Водним законодавством встановлені спеціальні підстави при­пинення права користування водами

До цього переліку підстав належать: закінчення строку спеціального водокористування; якщо відпала потреба в спеціальному водокористуванні; ліквідація підприємств, установ чи організацій; передача водогосподарських споруд іншим водокористувачам; визнання водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікуваль­ну цінність; порушення умов спеціального водокористування та охо­рони вод; виникнення необхідності першочергового задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення; систематично­го невнесення збору в строки, визначені законодавством. Цей пе­релік не є вичерпним, оскільки законодавством України можуть бути передбачені й інші підстави припинення права спеціального водо­користування. Так, відповідно до Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів від 10 серп­ня 1992 року дозвіл на спеціальне використання водних ресурсів може бути анульовано органом, який його видав, також у випадках: різкого погіршення стану навколишнього природного середовища у процесі водокористування; якщо користувач не приступив про­тягом трьох років до користування водними ресурсами; викорис­тання водного ресурсу не за цільовим призначенням; надходжен­ня вимоги від органів державного санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених органів державного нагляду.

Водним законодавством передбачена також заборона користу­вання водними об'єктами, яка є однією з форм припинення права водокористування. Причому заборона користування водним об'єк­том може бути як повною, так і частковою. Так, встановлено, що користування водними об'єктами, які мають особливе державне значення, наукову або культурну цінність, а також тими, що вхо­дять до складу систем оборотного водопостачання теплових та атомних електростанцій, може бути частково чи повністю заборо­нено у встановленому порядку.

Існує специфічний порядок припинення права спеціального водокористування. Зокрема, припинення здійснюється: за клопо­танням водокористувача, якщо відпала потреба у спеціальному водокористуванні; за рішенням органу, що видав дозвіл на спеціаль­не водокористування, у разі закінчення строку спеціального водо­користування або ліквідації підприємства, установи чи організації; при передачі водогосподарських споруд іншим водокористувачам. За рішенням Кабінету Міністрів України, відповідних рад — при визнанні водного об'єкта таким, що має особливе державне значен­ня, наукову, культурну чи лікувальну цінність, а також у разі виник­нення необхідності першочергового задоволення питних і госпо­дарсько-побутових потреб населення. На вимогу органу, який ви­дав дозвіл на спеціальне водокористування, при порушенні правил спеціального водокористування та охорони вод; при систематич­ному невнесенні збору в строки, визначені законодавством. Однак припинення права на спеціальне водокористування в усіх випадках здійснюється органом, що видав дозвіл на це водокористування. Припинення права водокористування тягне за собою і припинен­ня усіх прав і обов'язків по використанню вод та їх охороні.

У процесі припинення права водокористування настають певні наслідки. Так, водокористувачам відшкодовуються збитки, завдані припиненням права або зміною умов водокористування, за винят­ком випадків, коли припинення права або зміна його умов були здійснені з вини водокористувача або за його клопотанням. Поря­док відшкодування збитків встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 1996 року був затверджений Порядок відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціаль­ного водокористування'. Згідно з цим Порядком збитки відшкодо­вуються юридичними та фізичними особами, дії яких призвели до припинення права або погіршення умов спеціального водокорис­тування. До таких дій, зокрема, належать: порушення ними правил спеціального водокористування та охорони вод, що спричиняє по­рушення прав, наданих іншим водокористувачам; порушення правил охорони і користування водами для потреб гідроенергети­ки, водного та повітряного транспорту, що спричиняє порушення прав, наданих іншим водокористувачам; передача водогосподар­ських споруд іншим водокористувачам; визначення водного об'єкта таким, що має особливе державне значення, наукову, культурну чи лікувальну цінність.

Під правовою охороною вод розуміють закріплену в законо­давстві систему державних та суспільних заходів, спрямовану на запобігання забрудненню, засміченню, вичерпанню вод та ор­ганізацію раціонального використання водних ресурсів для задово­лення потреб народного господарства і забезпечення матеріальних, екологічних і культурно-оздоровчих інтересів населення¹, а також на ліквідацію негативних явищ і поліпшення стану вод².

Перелік основних водоохоронних заходів міститься у Водному кодексі України (розділ IV), який містить усі основні заходи, що виправдали себе на практиці. Деякі охоронні заходи є і в інших правових приписах ВК України. До основних водоохоронних за­ходів віднесені: утворення водоохоронних зон (ст. 87 ВК України), прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, смуг відведен­ня, берегових смуг водних шляхів тощо (так, водоохоронні зони утворюються для найбільш сприятливого режиму водних об'єктів, а також зменшення коливань стоку вздовж рік, морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм³); обмеження господарської діяль­ності в прибережних захисних смугах навколо водойом та на ост­ровах. На охорону водних ресурсів спрямовані і деякі заборонні приписи — заборона введення в дію підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан води; заборона скидання у водні об'єкти відходів і сміття; заборона підприємствам і громадя­нам забруднювати, засмічувати поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, а також морів, їх заток, лиманів виробничими, побутовими та іншими відходами, сміттям, нафтовими, хімічними та іншими забруднюючими речовинами та ін.

