Загальна характеристика Конституції Італії

Конституція Італії була прийнята на урочистому засі­данні Установчих зборів 22 грудня 1947 р. Італійська Конституція - це багатоплановий, ретельно і деталь­но пророблений політико-юридичний документ. Вона не має ок­ремої преамбули.

Конституція складається з вступного розділу «Основні прин­ципи», двох головних частин - «Права й обов'язки громадян» і «Устрій республіки» - і перехідних заключних постанов. Усього в Конституції 139 статей. Перехідні та заключні постанови мають свою особливу, римську нумерацію (усього XVIII статей).

Італійська Конституція має твердий характер, її перегляд мож­ливий тільки в рамках особливої процедури і за наявності в обох палатах парламенту так званої конституційної більшості. Твер­дість Конституції додатково підсилюють й особливі повноважен­ня Конституційного суду, що вправі за спрощеною процедурою контролювати конституційність практично всіх прийнятих пар­ламентом законів.

Своєрідно вирішується в італійській Конституції питання про співвідношення міжнародного права і внутрішнього закону. Стат­тя 10 визначає, що правопорядок Італії погоджується із загально­визнаними нормами міжнародного права.

В італійській Конституції, хоча в ній окремо не згадується про принцип поділу влади, чітко розмежовані три основні державні функції: законодавча влада належить парламенту й обласним ра­дам у межах їхньої компетенції; виконавча влада є прерогативою Президента Республіки, міністрів і органів виконавчої влади об­ластей, провінцій і комун; судова влада входить до компетенції різних судових органів, включаючи Конституційний суд. Особ­ливе місце в італійській Конституції посідають взаємини між дер­жавою і католицькою церквою. Значною мірою це пояснюється не тільки католицькими традиціями Італії, а й тим, що на її тери­торії, у Римі, розташований Ватикан - релігійний і адміністра­тивний центр католицької церкви, а римський первосвященик - Папа - за традицією є римським єпископом.

Ще 1929 р. між італійською державою і Ватиканом були укла­дені особливі «Латеранські угоди» (Договір і Конкордат), що га­рантували частковий суверенітет і міжнародну правосуб'єктність Ватикану і регламентували відносини з католицькою церквою як традиційною релігією Італії. Конституція, підтверджуючи, що відносини між італійською державою, Ватиканом і католицькою

церквою регулюються раніше підписаними Латеранськими уго­дами, тим самим додає конституційного характеру нормам, що містяться в цих угодах.

При цьому італійська Конституція має світський характер, додержується принципів відділення Церкви від держави і рівності віросповідань. До остаточного тексту Конституції не увійшла ст. 1 Альбертинського статуту, за яким «католицька апостольсь­ка римська релігія» була єдиною державною релігією. Пізніше, 1984 p., ця формула була також виключена з переглянутого тек­сту Конкордата.