

- створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності
людини.

Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому приро­дою - ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості.

Чим відрізняється цей орган людини - механізм творчості - від ін­ших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім інші функції. Ви їх до­бре знаєте, вони:

1) підтримують гомеостаз - сталість вігутріганього середовища тіла;

2) забезпечують життєдіяльність;

3) є опорою продуктивної роботи механізму творчості.

Різниця очевидна. Але і спільність - безперечна, бо механізм твор­чості і органи життєзабезпечення мають подвійну - природну і ноо-сферну - сутність.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить да­леко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1) дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;,2) забезпечує зв'язок з логосом; 3) є провідною умовою життя - інструментом творчості.

ді. Але тваринна душа виконує функції, які нічим не можна замінити: 1) фіксує порушення гармонії, 2) оцінює його і 3) реагує на порушення протидією, щоб гармонію вирівняти силоміць.

Природне покликання поетичної душі -творити.

Поетична, творча душа людини - суть, плід спільної роботи меха­нізмів: 1) почуття, 2) мислення і 3) уяви.

Це означає, що поетична душа людини: 1) чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), 2) оцінює ситуацію і 3) включає моторику, щоб зберегти свою цілісність.

Щоб виникло почуття, зовсім не обов'язковими є прояви очевидної агресії або - навпаки - збільшення комфорту. Досить енергетичного або інформаційного впливу- і душа відгукується почуванням.

Людина саме через поетичну душу перетворює живе на духо­вне - продукт роботи почуттів, мислення і уяви.

Тваринна душа - це єдність тропізмів, інстинктів, пам'яті і емоцій.

Механізм творчості - не орган тіла, а орган людини. Але все-таки орган. І тому - як будь-який орган, без якого неможливе нормальне життя людини - він має подвійну природу.

Якщо ви вже призвичаїлися до думки, що людина живе в ноосфері, ви легко дійдете висновку: щоб жити в ноосфері, людина повинна бути їй відкрита. Задля досягнення своєї мети вона користується її здобутка­ми, як і її тіло фізіологічне потребує повітря, води і їжі.

Аби використовувати здобутки ноосфери, людина повинна прийма­ти енергію та інформацію, як антена. Людина бере для себе матеріал та енергію із природи, а інформацію - із ноосфери.

Якщо нроірама життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери.

Духовність- це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.

Дух створює душу. Дух - це муляр, що будус душу з цеглин ноо­сфери.

Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Мауглі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвиватиметься тваринна

сутність. 1 головна відмінність між людиною і твариною - здатність створювати духовність - лишиться брунькою, яка не розпустилася.

Духовність - продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.

Будова і функції механізму творчості Поняття механізму

Механізм - сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

Механізм творчості - орган людини. Людини, а не її тіла. Але, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості - морфоло­гічний:

- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;

- він не пов'язаний з роботою конкретних органів чуттів та ін­
ших систем тіла;

створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності людини.

Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому приро­дою - ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості.

Чим відрізняється цей орган людини - механізм творчості - від ін­ших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім Інші функції. Ви їх до­бре знаєте, вони:

1) підтримують гомеостаз - сталість внутрішнього середовища тіла;

2) забезпечують життєдіяльність;

3) є опорою продуктивної роботи механізму творчості.

Різниця очевидна. Але і спільність - безперечна, бо механізм твор­чості і органи життєзабезпечення мають подвійну - природну і ноо- і ферму - сутність.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить да­леко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1) дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2) забезпечує зв'язок з логосом;

3) є провідною умовою життя - інструментом творчості.

ді. Але тваринна душа виконує функції, які нічим не можна замінити: 1) фіксує порушення гармонії, 2) оцінює його і 3) реагує на порушення протидією, щоб гармонію вирівняти силоміць.

Природне покликання поетичної душі - творити.

Поетична, творча душа людини - суть, плід спільної роботи меха­нізмів: 1) почуття, 2) мислення і 3) уяви.

Це означає, що поетична душа людини: 1) чутлива до найменших порушень гомеостазу (за рахунок змін навколо неї), 2) оцінює ситуацію і 3) включає моторику, щоб збереїти свою цілісність.

Щоб виникло почуття, зовсім не обов'язковими є прояви очевидної агресії або- навпаки- збільшення комфорту.Досить енергетичного або інформаційного впливу - і душа відгукується почуванням.

