Інтелектуальну власність

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде, й його становлення продовжується одночасну зі становленням державності та формуванням правової держави. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важливою є роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. Вперше термін „інтелектуальна власність" було використано в Законі України „Про власність" від 7.02.1991 року.

Правові засади розвитку творчої діяльності людини і охорони її результатів закладені в Конституції України, яка проголосила свободу літературної, художньої і технічної творчості й захист інтелектуальної власності. У ст. 54 Конституції закріплено основний принцип охорони інтелектуальної власності - кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом.

У ст. 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватись Й розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної і творчої діяльності.

Відносини у сфері інтелектуальної діяльності регулюються цілою низкою актів цивільного законодавства, центральне місце серед яких посідає Цивільний кодекс України, Книга четверта якого - «Право інтелектуальної власності» -містить загальні й спеціальні норми. Глава 35 «Загальні положення про право інтелектуальної власності» стосується питань, що регулюються однаково стосовно будь-якого інтелектуального продукту, її призначення полягає у визначенні кола об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, закріпленні основних принципів і підходів щодо охорони відповідних прав, встановленні строку чинності виключних прав, визначенні змісту особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, загальних правил використання 16

інтелектуального продукту й передачі майнових прав іншим особам, засад захисту порушених прав.

Спеціальні правила щодо особливостей створення і використання певного об'єкта вміщені у главах 36-46 Книги четвертої Цивільного кодексу України, а також у Книзі п'ятій ЦК (глави 75, 76), в якій врегульовуються договірні відносини з приводу розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Крім Цивільного кодексу, авторське і патентне право регулюються Кримінальним кодексом і Кодексом про адміністративні правопорушення, в яких передбачено відповідальність за порушення авторських прав і патентного права. Їх регламентація передбачена Цивільно-процесуальним кодексом, Господарським кодексом, Господарсько-процесуальним кодексом, Митним кодексом.

Авторське право розглядають як складову частину цивільного права, але воно, крім Цивільного кодексу, регулюється і спеціальним законом. Таким з є Закон України від 23.12.1993 р. „Про авторське право і суміжні права". Він базується на міжнародних нормах використання творів, враховує сучасні тенденції правового регулювання традиційних і нових об'єктів авторського права. У Законі також передбачено охорону суміжних прав, тобто права тих, хто доносить до публіки створені авторами твори - виконавці, організації телемовлення й виробники фонограм.

Закон складається з шести розділів:

1) розділ І „Загальні положення";

2) розділ II „Авторське право";

3) розділ III „Суміжні права";

4) розділ IV „Управління майновими правами суб'єктів авторського права і суміжних прав";

5) розділ V „Захист авторського права і суміжних прав";

6) прикінцеві положення. 17

Авторське право також регулюється Законом України „Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних" від 23.03.2003 р., Законом України „Про телебачення і радіомовлення" від 14.02.1992 р., Законом України „Про видавничу справу", від 5.06.1997 р., Законом України „Про кінематографію" від 13.01.1998 р. та іншими законами України в частині, що стосується авторських і суміжних прав.

Патентні закони багатьох країн за своєю суттю нерівнозначні. Як правило, вони містять основні положення патентного права. Характерні питання, що регулюються цими законами, наступні:

1) умови патентоспроможності винаходів. Закон встановлює коло винаходів, що охороняються, дає визначення новизни, рівня винахідницького мистецтва, промислової придатності, корисності об'єкта патентування;

2) обсяг вимог, що висуваються при отриманні прав на винахід;

3) порядок розгляду винаходу в патентному відомстві і розгляд спорів, що виникають під час отримання прав на винахід;

4) обсяг прав і обов'язків патентовласника.
Патентне право регулюється такими Законами України:

1) „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 15.12.1993 року;

2) „Про охорону прав на промислові зразки" від 15.12.1993 року;

3) „Про науково-технічну інформацію" від 23.06.1993 pоку.