Слід зазначити, що Водний кодекс України передбачає чимало заходів запобіжного характеру. Це, зокрема, охорона підземних вод, водних об'єктів, віднесених до категорії лікувальних; запобігання забрудненню вод добривами і хімічними засобами захисту рослин; розробка умов розміщення, проектування, будівництва, реконст­рукції підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод та на стан рибогосподарських водних об'єктів; охоро­на внутрішніх морських вод та територіального моря. Так, охоро­на внутрішніх морських вод і територіального моря встановлена ст. 102 ВК України, а також Правилами охорони внутрішніх мор­ських вод і територіального моря від забруднення та засмічення, за­твердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 року № 269'. Ці Правила встановлюють вимоги щодо за­побігання забрудненню та засміченню внутрішніх морських вод і територіального моря України підприємствами, установами, ор­ганізаціями всіх форм власності, громадянами України, а також іно­земними юридичними і фізичними особами та особами без грома­дянства, українськими та іноземними судами, які перебувають у цих водах.

У законодавстві також встановлено комплекс заходів, спрямо­ваних на запобігання шкідливим діям вод та аваріям на водних об'єктах і ліквідацію їх наслідків; залуження та створення лісона­саджень на прибережних захисних смугах, схилах; будівництво про­тиерозійних гідротехнічних споруд, земляних валів, водоскидів, захисних дамб; спорудження дренажу тощо.

У Водному кодексі України передбачені невідкладні заходи по запобіганню стихійним лихам, спричиненим шкідливою дією вод, і аваріям на водних об'єктах та ліквідації їх наслідків. Зокрема, в разі загрози стихійного лиха, пов'язаного зі шкідливою дією вод, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування ра­зом з підприємствами і організаціями зобов'язані вжити невідкладних заходів до запобігання цьому лиху а в разі його настання — до негайної ліквідації його наслідків. У разі аварії на водних об'єктах, пов'язаних із забрудненням вод, що може шкідливо вплинути на здоров'я людей і стан водних екосистем, підприємство або ор­ганізація, з вини яких сталася аварія або які виявили її, зобов'язані негайно почати ліквідацію її наслідків і повідомити державні орга­ни охорони навколишнього природного середовища, санітарного нагляду, водного господарства, геології та відповідну раду.

Державні органи водного господарства зобов'язані забезпечи­ти безаварійне функціонування водних об'єктів під час повеней і паводків, прогнозувати поширення спричинених ними наслідків, а також спільно з відповідними радами народних депутатів здійсню­вати заходи щодо забезпечення безперебійного водопостачання населення і галузей економіки.

Особливої уваги заслуговують правові заходи, що забезпечують охорону вод від забруднення, засмічення і вичерпання. Забрудне­ними визнаються водні об'єкти, якщо склад і властивості води змінилися в результаті впливу або виробничої діяльності чи побу­тового використання населенням до такого ступеня, коли водні об'єкти стають частково або повністю непридатними для одного з видів водокористування. Джерела забруднення можуть бути різни­ми — це і неочищені стічні води, і неправильне захоронення радіо­активних відходів, і скиди з суден нафти. Факт забруднення вод встановлюється або інспекторами Державної екологічної інспекції Мінприроди України, або посадовими особами спеціально уповно­важених органів інших міністерств та відомств відповідно до їх ком­петенції.

Під засміченням розуміють привнесення у водні об'єкти сто­ронніх предметів і матеріалів, що шкідливо впливають на стан вод. Це може бути деревина, кора, будівельне сміття, металобрухт, інші виробничі або побутові відходи. У цьому разі якість вод змінюється поступово, але не до такого ступеня, що водні об'єкти не можуть бути використані за призначенням. Засмічення в першу чергу впли­ває на русло річок і перешкоджає судноплавству.

Саме тому водним законодавством встановлено заборону на скид у водні об'єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших видів відходів і сміття.

Вичерпання характеризується кількісним зменшенням природ­них запасів води у водойомах і джерелах внаслідок неправомірних дій або ж природних стихійних явищ чи значними якісними зміна­ми в результаті хімічного, радіаційного забруднення до такого сту-пеня, що вода не може бути використана для водокористування. В цьому випадку вичерпання є вищою формою забруднення водой­мищ. Для охорони вод від вичерпання встановлюються водоохо­ронні зони, а також здійснюються лісомеліоративні, протиерозійні, гідротехнічні та інші заходи відповідно до планів.

Date: 2015-09-02; view: 450; Нарушение авторских прав