Авторський колектив

За редакцією

доктора філософських наук, професора Н. П. Осипової

Допущено

Міністерством освіти і науки України

як підручник для студентів

юридичних спеціальностей

УДК 340.12 ББК 60.56я73 С69

Гриф надано Міністерством освіти і науки України (лист № 124-0102-736 від 10 липня 2001 р.)

Рецензенти:

Гетьман П. А. доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент АПрН України Подольська Є. А. доктор соціологічних наук, професор

Авторський колектив

Панов М. І. — керівник авт. кол., доктор юридичних наук, проф.,

академік АПрН України (підрозділ 6.3; розділ 10);

Осипова Н. П. — доктор філос. наук, проф. (вступ, розділи 4, 5);

Герасіна Л. М. — доктор соціол. наук, проф. (підрозділи 3.2, 3.3,

3.5; розділ 10);

Клімова Г. П. — доктор філос. наук, проф. (підрозділи 6.1, 6.2);

Сердюк О. В. — канд. філос. наук, доц. (розділи 2, 7);

Воднік В. Д. — канд. філос. наук, доц. (розділ 1; підрозділи 8.1,

8.3, 8.4); Золотарьова Ю. І. — канд. філос. наук, доц. (підрозділи 3.1, 3.4;

розділ 9); — канд. юрид. наук, доц. (підрозділи 8.2, 8.4)

доктор філософських наук, професор Н. П. Осипова

С69 Соціологія права: Підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів / М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Гера­сіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Концерн «Видавничий Дім фін Юре», 2003. — 276 с.

966-313-063-6

У підручнику висвітлюються складні питання соціологічного знання в теоре­тичному правознавстві, розкриваються сутність та зміст правового буття, визна­чається його вплив на юридичну практику та суспільні відносини, на функціону­вання і розвиток соціальних явищ.

Для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів.

ББК 60.56я73

Колектив авторів. Керівник М. І. Панов, 2003 © Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003

вступ

Протягом останніх років в Україні широкого розповсюдження набули соціальні дослідження права. «Право в дії» вивчають різні наукові колективи (у тому числі Академія правових наук України, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого), соціологія права викладається у вищих юридичних навчальних за­кладах. Тобто вітчизняну правову школу, як і західну, цікавить право як соціальне явище і його вплив на суспільні відносини, на функціонування і розвиток різних соціальних явищ. Кількість ем­піричних досліджень правових інститутів — судів, законодавчих, виконавчих, адміністративних органів — значно збільшилась. їх проводять як юристи-теоретики, так і вчені суспільствознавчих на­укових дисциплін. Це означає, що зростаюча увага до фундамента­льних теоретичних питань про природу права демонструє серйозний пошук точних наукових пояснень, а не просто практичних підказок щодо соціальних умов здійснення правової політики держави.

Що ж являють собою соціологічні теорія і метод у вивченні пра­ва? Це досить легко зрозуміти на прикладі правового життя сього­денної України. Набувають чинності нові законопроекти, створені у відповідній формі відповідними законодавчими інститутами. Далі юристи засвоюють зміни, що відбулися у зв'язку з новими правила­ми — ймовірно, будуть нові правила, принципи і де в чому концеп­ція права. Зміни фіксуються у довідниках із законодавства, право­вих енциклопедіях, у періодичних виданнях, на них зважають у правозастосовчій діяльності. Проте чи обмежується цим введення нових норм? Які наслідки цей процес викликає у суспільстві? Часто юристи знають на подив мало про потенційні чи реальні наслідки закону. І що найбільш дивно: вони не завжди мають наміри систе­матично виявляти це. Такі практичні питання, що стосуються на­слідків дії законів, забезпечили головний стимул для соціологічно­го вивчення права. Головним аргументом тут є положення, що пра-

■

Вступ

Вступ

во занадто важливе соціальне явище, щоб його аналізувати за умов ізоляції від основних аспектів суспільства й неможливості розумін­ня складності його відносин з іншими соціальними явищами, його реальності як частини життя, а не тільки техніки професійної юри­дичної практики. Право пронизує усі сфери соціальної поведінки, його соціальна значущість відчувається у всіх проявах життя. Біль­ше того, право в будь-якій соціальній системі є фактично фундамен­тальною основою природи усіх форм асоціацій та інститутів. Якщо ми знайомі з правом певного суспільства, то ми маємо уявлення про соціальну систему в цілому. Достеменно відомо, якщо ми розуміємо право як соціальне явище, ми краще знаємо суспільство, в якому воно діє.

