Миколаївська область

Водні ресурси. На території області – 85 річок завдовжки понад 10 км. Основна річка – Південний Буг з притоками Інгулом, Кодимою, Чичиклією, Синюхою, Мертвоводом, Гнилим Яланцем. Річки: Інгулець з притоками Висунь (басейн Дніпра), Березань (впадає в Березанський лиман, басейн Чорного моря). Пересічна густота річкової сітки 0,1–0,2 км/кв. км. Річки живляться сніговими (80%) та підземними (понад 10%) водами. Південний Буг судноплавний від м. Вознесенська до гирла. Є солоні озера (Бейкуський лиман). У межах області споруджено 128 ставків і 12 невеликих водосховищ (загальна площа водного дзеркала 13182 га), які використовують для зрошування і рибництва.

Головна річка, яку можна використовувати для активного туризму, є Південний Буг. Його довжина дорівнює 800 км. В місці виходу на поверхню південних відрогів Українського кристалічного щита утворилися відомі каньйони не тільки Бугу, а й його приток. Русла Бугу та його приток перетинають виходи різних за стійкістю гірських порід, через що в них утворюються численні пороги і перекати. Ці ріки дають можливість проходити маршрути до 2–3 категорії складності.

Важливе значення у природно-рекреаційних ресурсах відіграють лимани Миколаївської обл.

Тилігулський лиман має довжину 60 км, ширину – 4,5. Максимальна глибина становить 21 м, а прозорість води – до 7 м. Це найглибший і найпрозоріший лиман цього регіону, який відділений від моря широким піщаним пересипом.

Як унікальний природний комплекс Тилігульський лиман включено до переліку водно-болотяних угідь, що мають міжнародне значення, головним чином, як середовище існування водоплавних птахів.

Туристична інфраструктура на берегах лиману відсутня, тому навіть влітку кількість відпочиваючих незначна.

Тилігульський лиман, як і більша кількість лиманів Причорноморського регіону, володіє великою кількістю запасів лікувальних грязей. Тут ці запаси досягають відмітки у 14 млн. т (це найбільше родовище серед країн СНД).

Біля сел. Калинівка знаходиться база для полетів на дельтаплані та пароплані. Також лиман пристосований для картингу, а його схили – прогулянки на гірському велосипеді.

Дніпровсько-Бузький лиман – прісноводний лиман, який з південної частини омивається Чорним морем. Він складається з витягнутого в субширотному напрямку Дніпровського лиману (довжина 55 км, ширина до 17 км), а також вузького (завширшки від 5 до 11 км) та колінчастого Бузького лиману, витягнутого в субмеридіальному напрямку, довжиною 47 км. Середня глибина становить 6–7 м, найбільша – 12 м. З Чорним морем лиман з'єднується протокою завширшки 3,6 км (між Очаковським мисом та Кінбурською косою). Південне узбережжя низьке, піщане, а північне має високі обриви (до 20–35 м), складені з глинисто-піщаних порід, на окремих ділянках зустрічаються піщано-мушлеві коси. Дно біля кос піщане, на глибині вкрито суглинисто-піщаними мулами.

Дніпровсько-Бузький лиман має важливе рекреаційне значення, адже тут дуже сприятливі умови для цього.

Також не можна не згадати про рекреаційні властивості Чорного моря, що омиває Миколаївську обл. з півдня.

До Чорного моря потрапляє вода лиманів та мілководних заток, які мають значну кількість солей натрію, калію, магнію. Також присутні поклади лікувальних грязей.

Щодо рекреації, то корисні кліматичні умови, наявність піщаних пляжів, краєвид Миколаївських берегів, а також згадувані лікувальні грязі є причиною того, що протягом літнього сезону сюди навідуються близько 4 млн. ос., що дуже сприятливо для розвитку туристичної інфраструктури в даному регіоні.

Водні ресурси на території області дають можливість для розвитку оздоровчого туризму (лікування органів шлунково-кишкового тракту, захворювань шкіри, опорно-рухового апарату), спортивних видів туризму (яхтинг, водні лижі, дайвінг, рафтинг), задоволення потреб населення у відпочинку (організація круїзів).

