Тернопіль-2012

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Тернопільський національний педагогічний університет

Імені Володимира Гнатюка

Реферат на тему:

«Види діяльності у процесі пізнання та їх взаємозв’язок»

Виконала:

студентка

групи мПО-1

Качан Н.П.

Тернопіль-2012

В житті суспільства найбільшою цінністю є людина. Ніхто, крім людини, не може створювати те, що нею створене, що відбувається в нею у думках, прагненнях, виникає в процесі діяльності. Людина – унікальний витвір природи. Її чисто людський спосіб життя: праця, діяльність, життя з перспективою, пошук нових шляхів – створили це унікальне явище.

Діяльність – це основна форма прояву активності людини, її соціального призначення. В діяльності людина освоює предметний світ, розуміє діалектику його розвитку; вона наслідує досвід минулого, всі досягнення природи і суспільного життя; одночасно з цим вона «добудовує» цей предметний світ, перетворює природу, збагачує суспільне життя; в цій складній діяльності людина знаходить себе; В діяльності людина виступає як суб’єкт, як активний носій своєї соціальної сутності, як творець, як діяч.

Виділяються сутнісні ознаки загального феномену діяльності, які притаманні будь-якому її виду:

— цілепокладання, яке відрізняє людську діяльність від реактивності тварин (спорудження на основі інстинктів гнізд, нір) на основі їх пристосування до умов життя;

— перетворюючий характер людської діяльності. Діяльність людини з перспективою вдосконалення свого оточення, перетворення світу;

— предметність діяльності людини, яка виражає її об’єктивну матеріальну основу, її зв'язок з предметним світом;

— усвідомлений характер людської діяльності, який розкриває її суб’єкта, що проявляється в цілепокладанні, в прогнозуванні діяльності, в перспективних прагненнях людини.

Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині незалежно від віку властиві всі три різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному - навчання, а в зрілому - праця. Але це твердження багато вчених критикують (Б.Г. Ананьєв, Є.П. Ільєнков та ін.)

Гра та навчання властиві і людям, і тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а в людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, значно складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом – суспільно-історичне явище. У процесі праці виникла й розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності в тому, що найчастіше вони пов’язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їхній цілеспрямованості та мотивації.

ІГРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є сам її процес.

Основна форма вияву активності дитини дошкільного віку - ігрова діяльність - є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. У грі дитина захоплюється здебільшого процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але в процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності дітей зростає, цілі в іграх набувають стійкішого характеру. Слушно зазначають, що гра - це школа думки, почуттів і волі. В іграх не лише виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не лише психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

У шкільному віці гра має складніший і цілеспрямованіший характер. У школярів переважають дидактичні ігри, у яких яскраво виявляється мета: успішно провести гру, перемогти партнера, розвинути в собі відповідні фізичні та розумові властивості. У підлітковому та юнацькому віці можуть виникнути шкідливі звички, наприклад, до азартних ігор. Залучення дітей до занять спортом, до цікавих справ стане важливим засобом запобігання захоплення шкідливими іграми.

НАВЧАЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ - це такий вид діяльності, продуктом якої є знання, навички і вміння.

Навчання - основний різновид діяльності дітей шкільного віку; активна, свідома й цілеспрямована діяльність, яка полягає у засвоєнні знань, вироблених людством, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки, техніки, суспільного життя. Науково-технічний і соціальний прогрес, що властивий XX століттю, потребує значного поповнення та перебудови систем загальноосвітніх і спеціальних професійних знань, здобутих у середній школі та професійно-технічних навчальних закладах.

Розрізняють три категорії навчально-виховних дій:

· вплив, спрямований на підвищення навчальної активності людей, стимулювання відповідального, зацікавленого ставлення до виконання навчальних завдань, а також орієнтація навчальної роботи на досягнення конкретних цілей (постановка навчальних завдань);

· передавання, повідомлення інформації (розповідь, роз’яснення, показ, демонстрація);

· контроль та оцінка результатів діяльності - знань, навичок і вмінь.