Людина саме через поетичну душу перетворює живе на духо­вне - продукт роботи почуттів, мислення і уяви.

Тваринна душа - це єдність тропізмів, інстинктів, пам'яті і емоцій.

Механізм творчості - не орган тіла, а орган людини. Але все-таки орган. І тому - як будь-який орган, без якого неможливе нормальне життя людини - він має подвійну природу.

Якщо ви вже призвичаїлися до думки, що людина живе в ноосфері, ви легко дійдете висновку: щоб жити в ноосфері, людина повинна бути їй відкрита. Задля досягнення своєї мети вона користується її здобутка­ми, як і її тіло фізіологічне потребує повітря, води і їжі.

Аби використовувати здобутки ноосфери, людина повинна прийма­ти енергію та інформацію, як антена. Людина бере для себе матеріал та енергію із природи, а інформацію - із ноосфери.

Якщо програма життя людини скерована на духовність, вона бере інформацію і енергію з ноосфери.

Духовність - це гармонійні форми енергії та інформації, сили людини, якими вона здатна винаходити, відкривати і створювати художні образи.

Дух створює душу. Дух - це муляр, що будує душу з цеглин ноо­сфери.

Отже, якщо новонароджений не має контактів з ноосферою (Мауглі, що мешкає серед звірів), у його духу не буде матеріалу для будівництва душі. Замість механізму творчості в людині розвиватиметься тваринна

сутність. 1 головна відмінність між людиною і твариною- здатність створювати духовність - лишиться брунькою, яка не розпустилася.

Духовність - продукт роботи механізму творчості, перетворення живого, душевного на духовне.

Будова і функції механізму творчості Поняття механізму

Механізм -сукупність інструментів, що здійснюють певні рухи, генерують думки, почуття, уяву та психомоторику для збирання, обробки інформації або виконання роботи.

Механізм творчості - орган людини. Людини, а не її тіла. Але, на відміну від анатомічних органів тіла, цей орган творчості - морфоло­гічний:

- він не має постійної просторової локалізації і працює поза тілом;

- він не пов'язаний з роботою конкретних органів чуттів та ін­
ших систем тіла;

- створюється протягом життя і є прямим продуктом діяльності
людини.

Він функціонує так само, як і анатомічні органи, але відрізняється від останніх тим, що для нього не існує меж дозволеного йому приро­дою - ні фізіологічних, ні анатомічних, тому і важко передбачити межу можливостей механізму творчості.

Чим відрізняється цей орган людини - механізм творчості - від ін­ших анатомічних утворень у тілі?

Внутрішні, анатомічні органи мають зовсім інші функції. Ви їх до­бре знаєте, вони:

1) підтримують гомеостаз - сталість внутрішнього середовища тіла;

2) забезпечують життєдіяльність;

3) є опорою продуктивної роботи механізму творчості.

Різниця очевидна. Але і спільність - безперечна, бо механізм твор­чості і органи життєзабезпечення мають подвійну - природну і ноо-сферну - сутність.

Механізм творчості, виконуючи суто людські функції, виходить да­леко за межі тіла і його найближчого місця перебування. А саме:

1) дає людині змогу жити в ноосфері і користуватися її здобутками;

2) забезпечує зв'язок з логосом;

3) є провідною умовою життя - інструментом творчості.

Здобутками ноосфери більшою або меншою мірою користуються всі. А от щоб керувати - спрямовувати свою діяльність, треба вже ме­ханізм творчості залучити до дії.

Як і будь-яка цілісність, механізм має: а) будову, яка розвивається; б) функції, які майже не мають меж для удосконалення і спрямовані на досягнення ефекту; в) продукти своєї роботи, які мають споживчі вартості, самодостатність і духовність.

Механізму творчості властива здатність користуватися і перетворю­вати енергію з однієї форми на іншу, що є важливим для розуміння процесів творчості людини.

Якщо механізм творчості людини в дійовому стані, то людина здатна сприймати і відтворювати відображене, перетворювати його на власні здобутки, опанувати його і користуватися як інструментом дій. Людина в цьому стані здатна не лише на фізичну або рутинну роботу, а й на творчу: людина набуває здатностей - мудреця, генія або таланта.

Ми не будемо зупинятися на питаннях: звідки з'явилися схильності до творчості, як відбувся дивовижний процес виокремлення людини із тваринного світу. Що це за набуток, завдяки якому вона оволодіває законами природи, розвиває техніку і технологію, творить І розширює сферу розуму землі - ноосферу.

