Економічні заходи

У відносності до Закону України „Про охорону природного навколишнього середовища” економічний механізм природокористування передбачає:

- взаємозв’язок господарської діяльності підприємств з раціональним використанням природних ресурсів та ефективності заходів охорони навколишнього природного середовища на основі економічних важелів;

- визначення джерел фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища

- встановлення лімітів використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та розміщення відходів;

- встановлення нормативів і розмірів платежів за використовування природних ресурсів, викиди і скиди забруднення навколишнього середовища та інший шкідливий вплив;

- надання суб’єктам господарської діяльності пільг при впроваджені ними маловідходних енерго- і ресурсозберігаючих технологій нетрадиційних видів енергії здійснення інших ефективних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

- відшкодування в установленому порядку збитків завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Одним з принципів охорони довкілля визнано безоплатність загального та платність спеціального збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсації шкоди, заподіяної порушенням законодавство про охорону навколишнього природного середовища.

Економічний механізм природокористування складається з систем економічних платежів та внесків за використання природних ресурсів, а також витрат на охорону навколишнього середовища.

Відповідно до ст. 14 Закону України „Про систему оподаткування” до податків і зборів екологічного призначення можна внести і збір за спеціальне використання природних ресурсів (що включає в себе і збір за користування надрами для видобування корисних копалин); збір за забруднення навколишнього природного середовища; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; плату (податок) за землю.

Всі економічні платежі мають подвійне навантаження: по-перше, кошти від їх справляння повинні спрямовуватись на фінансування комплексу заходів щодо збереження і відтворення довкілля; по-друге, внаслідок їх обчислення здійснюється контроль за обсягами використання природних ресурсів, викидів та скидів забруднюючих речовин тощо.

Особливості цих платежів полягають, насамперед, в тому, що нормативно-правові акти, які регламентують їх справляння, постійно балансують між сферами екологічно та податкового права. Це пов’язано з тим, що справляння зазначених платежів відбувається відповідно до вимог податкового законодавства, а нормативи платежів розраховують відповідно до нормативних актів у сфері екологічного права.

Система платежів виконує такі основні функції:

1. Збір і накопичення необхідних коштів для реалізації різноманітних екопрограм

2. Створення мотиваційної бази для суб’єктів господарювання направлений на впровадження екологічно досконалих технологій. При цьому ставки платежів повинні відповідати наступним вимогам:

А) максимально повно відображати рівень порушень оточуючого природного середовища та ступінь впливу окремих господарюючих суб’єктів на нього

Б) максимально повно підтримувати рівновагу між інтересами виробника і споживача

В) не призводити до глобальних порушень в економічні системі (в тому числі запобігання масових банкрутств підприємств)

Збори за порушення природного середовища складаються з наступних компонентів:

+ порядок вилучення коштів у економічних об’єктів;

+ ставки платежів

+ гранично допустимі границі порушення і розмір плати за перевищення

+ порядок розподілу зібраних коштів

Екологічні стандарти – єдині й обов’язкові для всіх об’єктів даного виду та рівня системи норм і вимог щодо ставлення до навколишнього природного середовища. Недотримання стандартів карається законом.

Є стандарти міжнародні, державні, галузеві й стандарти підприємств.

До найважливіших нормативів якості довкілля належать гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. На основі ГДК розробляють нормативи гранично допустимих викидів (ГДВ) і гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у повітря й воду. Через зміни загального екологічного стану довкілля ГДК, ГДВ, ГДС найнебезпечніших і найпоширеніших забрудників уточнюють кожні 3-5 років з урахуванням посилення негативного ефекту від їхньої сильної дії.

На державних і міждержавних рівнях створено організації, зобов’язані стежити за виконанням законів про охорону природи і здійснювати моніторинг природного середовища та окремих його компонентів.

В Україні контроль за станом природного середовища й виконанням природоохоронних актів здійснюють Міністерство охорони навколишнього середовища та ядерної безпеки, Міністерство охорони здоров’я, Державний комітет з гідрометеорології, Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, система Державних санітарно – епідеміологічних станцій та ін.

