Коротка характеристика основних методів

Дискусія — слово латинського походження, що означає дослідження, колективне обговорення спірного питання, обмін дум­ками, ідеями між кількома учасниками.

Мета дискусії — виявити відмінності в розумінні питання і в товариській суперечці встановити істину, прийти до спільної дум­ки. Дискусії можуть бути вільними та керованими. Дискусія є доцільною й ефективною тоді, коли вона виникає на базі знань студентами теми, яка розглядається.

Дискусія як спосіб передачі знань у системі «викладач — студент», «студент — студент» є методом зі сталими традиціями. Вона входить до групи проблемних методів і має кілька різновидів:

дискусія, пов’язана з викладом;

дискусія круглого столу;

дискусія групова;

дискусія оглядова (загальна);

мозкова атака та ін.

Дискусія передбачає організований обмін думками й поглядами учасників групи з приводу даної теми, а також розвиває мислення, допомагає формувати погляди й переконання, уміння фор­мулювати думки та висловлювати їх, учить оцінювати пропозиції інших людей, критично підходити до власних поглядів, зважувати їхню істинність.

«Мозкова атака» — це метод розв’язування невідкладних завдань за дуже обмежений час. Суть методу полягає в тому, що необхідно висловити найбільшу кількість ідей за невелику кількість часу, обговорити та здійснити їхній відбір. Цей метод використовується для розвитку творчих здібностей або для розв’я­зання складних проблем. Метод мозкової атаки можна викорис­товувати в різних формах діяльності: у роботах з малими гру­пами, командами, великими групами («гра з глядачами»), індивідуальній роботі віч-на-віч.

Головна особливість застосування мозкової атаки:

Проведення активної роботи на заняттях можуть стримувати такі фактори: страх студента перед невдачею, побоювання видатися смішним тощо. Для нейтралізації цих факторів проводиться мозкова атака, яка поєднує евристичний діалог та метод вільних асоціацій.

Умови ефективності мозкової атаки:

1. Максимальна зацікавленість усіх учасників у досягненні результату.

2. Абсолютний авторитет керівника в організації роботи.

3. Чітке дотримання правил проведення мозкової атаки.

Основні принципи мозкової атаки:

Не критикувати — можна висловлювати будь-яку думку без побоювання, що вона буде невдалою.

Стимулювати всяку ініціативу — чим незвичайнішу, тим краще.

Прагнути до найбільшої кількості ідей.

Змінювати, комбінувати, покращувати запропоновані ідеї (свої та чужі).

Характерною ознакою методу мозкової атаки в класичному розумінні є відокремлення кроку накопичення ідей від кроку їхнього оцінювання. Такий підхід виник з розуміння того, що відділення кроку оцінювання запобігає впливові оцінки на прийняття рішення.

Метод мозкової атаки відносять до групи активних методів навчання й використовують для вирішення конкретних практичних завдань економічного або педагогічного характеру. Застосування цього методу для проведення занять потребує адаптації до умов навчального процесу.

Досвід показує, що пошук розв’язання проблеми всіма студентами групи без їхнього поділу на ролі є найреальнішим і дієвим способом реалізації мозкової атаки в умовах традиційного навчального закладу.

Аналіз конкретних ситуацій — один з методів активного навчання, який дає змогу наблизити процес навчання до реальної практичної діяльності спеціалістів. Використання методу аналізу конкретних ситуацій рекомендується для поглиблення знань із теми, установлення зв’язку теорії та практики, формування вмінь студентів аналізувати ситуацію, робити висновки, приймати відповідні рішення, вести конкретну продуктивну діяльність у нетипових або непередбачуваних ситуаціях.

Метод випадків. Цей метод належать до групи активізаційних разом з методами ситуацій, інсценізацій, ігор дидактичних (симуляційних і управлінських) та дискусій кількох різновидів. Метод випадків є найпростішим з даної групи й найбільше відповідає умовам і традиціям навчання в наших навчальних закладах. Він забезпечує сприятливі умови для використання теоретичних знань у практиці навчання. Крім формування вмінь розв’язання проблем та прийняття складних нетипових рішень, учасники занять, які проводяться за цим методом, здобувають також уміння узагальнювати та аналізувати інформацію. Це важливо для розв’язання конкретних практичних завдань. Можна сказати, що метод випадків сприяє розвиткові:

аналітичного й синтетичного мислення;

економічного мислення;

готовності та вміння приймати рішення;

уміння розв’язувати складні й нетипові проблеми;

уміння застосовувати здобуті знання на практиці.

