Спротив

Слово походить з Галичини, з лексики так званого "москвофільського язичія". Має поширення в західній діяспорі. Зрозумілість базовано на подібності до російського сопротивление, з якого і "здерто" спротив. Щодо вимови, то важко погодитися, що тризвук СПР легко вимовний. Спротив перекреслює і витискає з ужитку бездоганну форму опір, яка походить від українського слова опиратися. У слові ж спротив корінь важко встановити: українці не знають слова спротивлятися, що від нього мала б походити форма спротив.

Як бачимо, слово спротив — калька, ще й незграбна. Цікаво, що ті, кого трусом трясе від летовища і світлини, не помічають неоковирности й безталанности слова спротив. Чому? Мабуть тому ж таки, чому вони не помічають потворности слів землероб, одержувач, гострокінцевий, живцем здертих з чужих зразків. Брак творчого світосприйняття, прищеплиний колоніяльним минулим, так глибоко закорінився у свідомість, що ми охоче схвалюємо усе мавповане, скопійоване і відвертаємось від усього творчого, самобутнього.

ЧИ МОЖНА БЕЗ ЗАПОЗИЧЕНЬ? Розвиток і вдосконалення всякої мови не може обійтися без запозичень з інших мов. Усі світові мови мають чималі масиви запозиченої лексики. Українська мова може й мусить запозичати слова з інших мов. Але такі запозичення не повинні бути єдиним і виключним джерелом збагачення лексики. Мова має розвивати свої внутрішні словотворчі можливості. Інакше вона перестає бути самовистачальною мовою, стає мовою-сателітом, приреченою кінець-кінцем на зникнення.

Щодо запозичень з інших мов, то й вони підлягають певним обмеженням.

ВИМОГИ ДО ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ:

1. Запозичення — єдина можливість збагатити мову.
2. Запозичення не перекреслює наявного конкурентноздатного слова.

Під кутом зору цих вимог проаналізуймо деякі модні запозичення.

Імідж

Англійське слово імідж прийшло до нас з Росії як головної бази "нової" лексики в УССР. Доцільність вживання слова імідж дуже сумнівна. Чи збагатило б мову вживання англійського слова бред замість хліб? Те саме і з іміджем. Імідж — це образ. Крім того, імідж заступає слова ім'я, лице та обличчя /вжиті із значенням репутація, реноме /. Нащо усувати з ужитку наші слова образ, ім'я, обличчя? Для хизування вченістю? Це хвороба. І хвороба не така вже й невинна. Вона є породженням і заразом призвідцем національного нігілізму. Цікаво, що критики нової української лексики не мають до слова імідж, як і до слова спротив, жодних претенсій.