Історичні етапи взаємодії суспільства і природи, їх розвиток на сучасному етапі та закріплення в праві

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

Розглянуто і затверджено

На засіданні кафедри

_______________________

Р.

Зав.кафедрою____________

Г.Г.Забарний

Лекція 1.1. «Екологічна функція держави. Сучасна екологічна ситуація в Україні»

Підготувала

Ст.викладач

Мілімко Л.В.

Ірпінь - 2006

ТЕМА 1.1. Екологічна функція держави. Сучасна екологічна ситуація в Україні

План лекційного заняття

1. Історичні етапи взаємодії суспільства і природи, їх розвиток на сучасному етапі та закріплення в праві.

2. Сучасна екологічна ситуація в Україні.

3. Екологічна політика України, проблеми регулювання.

Література:

1. Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

2. Закон України «Про основи національної безпеки України» (2003 р.).

3. Екологічне право України. Підручник за заг. Ред.. Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005. - стор. 8-10.

4. Баб'як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України: Навчальний посібник. – К.: Атака, 2000. - стор.4-6

Історичні етапи взаємодії суспільства і природи, їх розвиток на сучасному етапі та закріплення в праві.

Життя людини неможливо уявити відокремлено від оточуючого її середовища, еле6ментами якого є і природні об’єкти. Людина була і залишається частинкою природи, хоча, звичайно і менш залежною від природних явищ.

На різних етапах існування людства відносини з природою будувалися по різному. В історії правового регулювання суспільних правовідносин в галузі взаємодії суспільства і природи виділяють 3 етапи:

- природноресурсний (споживацький) – з часів Трипільської культури до кінця ХІХ – початку ХХ ст.;

- природоохоронний – з кінця ХІХ – початку ХХ ст. до середини ХХ ст.;

- соціально-екологічний – з середини ХХ ст. - понині.

Природноресурсний етап характеризувався тим, що людина брала від природи все, що їй необхідно для задоволення своїх життєвих потреб, особливо не замислюючись над тим яке навантаження від цього отримує природа (окремі виключення – укази Петра І щодо лісових масивів та цариці Катерини ІІ щодо водоохоронних зон). З часів Трипільської культури ставлення людини до природи можна назвати природо шануванням (згадаємо, як людиною були створені боги сонця, землі, дощу, вогню і т.д.) Природноресурсний етап визначався переважанням споживацького підходу у взаємовідносинах між суспільством і природою.

У зв’язку із бурхливим розвитком промисловості наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. у господарське використання почало залучатися більше природних об’єктів, що ставило під загрозу зникнення таких природних об’єктів, які мали особливе культурне, наукове, естетичне, екологічне значення, а тому законодавство багатьох країн регулювало взаємодію суспільства і природи в основному шляхом встановлення особливого режиму охорони об'єктів природи, які мають особливе культурне, історичне, наукове та природоохоронне значення та створення там заповідників, національних парків, пам'яток природи.

В 60-ті роки ХХ століття у зв'язку з необхідністю комплексного використання природних ресурсів формується єдине природноресурсне право.

У середині ХХ ст. у зв'язку із залученням природних ресурсів в господарське використання у великих масштабах в правовому регулюванні взаємодії суспільства і природи на перший план висувається раціональне природокористування.