Ліси. Загальна площа лісів Миколаївської обл. становить 127,4 тис. га (3,9% території області). По районах вона досить не однорідна й коливається від 2% у Березанському районі до 6,3% у Вознесенському. Всі ліси віднесені до лісів першої групи. В породному складі переважають твердолистяні (68,2%) і хвойні породи (33%). Для вікової структури характерне переважання молодняків і середньовікових насаджень, стиглі та перестояні площі складають всього 1,8%. Ліси виконують захисні, серед яких протиерозійні, водоохоронні та санітарно-гігієнічні функції. На схилах у верхів’ях річкових долин і балках зростають байрачні ліси, в яких переважають дуб, клени татарський і гостролистий, в’яз, липа, груша, яблуня, в чагарниковому ярусі – бересклет, крушина, терен, глід, шипшина. Трапляються заплавні ліси.

Особливо цінними для відпочинку та рекреації є лісові масиви та урочища природно-заповідного фонду, які виконують оздоровчі функції. Хоча по площі зайнятої лісами область посідає лише передостаннє місце в Україні, на Миколаївщині нараховується 14 значних лісових масивів, переважно дібров.

Природно-заповідний фонд. В області існує 89 територій та об’єктів природно-заповідного фонду (загальна площа становить 14,7 тис. га): частина Чорноморського біосферного заповідника, 26 заказників (у т. ч. лісовий Рацинська Дача), 30 пам’яток природи (у т. ч. ботанічне урочище Степок), 19 парків-пам’яток садово-паркового мистецтва (у т.ч. Мостовський), 13 заповідних урочищ, Миколаївський зоопарк.

Чорноморській біосферний заповідник. Як самостійний природоохоронний і науково-дослідницький заклад заповідник існує з 1933 р., але лише в 1983 р. він отримує статус державного біосферного заповідника. Його площа дорівнює 87348 га. До його складу на правах заповідного ядра включений Чорноморський державний заповідник площею 57084 га і на правах буферної зони – Ягорлицький державний орнітологічний заказник площею 30300 га. Навколо заповідних ділянок, а також навколо берега заповідної частини Тендрівської затоки створені охоронні зони загальною площею 11011 га.

Клімат цієї зони теплий, але, незважаючи на приморське положення, континентальний і сухий. Він характеризується відносно низькою вологістю повітря, незначною кількістю опадів і відносно великою добовою та річною амплітудою коливань температури повітря. Середньорічна температура складає +11єС.

Заповідна акваторія у 5 разів перевищує по своєму розміру заповідну територію. Тендрівська та Ягорлицька затоки завдяки особливостям їх гідрологічного, гідрохімічного та гідробіологічного режимів є унікальними водоймами північно-західної частини Чорного моря. Вони мають велике значення для відтворення основних промислових видів риб, а багаті кормом мілководдя використовуються великою кількістю зимуючих водно-болотяних птахів.

Флора окремих заповідних ділянок дуже різноманітна. Особливий інтерес викликає колкова рослинність на території Нижньодніпровських пісків. Тут зустрічається цілий комплекс північних дерев'янистих і трав’янистих видів. Колкова рослинність представлена формаціями дуба черешчатого, берези дніпровської, рідко береста. В підліску зазвичай зустрічаються бузина чорна, крушина ломка, жостер, терен степовий, іноді бересклет європейський, барбарис звичайний. В деяких місцях старі дуби увиті диким виноградом та хмелем. Трав’янистий ярус дубових кілків складають ефемери проліска двулиста, чистяка весняного, купиру лісового та дубравного. Тут зустрічається ландиш лісовий, купена пахуча, чіна лісова та інші лісові види.

В степових западинах формується рослинність лугового типу, представлена формаціями освяниці гладенької, війника наземного, полевиці піщаної з великими домішками ксеромезофітного різнотрав’я.

