Вкажіть періодизацію культури стародавнього Китаю?

Древнекитайская цивілізація виникла на основі неолітичних культур, що зложилися в V—III тисячоріччях до н.е. у середньому плині ріки Хуанхе. Басейн Хуанхе був головною територією формування етнічної спільності древніх китайців, одним із центрів ранніх світових цивілізацій, протягом тривалого часу, що розвивалися в умовах відносної ізоляції. Лише із середини I тисячоріччя до н.е. починається процес розширення території, освоєної древніми китайцями. Вони поступово поширюються в південному напрямку, спочатку в район басейну Янцзи, а потім і далі на південь

На грані нашої ери древнекитайское держава виходить уже далеко за межі басейну Хуанхе, хоча північна границя, етнічної території древніх китайців залишалася майже незмінної. Перетинаючи з півночі на південь лесове плато, що лежить на рівні 400—1500 м, ріка Хуанхе повертає на схід, тече по Среднекитайской рівнині й упадає в Бохайский затока. Русло Хуанхе в його нижньому плині протягом останніх тисячоріч неодноразово переміщалося; змінювалася й конфігурація берегової лінії Бохайского затоки, що безупинно відступає під впливом річкових наносів

Кілька тисячоріч тому назад вся долина Хуанхе була покрита лісами, повністю винищеними до теперішнього часу. Клімат цього регіону послідовно змінювався від більше високих до більше низьких середньорічних температур при загальному зниженні рівня зволоженості. В IV—II тисячоріччях до н.е. у районі середнього плину Хуанхе водилися слони й носороги, тапіри й бамбукові пацюки, у заплавах рік були великі зарості бамбука. В епіграфічних пам'ятниках другої половини II тисячоріччя до н.е. ми знаходимо відомості про рясні опади — «тривалих дощах», які йшли з перервами весь рік

М'які алювіальні ґрунти в долинах Хуанхе і її припливів створювали досить сприятливі умови для заняття землеробством. Тому до I тисячоріччя до н.е. поселення розміщалися в безпосередній близькості від русла рік на невисоких лесових терасах, а значні простори Среднекитайской рівнини залишалися незасвоєними. Заплавне землеробство прив'язувало людей до ріки, і це було чревате серйозною небезпекою. Не випадково в ранніх пам'ятниках писемності древнекитайское слово «нещастя» записувалося ієрогліфом, що зображував водну стихію, що розлилася. Підвищення рівня води в ріках постійно загрожувало згубними повенями, боротися з якими люди ще не вміли

Істотні зміни відбулися лише із середини I тисячоріччя до н.е., коли широке поширення залізних знарядь дозволило древнім китайцям вийти за межі річкових заплав. Вони навчилися обробляти тверді ґрунти, що створювало умови для більше рівномірного розміщення населення й освоєння всієї території сучасного Північного Китаю. Палеоантропологические знахідки, що ставляться до епох неоліту й бронзи, свідчать, що східні монголоиди переважали на цій території

У нашім розпорядженні немає й, треба думати, ніколи не буде прямих даних про те, на яких мовах говорили люди, що населяли басейн Хуанхе в неолітичний час; можна лише припускати, що творці культури фарбованої кераміки Яншао (V—IV тисячоріччя до н.е.) були протосинотибетцами, що витиснули й частково асимілювали більше древнє палеоазиатское населення. Імовірно, иньская етнічна спільність (II тисячоріччя до н.е.) виникла в результаті змішання однієї із груп протосинотибетцев із племенами південного походження. Інша, більше західна група протосинотибетцев стала основою формування чжоуской етнічної спільності. На базі взаємодії иньцев і чжоусцев в I тисячоріччі до н.е. у середньому плині Хуанхе складається древнекитайский етнос. У формуванні його брали участь також і сусідні етнічні спільності, що говорили на палеоазиатских (на півночі) і аустроазиатских (на південно-сході) мовах