Й учень

Й учень

О слово рідне! Пращура молитво,

Громи Перуна, Велеса поля,

Софія Київська — творіння Ярослава —

Слов'яномовна праведна земля.

Й учень

В мені, в тобі Бояна віщим співом

Воно живе, здолавши тьму віків,

Воно Мстиславича Романа голос

і ратний клич Данилових полків.

Й учень

О слово рідне! України слава!

Богдана мудрість і Тараса заповіт.

І гул століть, і сьогодення гомін

В тобі злились, як духу моноліт.

Й учень

О слово рідне! Мудре і прадавнє,

Ти виросло з могутньої землі!

Тебе жорстоко розпинали,

А ти возносилось і не корилось — ні!

Йучень

О слово рідне! Подарунок мами!

І пісня ніжна, і розрада нам!

Я всім на світі поділюся з вами,

Та слова рідного нікому не віддам.

Ведуча. Доброго дня усім гостям нашого свята!

Ведучий. Сьогодні, 9 листопада,— День української писемності й мови.

Кожна епоха дарує людству нові винаходи і відкриття. Але найбільшим винаходом людства було письмо. Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Адже саме завдяки написаному слову люди збагнули світ і своє місце в ньому.

Мова кожного народу,

Неповторна і — своя.

В ній гримлять громи в негоду,

В житі — трелі солов'я.

На своїй природній мові

І потоки гомонять,

Зелен-клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов'їну, барвінкову,

Колосисту — на віки —

Українську рідну мову

В дар дали мені батьки.

Берегти її, плекати

Будем всюди й повсякчас,

Бо ж єдина — так, як мати —

Мова в кожного із нас.

Ведуча. Кожен народ іде своїм шляхом до створення писемності. Та етапи розвитку письма у різних народів земної кулі приблизно однакові.

Первісні люди, щоб запам'ятати місце перебування, напрям руху мисливців, сигналізували про наявність якихось предметів або істот на тому чи іншому місці, використовували зламані гілки дерева, укладені в певному порядку стріли, камінці тощо. Це були перші спроби людини передати повідомлення за допомогою мнемонічних знаків. Чи можна вважати ці знаки письмом? Більшість учених схиляються до думки, що ці знаки — лише перший крок до письма, підготовчий ступінь у процесі його становлення. Предметні знаки передавали загальний зміст повідомлення, але не збігалися з одиницями мовлення.

Часто самі речі не означали нічого, а використовувались як умовні знаки. Таким було письмо кіпу, поширене у древніх інків,— вузликове письмо: на паличку нав'язувалися різнокольорові шнурки з вузликами. Таким було письмо ірокезів — вампум: різноманітні черепашки, кожна з яких мала певне значення, про яке домовлялися заздалегідь. Так, черепашка, пофарбована в білий колір, позначала щастя, мир; у чорний — небезпеку, у червоний — війну. Своєрідним предметним письмом є палички гінців в Австралії — палички із зарубками різної конфігурації. Вони допомагали посланцю краще запам'ятати і передати зміст повідомлення.

Ведучий. Сучасні слов'янські алфавіти беруть початок з кирилиці — системи писемних знаків, за допомогою яких Кирило — один із двох братів-солунян, посланих до Моравії,— записав деякі релігійні тексти. До прибуття Кирила і Мефодія на Русі вже існувало письмо: у вжитку його було кілька типів, які мали локальний характер.

Наперед виходять учні-читці.

6-й учень. Розрізняють кілька графічних норм кириличного письма, поширеного в Київській Русі: устав, півустав, скоропис в'язь. Устав — урочисте письмо найбільш важливих офіційних документів і релігійних книг. Літери уставу великі, мають прямі лінії, майже квадратні. Кожна з них виписувалась окремо від наступної з красивими поєднаннями прямих і заокруглених ліній Півустав прийшов на зміну уставу.

7-й учень. Слов'янським письмом, побудованим на основі кирилиці, користуються українці, росіяни, білоруси, болгари, серби, македонці. Слов'янський алфавіт обслуговує потреби десяти відсотків населення Землі.

Після реформи 1708 року російська цивільна азбука поширилася й в Україні. На українському ґрунті вона почала пристосовуватися до звукової системи нашої вимови.

Ведуча. А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, трохи не одночасно із запровадженням християнства на наших землях.

Перші старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.

У 1113 році з'явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ».

Наперед виходить учень-читець.

8-й учень (читає текст про Нестора-літописця). Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії. Ще застав тут славетного Феодосія Печерського, йому пощастило на розмови з Великим старцем, і потім він залишив для нащадків образ цього мудрого і чистого чоловіка, який дбав про благо рідної землі й хотів щастя для кожної людини в ній.

Ведуча. Усі історики сходяться на тому, що Нестор був надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські, й іноземні літописи, які читав в оригіналі. Є версія, що своє відоме «Читання про Бориса й Гліба» (так називається один із його творів про князів, проголошених святими Руської церкви) він написав грецькою мовою, оскільки «Читання...» за вперше адресувалося читачам Візантії та інших країн християнського світу, де ця мова широко побутувала.

Ведучий. Нестора часто називають літописцем. Це так, він справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ» (згадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста Іскоростеня). Це виходить за рамки загальноприйнятих тоді сухувато-ділових літописних сказань. Так конкретизовано й художньо яскраво до Нестора не писав на Русі ніхто.