Заповідний режим протягом декількох десятиріч сприяв збереженню на території заповідника багатої та цікавої за складом фауни безхребетних тварин. По неповним даним тут налічується біля 4 тис. видів комах, біля 30 видів павуків, 25 видів наземних молюсків і біля 100 видів кліщів, що паразитують на хребетних тваринах.

Взагалі у Чорноморському державному заповіднику велика кількість рідкісних представників тваринного світу, деякі з них занесені до Червоної книги України.

Чорноморський біосферний заповідник використовується в сфері туризму, по території усього заповідника прокладені екологічні стежки.

Також на території Миколаївської обл. розташований ще один об’єкт, який входить до природно-заповідного фонду України, це Єланецький степ. Він призначений для збереження та відтворення степових природних комплексів Правобережної України. Він був організований для охорони найбільшої у Північно-Західному Причорномор’ї ділянки цілинного степу й є першим, і поки що єдиним, степовим заповідником у Правобережній Україні. Його мета – збереження та відновлення типчако-ковилового степу, не представленого на інших заповідних територіях України.

Територія заповідника являє собою яружно-балковий комплекс, який включає нижню частину кількох великих балок, що належать до гідрографічної мережі річки Громоклії – лівої притоки Інгулу. Днища цих балок широкі й вирівняні, а схили порізані різними за розмірами, переважно сильно задернованими ярами. Специфічною особливістю рельєфу Єланецького степу є обмаль вододільних ділянок, які були розорані на початку ХХ ст. Вододільні ділянки території заповідника були порушені надмірним випасом, кар’єрними розробками вапняку та лісомеліорацією напередодні заповідання.

Клімат на території заповідника помірно континентальний з теплим тривалим літом, малосніжною зимою, дефіцитом вологи, частими посухами та суховіями.

Незважаючи на відносно невеликі розміри (2000 га), територія заповідника відзначається значними ландшафтним різноманіттям, що й зумовлює багатство його рослинного та тваринного світу.

За складом і територіальним розподілом рослинності заповідник Єланецький степ помітно відрізняється від інших степових заповідників України насамперед тим, що в ньому майже половину площі займають перелоги різного віку. Через це одним з основних завдань заповідника поряд з охороною ділянок цілинного степу, є відновлення природної рослинності на трансформованих ділянках.

Водночас природна рослинність заповідника є надзвичайно багатою і різноманітною. Вона представлена переважно справжніми степами різних варіантів та їх кам’янистими різновидами, а також лучно-степовими, лучними, лучно-болотними та оригінальними чагарниково-деревними комплексами. Тут охороняється 5 степових рослинних угруповань, занесених до Зеленої книги України: формації ковили Лессінга, ковили української, ковили волосистої, ковили найкрасивішої, ковили вузьколистої.

У флорі заповідника нараховується 423 види судинних рослин, серед яких переважають степові та лучно-степові види. Із несу динних рослин у заповіднику зареєстровано 5 видів мохоподібних, водоростей – 29, лишайників – 14. Тут зростає також 17 видів грибів.

До Червоної книги України занесено 17 видів рослин, 7 видів рослин, поширених у заповіднику, занесені до Європейського червоного переліку (гвоздика ланцетна, смілка південнобузька, карагана скіфська, перлівка золото лускова та ін.).

Щодо фауни цієї території, то загальна кількість зареєстрованих у заповіднику видів хребетних тварин становить 181 вид: 13 видів земноводних, 4 – плазунів, 142 – птахів, 22 – ссавців. З них 20 видів включено до «червоних» переліків різного рівня (полози та жовточеревий, шпак рожевий, канюк степовий, лелека чорний, сорокопуд сірий, борсук тощо).

Серед птахів є мешканці відкритих просторів та деревно-чагарникових заростей, види-синантропи, а також види, що живляться у степу. Домінують жайворонок польовий та щеврик польовий, численними є чекан лучний, славка сіра, вівсянка садова, припутень та ін., трапляються сиворакша, кам’янка-танцюристка, шпак рожевий та лежень. Ще одна особливість тваринного світу заповідника полягає у значному поширенні тут хижих птахів, насамперед дрібних соколів, лунів, сов. З інших рідкісних видів тут зустрічаються змієїд та орел-карлик.