Характер сучасного права (численна постійно змінна система за­конодавчих правил, судових прецедентів, урегулювань, можливос­тей і розсудів-міркувань) такий, що всі ці необхідні раціоналізації часткові й обмежені. Вони слугують практичним цілям, вони — ча­стина техніки організованого застосування права, практичні інстру­менти у побудові певного образу дій. Теорія, що розвивається прос­то через раціоналізацію й осмислення правил, принципів, концеп­цій і цінностей, які безпосередньо або опосередковано присутні у правовій доктрині, може бути названа нормативною теорією права. Вона є серцевиною минулої й нинішньої правової філософії. Проте розуміння природи права потребує систематичного емпіричного аналізу не тільки правової доктрини й інститутів, але й соціального оточення, у якому існують правові інститути.

Отже, право слід аналізувати як соціальний феномен. Проте яким чином це здійснити? Що являє собою соціологічна перспекти­ва права?

Певною мірою право і соціологія тотожні за своїми можливостя­ми як форми професійної практики, хоча протилежні за методами і цілями. Право як професійна практика займається розробкою прак­тичного мистецтва управління через правила. Йогошризначення — розпоряджуюче й технічне. Соціологія займається науковим ви­вченням соціальних явищ. її призначення — пояснююче й описове. Юрист — це людина, що веде справи, ввірені їй певними органами регуляції суспільних відносин. Соціолог же залишається неупере-дженим спостерігачем. Хоча ці стереотипи не завжди мають підт­вердження на практиці, однак вони вказують на відмінності у по­глядах, які є типовими, коли відповідні дисциплінарні статуси пра-

ва й соціології визначені нечітко. Хоча і право, і соціологія мають справу з повним спектром значущих форм соціальних відносин і ма­ють один і той самий базовий предмет дослідження, право — це практичне пристосування («пристрій», «прилад») систематичного контролю соціальних відносин та інститутів. Соціологія ж подібна до наукового виробництва, якому постійно потрібні систематичні знання про це. І в цьому сенсі в перспективі право і як механізм со­ціального регулювання, і як професія чи специфічна сфера знань і практики стають об'єктами дослідження, які потребують пояснен­ня в соціологічних термінах.

Усе вищезазначене доводить, що прогрес у розумінні складності соціального життя потребує усунення кордонів між існуючими нау­ковими дисциплінами або систематичного заперечення автономнос­ті дисциплін. Міждисциплінарність уже довгий час є однією з най­продуктивніших форм інтелектуальної узгодженості. Водночас, соціологічна перспектива не вимагає від права, щоб воно було відне­сене до частини академічної соціологічної теорії, але щоб воно роз­глядалося з соціологічним уявленням. Таке уявлення постійно ви­магає інтерпретації детальних знань з права у більш широкому со­ціальному контексті, послідовно шукає стосунки між правовим розвитком і більш широкими соціальними змінами, намагається зрозуміти право як взаємодію у комплексі підходів разом з соціаль­ним оточенням, яке воно має за мету регулювати.

