Класифікаційні ознаки видів інфляції

У літературі зустрічаються десятки різних формулювань видів інфляції. При цьому автори не завжди дотримуються певних критеріїв для визначення того чи іншого виду. Тому поряд можуть вживатися такі поняття інфляції, як інфляція цін, імпортована інфляція, інфляція попиту, інфляція податкова, інфляція витрат і т.д. При такій класифікації інфляція втрачає будь-яку визначеність і змістовність, істотно ускладнюється пізнання її сутності.

Найбільш коректною є класифікація видів інфляції за трьома критеріями: формами прояву, темпами знецінення грошей, чинниками інфляції.

За формами прояву інфляції можна виділити:

- Цінову інфляцію, яка проявляється у формі зростання цін;

- Інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей проявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходах;

- Девальвацію, при якій знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

За темпами знецінення грошей звичайно виділяють три види інфляції:

- Повзучі, що характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін - до 5% в рік;

- Помірковану, відкриту, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5-20% на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів, і вони починають приймати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо «природним монополістам». Зайняті тут підприємці починають прискорено підвищувати ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту. Їх покупці починають нести додаткові витрати, і тому підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку;

- Галопуюча інфляція, коли зростання цін 20-50%, а іноді 100% на рік. Для цього виду інфляції характерне стрибкоподібно, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити і яке не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, і вплив її на економіку різко негативний;

- Гіперінфляція, характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін - більш як 100% на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюються стихійні процеси в економіці і т.д.

За факторами, що викликає інфляційний процес, можна виділити багато видів інфляції. Однак на практиці всі ці чинники часто діють одночасно, накладаючись один на одного. Тому чітко такі види інфляції практично неможливо, і в літературі за цим критерієм заведено виділяти лише два види інфляції:

- Інфляцію витрат;

- Інфляцію попиту.

Ці два види інфляції, по суті, виділені залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни з боку пропозиції і з боку попиту. Такий тиск на ціни з кожного боку може багатьма факторами, а значить інфляція витрат і інфляція попиту є багатоскладових її видами. Однак для розуміння суті інфляції та розроблення ефективної антиінфляційної політики такої узагальненої класифікації видів інфляції достатньо.

43)

Різні види інфляції мають свої особливі механізми, а отже, і відповідні методи регулювання. Останні можуть бути ринковими (економічними) і неринковими (адміністративними), довго- і короткостроковими. Антиінфляційний механізм має систему таких заходів:

профілактичні шляхи щодо недопущення причин інфляції;

зусилля, що вгамовують саму інфляцію;

дії, спрямовані на подолання негативних різнобічних наслідків інфляції.

Серед основних важелів дефляційної політики слід виділити:

збільшення оподаткування населення;

зменшення державних витрат на соціальні програми;

замороження заробітної плати;

обмежуване кредитування;

збільшення центральним банком ставки позикового відсотка, норм обов'язкових резервів комерційних банків;

скорочення обсягів продажу державних цінних паперів на відкритому ринку як захід, що зменшує державний борг, тощо.

Звичайно, як свідчить практика, комплекс дефляційних заходів впроваджується напередодні грошової реформи. Однак тривалість таких заходів не слід затягувати, адже на перших порах вони можуть викликати негативні наслідки -- скорочення ділової активності, зниження темпів економічного зростання, безробіття.

Проведення дефляційної політики з одночасною лібералізацією цін має назву "шокової терапії". Штучне відновлення інфляції називається рефляцією.

На сучасному етапі економічного розвитку уникнути інфляції неможливо, вона стала невід'ємною рисою ринкової економіки.

Завдання полягає в тому, щоб не допустити високих темпів інфляції, переростання її в гіперінфляцію, сприяти поступовому зниженню інтенсивності інфляційних процесів.

Деякі з цих причин пояснюють інфляцію у країнах колишнього СРСР, у тому числі й в Україні. На відміну від відкритої інфляції у розвинутих країнах Заходу, вона мала тут до кінця 80-х pp. прихований характер. Це означає, що за умов збереження гострого дефіциту товарів і послуг за них треба було часто переплачувати чиновникам апарату, торговельній мафії або на додаток до ціни надавати інші послуги.