Ст. 489-491 Цивільного кодексу України присвячені регламентації права інтелектуальної власності на комерційне найменування. Комерційне найменування підлягає правовій охороні, якщо воно допомагає відрізнити одну особу серед інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Право на комерційне найменування виникає з моменту першого використання і охороняється незалежно від подання заявки на нього. Майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є: 1) право на використання комерційного найменування; 18

2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати
комерційне найменування, а також само забороняти його використання;

3) інші майнові права, встановлені законодавством.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з торговельними марками,

здійснюється відповідно до ст. 492-500 Цивільного кодексу України та згідно із Законом України від 15.12. 1993 р. „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

Комерційна таємниця підлягає комплексній правовій охороні. Так, відносини щодо охорони комерційної таємниці регулюється:

1) главою 46 Цивільного кодексу України;

2) ст.57, 67, п.1 ст.68, п.6 7 ст. 148 Кримінального кодексу України;

3) окремими статтями Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";

4) ст. 7 і 9 Закону України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем";

5) нормативно-правовими актами Держпатенту України.

Поряд із законами у всіх країнах діють нормативні акти, що видаються урядовими органами, як правило, міністерствами торгівлі, економіки, промисловості або патентними відомствами. Такі нормативні акти називаються підзаконними і можуть мати назву декрету, ордонансу, правила, інструкції, регламенту. Особливо важливе місце підзаконні акти займають в тих країнах, де закони були прийняті давно або неповністю регламентують питання охорони інтелектуальної власності. Серед них постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України, присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок авторської винагороди, тощо

Підзаконні акти регулюють наступні питання:

1) патентоздатність винаходів;

2) порядок проходження заявки в патентному відомстві; 19

3) видача охоронних документів;

4) питання щодо оформлення та правової охорони винаходів. Підзаконні акти охоплюють широке коло патентно-правових питань і

мають велике практичне значення при оформленні патентних прав. За їх допомогою виконавчі органи держави через патентні відомства здійснюють патентну політику, що визначається економічним та технічним розвитком країни.

Судова практика є невід'ємною частиною джерел права інтелектуальної власності. Офіційно в більшості країн судові рішення не створюють обов'язкового правила і не є обов'язковими при розгляді аналогічних справ, але на практиці діяльність судів відіграє важливу роль у формуванні та застосуванні норм щодо охорони інтелектуальної власності. Судова практика заповнює прогалини, роз'яснює і тлумачить зміст норм законодавства та їх застосування. Особливо важлива роль судів у Великобританії і США. У цих країнах діє так званий судовий прецедент, відповідно до якого рішення суду обов'язкове при розгляді аналогічних справ судом тієї ж інстанцій або нижче. Таке значення судової практики обумовлене специфічною англосаксонською правовою системою, за якою судові рішення є офіційним джерелом права. Питання, що регулюються судовою практикою:

1) порядок встановлення пріоритету;

2) патентоздатність винаходу;

3) обсяг авторських і патентних прав;

4) порушення патенту;

5) розкриває зміст термінів „печатні матеріали", „публікації", „корисність", „творчість", „рівень техніки".

Право на об'єкти інтелектуальної власності врегульовуються також договорами, що укладаються між особою, яка володіє виключними правами, і користувачем інтелектуального продукту (авторський, ліцензійний, договір комерційної концесії та ін.). Враховуючи правило ст. 6 Цивільного кодексу України, цими договорами відносини можуть врегульовуватися інакше, ніж це 20

передбачено Цивільним кодексом України і спеціальним законодавством. Крім того, джерелом регулювання у цій сфері є багатосторонні й двосторонні міжнародні угоди, що укладаються у процесі співробітництва між державами у сфері охорони інтелектуальної власності. Участь будь-якої держави в них має на меті забезпечення на своїй території охорони інтересів іноземних правовласників, а також захист своїх громадян і юридичних осіб від порушення їх інтелектуальних прав за кордоном. Міжнародні угоди можуть містити й умови про співробітництво в діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, які управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

