Поняття про екологічне нормування. Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту і здоров’я людини

Для визначення ступеня забрудненості довкілля та впливу того чи іншого забруднювача (полютанта) на біоту і здоров’я людини, оцінки шкідливості забруднювачів, проведення екологічних експертиз стану середовища або окремих об’єктів чи районів нині в усьому світі користуються такими поняттями:

– гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин;

– гранично допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС) забруднювачів;

– тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС);

– гранично допустимі екологічні навантаження (ГДЕН);

– максимально допустимий рівень (МДР);

– кризисні екологічні ситуації (КЕС);

– санітарно-захисні зони (СЗЗ);

– орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин в різних середовищах.

Охарактеризуємо кожен тип екологічних норм.

Гранично-допустимі концентрації (ГДК). Гранично допустимі концентрації встановлюються головними санітарними інспекціями у законодавчому порядку або рекомендуються відповідними установами, комісіями на основі результатів комплексних наукових досліджень, лабораторних експериментів, а також відомостей одержаних до, під час і після аварій на виробництвах, воєнних дій, природних катастроф з використанням тривалих медичних обстежень людей на шкідливих виробництвах (хімічні підприємства, АЕС, шахти, кар’єри, ливарні цехи тощо).

Ще у колишньому СРСР Головною санітарною інспекцією МОЗ СРСР були встановлені 2 нормативи ГДК, якими ми користуємось і нині;

– максимально разова ГДК, яка викликає рефлекторні реакції у людини (запах, тепло, світло тощо) внаслідок 20 хвилинної дії на людину;

– середньодобова ГДК, яка не має шкідливого впливу на людину у разі тривалої дії.

Доки існують шкідливі види антропогенної діяльності, щоб обмежити їх вплив на природне середовище, ми мусимо нормувати кількість шкідливих речовин, що викидаються в повітря, ґрунти, води всіма типами забруднювачів, постійно контролювати викиди різного типу об’єктів, прогнозуючи стан довкілля та приймаючи відповідні санкції і рішення щодо порушників законів про охорону природи.

В основу нормування всіх забруднювачів у нормативах різних країн покладено визначення ГДК у різних середовищах. За основу приймається найнижчий рівень забруднення, що ґрунтується на санітарно-гігієнічних нормах. Слід зазначити, що ГДК забруднювачів у нормативах різних країн часто різняться. Вважається, що ГДК полютанта – це такий його вміст у природному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить її здоров’ю в разі постійного контакту, а також не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків. Під час визначення ГДК враховують не лише ступінь впливу на здоров’я людини, але й їх дію на диких та свійських тварин, рослини, гриби, мікроорганізми й природні угруповання в цілому.

Нижче представлені значення ГДК шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів, у питних водах, у ґрунтах (таблиці 3.4.1.–3.4.3.)

Таблиця 3.4.1.

ГДК шкідливих речовин у атмосфері населених пунктів

Таблиця 3.4.2.

ГДК полютантів у питних водах

Таблиця 3.4.3.

ГДК полютантів у ґрунтах (ГОСТ 3034-84, 3210-85, 42-128-4433-87)

Результати найновіших досліджень свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів і іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що перевищують звичайний природний фон, є шкідливими.

За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів їх сумарна концентрація не. повинна перевищувати 1. Приблизний розрахунок санітарно-гігієнічного стану середовища (СГС) здійснюють за формулою:

С₁/ГДК₁ + С₂/ГДК₂ + С₃/ГДК₃ +..... + С_і/ГДК_і = СГС,

де С₁, С₂, С₃....С_і – фактичні концентрації забруднювачів;

ГДК₁, ГДК₂, ГДК₃....ГДК_і – гранично допустимі концентрації відповідних шкідливих речовин.

Якщо сумарна концентрація забруднювачів більше за 1, то прийнято вважати, що санітарний стан не задовольняє нормативним вимогам.

Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчистий газ, двоокис нітрогену, гідроксибензен (фенол), аерозолі, Н₂SO₄ та НF.

Для визначення максимальної разової ГДК використовуються різні високочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров’я людини у разі короткочасних контактів (виміри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо). Під час визначення тривалих впливів забруднювачів (токсикантів) проводять експерименти на тваринах, використовують дані спостережень під час епідемій, аварій, додаючи до певного порогового впливу коефіцієнт запасу, що знижує дію ще в декілька разів. Для різних середовищ ГДК одних і тих же самих токсикантів різняться.

Під час визначення ГДК речовин природних вод поділяються на:

– ГДК вод господарсько-питного харчування;

– ГДК вод рибного господарства (тут теж ГДК тих самих речовин мають різне значення, оскільки для розведення риби необхідна вода високої якості).

У ґрунтах ГДК речовин визначають переважно для орного шару. Речовини не повинні шкідливо впливати на якість вирощуваної людиною для споживання продукції, а також на здатність ґрунту самоочищуватись, нормально функціонувати. Останнім часом дедалі більше робиться розрахунків ГДК для продуктів харчування.