Соціологія права як науковий напрям

Розділ 1

СОЦІОЛОГІЯ ПРАВА

ЯК НАУКОВИЙ НАПРЯМ

1.1. Предмет, структура і метод соціології права

Аналіз проблем будь-якої науки має починатися з визначення предмета даної галузі знань і відповідно з установлення її місця в системі наук. Предмет пізнання науки — це зафіксовані досвідом та включені до процесу практичної діяльності людини сторони, влас­тивості та відношення об'єктів, які досліджуються з певною метою у конкретних історичних умовах. З даного визначення виходить, по-перше, що декілька наук можуть мати загальний об'єкт пізнан­ня, в якому кожна з них виділяє свій власний предмет; по-друге, визнання історичної рухомості між різними галузями знання. За­значені положення притаманні і предмету соціології права, бо право в тій чи іншій мірі служить об'єктом вивчення цілого комплексу на­ук. Будучи складним, багатогранним і різнорівневим суспільним явищем, право вивчається в межах соціальної філософії, соціології, політології, правознавства, соціальної психології, етнології, антро­пології й багатьох інших наук. Чи означає це, що зазначені науки з одних і тих же позицій досліджують право? Звичайно, ні. Кожна з них підходить до нього по-своєму, виходячи з власної, специфічної природи і характеру, що знаходить відбиття у визначенні її особли­вого предмета.

Соціологія права — молода наукова дисципліна. її поява і розви­ток не є випадковим. Це результат історичного розвитку знань люд­ства, їх диференціації, відокремлювання.

У 1962 р. на V Міжнародному соціологічному конгресі група юристів і соціологів поставила на обговорювання конгресу проблему «Зміст і метод соціології права». У результаті дискусії був сформу­льований висновок, що сучасний інтелектуальний клімат, розвиток соціологічної теорії, а також методології суспільних наук визначи­ли необхідність інституціоналізації соціології права як науки. Цю пропозицію конгрес прийняв, і був створений Дослідний комітет со­ціології права, що діє у межах Міжнародної соціологічної асоціації.

Розвиток соціології права за останні роки обумовлений прагнен­ням підвищити ефективність впливу права на суспільні відносини, що регулюються ним, поставити на наукову основу діяльність пра­вових установ. Для сучасного розвитку нашої країни необхідним є, можливо, більш повне виявлення всіх взаємозв'язків держави і права у соціальній структурі, виявлення системи «спільників» і «супротивників»"держави і права у соціальній дійсності, їх взаємо­дії і протидії, розроблення загальної теорії прийняття оптимальних юридичних рішень, основ методики вивчення престижу права, ефе­ктивності правових норм.

Формування таких суміжних галузей знання, як соціологія пра­ва, філософія права тощо завжди супроводжується дискусіями що­до їх наукової належності та дисциплінарного статусу. Подібні суперечки сприяють уточненню позицій суміжних наук, конкрети­зації їх уявлень про предмет і метод нової дисципліни, більш осмис­леному і цілеспрямованому розвитку співробітництва між різними науками, поглибленню процесу наукового пізнання в цілому. За ос­танні роки серед фахівців, які працюють у цій галузі знань, окрес­лилося декілька різних підходів до трактування місця соціології права у системі суспільствознавства.

Питання про природу соціології права та її місце в системі су­спільствознавчого знання не набуло однозначної відповіді.

Так, серед соціологів домінує думка про те, що соціологія права — це соціологічна дисципліна. Деякі юристи трактують соціологію права як спеціальну юридичну дисципліну, яка нерозривно пов'яза­на з теорією права. Інші, поділяючи теоретичну та емпіричну соціо­логію права, відносять першу до загальної теорії права, а другу роз­глядають як самостійний напрям досліджень у межах правознавст­ва в цілому. Розібратися в дискусії з цього питання допоможе література¹.

¹ Варчук В. В. Социология права — отрасль социологии // Социс. — 1996. — № 10; Зимин А. И. Философия и социология права (к вопросу об истоках русского социально-правового сознания и методологии социального поз-нания // Социс. — 2000. — № 5; Керимов Д.А. Социология и правоведение // Государство и право — 1999. — № 8; Лапаева В. В. Социология права: в поисках новой парадигми // Государство и право — 1992. — № 7; Она же. Социология права в системе обществоведения // Государство и право — 2000. — № 4; Она же. Социология права как юридическая дисциплина? // Социс. — 1999. — № 7; Тадевосян 9. В. К вопросу о социологии права // Социс. — 1997. — № 11; Он же. Социология права и ее место в системе наук о праве // Государство и право — 1998. — № 1.

