Розподіл земельної площі і сільськогосподарських угідь України

на початок 2006 р., (тис. га.)

Земельний масив, який постійно обробляється і використо­вується під посіви сільськогосподарських культур, включаючи багаторічні трави і чисті пари, має назву «рілля».

Загальна земельна площа України становить 60 335 тис. га, у тому числі сільськогосподарські угіддя - 41 854 тис. га. Із за­гального об'єму сільськогосподарських угідь частка орних зе­мель складає 32,2 млн. га (54,96%), сіножатей - 1966 тис. га і пасовищ - 4 556 тис. га.

Найбільші площі сільськогосподарських угідь розташовані в Одеській, Дніпропетровській і Харківській областях, а най­менші - в Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській. Найбільший об'єм орних земель має Дніпропетровська об­ласть, а найменший - Закарпатська.

Дякуючи заходам щодо раціонального використання земе­льних ресурсів, за останні роки скорочено кількість продуктив­них земель для розміщення різних несільськогосподарських об'єктів. Цьому сприяє упорядкування землекористування, проведення інвентаризації всіх земельних ділянок, на яких без втрат для сільського господарства можна розміщувати проми­слові об'єкти.

Земельний фонд, який у відповідності до цільового призна­чення складається із земель які знаходяться в користуванні: сільськогосподарських підприємств; населених пунктів; проми­словості, транспорту, курортів, заповідників тощо; державного лісового і водного фондів, а також земель державного запасу.

Землі сільськогосподарського призначення використову­ються сільськогосподарськими підприємствами, організаціями і установами в цілях задоволення нагальних потреб у харчових продуктах.

До міст належать всі землі, що знаходяться в межах міської зони, в тому числі землі: міської забудови; загального користу­вання; такі, що зайняті міськими парками; водного, повітряно­го, трубопровідного транспорту, гірничої промисловості тощо. Землі за межами міської смуги є резервом для розширення те­риторії міста, будівництва необхідних споруд, а також зайняті лісами, лісопарками та іншими насадженнями, які виконують захисні та санітарно-гігієнічні функції і є місцями відпочинку.

До складу земель промисловості входять такі, що надані для розміщення і експлуатації основних забудов і споруджень про­мислових підприємств, електростанцій, енергетичних споруд та установок; зайняті підсобними будівлями, внутрішньозаводсь­кими підземними шляхами, адміністративними будинками, а також тими, які призначені для інших потреб промисловості. Навколо промислових підприємств, в залежності від характеру виробництва, створюються санітарно-захисні зони, в яких жит­лове будівництво заборонене.

До транспорту, ліній електропередач і зв'язку належать ті землі, які надані в користування підприємствам залізничного, автомобільного, морського, річкового, трубопровідного, пові­тряного транспорту, організаціям, які здійснюють експлуата­цію електропередач і зв'язку. Використання цих земель у межах населених пунктів здійснюється у відповідності з планом роз­витку і забудови міст.

Курортам належать ділянки, які мають лікувальне значення для проведення оздоровчих заходів. До їх складу входять землі:

з джерелами мінеральних вод, лікувальних грязей; зайняті ліку­вальними установами, а також підсобними господарствами та іншими забудовами, призначеними для обслуговування курор­тів; зайняті лісовими, водними, парковими та іншими угіддями санітарно-оздоровчого характеру.

Державному лісовому фонду належать землі, вкриті лісом, а також такі, що призначені для потреб лісового господарства.

До державного водного фонду відносять землі, зайняті рі­ками, озерами, водосховищами, каналами, внутрішніми моря­ми, територіальними водами, гідротехнічними спорудами, а також ті, що виділені під зони відходу, охорони тощо. Землі державного водного фонду використовуються для будівництва і експлуатації споруд, які забезпечують задоволення питних, побутових, оздоровчих та інших потреб населення, а також сільськогосподарських, промислових, енергетичних, транспорт­них, рибогосподарських та інших потреб.

Землі, які не передаються землекористувачам в безстрокове або довгострокове користування, належать до державного запасу.

