Бальні танці — різновид парних танців

Балетмейстер (нем. Ballettmeister — «постановщик балета»^[1]) — автор и постановщик балетов, танцев, хореографических номеров, танцевальных сцен в опере и оперетте, руководитель балетной труппы. Балетмейстер ставит хореографические сцены, танцы^[2], создаёт систему движений в пространстве сцены или танцевальной площадки, определяет грим и костюмы персонажей, выбирает декорации иосвещение. Все это он подчиняет основной идее, чтобы танцевальное зрелище представляло собой гармоническое целое

Балетмейстер — профессия творческая. Она требует от

человека, выбравшего ее, очень многого: и знаний, и трудолю­

бия, и умения работать с людьми, и, конечно же, таланта.

Профессия балетмейстера предполагает решение большого

круга вопросов в процессе работы. Балетмейстер не только со­

чиняет хореографический текст, рисунок танца, т. е. создает

композицию танца, но и, пользуясь всеми средствами хореогра­

фического искусства, стремится воплотить свой замысел в сце­

нических образах, выразить определенные мысли и чувства. Он

является идейно-творческим руководителем коллектива, созда­

телем хореографического произведения.

Творческая деятельность балетмейстера в коллективе весь­

ма разнообразна

На основе музыки балетмейстер сочиняет хореографиче­

ский текст для действующих лиц и передает свой замысел ис­

полнителям. Через них зритель знакомится с хореографическим

сочинением.

балетмейстер должен быть так­

же хорошим организатором, научиться использовать в своей

практической и теоретической деятельности опыт смежных ис­

кусств.

Балетмейстер должен знать и любить музыку, изучать ее,

уметь раскрыть ее средствами хореографии. Чтобы танец был

выразительным, нужно, чтобы и музыка была выразительной.

Это необходимо помнить, давая задание композитору или

отбирая готовые музыкальные произведения для своей поста­

новки.

Творческое отношение к своей профессии и увлеченность

своим трудом — обязательные условия для создания высоко­

художественного произведения.

Приступая к работе, балетмейстер должен точно знать, ка­

кую цель перед собой ставит, к чему стремится, обязан четко

продумать драматургию будущего сочинения: как выстроить

завязку, как развивать образы, характеры действующих лиц,

к ак вести действие к кульминации, как решать развязку

.

Движения должны выражать мысли и чувства. Совершен­

ная техника — лишь средство для выражения мысли, говорим

мы сегодня

.

Творчество балетмейстера-сочинителя сродни творчеству

композитора или поэта, разница в том, что каждый из них сочи­

няет произведение, пользуясь языком своего искусства. Н. В. Го­

голь говорил о том, что, основывая свое творчество на глубоком

изучении и проникновении в народное искусство, «творец бале­

та» может в своей фантазии развить, обогатить увиденное

им в жизни.

, балетмейстер-сочинитель Хореографическое произведение — это сплав танца и пан­

томимы. Соотношение танца и пантомимы зависит от задач, ко­

торые ставит перед собой хореограф, от их художественного ре­

шения. Причем пантомима в хореографическом произведении

отличается от цирковой и от пантомимы как самостоятельного

жанра. Таким образом, балетмейстер-сочинитель должен вла­

деть искусством сочинения танца, пантомимных эпизодов, мас­

терством режиссерского построения мизансцены, умением соз­

давать драматургию хореографического произведения, так как

.

Известный реформатор балета русский балетмейстер М. Фо­

кин указывал: «...балет и танец не синонимы (танцем здесь Фо­

кин называет танцевальный язык и не имеет в виду отдельный

танцевальный номер. — И. С). В том-то и разница, что, кроме

танца, балет пользуется и мимикой, и пантомимой, и недвиж­

ными, а стало быть, нетанцевальными группами. Изгнать, как

«контрабанду», из балета все, что не танец, — значит обеднить

балет. Если бы Жизель непрерывно танцевала, сходя с ума, то

чудная сцена стала бы смешной и глупой. Если бы все сцены «Спя­

щей красавицы» переделать в танец, то ни один зритель не вы­

нес бы такого сплошного танцевания»

.

После создания хореографического сочинения (имеется в

виду первый этап работы) балетмейстер-сочинитель передает —

показывает исполнителям свое произведение, т. е. проводит по­

становочную работу, затем наступает процесс репетиционной

работы по отработке, которая часто поручается балетмейстеру-

репетитору.