Розділ 1

І

Соціологія права як науковий напрям

Основним у всій цій проблематиці є вчення про ефективність правових приписів і діяльності державних установ, бо саме тут у найвищому ступені виступає на перший план практично-політичне значення соціології права.

Соціологія права є однією зі спеціальних соціологічних теорій. її метою є дослідження феномена права з позиції соціології.

Об'єктивною підставою для виокремлення такої особливої галузі знань соціології служить те, що право — це важливий не тільки по­літичний і юридичний, але й соціальний інститут, якому належить найважливіша роль у соціальному контролі та соціальному регулю­ванні.

Правові явища і процеси не можуть бути глибоко і всебічно ви­вчені поза їх зв'язком із суспільством як соціальною системою, тоб­то поза соціальними зв'язками.

Соціологію права можна визначити як науку про загальні та спе­цифічні соціальні властивості, закономірності І механізми взаємодії суспільства як соціальної системи і права як його підсистеми, як за­собу соціального регулювання.

Для соціології права можливе виділення принаймні трьох рівнів аналізу суспільних явищ, а саме:

1) співвідношення індивідуума, особистості з її безпосереднім со­
ціальним середовищем, коли цінності, настанови, характеристики
особистості зіставляються з соціальними нормами, цінностями,
втіленими в окремі, конкретні соціальні інститути — насамперед у
систему правових норм суспільства;

2) співвідношення зазначених правових норм (системи права) з
іншими, більш широкими за своїм обсягом соціальними категорія­
ми — суспільною правосвідомістю, мораллю тощо;

3) нарешті, співвідношення з метою аналізу всієї сукупності па­
нуючих у даному суспільстві політичних, правових, морально-етич­
них та інших норм і цінностей з провідними соціально-економічни­
ми характеристиками суспільства, його соціальною структурою.

При розгляді першого із зазначених рівнів може бути показано, як зміни, що відбуваються у соціальному середовищі, у змісті пра­вових норм, спричиняють відповідні зміни у поведінці особистості (що розуміється як сукупність соціально обумовлених властивостей і характеристик), що призводять до коригування цієї поведінки від­повідно до вимог норм права.

За своєю сутністю зв'язок між явищами і процесами має харак­тер взаємодії, коли ці явища і процеси складаються у певні систе­ми, взаємно впливаючи й обумовлюючи один одного. Виділивши й описавши конкретні риси подібної взаємодії, установивши її струк­туру, ми зможемо проникнути углиб конкретного явища, заглянути далі «явної очевидності» конкретних фактів, виявляючи їх внут­рішній зв'язок і взаємозалежність, проаналізувати характер, тип цього зв'язку.

Відомо, що як об'єкт дослідження, специфічний для соціології, обираються соціальні дії. До них належать як групові дії (тобто дії суспільних груп, верств, класів тощо), так й індивідуальні дії — дії окремих осіб, що мають суспільне значення.

Це положення важливе і для соціології права, для визначення її предмета. Так, якщо для правової науки головну роль відіграє ви­вчення відповідної галузі права, яка втілена у систему законодавст­ва, то для соціології права головне полягає у вивченні закономірно­стей у діяльності осіб: а) які приймають закони; б) які застосовують закони; в) на поведінку яких впливають норми права.

Поведінка зазначених осіб визначається (як і взагалі поведінка індивідуумів у суспільстві) на двох рівнях — матеріальному (відно­сини у сфері виробництва, економіки) і похідному від нього — ідеа­льному рівні (приписані правила і норми, цілі, форми і способи дія­льності).

Для соціології права, що вивчає соціальне функціонування пра­вових норм, ближчим є саме другий аспект регулювання соціальної діяльності.

