Променеві дослідження функції печінки, її судин та жовчних шляхів

Променеве дослідження функції печінки проводять головним чином за допомогою сцинтиграфії і радіоімунологічного аналізу. Для вивчення бар'єрної функції хворому вводять внутрішньовенно колоїдний розчин, мічений технецієм або індієм. Зірчасті ретикулоендотеліоцити (купферовскі клітки) активно поглинають із крові колоїдні частки. Оскільки в здорової людини через печінку за 10-12 хв проходить уся кров, вже в перші 30 сек після ін’єкції колоїдного розчину майже половина його часток затримується в печінці. Через 10-12 хв досягається максимальна концентрація РФП у печінці.

Звичайно, колоїдні частки поглинаються із крові ретикулоендотеліоцитами не тільки печінки, але і селезінки, і кісткового мозку. В нормі печінка захоплює приблизно 90% введеного РФП і тому на сцинтиграмах є тільки її зображення. Відношення радіоактивності печінки до радіоактивності селезінки складає 15:1. Поява ясного зображення селезінки вказує на ураження печінки.

Для вивчення жовчноутворюючей і жовчновидільної функції печінки хворому внутрішньовенно вводять гепатотропний препарат типу “Мезида” в обсязі 0,5-1 мл активністю 1-2 МБк на 1 кг маси тіла. Нормальні гепатоцити швидко захоплюють препарат із крові і екскретують його з жовчю. Процес проходження препарату крізь гепатоцит у нормі всього 2-3 хв. Перші порції РФП появляються в загальній жовчній протоці через 10-12 хв. Ще через 2-5 хв на сцинтиграмах виявляється зображення печіночного і загального жовчного проток, а ще через 2-3 хв – жовчного міхура.

Максимальна радіоактивність над печінкою реєструється у здорових приблизно через 12 хв. До цього часу крива радіоактивності досягає максимуму. Потім вона здобуває характер плато: у цей період швидкості захоплення і виведення РФП приблизно врівноважують один одного. В міру виведення РФП із жовчю радіоактивність печінки знижується (на 50% за 30 хв), а інтенсивність випромінювання над жовчним міхуром зростає. Але в кишечник виділяється дуже мало РФП. Щоб викликати спорожнювання жовчного міхура й оцінити прохідність жовчних проток, пацієнту дають жовчогінний сніданок. Після цього зображення жовчного міхура прогресивно зменшується, а над кишечником реєструється збільшення радіоактивності. Про евакуаторну функцію жовчного міхура можна скласти уявлення за даними ультразвукового дослідження, визначаючи найбільший поперечник і інші розміри міхура в різний термін після прийому їжі. Ця методика вигідна тим, що не супроводжується променевим навантаженням на хворого. Але все-одно більш точне рентгенологічне дослідження функцій жовчного міхура. Про його рухову здатність судять по серії знімків, зроблених після прийому 20м харчового сорбіту в 100 мл води чи 2 сирих жовтків – дуже сильного стимулятора моторики міхура. У перші хвилини рентгенограми дозволяють визначити первинну реакцію міхура на прийом подразника і латентний період скорочення. Наступні знімки показують, як йде скорочення міхура, коли воно припиняється і коли настає його розслаблення.

Концентраційну здатність встановлюють за допомогою серії знімків, зроблених після внутрішньовенного введення контрастної речовини для холеграфії. На цих знімках можна безпосередньо спостерігати, як контрастована жовч надходить у міхур, у тому числі пристінні концентровані шари, і як швидко відбувається процес сгущення жовчі.

Методика доплерографії дає можливість досліджувати кровоток у селезінкової, воротної, печіночної і нижньої полої венах, у печіночній артерії і її мережі у печінці.