Науково-технічний прогрес і раціональне використання зе­млі та її надр знаходяться у прямому зв'язку: чим вищий рівень технічного оснащення сільського господарства, мінерального і паливно-енергетичного, комплексів, тим повніша віддача кож­ного гектара ріллі, вище коефіцієнт залучення у виробництві вже відпрацьованих запасів корисних копалин, повніша відда­ча капітальних вкладень у природоємні галузі народного гос­подарства, ефективніша виробнича діяльність щодо охорони ґрунтового покриття Землі.

3абезпеченість України сільськогосподарськи­ми угіддями дуже висока і становить 0,8 га на одного жителя. Рівень сільськогосподарського освоєння території країни сягає 70 %, але досить диференційний у розрізі областей (табл. 11)., Площа ор­них земель становила на 1 січня 1990р. 32 989 тис. га, пасовищ – 6758 тис. га. На кожного жителя України припадає 0,65 га ріллі. У результаті меліоративних робіт осушено 3299 тис. га і зрошується 2585 тис. га землі.

У структурі ґрунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55 % площ орних земель. 10 % ор­них земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9 – каш­танові, 7 – підзолисті, 6,7 – сірі лісові, 2,5 – солонцюваті, 2 % – лужні та ін. Останніми роками порушується баланс гумусу, особли­во в чорноземах. У зв'язку з цим погіршується родючість ґрунтів. Отже, подальший розвиток землеробства має передбачати і заходи щодо відновлення родючості ґрунтів, рекультивації земель, вилуче­них із сільськогосподарського обороту.

Для України характерний високий рівень освоєння території. Найвищий рівень мають західні і центральні області, Донбас і При­дніпров'я В Степовій і Лісостеповій зонах рівень розораності перевищує 70 %. Одним з наслідків цього є зростання ерозійних процесів, частка яких перевищує третину загальної площі ріллі. Без­умовно, така ситуація потребує радикальних заходів щодо знижен­ня частки еродованих земель.

В Україні є значні територіальні відмінності в земле забезпеченні населення. Так, у Закарпатській області забезпечення ріллею становить 0,15 га на одного жителя, в південних областях – до 1,5 га, тоді як у середньому в Україні – 0,65 га. За рівнем забезпе­чення ріллею Україна займає одне з перших місць в Європі.

Підвищення ефективності використання земельних ресурсів передбачає такі заходи:

- підвищення врожайності всіх культур за рахунок викорис­тання ґрунтових організмів для створення структурних, високо родючих і одночасно стійких до ерозії ґрунтів;

- корінне поліпшення ґрунтів, у всіх зонах вирощування сільськогосподарських культур;

- збереження фонду продуктивних сільськогосподарських угідь і повне відновлення земель, ушкоджених при добуванні корисних копалин;

- компенсація втрат продуктивних угідь шляхом введення високопродуктивних сівозмін;

- проведення комплексу ґрунтозахисних заходів (організацій­но-господарські, агротехнічні, гідротехнічні, агро меліоративні;

- звільнення сільськогосподарських угідь від залишків і від­ходів виробничої діяльності гірничодобувних підприємств;

- рекультивація земель;

- удосконалення механізму відшкодування втрат сільсько­господарського виробництва при вилученні земель для несільськогосподарських потреб тощо;

- боротьба зі шкідниками сільськогосподарських рослин та їх хворобами

Екологічно обґрунтована програма індустріалізації сільсь­кого господарства, що передбачає комплекс агротехнічних і екологічних заходів щодо охорони і раціонального викорис­тання земельних ресурсів, створення надійних сільськогоспо­дарських машин і обладнання зі значними строками експлуа­тації, с важливою умовою інтенсифікації сільськогосподарсь­кого виробництва. Перехід на інтенсивні технології може за­безпечити урожай кукурудзи - 50-60 ц з га, цукрового буряка -біля 400-500, картоплі - 250-300, овочів -400-500 ц з гектара.

Необхідно запобігати виносу родючого шару з полів разом з врожаєм при його збиранні. Так, середні корені цукрового буряка, які поступають на обробку, в загальній масі містять 15-16% ґрунту. Удосконалення технології збору врожаю, доочистка безпосередньо на полях, а також повернення з цукрових за­водів землі - с важливим напрямком раціонального землекори­стування.