Для соціологічних досліджень в праві суттєво, що соціальна дія, тобто діяльність, яка відбувається у суспільстві, являє собою вза­ємодію.

Соціологія права виходить з примату суспільних відносин над правовідносинами та юридичною нормою. Характер суспільних від­носин визначає і систему правових норм, і ступінь їх порушення (до-;ержання), і «форму» реагування суспільства на правопорушення.

На відміну від юридичного підходу (правові норми — судова фактика), соціологічний прагне розкрити більш глибинні зв'язки, ікі відбивають суть правових явищ: суспільні відносини — право — )ункціонування правових норм у суспільстві — їх соціальна ефек-пивність.

Розділ 1

Право — відносно самостійне суспільне явище, і в цьому розу­мінні воно є предметом юридичної науки. Право — сторона суспіль­ства, і в цьому розумінні воно є предметом соціології права.

Оскільки право породжене суспільством, то усі юридичні явища тією чи іншою мірою є соціальними. Однак зворотне було б невір­ним: не усякий соціальний феномен є правовим. Існує неправове со­ціальне, наприклад, те, що називається звичаями. Коли, обідаючи у ресторані, людина починає з супу, закінчує десертом, а потім вима­гає рахунок — це приклад феномена звичаїв, а не феномена права (коли людина почуває себе пов'язаною договором)¹.

До предмета дослідження соціології права відноситься взаємодія юридичних і неюридичних чинників, взаємозв'язок лравових і не-правових явищ.

Отже, правові явища (правові чинники) мають інтерес для соціо­логії права (на відміну від традиційної юриспруденції) не самі по со­бі, а в їх зв'язках з неюридичними чинниками, а неюридичні чинни­ки значущі для соціології права (на відміну від загальної соціології) лише у зв'язках, впливах, взаємодії з правовими явищами.

Соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а та­кож механізм і закономірності такої взаємодії і є предметом соціо­логії права.

Такий підхід орієнтує конкретні дослідження на пошуки нових неюридичних чинників, що впливають на право або зазнають його впливу, на з'ясування нових механізмів і напрямів взаємозв'язку юридичних і неюридичних чинників, виявлення нових тенденцій і в остаточному підсумку закономірностей у відповідній сфері су­спільного життя.

Соціологічний підхід до дослідження права передбачає вивчення юридичних явищ у трьох основних напрямах.

Перший напрям дослідження охоплює вивчення тих особливос­тей соціально-економічних умов життя, що потребують юридичного врегулювання суспільних відносин в кримінально-, цивільно-, ад­міністративно-правових та інших формах. Тут набувають свого мате­ріального обґрунтування всі юридичні інститути та норми. Іншими словами, в ході дослідження, яке проводиться в цьому напрямі, ви­являються потреби суспільства в певному виді правового регулюван­ня і дається пояснення вибору юридичних засобів їх задоволення.

¹ Карбон-ье Ж. Юридическая социология. — М., 1986. — С. 30—31.

Другий напрям охоплює дослідження соціального, соціально-психологічного і юридичного механізмів дії правової норми. Ви­вчення соціального і соціально-психологічного механізмів передба­чає визначення відповідних чинників, які впливають на виконання юридичних норм і побудову ряду моделей поведінки, які дозволя­ють досліджувати сукупну дію усіх цих соціально і юридично зна­чущих чинників, які зведені до єдиної системи. Його результати стають теоретичною базою для науково обґрунтованих рекоменда­цій органам, що застосовують право, та для удосконалення законо­давства шляхом збагачення його соціального змісту за рахунок від­биття у правових нормах економічних, політичних, соціально-психологічних та інших моментів. У свою чергу, дослідження юри­дичного механізму приводить до створення теоретичного фундамен­ту для поліпшення структури власне правових норм, більш чіткого відбиття їх юридичного змісту шляхом уточнення прав і обов'язків учасників правовідносин і для раціоналізації законодавчої техніки.

