Кубинська революція 1959 року та її вплив на сусідні країни

Яскравою сторінкою антидиктаторського руху в Латинській Аме­ри­ці стала кубинська революція. Парти­занська війна проти проамериканського диктаторського режиму Ф. Батісти закінчилася на початку 1959 р. перемогою. Лідер повстанцівФ. Кастро очолив уряд. Своє завдання він бачив у зміцненні незалежності Куби від США. Але, наразившись на їхній опір, він націоналізував американські компанії і підприємства й заявив про соціалістичний шлях розвитку Куби на засадах марксизму-ленінізму. Розпочата у квітні 1961 р. за підтримки США збройна спроба повалення уряду Ф. Кастро ще більше зміцнила його політичний курс, що відтепер остаточно ґрунтувався на марксистській ідеології й антиамериканських гаслах. Розміщення на Кубі радянських ядерних ракет середнього радіуса дії спричинило Карибську кризу 1962 р., яку Радянському Союзу й США вдалося подолати політичними засобами. До середини 1965 р. уряд Ф. Кастро ліквідував усі політичні партії й уста­новив на острові тоталітарний режим за радянським зразком.

Перемога кубинської революції помітно вплинула на визвольний рух Латинської Америки. У багатьох країнах виник рух солідарності з Кубою. Зростали антиамериканські настрої. Міцніло прагнення до економічної самостійності, захисту національного суверенітету.Розпочався процес деколонізаціїволодінь Великобританії в Карибському басейні. Здобули політичну незалежність деякі колонії: Ямайка, Тринідад і Тобаго (1962 р.), Барбадос і Гайана (1966 р.) Безпосереднім результатом перемоги кубинської революції можна вважати програму президента США Дж. Кеннеді «Союз заради прогресу» (1961 р.). Ця програма передбачала велику фінансову допомогу з боку США (20 млрд. доларів протягом 10 років) латиноамериканським країнам. Її головна мета полягала в забезпеченні прискореного соціально-економічного розвитку Латинської Америки, зміцненні середніх верств суспільства тощо. Ця програма свідчила про початок переорієнтації США від підтримки диктаторських режимів до підтримки представницької демократії.