Удосконалення форм і методів обробки землі, впровадження природозберігаючих технологій. Діюча в більшості господарств оранка з оборотом пласту порушує капілярність ґрунтів, спри­чиняє пересихання життєвого шару, порушує фізико-хімічний склад ґрунтів і є причиною видування земель, появу чорних бур та інших негативних явищ.

Екологічно обґрунтована програма хімізації сільського го­сподарства сприяє підвищенню родючості ґрунтів, поліпшує кислі і засолені землі, зберігає кормову цінність трав, дозволяє ефективніше боротися з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських культур.

Неправильне використання хімічних засобів захисту рослин, і перш за все пестицидів, може призвести до небажаних наслід­ків. Попадаючи в грунт, пестициди так чи інакше засвоюються рослинами, проникають у організми тварин і людей.

Велику роль в ефективному використанні мінеральних доб­рив та інших засобів хімізації відіграє агрохімічна служба.

Екологічно обґрунтована програма меліорації земель є сис­темою технічних, економічних і організаційно-господарських заходів, які направлені на корінне поліпшення природних явищ земельних угідь на основі застосування науково обґрунтованих способів землеробства.

Кінцевою метою меліорації с подальший підйом сільського господарства, стійке землеробство і нарощування продоволь­чого фонду, створення великих зон гарантованого виробницт­ва сільськогосподарської продукції на промисловій основі.

Гідротехнічні і агротехнічні способи проведення меліорації -це осушення боліт, зрошення і відновлення, дренажування за­солених ґрунтів, регулювання рік. До агротехнічних засобів меліорації відносяться: водостримання, створення полезахис­них лісових смуг та насаджень на схилах ровів, балок.

Державний земельний кадастр має велике значення для за­безпечення раціонального використання земельних ресурсів. Він містить сукупність достовірних даних про природний, гео­графічний і економічний стан землі, ведеться за єдиною систе­мою і містить дані реєстрації землекористування, обліку кіль­кості. якості і економічної оцінки землі. Ведення державного земельного кадастру здійснюється землевпорядковуючою слу­жбою, яка проводить економічну оцінку земель, забезпечує си­стематизацію, вивчення і збереження даних про наявність зе­мель, а також видання відповідних матеріалів.

Таблиця 2. Земельні ресурси України

У найближчій перспективі значно зміниться структура землеко­ристування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що має підтверджуватися відповідним законодавством. Однією з найважли­віших проблем при переході до ринкових відносин є створення до­кладного земельного кадастру на основі бонітування ґрунтів.

На 1 січня 2001 року Україна має загаль­ну земельну площу 60 354,8 тис. га. Зокре­ма, сільськогосподарські угіддя становлять 41 827 тис. га, тобто 69,3% загальної площі. У тому числі, якщо взяти площу сільсько­господарських угідь за 100%, рілля стано­вить 77,9%, багаторічні насадження -2,2%. сіножаті - 5,7%. пасовища - 13,2%.

Порівняно з 1 січня 2000 року загальна земельна площа України не змінилась. Про­те деякі незначні зміни у її складі все ж відбулись. Площа сільськогосподарських угідь збільшилась на 2,5 тис. га, у тому числі площа ріллі збільшилась на 106,3 тис. га. площа багаторічних насаджень збільши­лась на 13,3 тис. га, площа сіножатей змен­шилась на 52.2 тис. га, площа пасовищ зменшилась на 19,7 тис. га.

В 17 областях України відсоток сільсько­господарських угідь у загальній земельній площі є вищий, ніж середній, по Україні (67,6%). Зокрема, найвищий він у Кіровог­радській обл. - 83,1%. Запорізькій обл. -82,6% та Миколаївській обл. - 81,9%. Най­нижчий цей відсоток у Закарпатській обл. – 36.4%. Івано-Франківській обл. - 45,7% та Рівненській обл. - 46,7%.

Структура сільськогосподарських угідь дуже різниться по різним областям Украї­ни. У Херсонській обл. найбільший по Ук­раїні відсоток сільськогосподарських угідь займає рілля - 90,1%, для порівняння – найменший відсоток у Закарпатській обл. – 43,4%. Але, завдяки цьому, у Закарпатській обл. найвищий по Україні відсоток сільськогосподарських угідь займають багаторічні насадження - 6%. сіножаті - 19,9% та па­совища-30,7%.