2. Міжнародно-правова охорона права інтелектуальної власності. Закони кожної окремої держави регулюють, як правило, дії, вчинені тільки на території цієї держави. З метою гарантування охорони інтелектуальної власності своїх громадян в іноземних державах було запроваджено міжнародну охорону права інтелектуальної власності. Система міжнародних відносин, що склалася у світі в галузі охорони інтелектуальної власності, об'єднана в рамках Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ). ВОІВ є спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй, на сьогодні в ній перебуває 155 держав. Діяльність ВОІВ спрямована на:

1) розробку нових міжнародних угод і проектів з гармонізації національних законодавств;

2) забезпечення міжнародної реєстрації ряду об'єктів інтелектуальної власності;

3) збір і розповсюдження технічної, наукової та іншої інформації.
Серед джерел міжнародного права щодо захисту авторських прав

виділяють наступні Конвенції.

9 вересня 1886 року в Берні було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. У зв'язку з досягненнями технічного прогресу та з метою вдосконалення Конвенцію декілька разів було переглянуто. У преамбулі Бернської конвенції зазначено її мету - охороняти настільки ефективно і однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні та художні твори.

Бернська конвенція відкрита для всіх країн. Приєднуючись до неї, держава стає повноправним членом Бернського союзу, що надає право на право голосу та автоматичне членство в Координаційному комітеті ВОІВ. Україна приєдналась до Бернської конвенції 25 жовтня 1995 р. Бернська конвенція побудована на таких принципах:

1) національний режим - твори, що з'явилися на світ у країнах - членах Союзу, можуть отримати у всіх інших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають своїм громадянам;

2) автоматична охорона - національний режим не залежить від будь-яких формальних умов, тобто охорона надається автоматично без реєстрації чи депонування;

3) незалежність охорони - володіння наданими правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору.

Всесвітня конвенція про авторське право була прийнята 6 вересня 1952 р. в Женеві. Колишній СРСР приєднався до Всесвітньої конвенцій 25 травня 1973 р., Україна є членом Конвенції також з цього моменту. В конвенції визначаються об'єкти охорони, принцип національного режиму, суб'єкти й строки охорони, виключне право на переклад, а також знак охорони авторського права.

Договір ВОІВ про авторське право (ДАП) укладено в Женеві 20 грудня 1996 р. Договір є відкритим для країн-учасниць ВОІВ і Європейського співтовариства. Україна є членом Договору ВОІВ з 6 березня 2002 р.

Необхідність підписання ДАП була викликана у зв'язку з сучасними технологіями і не врегульованими раніше правами. Так, серед об'єктів, які охороняє авторське право є комп'ютерні програми незалежно від форми і 22

способу їх втілення, компіляція даних або іншої інформації у будь-якій формі, що становлять собою результат інтелектуальної творчості. Договір розглядає права авторів право на розповсюдження, прокат і доведення творів до загального відома. Серед розділів Договору є розділ щодо захисту електронної інформації про управління правами. Мається на увазі інформація, що ідентифікує автора, твір, інформація про умови використання твору.

З міжнародних джерел, які регулюють суміжні права, виділяють наступні. По-перше, це Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Україна є учасником Конвенції з 12 червня 2002 р. Римська конвенція встановлює національний режим охорони, охорону виконавців від дій, на які вони не давали згоди, охорону прав виробників фонограм і організацій ефірного мовлення. Конвенція встановлює строк охорони суміжних прав у 20 років з моменту, коли було зроблено запис, відбулося „живе" виконання або передача в ефір.

У 1972 р. було прийнято Женевську конвенцію про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм. Конвенція є відкритою для всіх країн-учасниць ООН, Україна приєдналась до неї 18 лютого 2000 р. Конвенція передбачає обов'язок кожної учасниці охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави. Таку охорону надають відповідно до законодавства в галузі авторського і суміжного права, законодавства про недобросовісну конкуренцію і кримінального права.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники, була прийнята у 1974 р.