Навчальна діяльність є одним з аспектів педагогічної взаємодії, своєрідним показником доцільності педагогічних прийомів керівника. Навчальна діяльність має той самий предмет, що й діяльність педагогічна, особистість, яка навчається, ту саму мету - надбання знань, навичок, умінь та досягнення інших корисних результатів.

Навчальна діяльність складається з навчальних дій, кожна з яких становить собою визначену форму пізнавально-практичної активності, розв’язання певної частини навчального завдання. Усі навчальні дії поділяють на чотири основні групи:

a сенсорно-перцептивні, пов’язані з одержанням навчальної інформації (зорове спостереження в процесі показу, слухання розповіді й лекції, прагнення виокремити й зафіксувати ознаки досліджуваного об’єкта тощо);

a розумові навчальні дії, які необхідні для самостійного розв’язання навчальних завдань та одержання такої навчальної інформації, яка є результатом розумового опрацювання, осмислення вже наявних знань;

a комплексні практичні дії, які полягають у тім, що разом з внутрішньою пізнавальною (розумовою) активністю одночасно виконують практичні дії (рухи): відпрацьовують той чи інший прийом, виконують ремонт, розбирання і збирання механізмів, радіотехнічних засобів тощо;

a мнемонічні навчальні дії, які забезпечують закріплення й тривале збереження здобутої різними способами навчальної інформації. Вони зазвичай не є самостійними, а органічно поєднуються з попередніми.

У процесі навчання його цілі поступово ускладнюються, але водночас диференціюються. Поряд із загальноосвітніми цілями з’являються практичні - підготовка дітей до життя, засвоєння практичних знань, навичок та умінь. На ґрунті загальноосвітніх знань здійснюються політехнічне навчання та професійна освіта. Загальна освіта (знання мови, математики, фізики, хімії, біології, історії) стає дедалі необхіднішою для професійної освіти, підготовки творчих спеціалістів.

Успішне навчання дітей у школі великою мірою залежить від усвідомлення мети навчання і мотивів, якими вони керуються. У навчанні помітно актуалізується соціальна та пізнавальна мотивація: перша - через усвідомлення ролі та необхідності знань для життя та праці, друга - у ставленні до змісту знань, у зацікавленні ними. Мотиви навчання тісно пов’язані з працею. Праця зумовлює потребу в знаннях, у ній формуються загальні та спеціальні здібності людини. Суспільна мотивація учнем свого навчання найбільшою мірою сприяє глибокому засвоєнню знань.

Важливою умовою успіху в оволодінні знаннями є готовність і підготовленість учня до навчання. Готовність учня до навчання - у його психологічній готовності до цього, у бажанні та вмінні навчатися, у наявності в нього необхідного для цього розвитку. Вміння навчатися виявляється втому, що дитина розуміє пояснення вчителя й керується ними, виконуючи завдання, самостійно виконує ці завдання, контролює себе відповідно до вказівок учителя та правил, а не за тим, як виконав завдання хтось інший. Учні, які виявляють самостійність у навчанні, краще засвоюють знання й успішніше розвиваються.

Підготовленість учня до навчання виявляється в конкретних знаннях, навичках та вміннях, потрібних для засвоєння навчального матеріалу. Тому важливо готувати дітей старшого дошкільного віку до навчання у школі не тільки психологічно, а й із конкретних різновидів знаків лічби, мови, уявлень про природу та суспільство.

Навчання у школі потребує від учня організованості та дисципліни, щоденної систематичної роботи. Цим навчальна діяльність школяра відрізняється від ігрової діяльності дошкільника й наближається до трудової діяльності.

