Причини виникнення і розростання екологічної кризи

До недавнього часу розвиток людського суспільства і самоочищення навколишнього природного середовища від техногенних забруднень пе­ребували в динамічній екологічній рівновазі. Проте останніми роками інтенсивне зростання населення планети, надзвичайно інтенсивний роз­виток промисловості, сільського й комунального господарства та інші чинники антропогенної дії на навколишнє природне середовище, незважаючи на колосальні екологічні резерви біосфери, призвели до різних негативних наслідків, з якими біосфера впоратися не здатна. Насамперед це стосується забруднення біосфери хімічними речовинами — ксенобіотиками (не властивими природі), порушення природних геохімічних цик­лів, а також інтенсивного, нераціонального використання природних ре­сурсів, що підриває саму можливість природи до самовідтворення віднов­них ресурсів. Невідновні ресурси вичерпуються швидше, ніж людське сус­пільство здатне перебудувати власну економіку, власну господарську діяльність. Нинішня екологічна ситуація в Україні характеризується як кризова. Цьому сприяють структурні деформації господарства, за яких перевага віддавалась сировинно-видобувним галузям промисловості, ви­користання значною мірою енерго- та ресурсомістких технологій без бу­дівництва ефективних очисних споруд.

Серед головних причин, що призвели до незадовільного стану довкіл­ля, можна назвати такі:

– застарілі технології виробництва з високою енерго- та матеріаломіст­кістю, що перевищують у два-три рази відповідні показники в розви­нених країнах;

– високий рівень концентрації промислових об’єктів у деяких регіонах;

– відсутність ефективних природоохоронних технологій (зворотних сис­тем водозабезпечення, очисних споруд тощо), незадовільний рівень екс­плуатації існуючих природоохоронних споруд;

– відсутність ефективного правового й економічного механізмів, які сприяли б використанню екологічно безпечних технологічних процесів.

Найбільшими забрудниками атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики, які викидають близько 29 % усіх шкідливих забруднень. Теплова енергетика сприяє також значному забрудненню земель унаслі­док накопичення великої кількості таких відходів, як золи, шлаки та пил. Металургійна промисловість разом із суміжними та допоміжними вироб­ництвами є однією з найбільш забруднювальних галузей промисло­вості, її викиди становлять 38 % загальної кількості забруднювальних ре­човин. Підприємства нафтохімічного комплексу у великій кількості ви­кидають у довкілля вуглеводні, гідрогенсульфід (сірководень), сульфатну кислоту, ртуть, сполуки флуору та ін.

Висока концентрація в окремих регіонах хімічних та нафтохімічних підприємств призвела до значного забруднення джерел водопостачання. Хімічні підприємства викидають у відкриті водойми близько 70 млн. м³ неочищених або недостатньо очищених стоків, утворюють великі обсяги відходів, серед яких значна кількість — токсичні.

Підприємства нафтогазового комплексу за рівнем шкідливого впливу на довкілля вважають об’єктами підвищеного екологічного ризику. Вони є потенційними джерелами забруднення, що може статися в разі пору­шення технологічних режимів роботи устаткування або аварій,

Україна з її багаторічною енергетично-сировинною спеціалізацією та низьким технологічним рівнем промисловості належить до числа країн з найвищими абсолютними обсягами утворення та накопичення відходів. Щороку в поверхневих сховищах складується понад 1,5 млрд. т твердих відходів. У різних звалищах, шламосховищах, відвалах та териконах нагромаджено всього понад 20 млрд. т відходів, які займають близько 130 тис. га земель. Значна кількість відходів (до 90 %) утворюється на під­приємствах гірничодобувної промисловості під час розробки родовищ та збагачення корисних копалин. На сьогодні утилізують лише третину за­гальної кількості відходів. При цьому частка вторинної сировини в загаль­ному споживанні ресурсів не перевищує 15 %.

