Сучасні тенденції соціально-економічного розвитку України

Тема 9

Питання 4

Економічний потенціал країни характеризує здатність суспільства виробляти товари й послуги та забезпечувати розширене відтворення.

Економічний потенціал включає в себе елементи:

1. Основний капітал та інші фінансові й нефінансові активи.

2. Природні ресурси.

3. Людські ресурси.

4. Організація управління.

5. Інноваційний потенціал.

Перші три елементи формують національне багатство та визначають початкові ресурсні можливості виробництва. Четвертий і п’ятий елементи визначають темпи і якість економічного зростання. Вони залежать від суспільного й економічного ладу країни, економічної політики, зовнішніх умов.

Наявність і ефективність використання національного багатства визначає величину виробництва ВВП в цілому та в розрахунку на одного мешканця, його приріст, їх вплив на рівень і якість життя.

У постіндустріальній економіці основним елементом економічного потенціалу постає людський потенціал.

Людський капітал – це сума природжених здібностей, загальної та спеціальної освіти, набутого професійного досвіду, знань, творчого потенціалу, морально-психологічного й фізичного здоров’я, що забезпечують можливість давати дохід.

До складу потенціалу національної економіки відносять:

1. Природно-ресурсний потенціал – визначається кількістю, якістю, та поєднанням природних ресурсів і природних умов.

Природні ресурси – всі елементи чи результати функціонування природних систем, що використовуються для отримання сировини, палива, енергії, продуктів.

Природні умови – це елементи й сили природи, що не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але визначають особливості економічної діяльності людини.

Наприклад, земельні ресурси; водні ресурси; лісові ресурси; фауністичні (мисливсько-рибальські) ресурси; природно-рекреаційні ресурси. Це особливий вид ресурсів у вигляді земельних, водних, кліматичних, культурно-ландшафтних і гідромінеральних, що забезпечують у комплексі відновлення та розвиток життєвих сил людини. Сюди відносять об’єкти та явища природного походження, що призначені для відпочинку та туризму.

2. Трудові ресурси – є головним елементом продуктивних сил. Трудовий потенціал країни характеризують за такими показниками:

– природний приріст населення. Він є різницею між кількістю народжених і кількістю померлих за певний період;

– сальдо міграції. Визначається як різниця між кількістю тих, хто прибув до країни, та тих, хто вибув з неї, за певний період;

– загальне збільшення населення. Це сума народжених та тих, хто прибув до країни за певний період;

– загальне зменшення населення. Це сума кількості померлих та тих, хто вибув з країни, за період;

– загальна динаміка населення. Визначається як сума показників загального збільшення і зменшення населення, або природного приросту та сальдо міграції.

3. Науковий потенціал національної економіки – це сукупність ресурсів і можливостей сфери науки, що включає кадри, кошти, матеріально-технічну базу, інформаційне забезпечення.

4. Інформаційний потенціал – являє собою наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки та інших засобів і можливостей створювати, обробляти й використовувати інформацію.

5. Виробничий потенціал – визначається складом фізичного капіталу й характеризується рівнем розвитку основних виробничих фондів. Виробничий потенціал національної економіки розподілений між основними міжгалузевими регіональними комплексами. Найбільшими серед них є паливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, хімічний, агропромисловий.

6. Зовнішньоекономічний потенціал – характеризує перспективи країни в міжнародному поділі праці. Така спеціалізація визначає види виробництва, для яких національна вартість продукту нижча за інтернаціональну.

У системі міжнародного поділу праці Україна спеціалізується на виробництві машин (літаки, судна, танки), продукції чорної металургії (залізна й марганцева руди, прокат), продукції АПК (цукор, борошно, олія, молоко), виробництві хімікатів, цементу.

Надмірна спеціалізація країн на виробництві кількох видів продукції зумовлює необхідність міжнародної співпраці. Найпоширенішими є такі форми економічного співробітництва: спільні підприємства, міжнародні об’єднання й організації, лізинг, зовнішня торгівля, залучення іноземної робочої сили, виробниче кооперування, торгівля ліцензіями та технологіями, науково- технічне співробітництво.