Поняття ефективності праці. Соціальне та економічне значення її підвищення

Ефективність праці — це її результативність. Вона відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних і/або нематері­альних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці. У широкому розумінні зростання ефек­тивності праці означає постійне вдосконалення людьми економіч­ної діяльності, постійне знаходження можливості працювати кра­ще, виробляти більше якісніших благ за тих самих, або і менших затрат праці.

Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реально­го продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільно­го продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання на основі підвищення продуктивності праці стає однією з головних цілей держав з соціальною орієнтацією економіки.

Співвідношення результатів і витрат людської діяльності, що в загальному випадку називається ефективністю, є основною про­блемою економічної теорії і господарської практики.

Витрати визначаються розміром (вартістю) використаних еко­номічних ресурсів. Пригадаємо, що економічні ресурси прийнято поділяти на три великі групи: 1) праця (людський капітал); 2) ком­поненти природних ресурсів (земля та сировина); 3) компоненти засобів виробництва (фізичний капітал). Відповідно ми можемо окремо визначити ефективність використання праці, природних ресурсів або фізичного капіталу.

Результати характеризуються обсягами та вартістю виробле­ної і реалізованої продукції, розмірами доданої вартості, прибут­ку, а також показниками конкурентоспроможності, якості жит­тя, екології й багатьма іншими. Економічні результати найчасті­ше виражаються обсягами виробленої продукції або розміром отри­маного прибутку. Якщо у розрахунку ефективності результати ха­рактеризуються обсягом продукції (послуг), то ми маємо показни­ки, які називаються продуктивністю, а якщо результати харак­теризуються розміром прибутку, то такі показники ефективності називаються прибутковістю (рентабельністю).

Таким чином, ефективність вимірюється багатьма різноманіт­ними показниками. Всі вони є показниками ефективності, однак одного узагальнюючого показника ефективності немає, як немає абстрактного ефекту, а є конкретна вироблена продукція, отрима­ний прибуток або якийсь інший конкретний результат. Як прави­ло, назва різних показників ефективності складається з двох слів: перше означає, чим у цьому показнику вимірюються результати діяльності (продуктивність або прибутковість), а друге — витрати яких ресурсів враховані у цьому показнику (праці, землі, капіталу, їх окремих компонентів чи усіх ресурсів загалом) — наприклад, продуктивність праці, прибутковість землі і т. д. (табл. 1).

Наголошуємо, що в табл. 1 наведено лише невелику частку різноманітних показників ефективності. Загалом таких показників є безліч — адже і результати, і витрати можна вимірювати різни­ми способами, стосовно різних етапів і видів економічної діяль­ності, на різних економічних рівнях і т. ін. Професіоналізм, ком­петентність економіста полягає у тому, щоб у кожному конкрет­ному випадку забезпечити достовірність цих показників, шляхом, зокрема, порівнянності використовуваних у певному показнику результатів та витрат і точності розрахунку їх. Наприклад, при ви­значенні продуктивності праці слід порівнювати всю продукцію, отриману від праці за певний проміжок часу з обсягом усієї праці, витраченої на виробництво саме цієї продукції за цей самий про­міжок часу. Детальніше різні показники продуктивності праці розглянемо в наступних параграфах.

Під продуктивністю в широкому значенні в сучасній еко­номічній теорії розуміють співвідношення між випуском товарів та витрачених ресурсів. Таблиця.1.

Назви показників ефективності залежно від врахова­них одержаних результатів

У вигляді продукції і послуг, з одного боку, і витратами на цей ви­пуск, з іншого. Цей показник називають багатофакторною продук­тивністю, маючи на увазі, що на неї впливають практично усі фак­тори виробництва. У довгостроковому періоді зростання цього співвідношення означає краще використання трудових, фінансо­вих, матеріальних, енергетичних, технологічних і всіх інших ре­сурсів, воно означає розвиток економіки і створює передумови для соціального прогресу. Зменшення ж цього співвідношення озна­чає спад не тільки економічний, але і, неминуче, соціальний. Зна­чення цього показника полягає ще й у тому, що країни з найви­щою продуктивністю, а не з найбільшими матеріальними й енер­гетичними ресурсами, стають світовими лідерами як у економіч­ному, так і у соціальному розвитку.

Продуктивність праці — це найважливіший з показників ефек­тивності трудового процесу, що виражається відношенням вироб­леної продукції (послуг) до відповідних витрат безпосередньої, живої праці.

Можна розрізняти різні види продуктивності праці залежно від того, на якому економічному рівні проводяться дослідження. Інди­відуальна продуктивність праці — це продуктивність окремого кон­кретного працівника; виробнича продуктивність праці — це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві; локаль­на продуктивність праці — це продуктивність праці в регіоні чи галузі; а суспільна продуктивність праці — це продуктивність праці по економіці країни в цілому.

Оскільки будь-яка праця, уречевлена в засобах виробництва, перш ніж стати такою, була живою працею, то на макроекономічному рівні за відносно тривалий період продуктивність праці по­бічно відображає ефективність виробництва товарів в економіці за­галом. Суспільна продуктивність праці, отже, може розглядатися як свого роду інтегральний показник усієї (загальноекономічної) ефективності. Зокрема динаміка продуктивності праці побічно ха­рактеризує в прямій залежності і ступінь прогресивності суспіль­ного, державного управління економічними процесами. Контроль за станом і динамікою суспільної (сукупної) продуктивності праці є важливою функцією державного регулювання економіки.

