Закон обігу грошей

Обіг грошей здійснюється на основі притаманних йому законів. Одним з найважливіших є закон, який визначає кількість грошей, необхідних для обігу. Сутність цього закону полягає в тому, що для обігу протягом окресленого періоду необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Величина купівельних і платіжних засобів, що обслуговують потреби обігу, включає всі форми грошей і поширюється на всі його сфери - готівкову і безготівкову.

Кількість грошей, що потрібна для виконання функції грошей як засобу обігу, залежить від трьох факторів:

- кількості реалізованих на ринку товарів і послуг (зв'язок прямий);

- рівня цін товарів та тарифів (зв'язок прямий);

- швидкості обігу грошей (зв'язок зворотний). Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.

Швидкість обігу грошей визначається кількістю обігів грошової одиниці за певний період, оскільки одні й ті самі гроші упродовж певного періоду постійно переходять з рук у руки, обслуговуючи продаж товарів і надання послуг.

Кількість грошей, потрібних для виконання функції грошей як засобу обігу, можна визначити за формою:

де Кп — кількість необхідних для товарного обігу грошей у певному році;

СЦ — сума цін товарів; О — середнє число оборотів за рік кожної грошової одиниці.

Відповідно до різних форм грошей та виконуваних ними функцій розрізняють певні типи законів грошового обігу. З урахуванням виконуваних повноцінними грошима функцій міри вартості та засобу обігу, а також за умов металевого грошового обігу, насамперед золотого монометалізму, закон грошового обігу в його найбільш абстрактній формі виражався формулою з цієї формули, кількість грошей, яка обслуговує товарообіг, перебуває у прямопропорційній залежності від суми цін сукупної товарної маси і в обернено пропорційній — від швидкості обороту грошей.
За функціонування повноцінних грошей в обігу знаходиться лише необхідна кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно виконує функція грошей як засобу нагромадження скарбів. При зменшенні потреби в грошах частина їх випадає з обігу, перетворюючись на скарб; навпаки, при зростанні потреби в грошах додаткова кількість їх надходить в обіг із скарбу.
Закон грошового обігу зазнає істотної зміни у зв'язку з обігом платіжних засобів (векселів, банкнот, чеків) і набуває такого вигляду:
де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит, П — сума платежів за борговими зобов'язаннями, ВВ — сума взаємопогашуваних безготівкових платежів, Ш0 — середня кількість оборотів грошової одиниці (як засобу обігу та платежу).
Загалом зміст закону обігу паперових грошей в умовах золотого стандарту полягає у тому, що їх випуск повинен обмежуватися тією кількістю, за якої в обігу знаходилося б лише представлене ними золото.
В західній економічній літературі при визначенні кількості грошей користуються формулою, запропонованою американським ученим І. Фішером, MV = PQ, звідки
де М— грошова маса; Р— рівень цін (або середня ціна, за якою продається одиниця будь-якого окремого товару); Q — придбана кількість товарів; V— швидкість обігу грошей (або середнє число оборотів грошей за їх обміну на товари та послуги).