З охорони праці

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Дніпропетровськ 2009

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра безпеки життєдіяльності

ЛАБОРАТОРНИЙ ПРАКТИКУМ

З ОХОРОНИ ПРАЦІ

Дніпропетровськ 2009

Лабораторний практикум з охорони праці /Дніпропетр. держ. агр. ун-т. Дніпропетровськ, 2009. 111 с.

Викладено загальні положення техніки безпеки при виконанні лабораторних робіт, порядок їх проведення, описано будову та принцип дії приладів, обладнання, дано завдання для самостійної роботи.

Практикум лабораторних робіт упорядковано з використання стандартів безпеки праці, діючих санітарних норм і правил, керівних документів. Має на меті навчити майбутніх фахівців організації безпечної роботи, що гарантує захист від шкідливих і небезпечних впливів виробничих процесів, зменшення травматизму, професійних захворювань.

Методичні вказівки розглянуті і затверджені на засіданні кафедри безпека життєдіяльності „24” червня 2009р., протокол №11.

Методичні вказівки схвалені методичною радою еколого-меліоративного факультету, протокол № __ від „____” _____________ 2009 р.

Призначено для студентів сільськогосподарських вузів.

Упорядники: д.т.н., професор Бєліков А.С., доценти Устимович Л.Д., Бабич О.С., Годяєв С.Г., ст. викладачі Дмитрюк С. П.,
Кравчук А. М.

Рецензенти: заступник начальника ДДІОП в АПК Довганенко П.В., професор кафедри ЕМТП Ільченко В.Ю.

ВИМОГИ БЕЗПЕКИ ПРИ ВИКОНАННІ

ЛАБОРАТОРНИХ РОБІТ

З метою запобігання нещасним випадкам, пожежам і вибухам треба знати та виконувати правила техніки безпеки, виробничої санітарії. Неуважність, недбале поводження з приладами, недостатнє знання властивостей речовин і правил безпеки можуть призвести до нещасного випадку.

Перед виконанням робіт необхідно:

ознайомитися з правилами техніки безпеки та станом робочого місця;

не займати, не вмикати і не вимикати без дозволу викладача або старшого лаборанта рубильники та прилади;

уважно і ретельно вивчити завдання, прилади, устаткування, матеріали, запобіжні заходи;

негайно повідомити викладача або старшого лаборанта при виявлені порушень в роботі приладів або в разі іншої небезпеки;

не захаращувати робоче місця речами які не мають відношення до виконання робіт;

не заходити в лабораторій, де працює інша група.

Мати за правило:

виконувати тільки роботу задану викладачем або старшим лаборантом, забороняються інші роботи, не передбачені завданням;

не ходити без потреби по лабораторії, аби не відвертати увагу своїх товаришів;

не залишати без нагляду свою роботу, бо це може спричинити нещасний випадок;

зберігати державне майно, прилади та аудиторне устаткування;

під час роботи в лабораторії обов'язкова присутність другої людини, необхідної для подання допомоги в разі нещасного випадку;

при виникненні аварійної ситуації або передумов до неї негайно вимкнути устаткування, прилад або залишити робоче місце і одразу ж повідомити про це. викладача або старшого лаборанта.

Після закінчення роботи необхідно:

упорядкувати своє робоча місце;

повідомити викладача або старшого лаборанта про завершену роботу і тільки після цього можна залишити аудиторію чи лабораторію.

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ ПОЖЕЖОГАСІННЯ

Загальні положення

Пожежогасіння - це процес припинення горіння внаслідок дії вогнегасник речовин та сполук. До основних вогнегасник речовин та сполук, що застосовуються для гасіння пожеж та окремих вогнищ, належать вода, водяна пара, хімічна і повітряно-механічна піна, водні розчини солей, інертні гази, галоїдно-вуглеводні сполуки, сухі порошки та пісок [16, с. 370-336 ].

Вода найпоширена речовина для пожежогасіння. Потрапляючи на горючі матеріали, вода змочує і зволожує їх, знижує температуру горіння за рахунок поглинання теплоти на пароутворення, а водяна пара зменшує концентрацію летких горючих речовин в зоні горіння і стримує проникнення до неї кисню повітря.

Для посилення вогнегасних властивостей води (у 2...2,5 рази), підвищення змочуючої її здатності до води у деяких випадках спеціальними пристроями додають поверхнево-активні речовини (змочувачі). За допомогою води можна створювати водяні завіси, а її струменем збивати полум’я.