Варто зауважити, однак, що зміна обсягу, маси продукції і по­слуг на конкретному підприємстві, у галузі чи країні в певний про­міжок часу може бути результатом зміни не тільки продуктивності праці, але і збільшення кількості витраченої праці, зокрема підви­щення її інтенсивності.

Кажучи про продуктивність праці, потрібно розуміти, що ува­га до цього питання в нашому суспільстві визначається нагальною необхідністю підвищення рівня життя населення, зокрема вели­чини споживання матеріальних благ і послуг на душу населення. Для досягнення цієї мети інших шляхів, крім підвищення рівня суспільної продуктивності праці, в Україні немає.

Завдання підвищення ефективності суспільної праці завжди ак­туальне для економіки, але стає життєво важливим для її розвит­ку в умовах (і після) довготривалого спаду виробництва, який пе­режила наша країна у 90-х рр. XX ст. Невипадково в країнах з соці­ально орієнтованою розвиненою ринковою економікою функціону­ють спеціальні установи, що розробляють технології управління продуктивністю. Наприклад, у Західній Європі багато національ­них центрів продуктивності праці об'єднуються Європейською асо­ціацією національних центрів продуктивності, у Південно-Східній Азії діє Азіатська організація продуктивності праці, у США — Аме­риканський центр продуктивності праці та ін.

Звернімо увагу, що поняття ефективності стосується не лише економічних, але і соціальних процесів. Більше того, підвищення економічної ефективності має сенс лише у тому випадку, якщо воно призводить до покращання і соціальних результатів. Вироблена продукція і одержаний прибуток важливі не самі по собі, а лише як засоби підвищення рівня життя людей. У цьому контексті за­значимо, що, на відміну від наведеного вище, в літературі зустрі­чається тлумачення ефективності з іншим змістом. Зокрема італій­ський економіст В. Парето дає таке формулювання: "Ресурси роз­поділені ефективно, якщо ніхто не може поліпшити свого положен­ня без того, щоб для когось воно не погіршилося"¹. Таке тлумачен­ня не відповідає соціальним завданням. Стан розподілу ресурсів може бути ефективним за Парето, але при цьому одні люди можуть бути вкрай бідними, а інші — безмірно багатими, і рівень бідності одних не можна зменшити без зменшення рівня багатства інших. Навряд чи можна визнати цей стан ефективним з погляду цивілі­зованої людини.

Можна зазначити також, що в дослідних і методологічних цілях нерідко використовують таке поняття, як "гранична (чи порогова) продуктивність праці". Гранична продуктивність праці (граничний продукт праці) — це збільшення в натуральному вираженні до ви­пуску продукції на підприємстві, отримане за рахунок використан­ня додаткової одиниці праці. Кількісно вона цілком може не збіга­тися із середнім значенням продуктивності праці, що обчислюєть­ся щодо всіх задіяних у виробництві одиниць праці. Динаміка гра­ничної продуктивності праці, як і інших граничних величин, підпо­рядковується так званому закону спадної віддачі. Це означає, що на ринку досконалої конкуренції, за інших однакових умов, зо­крема при фіксованих величинах інших факторів виробництва, зі збільшенням одиниць праці в певному виробництві гранична про­дуктивність кожної наступної одиниці праці спочатку зростає, але після деякого числа цих одиниць з кожної наступної, навпаки, зни­жується. Граничні величини і правило їхньої динаміки викорис­товуються звичайно при розгляді теоретичних моделей тих чи інших ринкових взаємозв'язків.

Нова концепція продуктивності праці, адекватна соціально орі­єнтованій ринковій економіці, передбачає, що найпродуктивнішим і потенційно невичерпним ресурсом, межі якого постійно розширюються, є не безмежне нарощення виробництва і не економія як така, а якісні зрушення у споживанні, способі життя загалом, у людському розвитку. Реалізація цієї концепції передбачає орієн­тацію виробництва на перспективні суспільні потреби, ранжовані за мірою їх важливості для людського розвитку.

Зростання продуктивності праці не лише визначає динаміку ва­лового внутрішнього продукту, але й відповідає принципам міні­мізації витрат виробництва в розрахунку на одиницю отриманого ефекту, а отже, слугує основним критерієм результативності управ­ління на всіх рівнях. Це зростання забезпечує тісний взаємозв'я­зок економічного зростання із розширенням можливостей спожи­вання (збільшенням купівельної спроможності) основної маси на­селення. Це визначає роль і практичне значення підвищення про­дуктивності праці не лише як принципу і завдання економічної політики на всіх рівнях, але й як важливого критерію дослідження стану й регулювання економічних процесів.

Макроекономічні параметри зростання продуктивності праці дають змогу контролювати пропорції соціально-економічного роз­витку, відповідність їх соціальним критеріям та умовам ринкової рівноваги. Підвищення продуктивності праці стає дієвим засобом послаблення інфляції, основним джерелом реалізації заходів, спрямованих на соціальний розвиток і зростання рівня життя насе­лення.

На мікроекономічному рівні продуктивність праці є одним з ви­значальних критеріїв та інструментів зниження витрат виробниц­тва й забезпечення на цій основі ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку. Зростання продуктивності праці покликане компенсувати підвищення заробітної плати найманих працівників, гармонізуючи тим самим інтереси сторін соціального партнерства. У зв'язку з цим продуктивність праці має враховуватись як важ­ливий елемент в системі показників оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності в усіх організаційних ланках підпри­ємства. Динаміка продуктивності праці відображає успіхи підпри­ємства в активізації людського чинника, у трудовій мотивації й роз­витку персоналу, модернізації виробничого процесу, підвищенні споживчих якостей продукції та ін.

Date: 2015-09-18; view: 597; Нарушение авторских прав