Екологічна експертиза –це оцінка впливів на довкілля і здоров’я людей усіх видів господарської діяльності та відповідальності цієї діяльності чинним нормам і законам з охорони навколишнього природного середовища, вимогам екологічної безпеки суспільства.

За українським природоохоронним законодавством, проведення експертизи обов’язкове для будь –якої діяльності, що впливає на довкілля, для будь–якого проекту нововведень технологій, для будівництва, реконструкцій тощо.

Основні завдання експертизи – сприяти дотриманню природоохоронних законів та оцінювати рішення щодо підтримання й відновлення довкілля. Процес експертизи передбачає оцінювання й аналіз технологій, техніки, проектів підприємств, проектів перетворення природи, стану здоров’я людей, якості повітряного середовища, води, харчових продуктів, виявлення аномалій фізичних полів тощо.

Екологічний паспорт – це комплексний документ, що містить характеристику взаємовідносин будь–якого об’єкта (підприємства, тваринницької ферми, підстанції, навчального закладу) з навколишнім природним середовищем. У ньому є загальні відомості про об’єкт, сировину (її вид, обсяги, екологічність), енергію, площу, кількість працівників, технологічні схеми виробництва (роботи), види продукції, системи природоохоронних заходів (очищення викидів і скидів забруднювальних речовин), зберігання відходів (їхню токсичність, кількість, утилізацію) тощо.

Останнім часом активно розвиваються екологічний аудит та екологічний менеджмент.

Екологічний аудит – це екологічне обстеження підприємства, постановка „діагнозу” його „здоров’я”, перевірка здатності виробничих систем до самоочищення й випуску екологічно чистої продукції.Це інструмент, за допомогою якого оцінюють екологічну ефективність керування підприємством з метою збереження навколишнього природного середовища.

Екологічний менеджмент – це система ефективного управління природоохоронною діяльністю з використанням нових підходів, на базі адміністративних механізмів управління (дотримання екологічних норм, стандартів, правил, затверджених для галузі) та екологічного стимулювання.

В екологічній сфері внутрішня політика регіонів спрямована на раціональне використання природних ресурсів регіону, а також ефективну природоохоронну діяльність для поліпшення здоров'я і підвищення добробуту населення.

У проекті Концепції регіональної політики в Україні, розробленому Інститутом економіки промисловості НАН України, комплексно розглядаються всі аспекти або елементи регіональної політики. На сьогодні у регіональному управлінні економічна політика посідає пріоритетне місце. Вирішення соціальних, екологічних, науково-технічних та інших проблем регіону можливе в необхідному обсязі тільки за наявності відповідних економічних передумов – фінансових, кредитних і матеріальних ресурсів.

Необхідно згадати про регулювання нормативів забруднення навколишнього середовища. У природокористуванні виділені п'ять видів методів економічного регулювання: платежі за забруднення навколишнього середовища, введення платежів за право використання природних ресурсів, економічні санкції за порушення законодавства, система створення спеціальних фондів охорони навколишнього середовища, податкові пільги за стягнення платежів із прибутку. Найважливіше місце в механізмі економічного стимулювання природоохоронних заходів посідають платежі за забруднення навколишнього середовища й організація фондів охорони природи, що дозволяє створити необхідну базу для переходу до економічних методів природокористування.

Зважаючи на складну екологічну ситуацію в Україні, одним із перших законів незалежної держави був Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» (червень, 1991 р.). Цей Закон передбачає створення системи економічних методів регулювання охорони навколишнього середовища і природокористування в Україні. Правова основа прийняття даного Закону була закладена раніше. Закони «Про економічну самостійність Української РСР» (1990 р.), «Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР і місцеве самоврядування» (1990 р.), Закон УРСР «Про підприємництво» містили основні положення природоохоронної політики. У цих законах розглядалися і такі питання, як право республіки на самостійне регулювання відносин природокористування й охорони навколишнього середовища в межах своєї території; розширення прав місцевих органів влади у сфері управління природоохоронними проблемами; визначення загальних правових, економічних, соціальних, і в тому числі екологічних, умов здійснення підприємницької діяльності громадянами і юридичними особами на території України. Ставилися й питання щодо відповідальності за заподіяний збиток від забруднення навколишнього природного середовища, проведення екологічної експертизи проектів, визначення нормативів і лімітів природокористування, організації позабюджетних природоохоронних фондів.

