Поняття шрифту, його класифікація

Вступ

Писемність є засобом передачі думок у часі і просторі. Друкований текст є основою інформації, що передається візуально. При цьому значення слів передає сам зміст, а шрифтове виконання (інколи його ще називають графічним оформленням) – відтінки цих самих слів, їх яскравість, гучність, інтонацію тощо.

Комп’ютер значно полегшив використання шрифтів, розширив сферу їх використання, проте історія писемності вцілому і шрифтотворення зокрема почалася задовго до настання комп’ютерної ери. Прародителем європейської системи писемності вважається фінікійський лист, що розповсюдився країнами Середземномор’я на початку першого тисячоліття до н.е. Саме від фінікійського бере свою основу грецький алфавіт, а через його посередництво – латиниця, вірменський і грузинський алфавіти, глаголиця і кирилиця. Впродовж століть малюнок шрифту залежав від форми інструменту, якою писали (різець, стилос, перо). Це стало передумовою появи зарубок і залежності товщини штрихів від їх напряму. Сучасні курсивні літери з’явилися завдяки стародавнім формам передачі унціалу через руокписні зображення.

Шрифти змінювались протягом століть: в епоху Відродження – ясні, лаконічні форми, що піддавались легкому розрізненню; в епоху Бароко – реалізація художніх талантів французької та голландської шрифтових шкіл; в епоху класицизму – більш простіші та стрункіші форми. Із появою реклами у ХІХ столітті широкого поширення набули акцидентні шрифти, малоконтрастні шрифти, що отримали також назву єгипетських.

Різноманітність шрифтів виросла безпосередньо вже у ХХ столітті. Значно поширилось вживання рубаних гарнітур, найвідомішою із яких є гельветика. Один із найпопулярніших шрифтів і до сьогодні – Times, вперше використаний у лондонській однойменній газеті, належить до сучасних шрифтів-антикв. На сьогодні налічується близько декількох десятків тисяч гарнітур професійної якості.

Шрифт значно впливає на зручність читання, весь художній вигляд видання. Правильне використання шрифту дає можливість донести усю інформацію безпосередньо до читача, робить процес читання зручним і цікавим. Як вид мистецтва, дизайн шрифтів підпорядкований певним закономірностям. Тож потрібно добре орієнтуватися у специфіці шрифтів аби обрати для свого майбутнього видання якнайзручніший із них. Обравши гарний шрифт, видавець показує, що у процесі донесення книжки до адресата важливе не лише повідомлення, сам текст, але й форма його подачі як втілення авторського задуму у графічному вираженні.

Поняття шрифту, його класифікація

Визначення самого терміна шрифта, типографіки можемо знайти у всесвітньо відомій книжці Еміля Рудера «Типографіка». За цією працею мистецтво шрифту, типографіка це:

· система оформлення набору і верстки друкованого видання в цілому або його елементів (наприклад: типографіка федорівського "Апостола");

· сукупність художніх особливостей складального оформлення серії, циклу чи групи видань або їх елементів (наприклад: типографіка обкладинки початку XIX століття);

· видові особливості складального оформлення видань (наприклад: типографіка газети, типографіка плаката, типографіка упаковки, типографіка книги);

· художній твір, продукт творчої праці художника-типографа - оформлювача видання або серії видань, ім'я якого зазначається у вихідних відомостях (наприклад: ілюстрації Нарбута, типографіка Скопенка);

· втілення художнього стилю певної школи, напряму в мистецтві друку (живопис передвижників, конструктивістська архітектура).

Німецький дизайнер Пауль Реннер у 30-ті роки XX століття виділив критерії естетичної виразності шрифтів. Він уважав, що досконалий друкарський продукт має відповідати трьом вимогам:

· бути продуктом графічної техніки, майстерності виконання і матеріалів;

· виконувати завдання, поставлене видавцем;

· бути відкритим вираженням власного смаку.

Шрифт як основний елемент друкованого видання, несе змістове навантаження. Перш за все він повинен полегшувати сприйняття тексту, відвищувати його змістовність, організовувати і впорядковувати різного роду інформацію, виділяти окремі блоки або елементи видання шрифтовими і нешрифтовими способами. Типографіка також дозволяє створювати сторінки, витримані в певному стилі (це може бути класичний або модерністський; спокійний або динамічний; стриманий або яскравий).

Вдало підібраний шрифт не лише допомагає якнайкраще подати інформацію, але й додає смислових відтінків через візуальне його сприйняття читачем. Шрифт – основний будівельний матеріал книжкової архітектури, його мета – зробити видання якомога кориснішим для читача.

Шрифти створюются художниками у відповідності з:

· вибраним замислом;

· вимогами єдності стилю та графічної композиції;

· конкретними змістовними та художньо-декоративними задачами.

Шрифти характеризуються:

· гарнітурою: об`єднанням різних за кеглем та нарисом, але однаковим за характером накреслення шрифтів;

· нахилом: прямий (regular), похилий (oblique), курсив (italic); справжнім курсивом є шрифт, створений художником-шрифтовиком. Шрифти із нахилом використовують для виділення слова або фрази в основному тексті, такі шрифти освітлюють сторінку і це заважає читанню довгих текстів.