Серед ссавців переважають дрібні гризуни. З хижих ссавців переважає лисиця, зустрічається ласка, тхір степовий, інколи заходить вовк. З диких копитних в заповіднику мешкає козуля, зустрічається дикий кабан.

Загалом на території заповідника мешкають 11 видів тварин, занесених до Європейського червоного списку, 71 вид тварин, занесених до Червоної книги України.

У заповіднику створена одна екологічна стежка довжиною 1,2 км, маршрут якої проходить біля вольєру зоопарку. Відвідувачі мають нагоду ознайомитися з історією появи заповідника, його рослинним і тваринним світом, побачити на власні очі спосіб життя мешканців вольєру. Маршрут по стежці діє з початку квітня до середини жовтня.

Ще одним об’єктом, який входить до заповідних природних об’єктів є регіональний ландшафтний парк – «Гранітно-Степове Побужжя».

Гранітно-Степове Побужжя – залишок відрогу могутніх колись гір, котрі більш як на 1000 км з північного заходу на південний схід перетинали територію нинішньої України (від Словечансько-Овручського кряжу до Приазовської височини). Від них унаслідок безжального і тривалого руйнування залишилося лише коріння, представлене твердими кристалічними породами, що складають у вигляді Українського щита фундамент сучасної поверхні землі. Протягом 60 мільйонів років тут не було моря, існували континентальні умови (що сприяло інтенсивному біологічному видоутворенню).

Місцева флора налічує більш як 800 видів судинних рослин, з яких близько 100 занесено до Червоної книги України та Європейського червоного списку. Крім типового різнотрав’я (лучного, наскального тощо), тут незвичайно багато ендеміків та реліктів із далекого геологічного минулого. Бо ж цей регіон є одним із центрів флористичного розмаїття і, загалом, формування степового краю.

Тваринний світ налічує 186 видів, з яких 50 належать до Червоної книги.

Природне (водночас історичне) урочище Бузький Гард, яке входить до складу парку, є пам’яткою історичного ландшафту вільностей Запорозької Січі, першої козацької республіки. На сьогодні це останні автентичні краєвиди володінь славного Війська Запорозького, своєрідний оберіг козацької старовини та бувальщини, національна святиня.

Гранітно-Степове Побужжя має унікальний рекреаційно-оздоровчий потенціал. Тут зосереджені значні запаси лікувальних радонових вод. Уже багато років Бузькі пороги є Меккою водних туристів. В урочищі Протіч розташована одна з найкращих у Європі трас водного слалому. Прямовисті скелі каньйону – улюблене місце змагань скелелазів.

Кінбурнська коса – унікальна територія, що не має аналогів в Україні. Півострів, що обмивається з півночі Дніпровсько-Бузьким лиманом, із заходу – Чорним морем, з півдня Ягорлицькою затокою (Додаток 2). Загальна довжина берегової лінії становить 71 км. Лісові масиви – залишки геродотівської Гілеї чергуються з ділянками недоторканого степу. На десятках дрібних озер і заток збираються до півмільйона водоплавних птахів. Тільки тут можна побачити унікальне поле диких орхідей. Тут розташований регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» і три невеликих населених пункти (Покрова, Василівка, Покровське) з населенням 800 ос. Активно розвивається «зелений» туризм.

Таким чином, Миколаївська обл. володіє достатньою кількістю цінних рекреаційних ресурсів, які дозволяють задовольнити культурно-естетичні потреби вітчизняних та іноземних туристів, сприяють їхньому оздоровленню та відпочинку.

