Святий Йосафат — мученик за святу віру

Святий Йосафат це не тільки великий святий і ревний Христо­вий апостол, але й мученик. В його руках видніє пальма мученика за святу віру і єдність нашої Церкви з престолом святого апостола Петра. І нічого дивного, де правдива святість і апостольська рев­ність, там також і готовість на цілопальну жертву, на муки і смерть за святу віру. Про це свідчать непроглядні тисячі й сотні тисяч

[074.jpg]

святих мучеників від початку християнства і аж до нашого часу. R мучеництві всі чес­ноти виступають у геройсь­кому ступені, передусім не­похитна віра, сильна надія, повна посвяти любов та по­диву гідна мужність. Усе те ясно бачимо й у житті свя­того священномученика Йо­сафата.

Мученицька смерть його не була для нього несподіва­ною. Він давно її бажав, про неї говорив і до неї готу­вався. Ще за життя у своїй катедрі в Полоцьку будує собі гробницю. Свідок його смерти, о. Доротей Лецико­вич, перед беатифікаційною Комісією 1628 року зізнаєть­ся: "Своє бажання вмерти він виявляв завжди у пропо­відях, в розмовах, в листах, і де тільки міг говорив, що він нічого більше і не бажає, як вмерти за Бога". Ворогам, які погрожували йому смер­тю, казав: "Ви мені грозите смертю, а я вам кажу: не можу бути щасливіший, як згинути з ваших рук за католицьку й апостольську віру".

Святий Йосафат не тільки бажає вмерти за святу віру, але й сам добровільно йде на муки і смерть. Він знає, що вороги Унії у Вітебську здійснили змову, щоб його вбити, а все-таки їде туди на візитацію, Його застерігають, що йде на певну смерть, а він відпо­відає: "Дай, Боже, щоб я пролляв свою кров за заблукані овечки, щоб усі спаслися і прийшли до пізнання правди та, визнавши святу Єдність, зберегли взаємну любов".

І після цілонічної молитви 12 листопада (за старим стилем) 1623 року він віддає своє праведне життя і свою невинну душу за слова Христові: "Щоб було одне стадо й один пастир" (Йо. 10. 16), та за правду, що в Символі віри: "Вірую в єдину, святу, соборну й апостольську Церкву".

Закликом почитати і наслідувати святого Йосафата в любові до нашої святої віри, Церкви, обряду й народу, хай будуть для нас слова Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа, які він сказав біля гробу святого Йосафата 25 листопада 1969 року: "Нехай святий Йосафат, як вірний син Церкви й народу, аж до перемоги веде наш народ. Він боронив єдність Церкви й народу ввесь свій вік. Навіть у Полоцьку на Білорусі він почувався русином-україн­цем, а про єдність Церкви переконував і київських печерських монахів, його сильний характер і геройська святість життя мусить і нас підбадьорювати та заохочувати йти по його слідах, хоч би це також коштувало нам жертви, бо принести її треба, якщо йдеться про добро Бога, Церкви й народу" (Благовісник, V, 1-4, 1969).

Date: 2015-09-17; view: 320; Нарушение авторских прав