· насиченістю: контурний, світлий (light), суперсвітлі (Extra light), напівжирний (semi bold), жирний (bold); жирні накреслення застосовуються для посилення сприйняття прочитаного і кращої організації структури тексту, світлі – справляють враження легкості, напівжирні – вагомості, підвищеного значення. Саме тому 80% заголовків виділяють напівжирним. При оформленні основного тексту потрібно бути обережним із напівжирним шрифтом, адже такий текст матиме вигляд занадто обтяженого, а сама сторінка набуває темно-сірого відтінку.

· шириною: надвузький, вузький (condensed), нормальний (normal), широкий (extended), надширокий; вибір ширини шрифту пов’язаний із поняттям про більшу або меншу стрункість специфіки організації видання, його сталість та пропорційність. Відмінні від нормальної щільності шрифти можуть використовуватись у заголовках та колонтитулах. У текстових матеріалах переважають прямі світлі накреслення.

· ілюміновкою: оконтурений, відтінений, штриховий, орнаментований,

негативний, кольоровий;

· розміром (кеглем) в пунктах (1 пункт = 1/72 дюйма).

Шрифти деяких розмірів мають свої історичні назви: перл - 5 пунктів, Дідо, нонпарель (6), міньйон (7), петіт (8), борґес (9), корпус (10), цицеро (12), мітель (14), терція (16), парангон (18), текст (20). Назви виникли задовго до появи сучасних стандартів, тому збіг їх розміру зі значенням в пунктах приблизне.

Класифікація друкарських шрифтів (відповідно до ГОСТ 3489.1-71):

Група рублених шрифтів. До цієї групи належать шрифти, що не мають засічок.

Група шрифтів з ледь помітними засічками — це гарнітури з дещо потовщеними кінцями вертикальних штрихів.

Група медієвальних шрифтів — гарнітури з помірною контрастністю штрихів, з засічками у вигляді плавного потовщення кінців основних штрихів, що наближаються за своєю формою до трикутника, переважно з похилими осями круглих літер.

Група звичайних шрифтів — гарнітури з контрастними штрихами, з довгими тонкими засічками, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом, інколи з легким заокругленням, округлі літери з вертикальними осями.

Група брускових шрифтів — гарнітури з неконтрастними або малоконтрастними штрихами з довгими засічками, що сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з легким закругленням.

Група нових малоконтрастних шрифтів — гарнітури, що мають малоконтрастні штрихи з довгими засічками, переважно з закругленими кінцями, які сполучаються з основними штрихами під прямим кутом або з легким заокругленням.

Група додаткових шрифтів, до цієї групи належать такі шрифти, побудова та характер малюнків яких дуже відрізняється від шрифтів шести основних

груп.

Повна графічна характеристика шрифту включає:

· контрастність (співвідношення основних і сполучних рисок);

· малюнок засічок (каплеподібні, прямокутні, лінійні) або їх відсутність;

· насиченість (світлі, напівжирні, жирні);

· нахил (прямі, курсивні, похилі);

· щільність літер (нормальна, вузька, широка);

· заповненість основних штрихів (відтінені, контурні, штриховані);

· кегль (розмір літер).

Прямі, курсивні, нормальні, вузькі й широкі шрифти можуть бути у свою чергу світлими, напівжирними і жирними. Це створює значну кількість різновидів однієї гарнітури. Форма шрифту надає тексту різні змістові відтінки, наголошує потрібні слова чи й навіть фрагменти тексту.

Серед інших варіацій шрифтів, які часто застосовують слід назвати підкреслення однією чи двома лініями, перекреслення, зсув тексту щодо нормального положення рядка та різноманітні їх комбінації. Підкреслення використовується для підзаголовків, колонтитулів, прізвищ авторів та у таблицях; ступені та виноски вказують на місце посилання або використовуються у математичних формулах.

Функціональну та декоративну функцію виконують великі літери, з них починається речення та назви. Такими літерами не слід друкувати великі тексти, адже такий текст занадто тисне на читача. До того ж слова, складені з великих літер, схожі одне на одне і тому розпізнати такі слова достатньо важко.

За призначенням шрифти поділяються на дві великі групи: титульні та текстові. Текстові шрифти призначені для набору великих обсягів тексту, титульні – для набору заголовних компонентів.

Відповідно до способу застосування шрифто може бути:

Основним. Він має просте виконання, яке не відволікає від змісту, призначений для максимально комфортного читання довгих текстів Текстовими шрифтами можуть бути як гарнітури із засічками, так і рублені шрифти, але ні в якому разі не декоративні.

Додатковим. Такий шрифт має відрізнятись від основного, але не впадати в око. Призначення – повідомити додаткову інформацію, доповнити основний текст. Це різного роду примітки, коментарі, матеріали не основної тематики. Додаткові тексти мають бути світлими, не більшими розміром за основний шрифт, контрастно виділятись від основного тексту.

Акциндентним. Застосовується для виділення у тексті або на сторінці Таке виділення може бути ледве помітним або яскраво контрастувати у порівняні з основним текстом. Таким шрифтом друкують невеликі текстові фрагменти (врізи, текстові виділення, ініціали, приклади).

Службовим. Шрифт має завжди менший кегль порівняно із основним текстом і світле накреслення. Використовують для текстівок, підписів авторів, виносок, вихідних відомостей.

Технічним. Призначений для спілкування людей за допомогою різних пристроїв. Технічні шрифти використовують в електронних виданнях або як ілюстрація повідомлень різних пристроїв у науковій, технічній чи навчальній літературі.