Найбільш узагальнюючою, але внаслідок цього надто абстрактною (оскільки вона зумовлює ряд інших деформацій, вад економічної системи) причиною інфляції є тотальне одержавлення економіки, внаслідок чого її називають державною економікою. Ще однією причиною інфляції е дотація державою нерентабельних підприємств, колгоспів і радгоспів, неефективного капітального будівництва.

Інфляційне зростання цін зумовило також руйнування старої грошово-кредитної і фінансової системи і запізніле формування нової, до того ж малоефективної, розлад системи безготівкових розрахунків, надмірний податковій прес, політику дешевих грошей НБУ у 1992 р. та ін. Специфічною для України причиною поширення інфляційних процесів у 1992--1993 pp. стали популістські та економічно недостатньо обґрунтовані постанови Верховної Ради, які збільшували дефіцит державного бюджету. У 1992 р. він становив 697 млрд., крб., а нічим не забезпечена емісія грошей" досягла 1 трлн. 325 млрд., крб., що дорівнювало близько 35% валового національного продукту (здоровою фінансово-кредитна система вважається тоді, коли цей показник не перевищує 5%). У 1993 р. дефіцит становив 25% ВНП. Крім внутрішніх причин інфляції, про які мовилося вище, існують і зовнішні фактори. Це, по-перше, зростання цін на імпортні товари та послуги. Так, протягом 1992' р. ціни на нафтопродукти, які закуповувала Україна, зросли у 300 разів. По-друге, обмін у банках іноземної валюти на національну, оскільки на депозитних рахунках банків з'являються додатково випущені національні гроші. Для України та деяких інших країн СНД дія цього фактора має специфічні особливості, оскільки у них відбувається так звана «доларизація» економіки. В Україні замість захисту споживчого ринку (як це проголошувалося з моменту його введення) купоно-карбованець став засобом спустошення і без того мізерного ринку товарів. За цих умов, втративши довіру до купона і, щоб зберегти свої гроші від знецінювання, частина населення навіть за спекулятивними цінами купувала долари, іншу іноземну валюту. По-третє, структурні світові кризи (енергетична, сировинна тощо). Внаслідок кумулятивної дії цих факторів ціни в Україні у 1992--1993 pp. зросли в 2569 разів.

Інфляція посилює диспропорції в економіці, дезорганізує господарські зв'язки, призводить до кризи державних фінансів, значно активізує спекуляцію та «тіньову» економіку, корупцію, посилює злочинність. Одним із негативних наслідків інфляції є зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень. У США, наприклад, монополісти внаслідок інфляції щорічно привласнюють близько 70 млрд. дол. В Україні тільки за 1992--1995 pp. споживчі ціни зросли у 80 тис. разів, а грошові доходи населення лише у 26,7 тис. разів. У 130 разів знецінилися вклади громадян в Ощадбанку.

З'ясування основних причин (внутрішніх і зовнішніх) інфляції дає змогу визначити найважливіші шляхи боротьби з нею. Розрізняють такі три методи стабілізації грошового обігу: нуліфікацію, ревалоризацію і девальвацію. Нуліфікація (лат. nulificatio -- знищення) означає такий різновид грошової реформи, коли знецінені грошові знаки анулюються, тобто оголошуються недійсними. Цей метод використовується за наявності супергіперінфляції. Він мав місце під час проведення грошової реформи 1922--1924 pp. в колишньому СРСР. При цьому один новий карбованець обмінювався на 50 млрд. старих. У Німеччині під час грошової реформи 1924 р. 1 нова марка обмінювалася на 1 трлн. старих. Ревалоризация -- це повернення попередньої купівельної сили грошовим знакам. Для цього з обігу вилучаються зайві гроші. Цей метод застосовується за незначної інфляції. Девальвація означає зниження обмінного курсу (ціни) однієї країни до грошової одиниці іншої. За своєю сутністю вона протилежна ревальвації. Під час панування золотого стандарту девальвація означала офіційне зниження золотого вмісту грошової одиниці, а р результатом був обмін останньої на меншу кількість золота.

44)Безробiття — це складне, багатопланове явище, яке мaє безлiч форм та виявiв.