Засвоєння учнями знань залежить від їхньої активності у навчанні. Навчання пов’язане з розвитком особистості. Навчаючись, дитина розвивається, а розвиваючись, здобуває нові можливості - розуміти та засвоювати складніші знання. Успішніше дитина розвивається тоді, коли в процесі навчання активізується її навчальна самостійність, коли дитина стає суб’єктом, а не лише об’єктом навчання, тобто вміє ставити перед собою навчальні завдання й намагається успішно розв’язувати їх. У розвитку особистості надзвичайно важливу роль відіграє активізація розумової діяльності, а не лише уваги, сприйняття, пам’яті, уяви. Як показали дослідження проблеми навчання, евристична та програмована побудова процесу навчання, коментування змісту навчальних завдань, розв’язування навчальних завдань з кожного предмета, доведення сприяють подоланню конкретизму в розумовій діяльності та успішному розумовому розвитку.

ПРАЦЯ - свідома діяльність людини, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. Вона є необхідною умовою існування та розвитку людини.

Приводячи в рух наявні в неї природні органи і сили, людина виготовляє знаряддя праці та за їх допомогою видозмінює матеріал природи, надає йому форму, придатну для власного життя, задоволення своїх різноманітних потреб.

Від генерації до генерації праця ставала дедалі різноманітнішою, досконалішою, різнобічнішою. До полювання та скотарства додалися землеробство, потім прядіння, ткацтво, обробка металів, гончарське ремесло, судноплавство.

Праця - це жива єдність фізичного й психічного. У процесі праці активізуються й виявляються різні фізичні та психічні властивості людини. Залежно від змісту праці її психічні компоненти набувають певних особливостей. Діяльність слюсаря, тракториста, вчителя або композитора потребує специфічних психічних якостей. Але є психічні якості особистості, спільні для всіх різновидів трудової діяльності, хоча вони й виявляються в кожному її різновиді по-різному.

Перша й необхідна умова будь-якої праці – наявність мети: створити певний продукт.

Характерна особливість праці в тому, що людина передбачає її результати, уявляє собі матеріал, який при цьому буде використано, окреслює способи та послідовність своїх дій. Цим її трудові дії відрізняються від праце подібних дій тварин. Перш ніж щось будувати, людина створює у своїй уяві образ того, що робитиме. Наприкінці процесу праці виходить результат, який ще до його початку існував в уяві людини. Що складніше трудове завдання, то вищі вимоги ставить його виконання до психіки людини.

Праця потребує відповідної підготовки. Знань, навичок та умінь працювати набувають упродовж навчання та попереднього навчання. Щоб опанувати певні спеціальності, необхідно після закінчення середньої школи навчатися у вищій школі. Багато часу потрібно також для оволодіння виробничими спеціальностями високої кваліфікації.

У праці людини виявляються її уважність, спостережливість, уява та мислення. Особливо важливі ці якості тоді, коли перед людиною постає нове для неї трудове завдання, коли вона шукає нових, досконаліших способів його виконання.

Праця потребує напруження фізичних і розумових сил, подолання труднощів, самовладання та інших вольових якостей. Цілеспрямована воля потрібна і в фізичній, і в розумовій праці впродовж усього часу її виконання. Особливо вона необхідна тоді, коли праця не захоплює за змістом або способами виконання. Праця є джерелом різноманітних емоцій людини. У процесі роботи людина переживає успіхи та невдачі. У разі позитивного ставлення до праці ці переживання спонукають її до ще більшого напруження.

Успіх праці людини залежить від зрозумілості мети, яку вона ставить перед собою, від зрілості мотивів, що спонукають її працювати, та пов’язаного з ними ставлення до трудових обов’язків, від відповідності її здібностей, загальної та спеціальної підготовки вимогам праці. Дуже важливу роль у праці відіграють такі індивідуально-психологічні якості людини, як акуратність і дисциплінованість.

У процесі суспільно-історичного розвитку людського життя виникла величезна кількість видів праці.