Що являє собою механізм творчості, нам допоможе зрозуміти схема:

Кожне поняття на схемі - назва механізму, знак з певним смислом, а всі разом становлять цілісність. Але сталося так, що в науці кожен механізм творчості вивчався окремо. У живій діяльності все навпаки -механізм творчості - неподільна цілісність, в якій механізми можуть перебувати в трьох станах дієздатності: а) працювати разом, б) підси­лювати один одного або в) виключати один одного із активності. Отже, існує три зони потужності механізму творчості:

1) гармонійний механізм працює творчо і людина (мудрець, геній, талант) здатна до творчої роботи;

2) дисгармонійний - механізм творчості втратив здатність, влас­
тиву від природи - і людина (дилетант і ерудит) спрямовує свої сили
на збереження свого комфорту і здобутків ноосфери;

3) порушена пропорція здатностей - складових механізму твор­
чості, що спричинює в ньому вторинні зміни, а людина стає виконав­
цем, здатним до механічної роботи або на руйнування оточуючого се­
редовища - вона стає "аварійною", бо перебуває на межі норми і пато­
логії душі.

Продукти творчості.

Творчість - процес народження нового, що об'єктивно здійснюється в природі або в людині; у природі - зародження, зростання, визріван­ня; у людській роботі - створення нових думок, почуттів або образів, які стають безпосередніми регуляторами творчих дій.

Отже, зародження, зростання і визрівання нових думок, почуттів або образів цих регуляторів на відміну від конструювання, яке комбі­нує старе і відоме, - цс новий принцип дій творчої людини.

І тому творчий процес має результатом продукт оригінальний, об 'стс- тивно цінний і самодостатній.

Продуктами творчості бувають; відкриття, винаходи, нові художні образи неабиякої сили, художні твори. Суть у них одна. Різняться вони лише засобами проникнення у природу.

Відкриття - процес і результат виявлення того, що існує в природі, суспільстві або людині. Відкриття бувають: для себе - не знав і узнав; для близьких- це відкрив він; і відкриття для людства. Відкриття -рідкісна удача. Про кожне з них відразу дізнається увесь світ. Але мож­на його зробити і не помітити. Отож, аби творці могли розпізнати, що саме є відкриття, наведемо кілька прикладів:

а) у відомій речовині, предметі, процесі, явищі тощо відкрива­
ються невідомі властивості;

б) за відомими властивостями відкриваються невідомі предмети;

в) відкривається нова речовина з невідомими властивостями

тощо.

Винахід - створення нових предметів, техніки та технології (для себе, оточуючих і для людства) із природних речовин.

Якщо відкриття с продуктом реалізації творчого начала в людині, є проривом природної необхідності, розумної доцільності її діяльності і виходом за межі відомого, то винахід-результат її прагматичних дій.

Мета прагматичних дій — розв'язати задачу, яка поставлена життє­вою ситуацією або в процесі діяльності.

Художній твір — створення образів, які допомагають пізнати душу іншої людини і таким чином вдосконалювати свою, пережити тисячі чужих життів, щоб визначити свій життєвих шлях; а цей шлях можна пройти за посередництвом засвоєння здобутків ноосфери.

Людина має самотужки здолати декілька незалежних етапів розви­тку і навчитися робити відкриття, винаходи і створювати художні об­рази: а) для себе, відкриваючи світ; б) для найближчого оточення, ди­вуючи його своїми діями, а вони оцінюють "Молодець!"; в) для всього людства, і вершина цих досягнень - Нобелівська премія.

Властивості гармонії

Зазвичай, коли йдеться про відкриття, винаходи або художні образи великої сили, то маємо на увазі, що вони- речі гармонійні і являють собою щось правильне за формою, відповідне меті, урівноважене з до­вкіллям. І, що найголовніше, - гармонійні предмети найбільшою мі­рою відповідають своєму призначенню - меті діяльності людини.

А який, наприклад, куб? Або куля? Або піраміда? Гармонійні? Ні! Вони лише правильні фігури. (Ми спеціально почали з найпростішої цілісності - геометричної форми.)

Але що вам до цих правильних геометричних форм? Так, байдуже. Ви їх бачите, навіть торкаєтесь пальцями: куб, куля, піраміда, але енергії від них ви не отримуєте. Ви її навіть витратите, якщо тривалий час їх спо­глядати: адже нудьга - найзажерливішиїі енергетичний вампір.