Херсон

Природні ресурси Херсонської області включають мінеральні, сировинні, лісові, а також водні та рекреаційні ресурси. Вони виступають основою виробничих комплексів, їх структури та розселення.
Мінерально-сировинні ресурси характеризуються незначними запасами корисних копалин, порівняно невисокою ступінню їх геологічної вивченості та освоєння.
Область володіє рядом корисних копалин: пісок, глина, вапняки, солі Сивашу, торф, також лікувальні грязі, цементна сировина і цегельно-черепичні глини. Виявлено запаси бокситів.
Можна відмітити, що ресурсний потенціал області має сприятливі можливості для подальшого розвитку галузі будівельних матеріалів. Розвідані запаси карбонатних порід Боброво-Кутського родовища сприяють виробництву цементу. Подальше нарощування виробництва силікатної продукції можливе за рахунок освоєння Цюрупинського родовища пісків з запасами понад 100 млн. м3. В області 16 родовищ будівельного каменю з запасами понад 29 тис. м3; піску для пісочниць локомотивів - понад 600 тис. м3; три родовища з цементною сировиною — понад 400 млн. тонн; цементно-черепичної сировини - 19 родовищ з запасами понад 36 млн. м3 тощо. [20]
В цілому в області нараховується 90 родовищ будівельних матеріалів, в тому числі розвіданих - 55, нерозвідних і таких, які не використовуються -35. Із загальної кількості промислових запасів матеріалів в експлуатацію введено 53,6% сировини для будівельної кераміки (9 родовищ), 63% каменю будівельного (8 родовищ), 50,2% вапняків (3 родовища), 22% пісків будівельних (5 родовищ).
Паливо-енергетичні ресурси. Херсонська область є одним із регіонів, які недостатньо забезпечені власними паливно-енергетичними ресурсами. Незначні газові родовища не забезпечують потреб господарства і мають місцеве значення. А між тим, область потребує чимало паливно-енергетичних ресурсів. Зокрема, щорічно вона споживає вугілля 95,0 тис. тонн; дров - відповідно 3,0 тис. м3; торфу - 0,7 тис. тонн; мазуту паливного - 20,4 тис. тонн; газу природного - 547,3 млн. м3 та скрапленого газу - 20,3 тис. тонн. Тому одним з найважливіших паливно-енергетичних ресурсів області залишається потенціал малої енергетики, що дуже важливо в сучасних умовах ринкових відносин, коли вартість палива і енергії стали високими. Це було б економічно виправданим для господарств, які володіють цим потенціалом. Для цього потрібно створити необхідні умови і, в першу чергу, надання пільгових кредитів.

Водні ресурси області використовуються для водопостачання, судноплавства, виробництва, рекреації. Вони є також джерелом гідроенергії. Велике рибопромислове значення в обласному господарському комплексі мають лимани і затоки.
У межах області протікає 6 річок довжиною понад 10 км. Найбільша - Дніпро, який перетинає область з північного сходу на південний захід з притокою Інгулець.
По долинах річок знаходяться невеликі ставки, озера. На Дніпрі - Каховське водосховище. Густота річкової сітки 0,1 км на 1 км2. Для річок області характерне мішане живлення: снігове - 85-90%, підземне - 10-15%.
В області споживання свіжої води постійно зменшується: якщо у 1990р. тут було спожито 2161 млн. м3, у 1995 р. - 1131 млн. м3, то у 2003 р. - всього 639 млн.м3, тобто рівень споживання становить біля 30% від рівня 1990 р. і 56,5% від рівня 1995 р.
Обсяги оборотної та послідовно (повторно) використаної води: у 1990 р. становили 297 млн. м3, у 1995 р. - 197 млн. м3 і у 2003 р. - 72 млн. м3, тобто зменшились і становлять по відношенню до 1990 р. 24,2% і по відношенню до 1995 р. - 36,5%. Причому частка оборотної води у загальному обсязі використання на виробничі потреби у 1990 р. становила 71, у 1995 р. - 70 і у 2003 р. - 69 відсотків, тобто - постійно зменшується.
Крім цього, спостерігається таке негативне явище, як скидання забруднених зворотних вод у природні поверхневі водні об'єкти. Зокрема, у 2003 р. було скинуто таких вод понад 4 млн. м3, у тому числі без очищення - 2 млн. м3 і недостатньо очищених також 2 млн. м3 - це становить 3% у загальному обсязі скидання зворотних вод.
В цілому водозабезпеченість в області залежить в основному від природних умов, а також від часового і територіального перерозподілу стоків води. Тому важливою проблемою залишається необхідність створення умов для забезпечення здатності самовідновлення і самоочистки водних систем. Для сільської місцевості проблемою стали ґрунтові води (основне джерело постачання води для сільських жителів), які не завжди відповідають вимогам питної води, особливо внаслідок вмісту в них біогенних сполук (нітратів, фосфору та інших). Тому існує велика потреба в активізації інвестиційної діяльності у водогосподарську сферу, що зумовило б зниження вододефіциту в регіоні та брудоємності продукції.