Малюнок танцю - це перемешение танцюристів по сценічному майданчику
Композиционній малюнок - це логічний перехід від простого до складного малюнка з використанням принципів і засобів хореографічного мистецтва.
Існує кілька класифікацій малюнка танцю. Ось, наприклад, кілька з них:
• Стандартні:
• Лінійні - в такому варіанті основою малюнка служить лінія і її різні види. Наприклад: лінія, ряд, колона, шеренга, діагональ, «Ворітця», «До-за-до», «Гребінець», «Дощечка», «Струмочок» і т.д.
• Кругові - даний вид малюнка відрізняється тим, що його основою служить коло. Наприклад: коло, коло в колі, півколо, «Вісімка», «Берізка», «Корзиночка» і т.д.
• Комбіновані - в такому вигляді танцювального малюнка застосовуються як лінійний вигляд малюнка, так і круговий. Наприклад: «Зірочка», «Сніжинка» і т.д.
Без геометричних форм на думку відомого балетмейстера Захарова Р.В. немає танцю ні в народі, ні на сцені: круги, еліпси, паралельні лінії, діагоналі, квадрати, трикутники, спіралі - все це ми використовуємо в танцювальному малюнку.
• Захаров Р.В. пропонує нам свою класифікацію видів танцювального малюнку:
• Діагональ
Діагональ використовується в танцях дуже часто, як народних, так і в класичних. По діагоналі дуже вигідно виконувати всілякі па, вимагають стрімкої динаміки, - повітряні польоти, біг на пальцях, різні обертання тощо, - все залежить від задуму, від побудови комбінації, стилю характеру танцю.
• Коло
Кругові танці - рух танцюючих по колу - беруть свій початок у далекій давнині. Під час язичництва хороводи водили по колу, зображуючи круговий рух сонця. Це і тепер найбільш поширена фігура майже у всіх народних танцях: російські хороводи, українські гопаки, білоруські, молдавські танці народів Кавказу, Східної та Західної Європи та інші будуються на малюнку кола. [5.с.85-86]
• Також малюнок танцю може ділитися щодо кількості виконання малюнка, в певний момент часу, танцюристами

• Одноплановый рисунок - это когда все танцоры, в определенный момент времени, исполняют один и тот же рисунок.

• Многоплановый рисунок - это когда разные танцоры, в определенный момент времени, исполняют разные рисунки.

Малюнок танцю – це розпреділення танцюючих на танцювальному майданчику, площадці.

Малюнок повинен відображати думку танцю (задуманого сюжету). Він повинен розвиватися логічно, кожний народ має свій типовий малюнок танцю. Сюжет може будуватись симетрично і асиметрично в залежності від постановника. У масових танцях, хороводах малюнок має ведучу роль, малюнок неповинен відволікати глядача, а повинен тримати увагу, основну ідею хореографічного номеру. Малюнок повинен розвиватись від простого до складного, таким чином в момент кульмінації був самий насичений малюнок, він повинен перериватися і проходити з одного в другий, в залежності від музичного матеріалу. Танець по малюнку розвивається разом з музикою, він то заповільнюється то прискорюється, то затихає то усилюється. На початку нової музичної фрази повинен починатися новий малюнок танцю, і кожен народ має свій малюнок танцю.

Драматургія:

Експозиція-початок номеру, вихід виконавців на сцену, знайомство глядача з виконавцем, може розвиватися повільно, а може і динамічно

Завязка- завязуються відносини між танцюристами.

Розвиток дый

Кульмінація- це найвища точка, відбувається розвязок конфлікту

Розвязка- вихід виконавців зі сцени, вона може бути моментальною і повільною.

Закон драмаматургії відображається в малюнку танцю, хореограф повинен:

- логічно розвивати малюнок;

- урозманітнити малюнок;

- використовувати принцип контрасності;

- рівномірно розміщувати малюнок по сценічній площадці;

- виділяти передній план.

Хороводи - це найдавніший із видів народного лицювального мистецтва майже у всіх народів світу. У хороводі текст відображає зміст танцю, розкриває образну сутність танцюючих, характер виконання, а мелодія доповнює зміст твору. Таким чином, хоровод є синтетичним видом народної творчості.

У давнину виконання їх було пов’язане з певними обрядами, що входили до традиційних календарних циклів: зустріч весни (веснянки, гаївки, гагілки тощо); відзначення ліга (Купайла, русалії, Спаса тощо); осінній цикл (збирання врожаю тощо); зимовий (колядки, щедрівки).

Тематика у цих хороводів була найрізноманітнішою, включаючи навіть елементи, запозичені з язичницької релігії (у відображенні явищ природи, Купайла, зажинки, обжинки тощо).

Тематично хороводи поділяються на три чітко означені групи:

· перша - найдревніші хороводи з яскраво вираженим відбиттям трудових процесів;

· друга - хороводи, у яких оспівуються рідна природа, відображуються характер, темперамент свійських тварин звірів, птахів;

· третя - хороводи, у.тою відтворюються у годинні й побутові взаємини з розкриттям характеру людини в різних ситуаціях (ліричні, жартівливі).

