Ананьївський державний аграрно-економічний технікум

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Самостійне вивчення з

дисципліни: «Екологія»

Виконав: студент 23 групи

Спеціальність: «Комерційна діяльність»

Кушта Роман

Викладач: Туріца Л.М.

Тема 3. Сучасні екологічні проблеми охорони здоров’я в сільському виробництві.
План
1. Народонаселення землі та пов’язані з ним проблеми.
2. Класифікація забруднень природного середовища.

1) Головним фактором зростання чисельності населення у XX столітті стало покрашення харчування та санітарно-гігієнічних умов, що запобігали виникненню багатьох епідемій, а також заходи щодо зниження дитячої смертності. Висока чисельність населення Земної Кулі виявилася новим явищем. Поряд з науково-технічною революцією вона стала головною причиною антропогенної зміни біосфери.

Згідно даних ООН, основний приріст населення припадає на країни, які розвиваються. Швидке зростання населення у цих країнах різко загострило екологічні та соціальні проблеми.

Чисельність населення слаборозвинених країн становить 3/4 від населення планети, а споживають вони всього 1/3 загальносвітової продукції, до того ж розрив у споживанні на душу населення продовжує зростати.

Якщо умовно населення Землі "стиснути " до розміру селища з населенням у 100 чоловік, а всі існуючі співвідношення сучасного людства залишились би попередніми, то мали б таку картину:

У селищі прожило б 57 азіатів, 21 європеєць 14 представників Північної, Центральної! Південної Америки, 8 африканців;

- 70 із 100 були б "кольоровими" (не білими);

- 50% усіх багатств були б у руках 6 чоловік, і всі вони були б громадянами США;

- 70 чоловік не вміли б читати;

- 50 страждали б від недоїдання;

- 80 чоловік жили б у оселях, непридатних для життя;

- тільки один чоловік мав би університетську освіту.
Низька народжуваність в економічно розвинутих країнах - фактор у глобальному масштабі позитивний. Однак, і він може привести до несприятливих соціально-політичних наслідків.

Відбувається "постаріння" населення. Зростання числа пенсіонерів тяжким тягарем лягає на економіку країни. Постаріння населення породжує ще одну проблему. Менший динамізм більш старих вікових груп може викликати істотні розходження між поколіннями у питаннях суспільних і культурних нововведень. Внаслідок цього суспільство стане більш консервативним.

Не слід упускати з виду, що площа континентів не змінюється, а чисельність населення зростає. Чи здатна Земля витримати велику щільність населення? Людина для нормального існування потребує деякого визначеного простору і достатньо їжі. Існують прогнози, згідно з якими чисельність населення планети у 2050 році досягне 10-11 млрд. чоловік, на кожного жителя буде припадати дуже мала кількість квадратних метрів площі. Висока щільність населення веде до руйнування середовища проживання та виснажування природних ресурсів.

Згідно з іншими прогнозами, Земля може прогодувати не більше 12 млрд. чоловік.

Куди емігрувати людині, щоб знайти достатню кількість їжі і простору? Чи не розумніше було б вже зараз намітити можливі шляхи обмеження чисельності населення Землі?

Для вирішення протиріччя в системі "людина - біосфера" потрібна нова ноосферна ідеологія, навіть ноосферна "революція. В основу взаємовідносин людини з природним середовищем повинні бути покладені нові принципи зберігаючого гуманізму, перехід до ноосферної економіки, екологізація виробничої діяльності та людської свідомості.

2. При нормуванні якості навколишнього середовища передбачено гранично допустимі норми впливу на навколишнє середовище, що гарантує екологічну безпеку населення та збереження генетичного фонду. До цих норм належать:

— гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин (ГДВ, ТПВ);

— гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища (ГДС, ТПС);

— гранично допустимі навантаження відходів виробництва на землі та ґрунти (ГДВ) тощо;

— гранично допустимі норми та ліміти щодо вилучення та відновлення природних ресурсів, що випливають з необхідності підтримання рівноваги в природному середовищі;

— граничнодопустимі концентрації шкідливих речовин у повітрі, воді, ґрунтах (ГДК), орієнтовно безпечні рівні впливу їх на людей (ОБРВ) або гранично допустимі дози впливу шкідливих речовин на людей (ГДД);

— норми гранично допустимої кількості мікроорганізмів та інших біологічних факторів в атмосфері, воді, ґрунті;

— норми гранично допустимих або орієнтовно допустимих рівнів (ГДР, ОДР), гранично допустимих доз (ГДД) для шуму, вібрації, електричних та електромагнітних полів та інших фізичних факторів, котрі можуть справляти вплив на здоров´я людей та їхню працездатність;

— норми гранично допустимих залишкових кількостей хімічних речовин у продуктах харчування, котрі встановлюють мінімально допустимі дози (МДД), нешкідливі для людини за кожною використовуваною хімічною речовиною і при їх сумарному впливі;

— норми гранично допустимого рівня або гранично допустимої дози безпечного вмісту радіоактивних речовин у навколишньому середовищі та в продуктах харчування, а також ГДР та ГДД радіаційного опромінення людей;

— нормативи на санітарно-захисні зони та смуги.