Розмаїття видів людської праці поділяють на працю фізичну та розумову. До фізичної праці належать різні види виробничої та технічної діяльності. Предметом її є матеріал, який дає природа і який обробляють за допомогою різноманітних знарядь. Фізична праця потребує певного використання фізичних сил людини, напруження її м’язової системи. Результатом такої праці є матеріальні продукти, необхідні для задоволення потреб людини. Результат розумової праці - це образи, думки, ідеї, проекти, знання, втілені в матеріальні форми існування (літературні та музичні твори, малюнки, різьблення тощо).

Фізична та розумова праця охоплює величезну кількість різних професій і спеціальностей.

Творча діяльність. Будь-яка фізична і розумова праця за певних суспільних умов може стати творчою діяльністю.

У різних видах праці творчість має певні особливості, зумовлені змістом і характером діяльності, її обставинами та індивідуальними рисами працівника. Водночас усім видам творчої діяльності властиві спільні риси.

Творча діяльність зумовлена потребами суспільства. Усвідомлення цих потреб є джерелом різних задумів, ідей, проектів. Розпочинається творча діяльність з виникнення певного задуму, зокрема: змінити методи, прийоми роботи в тій чи іншій галузі, створити нове знаряддя, сконструювати нову машину, здійснити певний науковий експеримент, написати художній твір, створити музичну п’єсу, намалювати картину тощо.

Для здійснення творчого задуму потрібна підготовча робота - обміркування його змісту, з’ясування деталей, шляхів його реалізації та збирання необхідних матеріалів. Така підготовча робота властива творчості конструктора-винахідника, вченого, письменника, митця. Вона часто буває довготривалою. Відомо, що Ч. Дарвін понад 30 років збирав наукові матеріали для написання своєї праці «Походження видів».

Після підготовчої роботи відбувається реалізація творчого задуму, яка так само може тривати різний час залежно від змісту завдання, його складності, підготовки особистості та умов творчої праці.

Здійснення творчого задуму - велика й напружена робота, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини, максимальної зосередженості її свідомості на предметі творчості. Ця зосередженість буває настільки високою, що працівник, захоплений завданням, не помічає, що відбувається навколо нього. Зосередженість потребує участі пізнавальних і вольових сил людини.

Систематична наполеглива і напружена праця є визначальною умовою успіху творчості. За цієї умови найчастіше виникають такі моменти творчого піднесення, які називають натхненням і за наявності яких особливо успішно знаходять нові способи розв’язання завдань, виникають нові та продуктивні ідеї, створюють центральні образи художніх творів тощо. Для натхнення характерне напруження всіх сил працівника і емоційне захоплення предметом творчості та продуктивною роботою над ним. Натхнення виникає не до початку роботи, а під час неї як певний її наслідок. Звідси випливає, що для успішного досягнення мети треба систематично і регулярно працювати, а не очікувати, коли прийде натхнення. За словами П. Чайковського, натхнення - це такий гість, який не полюбляє відвідувати лінькуватих. Воно виникає в процесі наполегливої роботи.

На творчій діяльності позначаються відчуття новизни справи, потреби в ній сучасності. Відбуваються мобілізація духовних сил і неусвідомлена, інтуїтивна поява нових образів, способів дій у розв’язанні проблеми.

Успішність творчої праці залежить від того, якою мірою людина володіє прийомами та технікою роботи, як вона ставиться до результатів роботи. Творчим працівникам властиве критичне, вимогливе ставлення до своїх творів. Воно, зокрема, характерне для видатних поетів, письменників. О. де Бальзак дванадцять і більше разів переробляв свої твори, часто до невпізнання змінював, коригуючи їх. Те саме можна сказати про інженерів, науковців.