Лексика та композиція у хороводах нескладна, адже виконувались вони просто неба, тексти допомагали відтворювати дію, а мелодія - розкривати емоційний зміст та художні образи.

Музика і танець - сестра і брат, і живуть вони багато в чому за загальним - тільки в часі. Синтез танцю і музики дав людству таке чудове мистецтво, як класичний балет.

Будь-хореографічний твір будується на основі музичного твору. Будь це симфонічний твір, п'єса для оркестру народних інструментів, баян, фортепіано, - у всіх випадках, хореографічний твір має розкривати музичний матеріал у хореографічних образах. Танцювальний мова має бути найтіснішим чином пов'язаний з характером музики, її ритмічної стороною. Балетмейстер може розвивати ритмічну сторону музичного твору в складеному їм хореографічному тексті, але характер цього розвитку повинен відповідати характеру музичного твору.

Кожна композиція включає в себе ряд танцювальних комбінацій, вона повинна ґрунтуватися на певному музичному матеріалі і відображати всі особливості музики, будується за законами драматургії і включати в себе експозицію, зав'язку, сходи перед кульмінацією, кульмінацію і розв'язку. мистецтво хореографії найтіснішим образом зв’язане з музикою, отож і хореографічний одраз, його розвиток потрібно розглядати в тісній взаємодії з музичним твором. Музика – основа хореографічного твору і від неї залежить чи сприйметься хореографічний номер глядачем. Музика повинна відповідати ідейному задуму балетмейстера і допомагати йому в розкритті образу. Прослуховуючи музику, в уяві балетмейстера спочатку виникає музичний образ, потім появляється після кропіткої роботи хореографічний образ.

І якщо музичний образ зливається з хореографічним і несучи ідейну нагрузку – можна з впевненістю сказати, що номер вдався, що в ньому присутня архітектоніка, і поезія і він має спільній роботі хореографа і композитора, захоплених своєю ідеєю створити високохудожній твір.