Ми не випадково зверігули вашу увагу на поняття "гармонія".

Не випадково гармонія І механізм творчості - провідні поняття розділу.

Гармонія - властивість створених людиною і природою речей, про­цесів, явищ тощо. ІДс властивість цілісностей, а не будь-яких матері­альних або духовних утворень. Атом, молекула, людина, машина, ро­дина, суспільство, купа піску, ліс - усе це цілісності. Разом з тим не про кожну з них можна сказати, що вона пройнята гармонією.

Поняття "гармонія" відображає цілісність з точки зору: а) міцності скріплення її елементів; б) узгодженості їх між собою; в) рівноваги і єдності протилежностей у цілісності тощо.

Поняття гармонії передбачає і г) наявності усвідомленої або неусві-домленої мети будь-якої цілісності; д) її практичності, тобто призна­чення для досягнення доцільної мсти природи або людини.

Протилежне гармонії - дисгармонія, колізія, неспільномірність предметів і явищ, які гальмують або руйнують процес досягнення ре­зультату, спотворюють дії та діяльність. Призводять до втрати здоров'я душі і тіла людини.

Отже, дисгармонія (колізія, неспільномірність, неузгодженість тощо)- це і стан людини, коли цієї найціннішої властивості - гармо­нії - у неї вже бракує, вона існує із зруйнованою душею або дезоргані­зацією механізму творчості, яка тільки-но почалась.

Вплив дисгармонійних речей і явищ нагадує враження, яке викли­кає зустріч з хаосом. Якщо хочете, навіть з мальовничим хаосом, а як відомо, предмет у такому стані не може продуктивно функціонувати.

Предмети гармонійні при сприйманні переживаються як піднесе­не, прекрасне, краса, а дисгармонія - як низьке, потворне, бридке то­що. Гармонія предметів і явищ викликає в людини позитивні почут­тя - і наповнює нас своєю енергією; дисгармонія - "випалює" енергію нашої душі і створює стан страждання.

Якщо гармонія в людині є, якщо вона її досягла, то це гармонія не тільки тіла, його рухів, дій, а й гармонія душі - умова гармонії з навко­лишнім світом. Бо від гармонійних предметів людина може отримува­ти необмежену кількість енергії.

Невже у гармонійних предметів є спеціальний ключик-мірка, яка відкриває таємний хід до джерел їхньої інформації та енергії? Справді, ключик-мірка існує: у кожної гармонії своя, хоча, можливо, вона одна на всіх, однак люди пізнають лише її частину, та й то не всі.

Почнемо з того, що з куба і кулі людина теж ніякої енергії чи інфор­мації не дістане. Тому що втілена в них енергія мізерна. (Вони несуть інформацію: це геометрична фігура.) Отже, гармонія предмета або явища міститься не тільки в його формі і просторових абрисах, а й у змісті, в їх енергетичному Наповненні.

Але навіть і з формою, і з простором предметів не так все просто, як здається, тому що правильність - це зовсім не обов'язково гармонія.

У гармонійних за будовою предметах їх форма виконує особливу роль. Вона акумулює: 1) інформацію, 2) енергію, 3) утримує цілісність, визначаючи межі предмета або явища.

Визначити гармонійний предмет дуже просто: гармонія світу речей побудована за законом "золотого перерізу" - модулем 0, 618. Модуль -

коефіцієнт, або величина, що позначає міру відношення меншої части­ни цілісності до більшої.

За цією пропорцією можна побудувати паралелепіпед (довга грань 0, 618, коротка 0, 382), але не куб. Отож, і куб, і куля зовсім не гармо­нійні; вони правильні і тільки. Ми назвали їх гармонійними, застосу­вавши дидактичний прийом: рух від стереотипу - образу пай 'яті - до думки, від неправдивого до істинного. Сподіваємось, ви вже вибачили авторам цей маленький трюк.

Правда, напрошується розгадка технології споживання енергії від гармонійних за будовою предметів або явищ?

Кожна людина.мас свою власну мірку (поки що ми не говоримо, яка вона: гармонійна чи деструктивна), вимірює нею, прикладаючи її до предметів і явищ довкігія. Коли мірка людини і мірка предмета збі­гаються, виникає потяг, ваблення і предмет людину захоплює у свою владу... І знову-таки - незалежно від того, яка ця мірка - гармонійна чи дисгармонійна.