В основі нормування впливу різних факторів на людей та живу природу лежать гігієнічні, санітарні, ветеринарні підходи, сутність яких полягає в тому, що на основі експериментів з тваринами встановлюються межі, котрі протягом всього життя людей не будуть негативно позначатися на стані їхнього здоров´я.

За станом навколишнього середовища повинен здійснюватися постійний контроль, котрий реалізується такими методами: органолептичним (використання органів відчуття людини); аналітичним (розрахункові та балансові); соціологічним; експертним; хімічним аналізом; приладометричним; біотестуванням та їхнім поєднанням.

Для оцінки якості природного середовища використовуються хроматографи, полярографи, кондуктометри, рефрактометри, кулонометри, потенціометри, іонометри, калориметри, люмінесцентометри тощо.

Тема. Охорона атмосфери повітря.
План
1. Класифікація забруднень природного середовища.
2. Найпоширеніші і найнебезпечніші забруднювачі довкіля.

1) Види забруднення навколишнього природного середовища та напрямки його охорони
Втручання людини в природні процеси в біосфері, маючи на увазі небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за такими видами забруднень:—
інгредієнтне забруднення як сукупність речовин, кількісно чи якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт — складова частина складної сполуки або суміші);—
параметричне забруднення, пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища — одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості тощо);—
біоценотичне забруднення, що полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;—
стаціально-деструкційне забруднення (стація — місце існування популяції, деструкція — руйнування) являє собою зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.
Детальніше ці види забруднень подано на рис. 3.1.
До 60-х років нашого століття під охороною природи розуміли переважно захист тваринного та рослинного світу від знищення. Відповідно і формами цього захисту було створення територій, котрі охоронялися, обмеження промислу окремих тварин тощо. Вчених та громадськість турбували, перш за все, біоценотичний та частково стадіально-деструкційний вплив на біосферу. Інгредієнтне та параметричне забруднення існувало також, але воно не було настільки багатогранним та масовим, як тепер, практично не містило штучно
створених сполук, котрі не підлягають природному розкладанню, тому природа з таким забрудненням справлялася самостійно. Наприклад, в річках з непорушеним біоценозом та з нормальною швидкістю течії, котра не сповільнювалася гідротехнічними спорудами, під впливом перемішування, окислення, осадження, поглинання та розкладання редуцен-тами, дезинфекції сонячним випромінюванням забруднена вода повністю відновлювала свої властивості на віддалі ЗО км від джерел забруднення. До середини XX століття темпи інгредієнтного та параметричного забруднень зросли і їхній якісний склад змінився настільки різко, що на значних територіях здатність природи до самоочищення була втрачена.
Здатність ґрунту самоочищатися підривається різким зменшенням у ньому кількості редуцентів, що відбувається під впливом нестримного застосування пестицидів та мінеральних добрив, вирощування монокультур, повного прибирання з полів всіх частин вирощених рослин тощо. А відтак новим змістом наповнилося і поняття охорони природи. Основні зусилля тепер скеровано на зниження рівня її матеріального та енергетичного забруднення. Схеми обміну речовинами промислових та сільськогосподарських підприємств з навколишнім середовищем, внаслідок котрого відбувається забруднення довкілля, наведено на рис. 3.2 та 3.3.
Вплив шкідливих хімічних, фізичних, біологічних факторів на біоценоз характеризується чотирма рівнями:
І рівень — забруднення природного середовища не викликає змін в біоценозі, тобто:
II рівень — забруднення природного середовища викликає навантаження на біоценоз в межах його пристосувальних можливостей:
III рівень — забруднення природного середовища викликає в біоценозі незворотні зміни, його види хворіють, скорочується термін їхнього життя, тобто:

2) У світі широко використовується близько 60 тис. хімічних речовин, та пише кілька сотень із них досить повно досліджено. (З доповіді Міжнародної комісії з довкілля «Наше спільне майбутнє» (1989)).