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ) укладено 20 грудня 1996 р. Україна приєдналась до договору 20 травня 2002 р. Договір стосується прав інтелектуальної власності виконавців і виробників фонограм і надає їм такі види майнових прав:

1) право на відтворення - виключне право дозволяти пряме або опосередковане відтворення фонограм будь-яким способом і в будь-якій формі; 23

2) право на розповсюдження — виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фонограм шляхом продажу або іншого передання права власності;

3) право на прокат - виключне право дозволяти комерційний прокат для публіки оригіналу і примірників фонограм, як це дозволено національним законодавством країн-учасниць;

4) право зробити записані виконання доступними -виключне право дозволяти доведення до загального відома будь-якого виконання, записаного як фонограма, щоб публіка мала до них доступ в будь-який час і з будь-якого місця.

Договір встановлює строк 50 років для захисту виконання і фонограм.

Система міжнародних джерел патентного права складається із наступних найважливіших актів. Паризька конвенція про охорону промислової власності прийнята в Парижі 20 березня 1883 році. Мета Конвенції - утворення Союзу охорони промислової власності і встановлення єдиних для країн-учасниць правил надання правової охорони таким об'єктам промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки і знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження або найменування місця походження товару, а також запобігання недобросовісній конкуренції. Україна є членом Паризької конвенції з 25 грудня 1991 р. У Конвенції регламентуються питання принципу національного режиму, права пріоритету, принцип незалежності патентів, право винахідника на ім'я, видача примусових ліцензій і тимчасова охорона патентоздатних винаходів, корисних моделей і промислових зразків.

Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури укладено в 1977 р. Україна є учасницею договору з 2 липня 1997 р. Розробка і укладення Будапештського договору було пов'язано із бурхливим розвитком мікробіології і складнощами ідентифікації та визначення новизни штамів мікроорганізмів. Мета договору полягає в обов'язковому депонуванні зразка мікроорганізму в кожній країні, де запитують його охорону. Міжнародним органом депонування є наукова 24

установа, здатна здійснити збереження мікроорганізмів. Така установа набуває статусу міжнародного органу депонування, сьогодні у світі таких установ 33.

Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків прийнята в рамках Паризької конвенції 6 листопада 1925 р. Мета угоди -спростити міжнародне депонування промислових зразків шляхом єдиного депонування Міжнародним бюро ВОІВ.

Страсбурзьку угоду про Міжнародну патентну класифікацію прийнято в 1971 р. Дана угода передбачає утворення і наступну координацію роботи щодо періодичного перегляду Міжнародної патентної класифікації. Ця класифікація охоплює всі галузі знань, об'єкти яких можуть мати правову охорону. МПК побудована на двох принципах: предметно-тематичному і функціональному. Функціональний підхід розділяє винаходи за їх суттю, а галузевий - за можливою галуззю застосування, класифікаційна система розподілена на 8 розділів, що складаються з 67 000 рубрик. Розділи позначаються літерами латинського алфавіту:

1) А - „Задоволення природних потреб людини";

2) В - „Різноманітні технологічні процеси";

3) С - „Хімія, металургія";

4) D - „Текстиль, папір";

5) Е - „ Будівництво, гірнича справа";

6) F - „Механіка, освітлення, опалення, двигуни і насоси, зброя і боєприпаси, вибухові роботи";

7) G - „Фізика";

8) Н - „Електрика".

Класифікація необхідна для полегшення пошуку патентних документів з метою визначення попереднього рівня техніки.

Сьогодні діє сьома редакція класифікації (з 1 січня 2000 р.) 8 жовтня 1968 р. було укладено Локарнську угоду про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків. Угода складається з переліку класів (32) і підкласів (223), алфавітного переліку товарів (6600 записів). 25

Угода з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (ТРІПС) укладена в 1994 р. і є обов'язковою для всіх учасників Всесвітньої торгової організації. Угода ТРІПС побудована на таких принципах:

1) встановлення стандартів охорони і здійснення прав на інтелектуальну власність;

2) надання національного режиму охорони;

3) надання режиму найбільшого сприяння;

4) дотримання міжнародних конвенцій щодо охорони прав інтелектуальної власності.