Суть методу випадків зводиться до аналізу з наступним обговоренням наданого викладачем у письмовій формі, на аудіо - або відеострічці опису випадку, що стосується виробничої діяльності чи міжособистісних стосунків у навчальному процесі. За використання цього методу не подається новий навчальний матеріал, а тільки наводиться опис випадку з практичної діяльності для того, щоб студенти вчилися використовувати здобуті раніше знання й досвід у нових умовах для прийняття правильного рішення.

Презентації — виступи перед аудиторією — необхідний атрибут практичної та навчальної діяльності. Презентації використовуються для представлення певних досягнень, результатів роботи групи, звіту про виконання індивідуального завдання, інструктажу, демонстрації нових товарів та послуг. Усі презентації проводяться за однією структурою сценарію:

урочиста частина;

прес-конференція;

невимушене спілкування.

Найпростіша схема проведення презентації подана на малюнку 2.

Мал. 2. Схема проведення презентації

Метод інсценізації передбачає дещо іншу активність студентів, ніж застосування описаних уже активних методів навчання. У даному разі студенти безпосередньо задіяні в навчанні, вони беруть на себе ролі учасників подій. На заняттях, які проводяться методами випадків чи ситуацій, студенти аналізують і оцінюють проблему, оперуючи логікою або методом дедукції. Дидактичні ж ігри відрізняються тривалістю реалізації, складністю завдань та значною кількістю учасників (як правило, це всі студенти навчальної групи).

Для інсценізації створюються штучні умови, ролі виконує лише частина (можливо, 2—4) студентів (інші виступають як спостерігачі).

Важливою є також наявність сценарію (за зразком літературного) або схематичної конструкції (матриці) роботи. Зміст сценарію базується на реальних подіях, у яких студенти можуть опинитися.

Сама інсценізація є «акторською» імпровізацією студентів, адже для репетицій і «проб» немає ні часу, ні можливостей, ні потреби.

Дидактична гра — метод імітації (наслідування, відображення) прийняття певних рішень у різноманітних ситуаціях шляхом гри (програвання, розігрування) за правилами, які дані або виробляються самими учасниками.

Дидактичні ігри пов’язані насамперед з двома особливостями навчання: проблемністю та засвоєнням навчальної інформації через дію. Проблемність реалізується через самостійне розв’язан­ня студентом поставленої проблеми (завдання) за недостатності необхідних знань, коли він змушений самостійно опановувати новий зміст або знаходити нові зв’язки між уже засвоєними відомостями. У процесі такої діяльності формуються нові вміння й у такий спосіб відбувається навчання через дію.

Гравці пізнають, запам’ято­вують нове, орієнтуються в нових ситуаціях, розвивають свою уяву, фантазію. Навіть найпасивніші докладають зусиль, щоб не підвести товаришів по грі. При цьому спілкування є головним енергетичним джерелом гри, яке підсилює її емоційне забарвлення.

Симуляція — це подання вибраного фрагменту конкретної ситуації в спрощеному вигляді та розігрування студентами в ролях функцій (посадових обов’язків) її учасників. Сутність стимуляційної гри полягає у відтворенні тими, студентами, складних ситуацій, які

колись для когось були проблемою. Рішення, які прийняли студенти, порівнюється з фактичним.

Симуляційна гра характеризується тим, що:

базується на конкретній ситуації;

містить спробу аналізу цієї ситуації на основі її моделювання (наприклад, історичних фактів чи виробничих умов) через розігрування ролей;

змушує до розгляду в моделі симуляції зв’язків, ходу, умов подій, що в ній містяться, відірвано від соціально-економічного контексту;

рішення та висновки, зроблені в грі колективно, не змінюють стану ситуації й не впливають на модель системи;

в умовах конфлікту не приймаються рішення, і це вимагає компромісу між різними рольовими цілями.

Організаційно - діяльнісні ігри. Особливістю названого методу є те, що ігри використовуються для формування або вдосконалення вмінь приймати рішення за відносно короткий час і в умовах конкуренції гравців, які мають різні рольові цілі. Командам пропонуються для аналізу ситуації, які потребують складних рішень, що стосуються всіх сфер життєдіяльності суспільства (бідності, економічних криз …) або підприємства (маркетингу, фінансів, виробництва, персоналу тощо).