Образ у хореографії розуміється як цілісне вираження в танці почуття і думки, людського характеру. Образний танець змістовний, емоційний, наповнений внутрішнім змістом. Створити хореографічний образ - значить змалювати в танці дія або характер. Танець, позбавлений образності, зводиться до голої техніки, до безглуздим комбінацій рухів. У подібному ж танці техніка одухотворяется, стає виразним засобом, що допомагає розкриттю змісту.
Образне начало притаманне побутовим і народним танцям, виявляючись в їх емоційній наповненості та змістовної характерності, а іноді і образотворчих елементів. [1. с. 193] В балеті хореографічний образ нерідко тотожний дійовій особі, персонажа вистави. Основа хореографічного образу - текст, написаний балетмейстером, але у відтворенні виконавця цей текст отримує ту чи іншу інтерпретацію. [1. с. 194]
Процес створення хореографічного образу, зазвичай, включає в себе кілька етапів:
.Интерес до образу, вивчення матеріалів з його характеристиками.
.Рождение у свідомості творця художнього задуму, в якому сконцентровані загальні риси майбутнього твору.
здійснення. художнього задуму - переклад художньої інформації зі сфери її ідеального буття в буття матеріальне, зміна її якісної природи.
.Втылення образу на сцені балетмейстером, а потім - виконавцем.
Створення хореографічного образу - багатоступінчастий процес, що вимагає спільних зусиль представників різних сфер мистецтва. Хореографічне мистецтво включає в себе різні види мистецтва - музику, власне хореографію, драматургію, пантоміму і т.д. Саме хореографії належить провідна, основна роль у створенні хореографічного образу. Кожен з них, заломлюючись відповідно вимогам даного виду мистецтва, стає необхідним компонентом хореографічного образного мислення. Специфіка хореографічної образності полягає в танцювально-пластичному розвитку, і мислення образами самих танців є єдиним способом розкриття і втілення характерів. Змістовність хореографічного образу тісно пов'язана з утриманням всього драматургічного задуму танцю, який у процесі створення збагачується музичними, пластичними і мальовничими характеристиками, і разом з ними з'являється в новому єдність музики, пластики, драматургії, пантоміми. У тому випадку, якщо це єдність не порушує цілісності пластичного образу, а, навпаки, створює необхідні передумови для його художнього сприйняття, ми маємо справу з таким синтезом, в якому жодна сторона образної специфіки не домінує за рахунок іншої.
Художній образ в танці специфічний і складається він з безлічі що властивостей і особливостей, притаманних йому. У його структуру входять художньо-образні елементи всіх компонентів (складових) танцювального твору, тобто всі виразні засоби хореографії.
Дуже часто в хореографічному мистецтві замість терміна «художній образ» використовується поняття «хореографічний образ», так як у хореографії ці два словосполучення сприймаються як синоніми.
Музичний матеріал та хореографічний образ. Першим в ланцюзі творчих зв'язків хореографічного образу є контакт балетмейстера з композитором, музичним керівником або концертмейстером. Це тому, що музика, як ми говорили, є основою для створення танцю. Музика дає танцю ритмічну основу, вона визначає його емоційний лад, характер, образну виразність. Про музику кажуть, що вона душа танцю. Балетмейстер у своїй практиці використовує або готове музичний твір або твір композитора, написаний за задумом балетмейстера (драматурга, лібретиста). Пластичний мова виразна і багатозначний. Не випадково з давніх часів танець відображав життя людини - це праця і відпочинок, військові сутички і перемоги, радість зустрічей і розставанняТанцювальний текст і хореографічний образ. Розучування рухів не можна розглядати поза зв'язком з роботою над роллю, над чином, цей творчий процес повинен бути одночасним. Руху виконавців повинні бути грамотними, переконливими, що виражають певний характер. «Кожен рух - це жива тканина образу». Балетмейстер допомагає виконавцю пластично мислити в кожен момент ролі, коли він перебувати на сцені, розкривати характер через інтонацію жесту, руху, пози. І в кожному випадку потрібно знаходити індивідуальні штрихи, відтінки, що відповідають настрою персонажа, духу теми, сюжету, постановки задачі. Розкриваючи образи, характери, настрої, взаємини, необхідно поєднувати єдність пластичного і внутрішнього змісту. «Іноді тонкий пластичний штрих збагачує і розвиває вже знайомі старі руху, допомагає розкриттю образу». Танцювальний текст, написаний хореографом, повинен бути образним для певної дійової особи. Можливості пластики безмежні. [16]
Взаємовплив драматургії і хореографічного образу. Будь-хореографічний твір будується за законами драматургії, відповідно до яких і вибудовується сценічний образ. У сценічному образі повинна бути і своя експозиція і зав'язка, і сходи перед кульмінацією (розвиток дії, кульмінація і розв'язка. Балетмейстер повинен продумати і розробити розвиток образу, щоб це призвело до сценічної правді дії. Щоб хореографічний образ на сцені отримав повне та яскраве втілення, балетмейстер повинен ставити перед танцівником ясні і конкретні сценічні завдання, які виходять з дії, сюжету, ідеї твору, наскрізної лінії образу. В танцювальному номері балетмейстер прагне виділити засобами хореографії всі драматургічні етапи. В постановці, не має зв'язного сюжету це каскад технічно складних рухів і комбінацій, або є найбільш цікавий малюнок танцю, найбільша динаміка руху, найвища емоціональність виконання, або інший хореографічний прийом. [10.с.147-148]
Малюнок танцю у створенні хореографічного образу. Малюнок танцю, як ми вже говорили, це розташування і переміщення танцюючих по сценічному майданчику. Малюнок будь-якого танцю, як і вся створювана композиція, повинен бути підпорядкований ідеї хореографічного твору емоційного стану всіх героїв, яке проявляється в їх танцювальних діях і вчинках. При створенні малюнка танцю балетмейстер повинен використовувати всі можливості для того, щоб домогтися найбільшої виразності, повніше розкрити образ, характер, настрій героя. Малюнок танцю повинен логічно розвиватися, бути тісно пов'язаний з танцювальною лексикою, сприяти найбільш яскравому виявленню на сцені танцювального тексту. Залежно від завдання номери балетмейстер може симетрично або асиметрично будувати малюнок танцю. Малюнок танцю організовує рухи танцюючих, систематизує їх. Різні побудови і перестроювання справляють на глядача певний психологічний вплив, і завдання хореографа - домогтися, щоб малюнок танцю найбільш повно висловив ту думку, то настрій і той характер, які закладені в номері. Під час сценічних репетицій хореограф намагається перевірити побудова танцювального малюнка з різних точок залу, і при необхідності може вносити певні корективи. Логіка розвитку малюнка танцю диктується в першу чергу завданням, яке ставить балетмейстер. Але бувають випадки, коли у відповідності з драматургією номери потрібно показати на сцені тривогу, схвильованість або інші яскраві емоційні стани героїв. Тоді балетмейстер може будувати малюнок танцю «клочковато», обривати один малюнок і переходити до іншого

Малюнок танцю залежить, насамперед, від задуму номери, його ідеї, музичного матеріалу, музичної форми всього твору (його внутрішнього характеру і образу, ритмічної сторони, темпу, будови музичних фраз), національної приналежності танцю (характерні риси малюнка, властиві танців даного народу, його характеру). Ми вже говорили, що робота має бути побудована за законами драматургії, що відбивається і в малюнку танцю. При постановці танцю балетмейстер зобов'язаний враховувати логіку розвитку малюнка танцю, прагнути до різноманітності малюнків, використовувати принцип контрасту в побудові рисунка, виділяти основне, перший план малюнка танцю, рівномірно розміщувати малюнок на сценічному майданчику. Малюнок танцю, як ми відзначали, залежить і від загального планування сцени.

