Правові гарантії громадянства

Під гарантіями розуміється система засобів, умов, що сприяють реалізації, охорони і захисту прав і свобод людини і громадянина. Гарантії залежать від рівня демократії, розвитку економіки, правової культури суспільства, від ступеня незалежності судової влади та інших факторів. Вони поділяються на дві великі категорії: внутрішньодержавні та міжнародно-правові. До міжнародно-правових гарантій відноситься перш за все право індивіда звертатися до міжнародних установ (Комітети ООН) і суди (Європейський Суд з прав людини) за захистом своїх прав. Більш докладно ці гарантії вивчаються в курсі міжнародного права.

Внутрішньодержавні гарантії прийнято підрозділяти на соціально-економічні, політичні, ідеологічні і юридичні. Соціально-економічними гарантіями прав громадян вважаються володіння власністю, що дає можливість людині незалежно здійснювати свої права; існування соціальної держави. Політичні гарантії прав зв'язуються з різними формами здійснення влади народу, особливо з вільними і регулярними виборами, проведенням референдумів, багатопартійністю, свободою опозиції, за участю громадян в управлінні, 1 тобто залежать від ступеня демократичності політичного режиму. Під ідеологічної гарантією розуміється наявність в пануючій ідеології концептуальної значущості прав і свобод людини, пріоритетності прав та інтересів людини у суспільному житті, розгляд блага людини як однієї з основних цінностей або вищої цінністю, обгрунтування важливості дотримання та захисту прав і свобод людини.

Юридичні гарантії спираються передусім на авторитет конституцій, в яких закріплені основні права і свободи. Проте конституції не завжди закріплюють права і свободи у повному обсязі, що характерно для Австралії, Нової Зеландії, Швеції. Практично більш важливими є судові гарантії. Вони полягають у наданні громадянину права звернення до суду з вимогою визнати неконституційним той або інший закон, який обмежує якесь конституційне право громадянина, або видати наказ на адресу адміністративного органу про здійснення передбаченого законом дії або про утримання від будь-якої дії, що порушує суб'єктивне право громадян.

54. Загальні риси інституту омбудсмена:

а) введення інституту омбудсмена є важливою додаток правообеспечітельного механізму, діючого в державі; б) головним завданням діяльності омбудсмена є охорона прав громадян; в) відомство омбудсмена відноситься до вищих органів держави; г) важлива риса інституту омбудсмена - його незалежність. У більшості країн він обирається парламентом і звітує тільки перед ним; д) в основну задачу омбудсмена входить контроль за діяльністю виконавчих органів. Він здійснюється за ініціативою омбудсмена і за скаргами громадян; е) у ряді випадків омбудсмен розглядає справу не тільки з точки зору відповідності закону рішень і дій адміністрації, але і може розглядати комплексно діяльність державних органів та їх посадових осіб і винести рішення про людяність, справедливості, доцільності їх дій; ж) омбудсмен використовує методи переконання, критики, гласності, в його розпорядженні немає адміністративних, імперативних повноважень; ж) громадяни (крім Франції, Великобританії) мають право безпосереднього доступу до омбудсмена, а також на безкоштовне виробництво.

Омбудсмени наділені певними гарантіями виконання рекомендацій, що містяться в їх уявленнях. Так, омбудсмен юстиції Швеції, французький медіатор має право накласти штраф на державних службовців, які відмовляються надати інформацію; порушити офіційне виробництво. Крім того, у цих же країнах, а також в Іспанії, Великобританії, Австралії передбачена кримінальна відповідальність за ігнорування, обструкцію діяльності омбудсмена. Однак вони не можуть видавати подібних приписів щодо міністрів, суддів Верховного Суду без згоди парламенту. У той же час фінансовий омбудсмен може порушити процедуру імпічменту міністра. Повноваження польського омбудсмена в кримінальному та цивільному судочинстві рівнозначні повноважень прокурора.