Сутність організаційно - діяльнісних ігор полягає у виконанні учасниками ролей (наприклад, директора підприємства, головного бухгалтера тощо). Воно базується не на «зазубреному» тексті, а на презентації власної думки, суджень з урахуванням умов, що виникають у даній ситуації. Характеристики цих умов залежать від базових знань учасників гри, їхніх інтелектуальних можливостей та професійної рефлексії. У підсумку гри потрібно прийняти рішення стосовно подальшої стратегії діяльності, а також кілька оперативних рішень.

Одним з різновидів дидактичних ігор є ігри-вікторини. На відміну від інших, вони мають особливі цілі й алгоритми проведення.

Заняття, які проводяться методом навчальної вікторини, належать до типу занять узагальнення та систематизації знань. Вікторини можуть охоплювати зміст як теоретичних, так й практичних питань. Головною їхньою метою є повторення і закріплення вивчених теоретичних матеріалів з теми, формування пізнавального інтересу до вивчення навчальної дисципліни, розвиток умінь швидко реагувати в екстремальних обставинах, працювати в команді тощо.

Заняття-вікторина має у своїй моделі елементи мозкової атаки, невимушеного змагання, конкуренції між командами, інсценізації та різних видів контролю (тестів, економічних диктантів, розв’язування задач тощо).

Тренінг — це запланований процес модифікації (зміни) ставлення, знання чи поведінкових навичок студента, через набуття навчального досвіду,

Основною відмінністю тренінгів від усіх інших методів є їхня чітка підпорядкованість головній навчальній меті — тренуванню навичок.

Тренінг якраз і передбачає, що кожен має продемонструвати вміння самостійно виконувати практичні дії. Іноді для цього потрібно виділити додатковий час, окреме заняття.

Тренінгові методи роботи можуть поєднуватися з використанням одного іншого методу (наприклад сюжетної гри) або кількох різних (міні-лекція, дискусія, кейс-метод, тощо). Вибір інтеграції методів залежить від складності тренінгових завдань та тривалості занять (від кількох годин до кількох днів).

Тексти — писемні комунікативні утворення — мають значний соціальний потенціал загалом. Текст створюється для того, щоб функціонувати в соціумі, впливати на нього, входити в його культурну та історичну пам’ять. Він відображає та документує соціально закріплені

форми спілкування. Крім того, писемне слово порівняно з усним має вищий статус, характеризується авторитетністю, престижністю

Навчальні тексти є одним з видів інформаційно-методичних матеріалів (основних або додаткових), що сприяють ефективності навчання. Як навчальні можуть використовуватися тексти, які належать до різних типів текстових повідомлень (наукові, науково-популярні,

розповіді, афористичні, епістолярні, ділові тексти, приватна комунікація тощо) та забезпечують реалізацію дидактичних цілей.

Метод проектів, полягає у виконанні студентами завдань, які потребують опрацювання великого обсягу матеріалу з предмету, передбачають самостійне формулювання теми, визначення проблеми й пошуки її розв’язань під дискретним керівництвом викладача. При цьому викладач надає великий вибір тем проектів і способів їхньої реалізації.

Проект може передбачати теоретичне розв’язання проблеми, а також практичне виконання певного завдання. У кожному випадку умовою виконання роботи одного студента або групи є письмовий звіт, у якому міститься опис технології виконання моделі чи завдання, обґрунтування вибору розв’язання проблеми та його реалізації, додаткові пояснення, посилання на інформаційні джерела.

Після виконання проектів студентами потрібно організувати їхню презентацію. Роботи подаються на обговорення всієї навчальної групи, у якій аналізується й оцінюється значимість кожного проекту.

Метод проектів є одним з тих, які сприяють формуванню в студентів умінь використовувати різноманітні джерела інформації для розв’язання проблеми, працювати спільно в групі, представляти й аргументувати власні пропозиції щодо виконання завдань, використовувати знання з інших предметів, застосовувати теоретичні знання на практиці. Важливою перевагою методу проектів поряд з іншими активними методами є можливість розвитку творчих здібностей студентів.

Date: 2015-09-24; view: 453; Нарушение авторских прав