Гранично-допустимі викиди/скиди (ГДВ/ГДС). Для всіх об’єктів, що забруднюють атмосферу, розраховують і встановлюють норми на ГДВ. Гранично допустимі викиди – це кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітрі за одиницю часу, щоб концентрація забруднювачів повітря на межі санітарної зони не була вищою від ГДК. З метою контролю за якістю газодимових викидів підприємств проводиться інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об’єктів, що забруднюють довкілля. Ще у СРСР у 80-х роках було запроваджено Держстандарт на правило встановлення ГДВ шкідливих речовин промисловими підприємствами (ГОСТ 17.2.3.02.78). Визначають ГДВ на основі розрахунків розсіювання забруднювачів у атмосфері.

Гранично-допустимі скиди – це маса речовин у стічних водах, що є максимально допустимою до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об’єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольному пункті (контрольному створі). ГДС встановлюються з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об’єкту і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами, які скидають стічні води.

Тимчасово погоджені викиди/скиди (ТПВ/ТПС). Тимчасово погоджені викидиабоскиди – це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу, яка встановлюється на відповідний строк – до досягнення гранично допустимих викидів або скидів.

Гранично-допустимі екологічні навантаження (ГДЕН). Гранично-допустимі екологічні навантаження – це сумарні обсяги забруднень, що може витримати екосистема без порушення стану природної динамічної рівноваги екосистем. Встановлюється для невеликих екосистем, або для певних ділянок.

Максимально допустимий рівень (МДР) встановлюється для обмеження рівня шуму, вібрації тощо.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ). СЗЗ – це ділянки землі навколо підприємств, що створюють з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людей. Їх розташовують з підвітряного боку підприємства і засаджують деревами і чагарниками. Вони мають вигляд парків чи лісопарків. Вони можуть містити адміністративно-службові приміщення, склади гаражі, депо, лазні, торгові центри. Залежно від шкідливості забруднювачів, що викидаються, й можливості їх очистки кожне підприємств відносять до того чи іншого класу шкідливості. Відповідно до цього за розмірами розрізняють 5 класів СЗЗ: 1-й – 1000м, 2-й – 500м, 3-й – 300м, 4-й – 100м, 5 – 50 м:

– 1-й клас – підприємства хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні, металургійні комбінати, алюмінієві і виплавильні заводи;

– 2-й клас – підприємства цементні, акумуляторні, гіпсові, вапнякові, азбестові заводи;

– 3-й клас – керамзитові, скловатові заводи, ТЕЦ, заведи залізобетонних виробів, асфальтобетонні кабельні, брикетні;

– 4-й клас – металообробна промисловість, машинобудівні заводи, електропромисловість;

– 5-й клас – підприємства легкої промисловості, консервні заводи тощо.

В межах СЗЗ не повинні розташовуватись школи, зони відпочинку, лікарні. Ці зони повинні бути озеленені і упорядковані, їм повинна приділятись велика увага.

Кризисні екологічні ситуації (КЕС). Після обстеження екосистеми (місцевості, регіону), надається статус певної кризисної екологічної ситуації.

Розрізняють 4 типи екологічних ситуацій: критичні, складні, перехідні, прості (початково-негативні).

Прикладом критичної екологічної ситуації є, наприклад, ситуації, що склалися у 30-км зоні ЧАЕС, Донецьку, Луганську, Дніпродзержинську. Складні екологічні ситуації склалися, наприклад, у Києві, Кривому Розі, Чернівцях, Одесі, Ялті, Львові тощо.

Для районів критичних і складних екологічних ситуацій характерний дуже високий рівень індустріалізації, велика щільність населення інтенсивність транспортних засобів, близько 70% забрудненості навколишнього природного середовища, що межує з смертельними для біосфери та є загрозливими для здоров’я людини.

Перехідні екологічні ситуації – ситуації, що характерні для районів з ступенем забрудненості 40-70 %, з напіввиснаженими природними ресурсами. Такі екологічні ситуації характерні для Придніпров’я, Харківщини, Кіровоградщини. Райони мають стан до загрозливого.

Прості екологічні ситуації характерні для районів з ступенем забрудненості 20-40 %, з напіввиснаженими природними ресурсами (наприклад, Полісся, Карпати тощо).

Ступінь забрудненості довкілля розраховують, виходячи з даних про стан забруднення атмосфери, ґрунтів і природних вод, стан здоров’я людей, здатність екосистем до самовідтворення, особливості біопродукції тощо.

Орієнтовно безпечні рівні впливу (ОБРВ) забруднюючих речовин в різних середовищах встановлюють для тих шкідливих речовин, вплив яких недостатньо вивчений.

«Або люди зроблять так, щоб на Землі було менше димів, або дими зроблять так, щоб на Землі було менше людей...»

Date: 2015-09-02; view: 531; Нарушение авторских прав