Частина біосфери, охоплена впливом діяльності людини, її технічних засобів, об´єктів, які працюють або споруджуються, називається техносферою. Вона почала формуватись у XVIII—XIX ст. водночас із бурхливим розвитком науки та техніки й до другої половини XX ст. стала силою планетарного масштабу. Це пов´язано з активізацією діяльності людини й появою нових факторів негативного впливу на природу: розвиток атомної енергетики, розробка нових видів озброєнь, хімізація сільського господарства, подальший розвиток усіх видів транспорту, гірничодобувної, металургійної промисловості, машинобудування та освоєння космічного простору. В результахі збільшилося забруднення всіх компонентів довкілля — повітря, води, ґрунтів, продуктів харчування. В біосфері почалися процеси міграції речовин, спричинені виробничою діяльністю людини, утворився третій вид кругообігу речовин у природі (крім геологічного й біологічного) — технологічний. Виникла необхідність детально вивчати, класифікувати різні техногенні забруднення довкілля, передбачати їх, уміти запобігати їм, зменшувати, нейтралізувати, нарешті, боротися з наслідками різних негативних дій людини на природу. Це зумовило розвиток багатьох нових напрямів у сфері прикладної екології, які узагальнено називають «техноекологією».

Основні техногенні забруднювачі природного середовища — це різні гази, газоподібні речовини, аерозолі, пил, які викидаються в атмосферу об´єктами енергетики, промисловості й, радіоактивні, електромагнітні, магнітні й теплові випромінювання та поля, шуми й вібрації, «збагачені» шкідливими хімічними сполуками промислові стоки, комунальні й побутові відходи, хімічні речовини (передусім пестициди й мінеральні добрива), що у величезній кількості використовуються в сільському господарстві, нафтопродукти.

Сьогодні довкілля забруднюють більше ніж 7 тис. хімічних сполук, що виділяються в процесі промислового виробництва, багато з яких — токсичні, мутагенні й канцерогенні.

До найпоширеніших і найнебезпечніших забруднювачів повітря належать діоксид азоту, бензол, води — пестициди, нітрати (солі азотної кислоти), ґрунту — поліхлоровані дифеніли, соляна кислота. Кількість техногенних забруднювачів зараз величезна й, на жаль, продовжує зростати. Особливу небезпеку становлять важкі метали, які дедалі в більшій кількості нагромаджуються в ґрунті, воді й продуктах харчування.

Щорічно: в результаті згоряння палива в атмосферу планети викидається приблизно 22 млрд. т діоксиду вуглецю й 150 млн. т сірчистих сполук; світова промисловість скидає в річки понад 160 км3 шкідливих стоків; у ґрунти вноситься близько 500 млн. т мінеральних добрив і 4 млн. т пестицидів. За останні 50 років використання мінеральних добрив збільшилося в 45 разів, а отрутохімікатів — у 10 разів, і хоча врожайність при цьому підвищилася тільки на 15— 20 %, проте в багато разів зросла забрудненість природних вод, ґрунтів і продуктів харчування.

У найзагальнішому вигляді забруднювачі й забруднення довкілля класифікуються так:

– за походженням — механічні, хімічні, фізичні, біологічні; матеріальні, енергетичні;

– за тривалістю дії — стійкі, нестійкі, напівстійкі, середньої стійкості;

– за впливом на біоту — прямої й непрямої дії;

– за характером — навмисні (заплановані), супутні, аварійно-випадкові.

Механічні забруднювачі — це різні тверді частинки або предмети (викинуті як непотрібні, відпрацьовані, невикористані) на поверхні Землі, в ґрунтах, воді, в Космосі (пил, уламки машин та апаратів).

Хімічні забруднювачі — тверді, газоподібні й рідкі речовини, хімічні елементи та сполуки штучного походження, які надходять у біосферу й порушують природні процеси кругообігу речовин та енергії (особливо небезпечні — хімічна зброя).

Тема. Охорона і раціональне використання природних ресурсів.
План
1. Проблеми від зростання споживання води.
2. Заходи, щодо зменшення ступеня забруднення води.

1) Вода є однією з найбільш необхідних і найпоширеніших речовин. Вона необхідна для життя, оскільки бере участь у кожному процесі, що відбувається в рослинах та в живих організмах. Вона є потужним розчинником, і живі організми використовують водні розчини для функціонування біологічних процесів. Загальний об´єм води на нашій планеті оцінюється вражаючою цифрою — 1385 мільйонів кубічних кілометрів. Якби Земля була правильною сферою, цієї кількості було б достатньо, щоб покрити її на глибину 2650 метрів.

Лише незначна частина цієї води придатна для використання людиною. Абсолютна більшість цієї колосальної маси — це гіркувато-солона морська вода, непридатна для життя та технічного використання (рис. 2.3). У 1990 році ми споживали майже 5000 куб. км води на рік, тобто в десять разів більше, ніж у 1900 році. І навіть у цьому випадку об´єм прісної води в нашому розпорядженні все ще становить близько 13 000 куб. км на рік.