Ведуча. Серед багатьох людей поширена така думка: Нестор — єдиний автор «Повісті временних літ». Вона помилкова. Нестор звів в одне ціле різні літописи, створені його попередниками, творчо опрацював їх, збагатив своїм літописом, і з-під його невтомного пера вийшла цілісна й тематично завершена книга, яка не тільки дає уявлення про те, звідки пішла Руська земля і хто у ній найперший почав княжити, але й читається як надзвичайно захоплюючий художній твір на теми нашої історії.

У повісті Нестор не приховує своїх симпатій. Ось, наприклад, із яким захопленням зображує він ратні здібності й хоробрість князя Святослава. Ці місця у творі, а вони — у цьому анітрохи не можна сумніватися, належать Несторовому перу.

Наперед виходить учень-читець.

й учень

І виставили греки сто тисяч проти Святослава,

І не дали дані.

І пішов Святослав на греків,

І вийшли вони проти Русі.

І побачили греки Русь,

І дуже злякалась безліч воїнів,

І рече Святослав: «Уже нам діватися нікуди,

І волею, і неволею станемо супроти:

Так не посоромимо землі Руської,

А ляжемо тут кістьми,

Бо мертвий сорому не має.

Коли ж побіжимо, то сором нам.

Тож не маємо втікати, а станем кріпко.

Я ж попереду вас піду.

А коли моя голова поляже, то про свої думайте самі».

І сказали воїни: «Де твоя голова поляже, там і наші положим».

8-й учень (читає далі). Нестор був надзвичайно незалежною у своїх поглядах людиною. І це часто викликало нарікання князів. Відомо, що Володимир Мономах був невдоволений деякими місцями його «Повісті...». Він наказав після смерті Нестора переписати й перередагувати окремі місця твору. Відомо, що цей наказ виконав ігумен Києво-Печерської лаври Сильвестр. Потім «Повість...» зазнала нових переробок. І це не могло не позначитися негативно на її тексті — подекуди в ньому зникли стрункість і послідовність викладу подій, точність датування, з'явився безсторонній сухуватий переказ.

Ведуча. Нещодавно в ближніх печерах Київської лаври знайдено прах майже дев'ятсот літ тому похованого тут Нестора. Після вивчення черепа історика скульптори виліпили його ймовірний портрет, високе чоло, аскетичне обличчя ченця, довге волосся, задумливий погляд. А ще раніше його живописний портрет зі своєї уяви написав видатний сучасний історик Михайло Брайчевський. Одягнений у чорну одіж Нестор з пером у руках застиг перед чистим аркушем. Його губи міцно стиснуті, а у великих очах світиться думка про минуле й про сучасне...

Ведучий. У цілості збереглася найцінніша пам'ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». А найперша наша пам'ятка, «Остромирове Євангеліє», написана у Києві 1056—1057 років. На «Пересопинському Євангелії» присягають на вірність Україні наші президенти.

А тепер послухаємо, як функціонує українська мова як мова українського народу.

Наперед виходять учні-читці.

10-й учень. Українська мова функціонує як національна мова українського народу в Україні. Поза її межами наша мова в усній формі поширена в Росії, Молдові, Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою користуються українці в Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді, країнах Латинської Америки, Австралії.

11-й учень. Ознаки української мови фіксуються в пам'ятках починаючи з найдавніших джерел, датованих XI ст. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремої слов'янської: українська мова виникла після розпаду давньоруської мови, у XIV cт.; безпосереднім джерелом української, як і інших слов'янських мов, виступає праслов'янська мова, розпад якої розпочався в VII ст.

Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретного датою — виданням «Енеїди» Котляревського у 1798 році. Знаменита поема стала першим друкованим твором, написаним живою народною мовою, всупереч тогочасній традиції користування книжною українською мовою у писемній практиці, конкретні сфери якої, зокрема книгодрукування, поступово зводилися нанівець заборонами на українське слово, розпочатими Петром І.

12-й учень. Ще одна дата — 1840 рік, коли вперше було видано твори Т. Г. Шевченка,— можна вважати доленосною: з того часу українська літературна мова стала на важкий, але плідний шлях розвитку і нормативної стабілізації. На цьому шляху були і перепони, і заборони.

Ну що б здавалося, слова?

Слова та голос.

Більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує...

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».

До залу входять тринадцять україночок. Вони по черзі виходять наперед, зачитують по одній із дат з історії української мови.

1-ша україночка. 1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

2 – га україночка. 1769 рік — видано розпорядження Російської церкви про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.

3-тя україночка. 1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.

4-та україночка. 1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.

5-та україночка. 1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

6 - та україночка. 1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.

7-ма україночка. 1884 рік — закрито всі українські театри.

8-ма україночка. 1908 рік. — уся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

9-та україночка. 1914 рік — російський цар Микола II забороняє українську пресу — газети і журнали.

10-та україночка. 1923 рік — початок відродження української мови після проголошення XII з'їздом РКП(б) коренизації.

11-та україночка. 1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

12-та україночка. 1983 рік — видано постанову про так зване посилення вивчення російської мови у школах і поділ класів на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

13-та україночка. 1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на задній план, що позначається ще й сьогодні.

Наперед виходять учні-читці.