Щукіна Галина Іванівна виділяє такі основні види діяльності школярів:

Праця – визначає розвиток людини з ранніх років її життя, під її впливом проходить найбільш благополучне формування особистості дітей, підлітків, юнаків. Трудова діяльність школяра на протязі дитинства, підліткового і юнацького віку зазнає суттєвих змін і за змістом, і за мотивацією, і за способами, і за результатами. І це вдосконалення трудової діяльності школяра відбувається у взаємозв’язку з розвитком його духовних і фізичних сил. Процес трудової діяльності, більше аніж інші види, сприяє становленню особистості школяра на основі його самостійних трудових дій, які закінчуються реальним результатом.

Пізнання, в його соціальному значенні, розглядається в психології і педагогіці як необхідний історичний процес накопичення духовних цінностей, який відображає закони природи, суспільства, між людських стосунків, життя самої людини.

Пізнавальна діяльність сприяє підготовці освічених людей, які відповідають потребам суспільства, вирішенню задач науково-технічного прогресу, розвитку духовних цінностей народу. В той же час пізнавальна діяльність для підростаючого покоління найбільш важка, володіє об’єктивними труднощами і для школяра, і для вчителя – керівника процесу пізнання. Тому формування діяльнісної позиції школяра в пізнанні – головне завдання всього навчального процесу. Навчання, при якому учень діє завжди тільки за вказівками вчителя, не має цінних внутрішніх мотивів, не є для вчителя суб’єктом навчальної діяльності, не раціональне навчання; на нього даремно затрачені час, сила і енергія вчителя.

Обов’язковим видом діяльності людини є спілкування. В процесі спілкування відображається, передається і засвоюється соціальний досвід.

Велика пізнавальна цінність спілкування для процесів навчання і виховання в школі. Спілкування дозволяє вдивлятися в іншу людину і за допомогою цього оцінювати особисті мотиви, прагнення, людські якості. Іншими словами, спілкування призводить і до самопізнання.

Виділяючи працю, пізнання і спілкування як основу розвитку людини і формування особистості школяра, Б.Г. Ананьєв основну силу їх впливу бачить в їх взаємозв’язку (конвергенції).

Взаємозв’язок всіх видів діяльності, в навчальний процес, повинен сприяти не тільки набуттю знань, але й вихованню, розвитку багатьох необхідних якостей учнів. В цьому взаємозв’язку проявляється вплив предметних особливостей кожного виду діяльності, відбувається їх взаємодоповнення за рахунок особливостей один одного.

Говорячи про взаємозв’язки різних видів діяльності в навчальному процесі, Щукіна Галина Іванівна керувалася наступними положеннями:

1. В навчальному процесі перш за все здійснюється єдність діяльності вчителя та учнів. Ця єдність забезпечує, з одного боку, соціально і педагогічно цінне збагачення досвіду, а з іншого – діяльнісно-активне засвоєння цього досвіду за допомогою оволодіння способами пізнавальної діяльності та інших подібних з нею видів.

2. Основою взаємозв’язку являється єдність праці, пізнання, спілкування, збагаченню яких сприяють функції предметно-практичної, художньої, ігрової, суспільної, спортивно-гімнастичної та інших видів діяльності.

3. В свою чергу взаємозв’язки видів діяльності створюють найрізноманітніші комбінації, які також сприяють оснащенню навчальної діяльності.

4. Особливе місце в усій системі взаємозв’язків займає спілкування, дієвість якого являється основою для взаємозв’язку будь-якої комбінації.

Використана література:

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности. / К.А. Абульханова-Славская - М.: Наука, 1980.

2. Асмолов А.Г. Деятельность и установка. / А.Г. Асмолов - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979.

3. Ковалев В.И. Мотивы поведения и деятельности. / В.И. Ковалев - М.: Наука, 1988.

4. Леонтьев А.П. Деятельность. Сознание. Личность. / А.П. Леонтьев - М.: Политиздат, 1975.

5. Щукина Г.И. Роль деятельности в учебном процессе: Кн. Для учителя. / Г.И. Щукина – М.: Просвещение, 1986. – 144 с.

Date: 2015-09-26; view: 247; Нарушение авторских прав