Малюнок повинен відображати думку танцю (задуманого сюжету). Він повинен розвиватися логічно, кожний народ має свій типовий малюнок танцю. Сюжет може будуватись симетрично і асиметрично в залежності від постановника. У масових танцях, хороводах малюнок має ведучу роль, малюнок неповинен відволікати глядача, а повинен тримати увагу, основну ідею хореографічного номеру. Малюнок повинен розвиватись від простого до складного, таким чином в момент кульмінації був самий насичений малюнок, він повинен перериватися і проходити з одного в другий, в залежності від музичного матеріалу. Танець по малюнку розвивається разом з музикою, він то заповільнюється то прискорюється, то затихає то усилюється. На початку нової музичної фрази повинен починатися новий малюнок танцю, і кожен народ має свій малюнок танцю

Будь хореографічне витвір будується за законами драматургії, відповідно до яких і будується сценічний образ. У сценічному образі повинна бути своя експозиція і зав'язка і кульмінація і розв'язка. Щоб хореографічний образ на сцені отримав повне та яскраве втілення, балетмейстер повинен ставити перед виконавцем ясне сценічні завдання, які виходять з дій, сюжету, ідеєю твору.

Географічні умови мають значний вплив на танець та його малюнок, не дивлячись на національні відмінності. Загальне для жителів Кавказу та Карпат - це малюнок, ніби розрахований на невелику площадку та невелику кількість танцюючих. Малюнок тяжіє до кола, рухи виконавців мілкуваті, та, в більшості, на місці. Емоційне виконання рухів ніби підняли чоловіків Кавказу на пальці, а у гуцулів це відбилося в стрибках. В степових районах малюнки танцю просторіші, в танці беруть участь більше людей, на відміну від маленьких гірських поселень. Побудова танцювального малюнка знаходиться в прямій залежності від задуму постановника та танцювальної лексики-тексту.

У "Заметілі", "Метелиці" малюнки нагадують снігові заметілі, віхоли, хурделиці, кучугури снігу. Українська "Метелиця" відрізняється від російської чи білоруської. Наприклад, білоруси танцюють "Метелицю" з рушниками, імітуючи заметіль