Люди-творці (мудреці, генії, таланти) несуть у собі мірку "золотого перерізу" і прикладають її до всього навколо, і якщо вони -мірка люди­ни і мірка предмета - не збігаються, у них виникає почуття дискомфор­ту, незручності, скрути. Тому вони, щоб звільнитися від негативних ста­нів, намагаються всіма силами дисгармонію перетворити на гармонійні предмети: роблять відкриття, винаходи і створюють художні образи.

У взаєминах з предметами і явищами треба враховувати не тіль­ки інформаційну функцію гармонії, а ще й енергетичну! Саме через енергетичну функцію людина шукає гармонію, щоб збільшити свій енергопотенціал. Тут працює закон, який не має винятків: і більшої в меншу місткість енергія перетікає, доки їхні рівні не стануть одна­ковими. Значить, людині потрібна не просто правильність форм, а гар­монійність предметів -ті з них, енергію та інформацію яких вона може споживати і використовувати в роботі.

Зрозуміти інформаційно-енергстичну сутність гармонії легко на прикладі модулора. Його творець, великий Корбюзьє, обчислив про­порції людського тіла з дивовижною точністю. Математична доско­налість, але його естетична або енергетична цінність для глядача на­ближається до нуля. Чому? Тому що модулор несе тільки інформацію; енергії він позбавлений.

У чому ж відмінність динамічного, але енергетично порожнього мо­дулора від, скажімо, статичного, але бездонного за кількістю енергії

мікеланджеловського Давида, перед яким людина, милуючись, готова стояти годинами?

У Модулора автор вклав тільки інформацію, знання, а в Давида Мікеланджсло вклав усю силу душі. Почуття, думки, уява, майстерність психомоторики і майже нескінченний енергопотенціал - увесь механізм творчості його творця або, як прийнято говорити, все його життя.

Смисл, який намагався передати своєю роботою МІкеланджело, ви­магав від нього величезної сили думки, почуттів і енергії. І всі вони, завдяки гармонії творця, виявилися зосередженими у фігурі Давида як у вічному акумуляторі енергії і інформації.

Творець вкладає у свою роботу все те, на що він здатний.

Кожна людина може взяти з його творіння лише те, що вона спро­можна взяти: енергію, думки, почуття або образи - і забрати з собою. І тепер вам зрозуміло, чому людина, обожнюючи класику, надає пере­вагу не "найскладнішим", надвеличним творінням (віддаючи їх фахів­цям), а тим, що трохи простіші, як кажуть, "людяніші".

Досконала гармоній предметів віддає ліщині свою енергію і інфор­мацію без втрат. А людина сприймає її, не витрачаючи своєї енергії.

Людина дисгармонійна, стикаючись із досконалою гармонією, вже за хвилину-другу почне захлинатися цією енергією і інформа­цією - переживає дискомфорт.

1 чим менш досконала гармонія, тим людині простіше впоратися з її енергією і інформацією. Вона має можливість керувати цим проце­сом. А якщо вона ще й зафіксує недоліки творів мистецтва - отримає чудову нагоду самоствердитись!

Досі йшлося тільки про створену людиною гармонію. Не тому, що вона всюди оточує нас (на жаль, це не так); просто рукотворна гармонія найбільш зручний засіб пояснення гармонії як форми природи.

Нагадаємо відому вам класифікацію гармоній.

1. Гармонії, створені природою. (Кристали, квіти, ландшафт, біо­
сфера тощо.)

Гармонія - це властивість предмета, інформація, що позитивно впливає на душу людини незалежно від її волі і свідомості.

2. Гармонії, створені людиною.

Гармонія - це форма предмета, в який вклали інформацію і енергію, після чого він став інструментом, зручним у роботі.

Гармонія - акумулятор енергії та інформації, спосіб її збереження без втрат.

3. Гармонія людини (гармонія механізму творчості).

Саме цій гармонії ми й приділяємо особливу увагу- Людина потен­ційно може перебувати в таких станах гармонії механізму творчості: а) гармонія, що зароджується; б) гармонія, що розвивається; в) гармо­нія досконала; г) гармонія, що порушується; д) гармонія втрачена.

Стани механізму творчості визначають типологію людей, яких ще в античності називали: геній, мудрець, талант, дилетант, ерудит іраб-виконавець (раб не за соціальним статусом).

У цих станах механізму творчості немає нічого фатального: вони можуть переходити з одного в інший, утримуватися деякий час або тривалий час, стаціонарно.