Для гасіння твердих речовин переважно рослинного походження, а також пожеж всередині приміщення, відкритих поверхонь застосовують компактні струмені, а для гасіння важких нафтопродуктів - тонко розпилені струмені.

Воду як вогнегасну речовину не можна застосовувати у таких випадках:

при температурах нижче О °С, внаслідок чого можуть рватися пожежні рукави, псуватися насоси;

при загорянні рідин з питомою масою меншою за воду;

при гасінні електроустановок під напругою;

завдання шкоди приміщенням та архівним цінностям (намокання, набрякання покрить, розчинення, що може стати причиною обвалів приміщень);

при займанні матеріалів, що зберігаються поряд з карбідом кальцію і негашеним вапном, металевого натрію, калію, магнію та інших речовин, при дії води на які можуть виділятися горючі або вибухонебезпечні речовини;

при пожежах на складах отрутохімікатів та мінеральних добрив;

при гасінні речовин, що горять без доступу кисню.

Водяна пара застосовується для гасіння твердих, рідинних і газоподібних речовин що знаходяться в закритих приміщеннях. Вона знижує концентрацію кисню в зоні горіння, завдяки чому гальмується процес горіння. Найдоцільніше використовувати там, де є джерела необхідної кількості водяної пари. Концентрація пари становить 35% від об’єму приміщення. Водяну пару застосовують у приміщеннях до 500 м³ і в разі невеликих вогнищ н.відкритих майданчиках і установках.

Піни бувають хімічні та повітряно-механічні. Повітряно-механічна піна утворюється за допомогою спеціальних пожежних стволів, де вода (9,7%) під тиском 0,3...0,6 МПа спочатку змішується з піноутворювачем (0,3%), а потім з повітрям (90%). При цьому утворюється піна,, яка за об’ємом у 20 разів (кратність 20) перевищує початковий об’єм матеріалів, з. яких вона утворюється.

Кратність піни - це відношення об’єму піни до об’єму речовини, з якої вона одержана. Піни з кратністю до 5 належать до малої кратності, до 100 - середньої і більше 100 - високо кратні. Для гасіння пожеж на нафтоскладах, нафтобазах, у приміщеннях небезпечних виробництв використовують піну з кратністю понад 200.

Хімічну піну одержують при змішуванні лужного та кислотного розчинів, що зберігаються окремо перед початком вогнегасіння (вогнегасник ОХП-ІО) або при змішуванні піноутворюючого порошку (піноутворювача) з потоком води в піногенераторах (ІІГ-50, ПГ-100).

Вуглекислота це безбарвний газ в 1,5 рази важчий від повітря. Вона ізолює доступ кисню. Застосовується для гасіння пожеж в електроустановках, двигунах внутрішнього згоряння, в архівах, бібліотеках, музеях тощо.

Змочувачі - речовини, здатні поліпшувати змочуючі властивості води при гасінні слабо змочуваних горючих речовин (нафта, гума, вугільний пил, волокнисті матеріали, торф тощо) до них належать мило, синтетичні розчини, амілосульфати, алкілсульфати і ін.).

Інертні гази (аргон, гелій, димові або відпрацьовані гази) застосовуються для заповнення резервуарів при газозварювальних роботах. Вогнегасна концентрація інертних газів при тушінні у закритих приміщеннях становить 31...36% від об’єму.

Порошки призначені для гасіння займання матеріалів і речовин, що горять без доступу кисню. Випускають у вигляді спеціальних сумішей різних марок: ПСБ-3, П-2АП, ПФ, Пірант-А, ПС, П-ІА та ін. До складу порошків входять переважно бікарбонат натрію, стеаринові сполуки калію, цинку, магнію, графіту, амофос з апатитового концентрату, фосфати, тальк, стеарити важких металів, силіконові рідини, хімічно чиста крейда, полімерні смоли тощо.

Механічні засоби (брезент, повсть, пісок, землю тощо) застосовують для гасіння загорянь невеликих кіль­костей розлитих горючих рідин. Вони знижують температуру горіння; припиняють доступ кисню у зону горіння.

Прилади та обладнання:

вогнегасники пінно-хімічні ОХП-10; вогнегасники вуглекислотні ОУ-2, ОУ-5, ОУ-8; брометилові ОУБ-3, ОУБ-7; вогнегасники порошкові ОП-І "Супутник", ОП-І "Турист", ОП-2, ОП-2Б, ОП-5, ОП-10; пожежна установка ПУ-І; стенди, плакати, таблиці.