хореографічний текст - це танцювальні рухи, жести, пози, міміка. Малюнок танцю і танцювальний текст складають композицію танцю.
Танцювальний мова для хореографічного твору настільки ж важливий, як літературна мова для твору літератури.
Незважаючи на явні відмінності творчої діяльності людини в літературі і хореографії, багато функцій літературної мови адекватні хореографічної мови. Спілкування в хореографічному жанрі відбувається за допомогою танцювального мови, який також древен, як і мова літературна. За допомогою танцювального мови теж висловлюються думки, почуття, розкриваються взаємини людей, їх характери, образи героїв, ідея твору. Так само як літературний мову одного народу відрізняється від іншого, так і танцювальний мову у різних народів різний.
На розвиток танцю, його малюнка, хореографічної мови впливали і умови побуту народу, його заняття, клімат і т. п. Танцювальний мова увібрав в себе характер народу, його темперамент, а також і його життєвий уклад, його соціальний устрій.
В основі мови людини лежить думка, яка виражена словами, логічно організованими в пропозиції, фрази. Хореографічний мову, так само як і розмовна, літературна, складається із фраз, в яких виділяється найбільш важливе. Раз є танцювальна мова, є і танцювальна мова, яка являється текстом хореографічного твору.
Танцювальний текст, як ми вже вказували, складається з па, поз (статичних і динамічних), жестів, міміки, ракурсів. Все це стає танцювальним текстом, лише в тому випадку, якщо відповідає думки. Механічно складені, ці компоненти роблять безглуздими.
Робота балетмейстера у створенні хореографічного тексту полягає не у складанні окремих рухів і складанні з них окремих фраз, а в створенні цілісної в смисловому і драматургічному відношенні композиції.
Перш ніж почати роботу над хореографічним твором, балетмейстер повинен усвідомити, яку думку він хоче виразити в танцювальному номері або балетному спектаклі, що він хоче сказати глядачеві. При цьому складати хореографічний текст слід в традиціях танцювальної культури того народу, про який розповідається в даному хореографічному творі,., п'єса для оркестру народних інструментів, баяна, фортепіано, - у всіх випадках, навіть якщо танець супроводжується грою на дерев'яних ложках, хореографічний твір має розкривати музичний матеріал у хореографічних образах. Танцювальний мова має бути найтіснішим чином пов'язаний з характером музики, її ритмічної стороною. Балетмейстер може розвивати ритмічну сторону музичного твору в складеному їм хореографічному тексті, але характер цього розвитку повинен відповідати характеру музичного твору.
Балетмейстер може вважати свій твір успішно вирішеним у тому разі, якщо чутний, народжений музикою образ буде збігатися з видимим хореографічним чином. Саме музика диктує хореографічне рішення, структуру хореографічного мови, і, таким чином, танцювальний текст знаходиться в прямому взаємодії з музичним матеріалом.
Балетмейстер повинен відображати в пластичному вирішенні в першу чергу музичну тему, лейтмотив твору. У той же час додаткові фарби, які він чує в оркестрі, повинні бути надані в його творі як би другим, третім планом. Найпростіший приклад цього - пар солістів в танці, які ведуть хореографічну тему, лейтмотив, а їм акомпанує маса.
Пишучи танцювальний текст, балетмейстер повинен наділити своїх героїв такою танцювальною мовою, щоб в повній мірі розкрились їх образи. В свою чергу танцювальні образи дадуть можливість розкрити ідею твору, викласти сюжет номери. Таким чином розкриття ідеї твору, образу і характеру героїв знаходиться в прямій залежності від хореографічного тексту, придуманого балетмейстером.
Взявши за основу будь-який літературний твір, балетмейстер зобов'язаний розкрити мовою танцю образ, створений поетом або письменником. Іноді для цього потрібні додаткові сцени або епізоди, а часто в самому літературному тексті балетмейстер знаходить цікаві для нього образи або опис характерів героїв, які він може розкрити в танці.
В хореографічному творі, в танцювальному номері балетмейстер також намагається виділити кульмінацію засобами хореографії. У номері, що не має зв'язного сюжету, це може бути каскад технічно складних рухів і комбінацій, або є найбільш цікавий малюнок танцю, найбільша динаміка руху, найвища емоціональність виконання, або інший балетмейстерський прийом. Таким чином, танцювальний текст тісно пов'язаний з драматичним розвитком дії, підпорядковується законам драматургії.
В хореографічному творі один рух породжує інше, вони логічно зв'язані і складають єдине ціле, єдину логічно розвиваючу фразу, речення.

Танцювальний текст і хореграфический образ.
Розучування рухів не можна розглядати поза зв'язком з роботою над роллю, над чином, цей творчий процес повинен бути одночасним.
Рух виконавців повинні бути грамотними, переконливими, що виражає певний характер.
Кожен рух - це жива тканина образу. Балетмейстер допомагає виконавцю пластично мислити в кожен момент ролі, коли він знаходиться на сцені, розкривати характер через жести, рухи, пози. Розкриваючи образи, характери, настрої, взаємини, необхідно поєднувати єдність пластичного і внутрішнього змісту.

Що таке художній образ?

Це конкретний характер людини, який проявляється в його відношенні до оточуючого середовища. Характер героя проявляється на сцені в лінії його поведінки, в його діях засобами хореографічного мистецтва.

Музичний матеріал та хореографічний образ як мистецтво хореографії найтіснішим образом зв’язане з музикою, отож і хореографічний одраз, його розвиток потрібно розглядати в тісній взаємодії з музичним твором. Музика – основа хореографічного твору і від неї залежить чи сприйметься хореографічний номер глядачем. Музика повинна відповідати ідейному задуму балетмейстера і допомагати йому в розкритті образу. Прослуховуючи музику, в уяві балетмейстера спочатку виникає музичний образ, потім появляється після кропіткої роботи хореографічний образ.

І якщо музичний образ зливається з хореографічним і несучи ідейну нагрузку – можна з впевненістю сказати, що номер вдався, що в ньому присутня архітектоніка, і поезія і він має спільній роботі хореографа і композитора, захоплених своєю ідеєю створити високохудожній твір.

. Першим в ланцюзі творчих зв'язків хореографічного образу є контакт балетмейстера з композитором, музичним керівником або концертмейстером. Це тому, що музика, як ми говорили, є основою для створення танцю. Музика дає танцю ритмічну основу, вона визначає його емоційний лад, характер, образну виразність. Про музику кажуть, що вона душа танцю. Балетмейстер у своїй практиці використовує або готове музичний твір або твір композитора, написаний за задумом балетмейстера (драматурга, лібретиста). Пластичний мова виразна і багатозначний. Не випадково з давніх часів танець відображав життя людини - це праця і відпочинок, військові сутички і перемоги, радість зустрічей і розставання. У книзі «Мистецтво танцю» К. Блазис писав про ті далекі часи так: «Стародавні вимагали досконалого збігу музики і танцювальних рухів, таким чином, що кожен жест, кожна зміна положення танцівника викликалася особливим теплом і ритмом мелодії, а мелодія відповідала своїм мотивом і модуляціями кожного руху пантоміми, яким би воно не було». Ідеальне вираження музики в танці - це збіг образного ладу, стилю музики, структури музичної мови і пластичного малюнка, структури форми, відповідність темпу і метроритма. [25]

