Леонід Ілліч Брежнєв

Л.І.Брежнєв керував країною 18 років. Історики назвали цей період «застоєм». Назва не в повній мірі віддзеркалює сутність брежнєвської епохи.«Застой» - це відсутність розвитку, а ситуація в СРСР була набагато складнішою, аніж проста зупинка розвитку. У перші роки свого перебування на чолі партії Брежнєв намагався здійснювати колективне керівництво, нічим не виділявся серед інших членів президії ЦК КПРС (з 1966 р.

- політбюро). Але особливість партійно-державної системи СРСР полягала ще й у неможливості діяти без ясно визначеного лідера, яким поступово став Брежнєв. Брежнєв значно зміцнив свої позиції, поставивши на чолі КДБ - Ю.Андропова, а міністром оборони А.Гречка. Це були люди, віддані Брежнєву. В 70-х рр.. було поступове формування нового культу особи Л.І..Брежнєва, що супроводжувалось безмірним звеличуванням його в офіційних засобах масової інформації. Після важкої хвороби (1974 р.) Брежнєв почав утрачати важелі управління країною, ситуація виходила з під його контролю, а негативні особисті якості радянського лідера виявлялися все сильніше. Нестримна пристрасть до похвал і нагород (Брежнєв мав 220 радянських і закордонних орденів і медалей) увінчалася 4 зірками Героя Радянського Союзу і зіркою Героя Соціалістичної Праці, нагородженням орденом «Перемоги» і присвоєнням звання Маршала Радянського Союзу. Піднесенню його авторитету не сприяла й трилогія мемуарів («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), написана іншими авторами від імені генерального секретаря. Члени родини Брежнєва загрузли в кримінальних справах. Авторитет лідера партії та країни катастрофічно впав. Але не варто шукати корені застою тільки в постаті Брежнєва. Деградувала сама суспільно-політична і соціально-економічна система, яка багато в чому й породила «брежнєвщену», що стала символом аморальності, безконтрольності та зогнилого тоталітарного режиму, який наближався до розпаду.