Для західних областей України, зокре­ма для Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Рівненської,

Житомирської областей взагалі характер­ний невисокий відсоток сільськогосподарсь­ких угідь, зайнятих ріллею (43,4% - 71,6%). Виключення становлять лише Хмельниць­ка (79,9%) та Тернопільська (81,5%) області. У західних областях переважаючий відсо­ток порівняно з середнім по Україні мають сіножаті (8,2% -19,9%) та пасовища (13,3% - 30,7%). Виключенням знову є Тернопільсь­ка обл., де відсоток сіножатей (3,6%) та пасовищ (12,5%) менший за середній по Україні, та Хмельницька обл., де лише 8,7% сільськогосподарських угідь займають па­совища. Для центральних областей Украї­ни, зокрема, для Вінницької, Дніпропет­ровської, Київської. Кіровоградської, Пол­тавської та Черкаської областей характер­ний великий відсоток ріллі серед сільсько­господарських угідь (60.7% - 67.9%). у північних областях, зокрема, Сумській та Чернігівській, великий відсоток сільськогос­подарських угідь займають сіножаті (15,1 % -15.9%). Південні та східні області України характеризуються великою різноманітністю щодо структури сільськогосподарських угідь. Відмітимо лише Херсонську область. де 90,1 % сільськогосподарських угідь скла­дає рілля, що є найвищим показником в Україні.

Із загальної площі землі України 67,5%, тобто 40 763,8 тис. га, становить площа угідь, що е у користуванні сільськогоспо­дарських підприємств і громадян. Сільсько­господарські угіддя складають 94,3% цих земель, тобто 38 421,4 тис. га. У тому числі із сільськогосподарських угідь 81,8% стано­вить рілля. 2,3% – багаторічні насаджен­ня, 5% – сіножаті і 10,1%– пасовища.

На 1 січня 2006 року в Україні нараховувалось 21 773 сільськогосподарських підприємств. Загаль­на земельна площа в використанні сільськогоспо­дарських підприємств складає 29.4 млн. га, з неї 93,6% становлять сільськогосподарські угіддя. Для порівняння: на 1 січня 2000 року сільськогоспо­дарських підприємств нараховувалось 17 773, тоб­то на 22,5% менше, проте загальна земельна пло­ща у їх використанні була на 30,4% більшою.

Найбільша кількість сільськогосподарських підприємств зафіксована у Тернопільській обл. -1 607, Вінницькій обл. - 1 269 та Одеській обл. -1 203, найменша кількість - у Чернівецькій обл. -426. Закарпатській обл. -456 та Івано-Франківській обл. - 587. Найбільша площа угідь у користуванні сільськогосподарських підприємств у Харківській обл. -1 992,7 тис. га, Одеській обл. - 1 957,6 тис га та Запорізькій обл. -1 696,4 тис. га, найменша площа у Івано-Франківській обл. - 189,1 тис. га, Чернівецькій обл. - 240,3 тис. га та Закарпатській обл. - 284,9 тис. га.

Серед сільськогосподарських підприємств роз­різняють державні і недержавні підприємства В Україні нараховується 3 351 державне підприєм­ство, це займає загальну земельну площу 2179,7 тис. га. З цієї площі 1 847,9 тис. га займають сільськогосподарські угіддя. В основному сільсько­господарські угіддя зайняті ріллею - 80.9% та па­совищами -10,9%. Найбільша кількість державних підприємств спостерігається у Миколаївській обл. - 327, найменша - у Чернівецькій обл - 42. Най­більша земельна площа знаходиться у користу­ванні державних сільськогосподарських підприємств АР Крим - 225.5 тис. га. Цікаво відмітити, що порівняно з 1 січня 2000 року кількість дер­жавних сільськогосподарських підприємств збільшилась на 42 одиниці, проте земельна пло­ща у їх користуванні зменшилась на 211,8 тис. га, тобто помітна тенденція до роздрібнення держав­них сільськогосподарських підприємств.

Date: 2015-09-19; view: 3680; Нарушение авторских прав