Організаційні типи виробництва.Дати визначення коефіцієнта закріплення операцій

Розрізняють три основні типи виробництва: одиничне, серійне, масове.

Одиничне виробництво характеризується найбільш різко вираженою мінливістю структури робочого процесу, тому що при цьому типі виробництва кожний наступний виріб створює новий технологічний процес, що відрізняється від колишнього за складом операцій, за Їхньою тривалістю й послідовністю, у якій вони виконуються. До даного типу виробництва можна віднести виготовлення нестандартного встаткування.

Відмінними рисами одиничного типу виробництва є:

— багатономенклатурність продукції, що випускається;— перевага технологічної спеціалізації робочих місць, ділянок, цехів;— відсутність постійного закріплення за робочими місцями певних виробів;— використання універсального встаткування й розміщення його за однотипними групами;— наявність висококваліфікованих робітників-універсалів;— великий обсяг ручних операцій;— більша тривалість виробничого циклу й ін.

Серійне виробництво характеризуєтеся сталістю структури робочого процесу в період випуску однієї партії (серії) однакових виробів. Структура процесу змінюється за складом операцій, Їхньою тривалістю й послідовністю виконання у зв’язку з переходом на виготовлення серії нового виду продукції. Наприклад, консервне виробництво.

Залежно від тривалості періоду випуску однієї серії й розміру партії розрізняють дрібносерійне, середньосерійне й крупнйсерійне виробництва.

Для серійного типу виробництва характерна відносно більша номенклатура виробів, однак значно менша, ніж при одиничному типі виробництва.

Основні особливості організації серійного виробництва:— спеціалізація робочих місць за виконанням декількох закріплених операцій;— використання універсального й спеціального устаткування;— незначний обсяг ручних операцій;— наявність робітників середньої кваліфікації;— незначна тривалість виробничого циклу й ін.

Масове виробництво характеризується найбільше різко вираженою сталістю структури робочого процесу, повторенням тих самих операцій на кожному робочому місці у зв’язку з виготовленням того самого виду виробу. До даного типу виробництва можна віднести машинобудування.
Для масового виробництва характерна:— обмежена номенклатура виробів;— предметна спеціалізація робочих місць;— використання спеціального й спеціалізованого встаткування;— можливість механізації й автоматизації виробничих процесів;— наявність робітників невисокої кваліфікації;— мінімальна тривалість виробничого циклу.

Важливою кількісною характеристикою типу виробництва є рівень спеціалізації робочих місць, обчислювальний за допомогою коефіцієнта закріплення операцій, що визначається як середня кількість операцій, що доводяться на одне робоче місце за місяць:
_n
К₃₀ = Σ^m / К_м
^i-1

де п — кількість предметів, що обробляються д?ною групою робочих місцині — кількість операцій, що доводяться на і-й предмет; К_м — кількість робочих місць.

Нормативний коефіцієнт закріплення робочих місць для масового виробництва становить від 1 до 3, для крупносерійного — 4-10, середньосерійного — 11-20, дрібносерійного — більше 20, одиничного — більше 40.

37.Методика планування балансового прибутку та рентабельності продукції.

Прибуток є основним фактором економічного і соціального розвитку не тільки для підприємства, але і для економіки країни в цілому. Тому економічно обґрунтоване планування прибутку на підприємствах має важливе значення. Прибуток (збиток) планується окремо за видами, а сааме:від продажу продукції і товарів;від реалізації іншої продукції та послуг нетоварного характеру;від реалізації основних засобів;від продажу іншого майна і майнових прав; від оплати виконаних робіт і наданих послуг тощо;від позареалізаційних операцій.

Основними методами планування прибутку є метод прямого рахунку, аналітичний метод і метод поєднання розрахунків. Метод прямого рахунку найбільш розповсюджений на підприємствах у сучасних умовах господарювання. Він застосовується, як правило, при невеликому асортименті продукції. Суть його в тому, що прибуток розраховується як різниця між виручкою від реалізації продукції (у відповідних цінах, за мінусом ПДВ і акцизів) і повною її собівартістю. Розрахунок планового прибутку (П) здійснюється за формулою:

Прибуток з товарного випуску (П_т) планується на основі кошторису витрат на виробництво та реалізацію продукції, в якому визначається собівартість планового товарного випуску:

Слід відрізняти плановий розмір прибутку з розрахунку на товарний випуск від прибутку, який планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток на реалізовану продукцію (П_рп) в загальному вигляді розраховується за формулою:

Більш детально прибуток від обсягу реалізованої продукції в плановому періоді визначається як сума прибутку залишків нереалізованої продукції на початок планового періоду (П_пп) плюс прибуток від обсягу випущеної товарної продукції в плановому періоді (Птп) за вирахуванням прибутку від залишків нереалізованої продукції в кінці планового періоду (Ппк).