Крим

Специфіка економіко-географічного положення. сприятливі кліматичні умови, наявність кваліфікованих трудових ресурсів – усе це вплинуло на загальний розвиток АР Крим, як цілісного рекреаційного, агропромислового та територіально господарського об’єкту України. Економіка АР Крим базується на машинобудування (насамперед, суднобудування і судноремонт, сільськогосподарське машинобудування), харчовій промисловості, зерновому господарстві, виноградарстві, курортному господарстві, морському транспорті.

Природні передумови формування комплексу. Взагалі інтеграція природно-ресурсного потенціалу Криму не висока – лише 9,8% загальноукраїнського, це пояснюється відносною бідністю на корисні копалини. Але є два фактори, які компенсують дефіцит мінеральних ресурсів: це – теплий клімат і море.

Перший – сприяв формуванню потужного агропромислового комплексу з південною специфікацією. Вихід до моря, крім рекреаційного значення. має велике економічне: завдяки цьому в районі сформувались припортові комплекси, які працюють як на українській сировині (зерно, цукор, риба – переробляють і вивозять в інші регіони країни і за кордон), так і на довізнічі з інших країн (аміак, суперфосфатна кислота, чай, значною мірою тютюн, нафта, бавовна, джгут). Завдяки морю, однією з важливих галузей стало суднобудування.

Щодо природного Криму Кримська гірська фізико-географічна область знаходиться на півдні Кримського півострова. Простягається вона вздовж північного узбережжя Чорного моря на 180 км. від мису Херсонес до м. Феодосії. На півночі гірська система межує із степовою зоною, а на півдні омивається водами незамерзаючого Чорного моря. Кримські гори є складчасто-бриловою системою альпійської геосинклінальної зони. Формування Кримської складчастої області почалось ще в мезозойську еру. В кайнозої на межі палеогенового і неогенового періоду, внаслідок альпійської складчастості, гірський Крим піднявся на висоту понад 1500 м. Потім відбувалися ерозійні розчленування південних схилів гір і врізання річкових далин. Нові підняття в Криму спостерігались в кінці неогену – на початку антропогену і супроводжувались значними розламами.

Кримські гори складаються з трьох паралельних пасм – Головного, Внутрішнього і Зовнішнього.

Зовнішнє пасмо (північне) – найнижче (250-350 м). Воно у північному напрямку поступово переходить у рівнину. Внутрішнє (середнє) пасмо має висоту 400-600 м. Найвищим є Головне пасмо (південне) – 1200-1500 м, яке круто, майже вертикально обривається до Чорного моря. Воно має хвилясту поверхню і складається з окремих плоско вершинних плато, які тут називають яйлами (татарське слово “яйла” означає “літнє пасовище”). У цьому пасмі, на Будуган-Яйлі, знаходиться найвища точка Кримських гір – вершина Роман-Кош (1545 м.).

Характерною рисою Кримських гір особливо Головного пасма, де поширені вапнякові породи, є наявність різноманітних картсвових форм рельєфу. Зустрічаються дуже глибокі провалля, печери. На дні багатьох із них зустрічаються підземні потоки і озера. Які є важливим де жерлом живлення для річок Криму.

