Причини та наслідки появи озонових дір

Озонова діра – це локальне падіння концентрації озону в стратосфері на 10 – 40 %. Пов’язано це з дією фреонів, зменшенням кількості кисню при запусках космічних кораблів та польотах реактивних літаків. Чітко проявляється при надмірно низьких температурах [3].

Вміст озону у атмосфері є дуже нерівномірним і надзвичайно нестабільним. До прикладу, концентрація цього газу на екваторі й у тропіках завжди менша, ніж у полярних районах Землі, що майже еквівалентно “озоновим дірам”. Окрім того, в одні дні озону може бути більше, а у інші – менше, що зовсім не залежить від діяльності людини і забруднення атмосфери. Причина такої поведінки озонового шару криється у самому озоні – він надзвичайно нестабільний і агресивний у відношенні до інших речовин, активно вступає у хімічні реакції. Озон дуже активно окислює органіку, у тім числі й живі тканини, спричинюючи їх руйнацію, тому він, за своєю природою, є шкідливим для живих істот.

Одначе, різкі коливання концентрації озону впродовж нетривалого часового відтинку спричинені не лише його нестабільною природою, а й активністю Сонця. Виявляється, основним джерелом озону є не що інше як ультрафіолетові промені, які надають достатньої енерґії для розпаду молекули кисню й утворення молекули озону. Ось тут і криється увесь парадокс озонового шару – він виникає та існує завдяки жорсткій сонячній радіації, від якої й захищає біосферу Землі [13].

Модель циркуляції атмосфери (рис. 1), запропонована Аланом Брюером у 1949 р. та Гордоном Добсоном у 1056 р. показує існування повільної течії перерозподілу повітря. Учені намагалися пояснити цією схемою, чому тропічне повітря має менше озону, ніж полярне, навіть незважаючи на тропічну стратосферу, де утворюється більшість атмосферного озону.