Витрати підприємства та їх класифікація

Витрати – це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, яке призводить до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками).

Витрати підприємства — це грошовий вираз використовування факторів виробництва для виробництва та реалізації продукції.

Необхідно розрізняти витрати загальні (сукупні) та на одиницю продукції.

Загальні (сукупні) витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період. Величина таких витрат залежить від тривалості періоду та кількості виготовленої продукції.

Витрати на одиницю продукції розраховуються як середні величини за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серійно. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто, де Сг — граничні витрати; — приріст загальних витрат; — приріст обсягу продукції на одиницю її натурального виміру. Показник граничних витрат використовується для обґрунтування доцільності зміни обсягу виробництва продукції.

Сутнісна характеристика окремих видів витрат підприємства (організації):

Елементні витрати є структурно однорідними і первинними, мають єдиний економічний зміст. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати.

Комплексні витрати є різнорідними за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішньовиробничого економічного управління (наприклад, загально-виробничі та адміністративні витрати, витрати на збут, втрати від браку тощо).

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Вона стрибкоподібно змінюється лише за істотної зміни виробничої та організаційної структури підприємства (іншого суб’єкта підприємницької діяльності).

До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва й суто управлінські видатки. На практиці виділяють у складі постійних так звані умовно-постійні витрати, які змінюються (хоч і не істотно) під впливом збільшення або зменшення обсягу виробництва.

Змінні витрати—це витрати, загальна величина яких за певний період залежить від обсягу виготовленої продукції. В їхньому складі виокремлюють пропорційні та непропорційні витрати.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До таких витрат належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату робітників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони мають місце тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату пращ, додаткові рекламні та торговельні витрати тощо. Дегресуючі витрати збільшуються повільніше, ніж зростає обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин та устаткування, на ремонт, інструмент тощо.

Прямі витрати безпосередньо пов’язані з виготовленням певних видів продукції. Вони можуть бути розраховані прямо на фізичну одиницю виробу. Якщо на підприємстві (у його структурному підрозділі) виготовляється один різновид продукції, то всі витрати є прямими.

Непрямі витрати не можна безпосередньо визначити за окремим різновидом продукції, оскільки вони пов’язані з виготовленням різних виробів (заробітна плата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація засобів праці).

Співвідношення прямих і непрямих витрат залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, застосовуваних методів нормування та обліку витрат підприємства.