Всі пасма глибоко розчленовані повздовжніми і поперечними річковими долинами, які місцями мають каньйоноподібну форму. Найбільше приваблює численних туристів Великий Кримський каньйон (5).

Область гірського Криму з помірно континентальним кліматом охоплює найвище Головне пасмо і передгір’я. Тут температура повітря однакова і становить у січні від –8о.9о, в липні - +15о.16о, а кількість опадів різна: у передгір’ях – 400-500 мм, на Головному пасмі – 900-1200 мм.

Клімат південного узбережжя Криму субтропічний середземноморський, з додатними температурами цілий рік. Річна кількість опадів – 350-450 мм, максиму яких припадає на зимові місяці. Тому літо тут спекотливе і посушливе. На клімат Криму, як і будь-якої іншої ділянки суходолу, впливають такі чинники: географічна широта, абсолютна висота, рельєф, що оточує дану територію, віддаленість від морів і океанів, наявність поблизу океанічних течій, розміщення на материку (розміри і частина материка), характер підсилюючої поверхні (колір, рослинність мікро форми рельєфу).

Головним із чинників, що обумовлюють особливості розвитку кліматоутворюючих процесів, є географічна широта. Географічною широтою зумовлене існування в Україні помірного клімату з переважаючими західними вітрами і чітко вираженими змінами кліматичних явищ за сезонами. (1).

У Кримських горах формуються поверхневий та підземний стоки. Річки тут короткі, їхні долини місцями каньйоноподібні. Багато річок гірської частини Криму на довгий період пересихають або переходять у підземні води. Найбільші річки – Самир, Альма, Бельбек, Чорна. Всі ріки Криму беруть початок у горах. Пічки південних схилів короткі, системи їхні розвинуті слабо, площа водозбору невелика.

Вони бурхливі, порожисті, з частими водоспадами. Річки північних схилів порівняно довгі, мають значну кількість приток.

До підземних вод належать карстові, які часто виходять на поверхню у вигляді джерел, що живлять річки.

Щодо рослинного світу, то сучасна флора сформувалась в кінці антропогену, після материкового зледеніння. Протягом попередніх періодів вона зазнавала значних мін. Сучасних рис рослинний покрив Криму почав набувати з 2 половини мезозойської ери, після виникнення покритонасінних. Флора палеогену була тропічною. До її складу входили пальми, миртові, лаврові, з хвойних були поширені види секвої, болотяного кипарису.

Рослинність Кримських гір характеризується значним розвитком лісів. У їх розподілі виділяється вертикальна поясність. Передгір’я – це смуга кримського лісостепу, яка являє собою чергування степу з ділянками лісу.

На північному схилі головного пасма до 700 м над рівнем моря переважають дуб скельний, клен, ясен. Вище, до 1300 м – букові ліси з доміш4ами граба, берези, липи.

Для Південного берега Криму характерні чагарникові зарості, які складаються з держидерева, чагарникових форм бува пухнастого і граба східного.

Сучасний краєвид утворюють кипариси, кедри, лаври, магнолії. Завдяки сприятливим грунтово-кліматичним умовам можна вирощувати субтропічні культри6 мигдаль, інжир, хурму, гранат.

Щодо тваринного світу Криму, то для нього характерна велика кількість підвидів – кримських ендеміків. Тут живуть олень благородний, козуля, акліматизований у Криму муфлон, а також борсуки, кабани, куниці, кажани, лисиці дикі свині.

Із птахів зустрічається сип білоголовий, мухоловка, синиця, сапсан, балабан. Поширені також гриф чорний, який є найбільшим птахом України, маючи масу до 12,5 кг і довжину крила до 87 см. З плазунів для лісів Криму характерні леопардовий полоз, ящірка кримська і скельна, безногий жовтопуз; із земноводних – тритон гребінчастий, кванша звичайна, різноманітні ящірки та жаби.

Під впливом господарської діяльності людини сучасний рослинний покрив зазнав значних змін. Скоротилась площа лісів і майже зникла степова рослинність, змінився видовий склад флори (2).