Виникнення свідомості

Визначивши свідомість як взаємодію «Я» і світу куль­тури, або як взаємодію «Я» зі світом крізь призму куль­тури, розглянемо питання виникнення свідомості. На думку вчених, «технічне мислення», що є основою перетворення предметів за допомогою знарядь праці, ще не обов'язково передбачає свідомість. Воно не є тим, що принципово від­різняє людину від тварини. Відомо, що знаряддя праці ши­роко застосовувалися перехідними формами антропоїдів, яких не можна віднести до роду людини розумної. «Тех­нічне мислення» не могло звести переживання в одне ці­ле, надати єдності світу, упорядкувати його як ціле. Не могло воно бути основою і формування «Я».

«Я» і світ культури виникли одночасно з виникнен­ням роду. Рід засновується на культурних, а не біологіч­них регулятивах стосунків між людьми. Він є тим центром, острівцем, з якого розпочалося культурне впорядкування всього навколишнього світу. Рід як щось ціле є творцем і носієм культури. З роду походять ідеї Бога, світу, катего­ріальні структури, які надають навколишній дійсності єд­ності, «стягують» її у «світ» як щось єдине та ціле.

Філософське розуміння світу

У межах родових відносин поступово формується і «Я» як протилежне «ти», «ми», «вони». Ймовірно, спочатку справжнім «Я» був рід, і кожен його представник розгля­дав себе не зсередини, а з позиції роду. Так, американські індіанці, подібно до малих «дітей», не вживали займенни­ка «Я». Вони говорили: «Орлине Око обіцяє», а не «Я обі­цяю». Поступово, з посиленням ролі особи, зі зростанням її свободи формується «Я» як внутрішній центр духовно­го життя окремої людини. «Я» тому і має здатність бути «поруч» з тілом, що воно не виростає з тіла як його орга­нічна складова, як це властиво психіці тварини.

З погляду фізіології (тілесності) людська свідомість пов'язана з діяльністю мозку. Мозок є матеріальним орга­ном свідомості, подібно до того, як рука є органом праці. Ушкодження мозку позначається на діяльності свідомос­ті. Однак мозок не починає мислити сам по собі, аналогіч­но тому, як автоматично починають функціонувати зало­зи внутрішньої секреції. Мозок стає органом свідомості, мислення під впливом культури. Культура залучає його до цієї діяльності. Мозок має навчитися мислити, засвою­ючи мову, форми мислення, інакше він буде «надлишком» природи.

У виникненні та розвитку свідомості важливу роль ві­діграла мова.

Мова — спеціалізована, інформаційно-знакова діяльність із вира­ження думки, мислення, свідомості.

У контексті проблеми свідомості мова виконує дві важ­ливі функції: 1) є способом вияву ідеального змісту свідо­мості. І. Кант виділив три головні такі способи: слово (власне мовний, або інтралінгвістичний, чинник); жест (позамов­ний чинник, хоча мова танцю, наприклад, може бути крас-номовнішою від слів); інтонація (екстралінгвістичний фак­тор). Згідно з цією логікою свідомість може реалізовувати­ся (й відповідно забезпечувати процес спілкування) у трьох мовних формах: вербальній (словесній), у формі зображен­ня та музичній, які найчастіше переплітаються; 2) мова є специфічним буттям, що формує свідомість. Вона концент­рує в собі ті смисли і значення, які віднаходить і стверджує у світі людина. Тому мова щодо свідомості є її безпосеред­нім оточенням, яке впливає на неї змістом, внутрішньою спрямованістю. У цьому аспекті важливе значення має на­ціональна мова, оскільки, за словами В. Гумбольта, різні мови не просто дають різні позначення одного й того ж предмета, а й його різне бачення. Мова, як носій інформації,

Свідомість

може вживатись і за відсутності предмета, якого вона стосу­ється. Завдяки цьому мова подолала вузькі просторово-часові рамки ситуації, в якій перебувають люди. Перебуваючи «тут» і «зараз», ми можемо вести мову про події, минулі чи май­бутні, які відбулися тут, в іншому місці чи не відбувалися взагалі. Мислення, свідомість людини є божественним да­ром: перебуваючи тілом в часі та просторі, вона у свідомос­ті стає «трансцендентною істотою», для якої не існує матері­альності, простору, часу, причинності та ін.

Складний феномен свідомості передбачає природні за­сади — розвинутий мозок (у приматів він значно розви­нутіший, ніж у інших тварин), використання знарядь пра­ці, родовий (організований за певними штучними прави­лами) спосіб життя і, нарешті, мову. Без жодного з них свідомість не відбулась би.

Найістотнішим у визначенні свідомості є те, що вона є відношенням людини до світу, опосередкованим форма­ми культури. Свідомість — це сприйняття світу людиною у формах культури (поняттях, ідеях, категоріях, нормах культури).