Третій основний напрям включає вивчення ефективності право­вих норм, в процесі якого виявляється достатність або недостат­ність юридичних засобів, обраних для досягнення поставлених цілей.

Соціологія права як науковий напрям має основні, саме їй прита­манні проблеми.

Структурно соціологія права складається з таких головних роз­ділів:

— загальні теоретичні та методологічні питання;

— спеціальні проблеми та конкретні соціально-правові дослі­
дження;

— методика та техніка соціально-правових досліджень.

У ряді загальних проблем важливе місце посідають такі, як со­ціальні джерела права, соціальна система і соціальний механізм функціонування правових інститутів, система соціальних функцій права, правові проблеми соціального планування, взаємодія права і громадської думки, престиж права й юридичних професій у су­спільстві.

Що стосується спеціальних проблем, то можна визначити такі, нк соціогендерний аспект у соціології права, соціологічні проблеми нормотворчості та діяльності щодо застосування права, соціологіч­ний підхід щодо дослідження судової діяльності, інститутів і норм

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

кримінального права тощо (про спеціальні проблеми соціології пра­ва йдеться у відповідних розділах підручника).

Соціологія права досліджує юридичні явища у межах загальної соціологічної теорії, зосереджуючи свою увагу на праві як соціаль­ному інституті, його зв'язках з іншими соціальними інститутами (економікою, політикою, моральністю тощо).

Соціологія права прагне пізнати фактичну соціальну дійсність у тому обсязі, в якому вона пов'язана з правовим чинником.

Вона намагається з'ясувати, за допомогою якого способу право змінює соціальну дійсність або за допомогою якого способу соціаль­на дійсність формує право.

Соціологія права прагне пізнати право в його дії — виявити га­лузь, в якій швидкі або повільні правові зміни є ефективними; вона намагається визначити, якого роду правовий інструментарій приво­дить до відповідних змін у політичній свідомості, сфері господарсь­ких відносин або в стосунках між людьми, намагається виявити по­середні або побічні негативні наслідки, які право може створити.

Соціологія права прагне визначити, в якій галузі функціонують необґрунтовані уявлення у зв'язку із застосуванням права, якою мірою вони погоджуються з дійсністю, які причини таких необгрун­тованих уявлень.

Соціологія права вивчає дію права насамперед для того, щоб да­вати рекомендації, які сприятимуть раціональному та ефективному формуванню соціальної дійсності.

Співвідношення, взаємозв'язок і взаємодія права, його інститу­тів і норм із соціальною дійсністю є центральною проблемою соціо­логії права. Вона вивчає не все в праві й не право, взяте само по собі, а соціальне у праві, взаємодію соціального і правового, тобто соціа­льну обумовленість права, соціальні умови й основи його дії та со­ціальну роль права.

Іншими словами, в задачу соціології права входить дослідження права як важливого елемента соціальної системи, його взаємодії з іншими соціальними структурами, тобто з'ясування, зокрема, того, як, з одного боку, у суспільстві виникає і визріває соціальна потре­ба у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин і як у процесі такого регулювання відбиваються особистісні, групові й суспільні інтереси, а з іншого — як здійснюються соціальні функції права, яким чином і наскільки ефективно під впливом права у сус­пільстві відбуваються ті чи інші соціальні зміни.

Соціологія права прагне додати своїм висновкам такої форми, щоб вони були придатні для впровадження у соціальну практику.

Так, наприклад, висновки, пов'язані з проблемами злочинності, мають бути сформульовані таким чином, щоб вони змогли надати можливість дослідникам-практикам перевести теоретичні концеп­ції на мову їх професійної діяльності. І хоча така практика перебу­ває тільки на початковому етапі, проте вона вже позитивно відбива­ється на збагаченні тими чи іншими способами теоретичних знань практичним досвідом і, навпаки, практики — теорією.

Соціологія права аналізує дійсність, прагне емпірично її розкри­ти та дати найбільш повну та виразну картину цієї дійсності.