У країнах-учасницях ВТО встановлюються мінімальні стандарти на охорону й здійснення права інтелектуальної власності - об'єкти авторського і суміжного права, винаходи, промислові зразки, товарні знаки, географічні найменування, топології інтегральних мікросхем, комерційну таємницю. Угода встановлює чіткі стандарти захисту прав інтелектуальної власності й заходи щодо примусового виконання цих прав.

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством — Міністерства, Відомства, Державні комітети, які здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.

Кабінет Міністрів України своєю постановою від 4.04. 2000 р. № 601 утворив у складі Міністерства освіти і науки України Державний департамент інтелектуальної власності як урядовий орган державного управління, постановою Кабінет Міністрів України від 20.06.2000 р. № 997 - затвердив Положення про Державний департамент інтелектуальної власності. 26

Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати й підтримувати на території України права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, географічні зазначення тощо, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Він здійснює роботу з удосконалення нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власністю.

Наказом Міністерства освіти і науки України на базі Державного агентства з авторських і суміжних прав створено Державне підприємство «Українське агентство з авторських і суміжних прав», підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

На базі Науково-дослідного центру патентної експертизи (НДЦПЕ) створено Державне підприємство «Український інститут промислової власності», що також підпорядковане Державному департаменту інтелектуальної власності.

До сфери управління Держдепартаменту включено також вищий навчальний заклад - Інститут інтелектуальної власності й права, утворений у формі З AT Інститут інтелектуальної власності й права.

Головною функцією Українського інституту промислової власності є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів щодо відповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок. Укрпатент має філію, яка надає патентно-інформаційні послуги з питань набуття та реалізації прав на об'єкти промислової власності.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів за спеціальністю "Інтелектуальна власність", кандидатів у патентні повірені й професійних оцінювачів прав на об'єкти права інтелектуальної власності, а також підвищує кваліфікацію патентознавців, суддів, викладачів вищих і загальноосвітніх навчальних закладів, фахівців силових відомств тощо.

Управління майновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності може здійснюватися також громадськими організаціями. Серед них -Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої і виконавчої гілок влади.

Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам в питаннях правової охорони, використання і захисту прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам допомогу в їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правовласників торговельних марок.

Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 11.07. 2001 року передбачає можливість колективного управління майновими правами авторів, інших осіб, які мають авторське право або суміжні права. Зазначені особи можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю. Такі організації діють на основі і в межах повноважень, що добровільно їм були передані авторами, іншими особами, які мають авторське право або суміжні

права. На діяльність зазначених організацій не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством. Такі організації можуть утворюватися для управління певними категоріями майнових прав певних категорій суб'єктів авторського права або суміжних прав або для управління різними майновими правами в інтересах різних осіб або однієї організації, категорій авторського права або суміжних прав.

Повноваження на колективне управління майновими правами передаються авторами та їх правонаступниками, суб'єктами суміжних прав та їх правонаступниками безпосередньо на основі письмових договорів.

На підставі письмових договорів здійснюється також представництво прав і інтересів фізичних і юридичних осіб, які мають авторське право або суміжні права, з іноземними організаціями. Ці самі організації здійснюють ділові контакти іноземних авторів в Україні.

Користувачі творів і об'єктів суміжних прав договором зобов'язуються надавати авторам та іншим особам, які мають авторське право, і суб'єктам суміжних прав, їх представникам або організаціям, які управляють майновими правами на колективній основі, точний перелік і програми публічного використання творів, виконань, фонограм, програм мовлення і забезпечувати їх завіреним звітом про одержані прибутки. Основним обов'язком користувачів є своєчасна в обумовленому розмірі виплата винагороди.