Закон «Про охорону навколишнього природного середовища» конкретизував права й обов'язки суб'єктів природокористування, механізм стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища і використання природних ресурсів, формування місцевих і централізованих фондів охорони природи. Це був перший законодавчий акт, що спрямував усю роботу з охорони навколишнього середовища на використання економічних методів.

Як наслідок – створення правової бази. 13 січня 1992 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 18 «Про затвердження Порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» і «Положення про республіканський позабюджетний фонд охорони навколишнього природного середовища». Відповідно до цієї Постанови Мінприроди України за погодженням з Мінекономіки і Мінфіном України розроблена і затверджена 28 лютого 1992 р. «Методика встановлення тимчасових нормативів плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього середовища України».

У перехідний період охорона навколишнього середовища в основному здійснюється за рахунок економічних методів. На останні покладаються особливі надії у зв'язку з тим, що вони є саморегульованими. Разом з тим ці методи управління природокористуванням, як і економікою в цілому, мають великі недоліки. Наприклад, дія економічних методів втрачає значну стимулюючу силу в умовах інфляції, а тим більше в умовах галопуючої інфляції. З іншого боку, орієнтація на використання лише організаційно-розпорядчих методів також нереальна.

З огляду на вищевикладене актуальним є пошук механізму, що сприяв би більш ефективній реалізації економічних методів. Запровадження системи платного природокористування збіглася за часом з відпуском цін, введенням української перехідної валюти, порушенням організаційної структури управління економікою.

Економічні нормативи плати встановлюються за скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин; за викид в атмосферу забруднюючих речовин (від стаціонарних джерел, різних видів транспорту) і за розміщення твердих відходів. При встановленні нормативів враховуються можливі економічні збитки у народному господарстві від викидів (скидів) забруднюючих речовин і можливість забезпечення природоохоронних заходів матеріальними і трудовими ресурсами. Нормативи є основою для розрахунку розмірів плати підприємств за забруднення навколишнього середовища.

Нормативи плати за перевищення припустимих викидів (скидів) забруднюючих речовин визначаються в кратному розмірі стосовно нормативу плати за припустимі викиди (скиди) забруднюючих речовин. Але фактично плата за забруднення навколишнього середовища не враховує всього обсягу екологічних та соціальних втрат. Держава, зважаючи на кризовий стан економіки, і далі надає субсидії більшості природо-користувачів, що деформує процеси структурної перебудови економіки та призводить до фінансової незабезпеченості заходів з ефективного відтворення природо-ресурсного потенціалу.

Надходження до державного бюджету України формуються від плати за природні ресурси таким чином:

а)надходження коштів плати за землю;

б)плата за використання лісових ресурсів;

в)плата за спеціальне використання прісних водних ресурсів;

г)плата за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин.

Розподіл цих коштів згідно з чинним законодавством такий:

s плата за лісові ресурси: державний бюджет - 80%, місцеві бюджети - 20% (згідно з Лісовим кодексом);

s в плата за водні ресурси: 80% та 20% для водних ресурсів загальнодержавного значення, 0% та 100% для ресурсів місцевого значення (згідно з Постановою ВР від 06.06.95 № 214/95-ВР «Про введення в дію Водного кодексу»);

s плата за надра: державний бюджет - 40%, місцевий бюджет - 60% (згідно з Кодексом про надра);

s плата за землю: 30% та 70% (згідно з Законом про землю).

За структурою Державного бюджету кошти, що надходять від платежів за використання природних ресурсів розподіляються таким чином:

· поліпшення земель (Держкомзем);

· поліпшення лісового господарства, охорони й захисту лісів (Мінлісгосп);

· охорона навколишнього середовища.

Ці кошти використовуються на видатки за розділом 130 Державного бюджету «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» - розподіл коштів за відомчою належністю. Кошти на природоохоронні заходи отримують згідно з Переліком природоохоронних заходів із врахуванням затверджених програм.