До категорій високотоксичних належать до 2 % усіх промислових від­ходів. Однак до цього часу в Україні не збудовано жодного спеціалізова­ного підприємства з переробки таких відходів. Ця проблема ускладню­ється ще й тим, що не існує організованої належним чином системи зби­рання та зберігання токсичних відходів; немає техніки й обладнання, бракує моніторингового контролю якості стічних вод та заохочення під­приємств самостійно вирішувати власні екологічні проблеми. Тому часто токсичні відходи, наприклад, гальванічні шлами та промивні води, в знач­них обсягах потрапляють у каналізаційні стоки.

Порушення норм якості води досягло рівнів, що призводять до дегра­дації водних екосистем, зниження продуктивності водойм. Значна части­на населення країни вживає недоброякісну воду, що загрожує здоров’ю нації. Втрати свіжої води на одиницю виробленої продукції перевищують показники розвинених країн Європи в 2,5-4,5 рази.

Поверхневі води України належать здебільшого до дуже забруднених. Найбільш забруднені ріки — Дніпро, Сіверський Донець і ріки Приазов’я. Чорне море, відоме своїми рибними багатствами, за останні тридцять років перетворюється на стічну яму для половини Європи. До основних забруднювальних речовин належать нафтопродукти, феноли, сполуки фосфору, нітрогену, меркурію, важких металів тощо. Безкиснева зона, яка у 1973 р. займала площу 3,5 тис. км², нині розширилась до 50 тис. км², що стано­вить понад 10 % усієї акваторії Чорного моря. З 26 видів риб, які вилов­лювали рибалки в 60-ті роки, залишилось лише п’ять. Комерційний ви­лов скумбрії проводився в останнє у 1965 р. Загальні втрати риби станов­лять близько 5 млн. тонн. Поки що виживає риба, яка тримається біля поверхні (анчоуси й кілька). Чорне море перебуває на межі загибелі.

Основними джерелами забруднення поверхневих вод є скидання не­очищених чи недостатньо очищених комунально-побутових і промисло­вих стічних вод, поверхневий стік води з сільськогосподарських угідь та забудованих територій, а також ерозія ґрунтів на водозабірній площі. Це зумовило трансформацію поверхневого природного ландшафту на 80 % поверхні басейну. Негативно позначається на Дніпровській екосистемі розорювання заплав, що позбавляє водостоки і водойми їх природного захисту.

Розорюваність є найвищою в світі і досягла 56 % території країни, що призводить до зниження родючо­сті ґрунтів через їх переущільнення. Значної шкоди завдають земельним ресурсам забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації в аграрному секторі. Понад 40 % органіки, що утворю­ється в результаті діяльності великих тваринницьких комплексів та пта­хофабрик, з потенційних виробників органічних добрив перетворюється на джерела забруднення довкілля.

Значного забруднення зазнала велика територія країни після аварії на Чорнобильській АЕС. Радіонуклідами забруднено понад 4,6 млн. га зе­мель. З використання вилучено 119 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 65 тис. га ріллі.

Значною проблемою є використання відвалів видобутку корисних ко­палин та відходів збагачення й переробки мінеральної сировини. Вже нині обсяги цих відходів перевищують 20 млрд. т. Щороку викидається в атмо­сферу близько 12 млн. т забруднювальних речовин. Лише за останні 2 деся­тиріччя від промислових викидів загинуло 3,5 тис. га лісових насаджень. Радіаційного забруднення через аварію на Чорнобильській АЕС зазнали 3,3 млн. га лісів. Значної шкоди останнім завдають пожежі, тисячі яких щороку виникають на великих лісових площах.

Площа природно-заповідного фонду становить 1,5 млн. га, або 2,5 %, а за деякими даними — до 4 % території країни і є недостатнім гарантом збереження й відтворення генофонду рослин і тварин та різноманіття при­родних екосистем. Під дією антропогенного чинника кількість видів рос­лин і тварин, що перебувають під загрозою зникнення і занесені до Чер­воної книги, значно зросла. До неї внесено понад 150 видів вищих рослин і 85 видів та підвидів тварин (ссавці —29, птахів — 28, плазунів — 6, земно­водних — 4, комах — 18). Забруднення внутрішніх природних водойм, порушення природного гідрологічного режиму, відсутність ефективних рибозахисних пристроїв на водозабірних спорудах негативно познача­ються на відтворенні запасів цінних видів риби.