Малюнок танцю у створенні хореографічного образу. Малюнок танцю, як ми вже говорили, це розташування і переміщення танцюючих по сценічному майданчику. Малюнок будь-якого танцю, як і вся створювана композиція, повинен бути підпорядкований ідеї хореографічного твору емоційного стану всіх героїв, яке проявляється в їх танцювальних діях і вчинках. При створенні малюнка танцю балетмейстер повинен використовувати всі можливості для того, щоб домогтися найбільшої виразності, повніше розкрити образ, характер, настрій героя. Малюнок танцю повинен логічно розвиватися, бути тісно пов'язаний з танцювальною лексикою, сприяти найбільш яскравому виявленню на сцені танцювального тексту. Залежно від завдання номери балетмейстер може симетрично або асиметрично будувати малюнок танцю. Малюнок танцю організовує рухи танцюючих, систематизує їх. Різні побудови і перестроювання справляють на глядача певний психологічний вплив, і завдання хореографа - домогтися, щоб малюнок танцю найбільш повно висловив ту думку, то настрій і той характер, які закладені в номері. Під час сценічних репетицій хореограф намагається перевірити побудова танцювального малюнка з різних точок залу, і при необхідності може вносити певні корективи. Логіка розвитку малюнка танцю диктується в першу чергу завданням, яке ставить балетмейстер. Але бувають випадки, коли у відповідності з драматургією номери потрібно показати на сцені тривогу, схвильованість або інші яскраві емоційні стани героїв. Тоді балетмейстер може будувати малюнок танцю «клочковато», обривати один малюнок і переходити до іншого

. Балетмейстер повинен згуртувати колектив, чітко визначити
кінцеву мету його роботи та певні етапи шляху. Складної
ність виховної роботи в самодіяльному колективі під
в чому визначається тим, що він складається, як правило, з людей
різного віку, різного рівня культури і виховання.
Зосередити їх інтереси на вирішенні загальних завдань не просто.
Балетмейстеру, формує єдиний художній орга
нізм, доводиться проявляти такт, чуйність педагога-вихователя,
застосовуючи індивідуальний підхід до учнів.
Створюючи план ідейно-виховної та мистецької діяль
ності колективу, треба домагатися безперервності процесу
розвитку як колективу, так і окремих його членів. І тому
доцільно будувати роботу за принципом «від простого - до
складного», намітити етапи виховної, навчально-педагоги
чеський і творчої роботи. Керівник повинен намітити
такий план роботи, такий репертуар, який привернув би, заін-
'тересовал всіх учасників колективу, план, де враховувалися б
можливості кожного учасника, перспективи їх творчого
зростання. Кожен урок повинен бути цікавий акторам-любителям.
Керівник повинен рівномірно завантажити кожного прийшов
на заняття, знайти можливість прояву здібностей кожного
дого.
наприклад, вивчення якого-небудь народного танцю
може і повинно супроводжуватися розповіддю про керівника
життя цього народу, про його історію, побут, про витоки даного
танцю і т. д. і т. п. Дієву допомогу тут може надати
показ спеціальних фільмів, прослуховування музики і пісень,
пов'язаних з цією постановкою. Все це вимагає від постанов
щика великої підготовчої роботи, йому самому необхідно
ретельно вивчити матеріал.
Прикладів успішної ідейно-виховної та творчої
роботи самодіяльних колективів можна навести багато. Це
московські колективи Палацу культури ЗІЛ, «Юний прав
лист», «Калинка», «Юний москвич» і багато інших.. Успіхи
колективу завжди тісно пов'язані з його чіткою організацією,
з дисципліною - неодмінною умовою нормального життя
цього творчого організму. Необхідно, щоб кожен
свідомо брав участь у підтриманні порядку, і в цьому питанні
бюро може зіграти велику роль. Слід прагнути вуста
новити доброзичливе, дбайливе ставлення одне до одного,
розвивати ініціативу, прищеплювати учасникам колективу почуття
високої відповідальності за виступи перед глядачами.