«Інші природоохоронні заходи» (Мінекобезпеки) на 1997 р. складають близько 7% загальної бюджетної суми прибуткової частини, і їх цільове використання є прерогативою Мінекобезпеки.

Фактично результати діяльності природоохоронних органів управління в нашій державі залишаються невтішними. Визначено, що існуючі інструменти екологічного управління в Україні, зокрема, екологічні платежі, суттєво знизили свій регулюючий вплив. Частка екоресурсних платежів складає в межах державного бюджету 0,6-0,99%.

Позабюджетні фонди (природоохоронні фонди) утворюються відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. № 18.

Фонди охорони навколишнього природного середовища – це банківські рахунки, що мають різні джерела надходження, а також різні критерії розподілу доходів між цільовими проектами і для різних територіальних рівнів.

Система природоохоронних фондів включає:

І. Державний екологічний фонд – це позабюджетна державна організація, що діє під керівництвом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Його завдання є фінансування всіх видів природоохоронної діяльності. Цей фонд формується за рахунок 10% відрахувань від місцевих позабюджетних природоохоронних фондів, від власної комерційної, інвестиційної, банківської, страхової видів діяльності, добровільних внесків підприємств. Засновником обласних природоохоронних фондів є комітети з екології та природокористування. Гроші витрачаються, зокрема, на розвиток власної матеріально-технічної бази; створення і розвиток заповідників, заказників, національних парків тощо; виконання наукових робіт для створення ресурсозберігаючих і природоохоронних видів техніки; розвиток ринку екопослуг; експертиза об’єктів; організація навчання, виховання, пропаганда з питань екології.

ІІ. Обласні та місцеві фонди – формуються за рахунок таких платежів: забруднення навколишнього природного середовища, понад нормове використання ресурсів; плата за відшкодування збитків; різні штрафи; добровільні внески; відрахування від державного бюджету; доходи від господарської і комерційної видів діяльності; благодійні заходи тощо.

ІІІ. Страхові фонди навколишнього природного середовища

ІV. Відрахування від прибутку – ця частина грошей не оподатковується.

Найкращим розпорядженням грошів із цих фондів було б надання кредитів підприємствам-забруднювачам у безоплатний кредит для покращення умов виробництва при умові зменшення обсягів забруднення довкілля.

Отже, основними елементами економічного механізму є:

1) платність природокористування

а) плата за право користування природними ресурсами

б) плата за використання природних ресурсі їх відтворення і охорону

2) платність за забруднення навколишнього середовища

а. за гранично допустимі концентрації

б. за гранично допустимі викиди

в. за розміщення відходів

3) створення ринку природних ресурсів

4) удосконалення ціноутворення

А) податки на екологічно небезпечну продукцію

Б) використання субсидій та пільг для виробників екочистої продукції

5) штрафи, санкції за нераціональне природокористування та екологічне порушення. Особливості:

А. штрафи негативно позначаються на фінансовій діяльності підприємства

Б. розміри штрафу не завжди дозволяють компенсувати нанесену шкоду

В. кошти від штрафів часто використовуються не за призначенням.

6) реалізація принципу «забруднювач платить» та «торгівля обсягами забруднення»

7) запровадження податкових пільг для стимулювання інноваційної та інвестиційної діяльності виробників. Зокрема:

۷ пряме стимулювання інноваційної природоохоронної діяльності

۷ опосередковане стимулювання за рахунок прискореної амортизації основних виробничих фондів. Збільшення амортизаційних відрахувань зменшує або скорочує розмір прибутку, що підлягає оподаткуванню

۷ податкові знижки на прибуток у розмірі 30% від природо зберігаючих витрат

8) запровадження пільгових позичок – безвідсоткові низьковідсоткові позики (кредити) або позики з субсидованими відсотками

9) запровадження гнучких екологічних податків на продукцію, що має не меті стимуляцію обмеженого випуску даної продукції і його споживання

10) запровадження пільгових кредитів для підприємств, які використовують ресурсозберігаючі технології і здійснюють природоохоронні заходи. В даному випадку прибуток підприємств збільшується на суму, що є рівноцінною витратам підприємства на вище згадані заходи

11) встановлення цільових надбавок, доплат або, навпаки, зниження цін через цінове регулювання