Ці алгоритми належать до методу прямого рахунку, коли легко визначити обсяг реалізованої продукції і собівартість. Різновидом методу прямого рахунку є метод асортиментного планування прибутку. За цим методом прибуток підсумовується за всіма асортиментними позиціями. До отриманого результату додається прибуток у залишках готової продукції, нереалізованої на початок планованого періоду.

Аналітичний метод планування прибутку застосовується при великому асортименті продукції, яка випускається, а також як доповнення до методу прямого рахунку, оскільки він дозволяє виявити вплив окремих факторів на плановий прибуток. При аналітичному методі прибуток розраховується не за кожним видом продукції, який випускається в плановому році, а за всією продукцією в цілому.

Розрахунок прибутку за цим методом складається з трьох послідовних етапів:

1) визначення базової рентабельності як відношення очікуваного прибутку за звітний рік до повної собівартості товарної продукції за той же період;

2) розрахунок обсягу товарної продукції в планованому періоді за собівартістю звітного року і визначення прибутку товарної продукції, виходячи з базової рентабельності;

3) врахування впливу на плановий прибуток різних факторів (зниження собівартості продукції, підвищення її якості та сортності, зміна асортименту, цін тощо).

39.Методи організації виробництва. Економічна характеристика не потокового методавиробництва.

Є два методи організації вироб­ництва: непотоковий і потоковий.
Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети
праці, бо кількість кожного з таких є невеликою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; робочі місця розмі­щуються за однотипними технологічними групами без певного зв'язку з послідовністю виконання операцій, наприклад, групи то­карних, фрезерних, свердлильних та інших верстатів; предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрута­ми, унаслідок чого є великі перерви між операціями. Після окре­мих операцій предмети праці часто поступають на проміжні скла­ди і чекають звільнення робочого місця для виконання наступної операції.
Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серійному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їхньої кількості він може мати різні модифікації. За умов одиничного ви­робництва непотоковий метод здійснюється переважно у формі одинично-технологічного, коли окремі предмети праці одиницями або невеликими партіями, які не повторюються, проходять оброб­ку згідно з наведеним вище порядком. У серійному виробництві цей метод набирає форми партіонно-технологічного або предмет­но-групового.
Партіонно-технологічний метод відрізняється від одинично-технологічного тим, що предмети праці проходять обробку партія­ми, які періодично повторюються. Партія предметів праці є важ­ливим календарно-плановим нормативом організації партіонного виробництва і її величина істотно впливає на його ефективність, причому цей вплив не однозначний. З одного боку, збільшення величини партії забезпечує зменшення кількості переналагоджувань устаткування, унаслідок чого поліпшується його використання, зменшуються витрати на підготовчо-завершальні роботи (переналагоджування, одержання і здача роботи, ознайомлення з техніч­ною документацією і т. п.). Крім цього, спрощується оперативне планування й облік виробництва. З іншого боку, обробка предметів великими партіями збільшує обсяг незавершеного виробництва, по­требує більших складських приміщень, а це призводить до додат­кових витрат.
Зменшення величини партії предметів справляє на ефективність виробництва протилежний вплив. Відтак дуже важливо визначи­ти величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія пред­метів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімаль­ними. Вона обчислюється у процесі оперативного управління ви­робництвом.
Одиничне- і партіонно-технологічні методи виробництва орга­нізаційно є досить складними, їхні недоліки трохи послаблюють­ся застосуванням предметно-групового методу. Суть останнього полягає в тім, що вся сукупність предметів праці розподіляєть­ся на технологічно подібні групи. Обробка предметів кожної гру­пи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для обробки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рівень механізації та автоматизації виробництва. Предметно-гру­пові методи створюють передумови для переходу до потокового виробництва.
Устаткування в непотоковому виробництві є переважно універ­сальним, а робітники — універсалами високої кваліфікації. Вищий рівень спеціалізації устаткування, як зазначалося, використовуєть­ся в разі застосування предметно-групових методів, оскільки за пев­ною предметне спеціалізованою дільницею закріплюється менша кількість предмето-операцій.
Для непотокових методів характерне послідовне (рідко — по­слідовно-паралельне) поєднання операцій, що поряд зі складними маршрутами обробки збільшує тривалість виробничого циклу. Проте непотокове виробництво має свою сферу застосування, воно широко використовується в промислових дискретних процесах. За невеликих обсягів виготовлення окремих виробів непотоковий метод забезпечує ліпше використання устаткування, більш повне його завантаження в часі та за потужністю, оскільки обробку пред­метів можна розподіляти між верстатами групи з урахуванням їхніх параметрів.