Питання дисципліни дуже важливі для роботи хореографії
тичного колективу. Необхідно прагнути до того, щоб
у кожного з учасників колективу була внутрішня переко
денность в необхідності дисципліни, і в цьому питанні
велике значення має особистий приклад балетмейстера. Не потрібна
дисципліна, заснована на страху, різкому окрике, який ско
вивает психіку учасника танцювальної групи, вибиває його
з творчого стану

.
Однією з форм виховної роботи повинно стати обговорення
деніе виступів колективу, де керівник зобов'язаний оста
новиться. позитивних, так і негативних мо
ментів. Важливо при цьому приділити увагу кожному учас
ніку, враховуючи їх індивідуальні особливості. Зауваження
слід робити в такій формі, яка б сприяла по
явища у критикованого бажання виправити допущені ним
помилки. Для цього треба знати особливості характеру кожного
з учасників колективу. Одного зауваження, висловлене в
різкій формі, може травмувати і призведе до внутрішнього
зажиму, що перешкодить йому в подальшій роботі; інший,
навпаки, потребує саме в суворій зауваженні у присут-ності всього складу ансамблю. Вчасно сказане добре слово,
підтримка, схвалення багато в чому допоможуть розкритися спосіб
цінностей учасників колективу. У всіх членів колективу повинні
зберегтися на все життя добрі спогади про заняттях,
про керівника.
Велику виховну роль відіграють творчі звіти
самодіяльних колективів у Палацах культури, на перед
ємствах, в радгоспах і колгоспах.
Дуже корисний також обмін досвідом між різними хорео
графічними колективами художньої самодіяльності,
творча допомогу один одному.
Безперечну користь принесуть і зустрічі з композиторами,
майстрами хореографічного мистецтва, художниками, які
можуть поділитися своїм досвідом роботи, розповісти про свою
творчому шляху.. Балетмейстеру слід також суворо підходити
до підбору музичних творів, які він хоче покласти
в основу постановки танцювального номера.
Д ля більш плідної роботи балетмейстер повинен так
продумати репертуар, щоб у танцювальних номерах, в роботі
над ними були зайняті всі учасники, щоб у всіх був стимул
д ля занять хореографією.
Слід звертати увагу на те, щоб кожне произве
установа, над яким працює колектив, було доведено до ви
високого професійного рівня, звичайно, з урахуванням технічних
ської підготовки учасників, їхніх фізичних можливостей.
Працюючи з самодіяльним колективом, балетмейстер-педагог
на уроках має готувати своїх вихованців до своє
нію технічних труднощів, які зустрінуться в репертуарі,
наміченому до постановки; на уроках доцільно почати изуче
ня елементів рухів танцю, його стилю, характеру. Безу
тимчасовим умовою навчально-виховного процесу є гра
мотное, професійне побудова уроків класичного і на
рідного танців.
риносять велику користь в естетичному вихованні
дітей.
Кожен твір, яке ставиться у колективі худо
жественной самодіяльності, повинно нести певну
ідейно-творчу навантаження, сприяти розкриттю спо
собностей учасників, підвищення їх технічного рівня, раз
витку образності і виразності виконання.
Репертуар самодіяльних танцювальних колективів мо
може складатися з номерів на сучасні теми, самобыт
вих творів, на місцевому фольклорному матеріалі, поста
новки зразків спадщини народного та класичного танцю,
написаних провідними майстрами російської і радянської хореографічний
фіїЗ кожним роком роль художньої самодіяльності
комуністичному вихованні трудящих набуває більш
активний характер, допомагає вихованню молодого покоління

Можна помітити, що художня самодіяльність повторює види і жанри, існуючі у професійному мистецтві. Ця особливість дозволяє творчо запозичити методи роботи і навчальний процес, а певною мірою і репертуар професійних виконавців і колективів. Стадії наближення аматорського мистецтва до професійного можуть бути різними.
Перед кожним самодіяльним колективом, як і перед кожним її членом, відкрита перспектива творчого зростання. Вона полягає в тому, що, досягнувши достатньо високого рівня майстерності, колектив або осіб отримують широке визнання, і подальше їх творчість в значній мірі профессионализируется. На базі самодіяльності виросли багато професійні драматичні та музичні театри, ансамблі. За рахунок талановитих учасників художньої самодіяльності поповнюються найбільші професійні колективи.
Та все ж основне призначення самодіяльності в іншому. Вона дає можливість творчого самовираження, прояви себе в цікавому виді мистецтва тим людям, які, з якихось причин, не змогли або не захотіли займатися ним професійно. Самодіяльне мистецтво не вимагає від його учасників певного рівня здібностей або попередньої підготовки. Воно доступно практично всім бажаючим.
Вибір творчої діяльності, сама участь у тому чи іншому колективі виключно добровільні і керуються насамперед інтересами самих учасників.
Якщо професійне мистецтво можна назвати роботою, то самодіяльність носить безоплатний характер. Людей приваблює не матеріальна вигода від занять тим або іншим видом творчості, а сама участь, задоволення, одержуване від творчого процесу