Соціологія права має не тільки власне теоретичну частину, набір спеціальних проблем, які складають її теоретичну основу, але й складний комплекс питань, які стосуються методології та процеду­ри дослідження.

Структуру соціології права на емпіричному рівні складають фак­ти та емпіричні закони, а також методика і техніка конкретних до­сліджень.

Емпірична соціологія права накопичує той фактологічний мате­ріал, на базі якого розвивається при відповідному теоретичному узагальненні уся соціологія права.

Одним з найважливіших завдань, яке вирішується соціологією права, є пояснення емпіричних даних.

Предметом емпіричної соціології права є фактична поведінка лю­дей у сфері дії права. Це пояснюється тим, що соціально-правові фак­ти виявляються як реальні дії людей.

Предмет дослідження тієї чи іншої науки нерозривно пов'язаний з її методом. Метод науки — це шлях наукового пізнання соціальної дійсності. Соціологія права використовує різні загальнонаукові ме­тоди:

— діалектичний метод — виходить з принципів єдності і бороть­
би протилежностей як джерела розвитку, єдності логічного й істо­
ричного у пізнанні, включаючи сходження від абстрактного до кон­
кретного, поєднання аналізу і синтезу;

— метод системного аналізу — спрямований на дослідження об'­
єкта як частини цілого і як цілого, яке складається з частин, як сис­
темної цілісності, робить акцент на виявленні механізмів забезпе-

Розділ 1

Соціологія права як науковий напрям

чення цілісності об'єкта, на аналізі зв'язків між різними елемента­ми системи;

— метод структурно-функціонального аналізу — один із напря­
мів системного підходу, який розглядає об'єкт дослідження як
структурно розчленовану цілісність, в якій кожний елемент струк­
тури має своє функціональне призначення;

— статистичні методи — математичні методи досліджень масо­
вих явищ випадкового характеру;

— методи соціально-психологічних досліджень — насамперед
різні способи тестування тощо.

Особливе місце посідають соціологічні методи емпіричних до­сліджень — методи збирання емпіричної інформації (спостережен­ня, опитування, аналіз документів, експеримент).

Конкретні соціологічні дослідження у праві націлені на вивчен­ня як соціальної обумовленості, так і соціальної дії, ефективності дії права та його інститутів, розкриття впливу права на суспільні від­носини, на практику і зворотної дії соціальних чинників на право.

Отже, у межах зазначеної спільності (у найширшому розумінні) об'єкта пізнання різних наук про право не можна не бачити своєрід­ності підходу соціології, насамперед соціології права, до його ви­вчення. Соціологія, соціологія права досліджують соціологічне у праві, тобто розглядають право як одну із соціальних підсистем, як соціальний інститут. Це означає, що право вивчається з погляду ви­явлення у ньому насамперед інтересів, цінностей і норм, дії і вза­ємодії особистостей, соціальних груп і суспільства в цілому. Тому в більш вузькому, конкретному розумінні безпосереднім об'єктом со­ціології права є не власне право, а його взаємозв'язок і взаємодія з соціумом, що знаходить своє відбиття як у соціальній обумовленос­ті права, так і у впливі права на соціальну реальність. І тут питання про об'єкт соціології права немов зливається з питанням про його предмет.

Отже, соціологія права є певним чином структурованою систе­мою соціальних знань про право як особливий соціально-юридич­ний феномен в його генезисі, а також дії, тобто як соціальне діюче (соціально спрямоване) явище, процес. Соціологію права можна визначити як міждисциплінарну галузь наукового знання, що об'єд­нує в собі пізнавальні ресурси юриспруденції як системи наук про

право та державу і загальної соціології як науки про закономірності формування, розвитку й функціонування суспільства.

Саме така формула предмета соціології права є оптимальною і відбиває те загальне, що зближує позиції вчених як юристів, так і соціологів, незважаючи на нюанси, які є в їх міркуваннях.

Date: 2015-09-27; view: 408; Нарушение авторских прав