Лише 2,5 % води є прісною — придатною для життя. Близько 69 % від цієї кількості знаходиться в шапках полярного льоду і гірських льодовиках або в підземних водоносних горизонтах, занадто глибоких для того, щоб відкачувати її при сучасній технології.

2) Об´єм прісної води, що є в розпорядженні людини для споживання, залежить від тієї швидкості, з якою джерела прісної води відновлюються або поновлюються в процесі глобального гідрологічного циклу, а не від загальної кількості запасів прісної води у світі. Щороку на континенти осідає 113 000 куб. км води, 72 000 куб. км з яких випаровується знову в атмосферу. Щорічно 41 000 куб. км води поновлюють водоносні пласти і повертаються річками чи іншими змивами в океани. Якщо всю воду світу умовно вилити у ванну, то її порція, що може бути використана безперервно протягом року, ледве наповнить чайну ложку.

Гідрологічний цикл є дуже ефективним виробником прісної води, однак він дуже неефективний як розподільник. Внаслідок цього складається така ситуація, коли така багата на воду країна, як Канада, має надмірні запаси прісної води, що становлять 122 000 куб. м на людину щорічно, а інші великі країни — лише 1200 куб. м на людину щорічно. Тому в багатих на воду країнах водні ресурси використовуються не повністю, в той час як інші частини земної кулі забезпечені нею недостатньо. Багато країн можуть затримувати лише деяку частину своїх потенційних водних ресурсів, що залежить від здатності їхньої землі затримувати воду у водосховищах і від ступеня та стану їхньої інфраструктури.

Тема. Охорона літосфери.
План
1. Охорона ґрунтів від виснаження.
2. Охорона ґрунтів від ерозії.
3. Меліорація земель та її екологічні наслідки.
4. Земельний кодекс України (2011).
5. Кодекс України про надра (1994).

1) Виснаження ґрунту - збіднення ґрунту поживними речовинами в результаті неправильної агротехніки, тривалого вирощування сільськогосподарських культур без внесення добрив або при недостатньому їх внесення та ін.

Земельний фактор, як і повітря, вода, біосфера, сонячна енергія, є найважливішою складовою навколишнього природного середовища. Земна твердінь (суходіл) виконує значну кількість необхідних і незамінних функцій. Перш за все, земля є місцем розселення і проживання людей та переважної більшості видів рослинного і тваринного світу, інших живих організмів. Вона створює необхідні матеріальні умови для життєдіяльності та відпочинку людини, виступає важливим, а для деяких видів діяльності (сільське і лісове господарство) і основним засобом виробництва і, одночасно, предметом праці, є фактором біологічної продуктивності, базою продовольчих і сировинних ресурсів.

За своїми властивостями земельні ресурси характеризуються як вичерпні, обмежені і частково відновлювані. В той же час, за підрахунками вчених, площа земельних ресурсів світу, в розрахунку на одну людину, щорічно скорочується на 2%, а площа продуктивних угідь - на 6-7%. Коефіцієнт забезпеченості земельними ресурсами (Кн), який являє собою відношення середньої густоти населення даної країни до середньої світової густоти населення, коливається від 36,0, наприклад, у Мальті, 10,4 - в Японії, 8,5 - у Великій Британії, 8,0 - у Німеччині, до 3,4 - у Франції, 3,0 - у Китаї, 0,8 - у США і 0,3 - в Аргентині. Для України цей коефіцієнт дорівнює 2,8, що ставить її в один ряд з країнами з досить високим «тиском» на землю.

Однією з найбільших цінностей земельних ресурсів є ґрунт - верхній шар земної кори, який утворився під дією природних факторів (клімат, рельєф, особливості геологічної будови місцевості, рослинні та тваринні організми тощо), самостійне природно-історичне, органо-мінеральне утворення, здатне до саморозвитку і самовідтворення, яке забезпечує функціонування біосфери. Ці функції визначають роль земельного фонду країни як одного з найважливіших видів ресурсів економічного розвитку та найціннішої частини національного багатства.

Існування, соціальне благополуччя і здоров'я народу України нерозривно пов'язані з землею.

1. Проблема виснаження земель

Якщо ми думаємо про рослини і травах і середньому вмісті поживних речовин в шарі ґрунту завтовшки в сім дюймів, то ми стикаємося приблизно з двома мільйонами фунтів ґрунту на акр, з якої дві тисячі фунтів буде фосфор в різних хімічних сполуках, причому деякі з них будуть недоступні для живлення рослин.

Якщо тільки половина цього фосфору буде в доступній формі, то цього вистачить всього для 100 поганих урожаїв, коли на одне зерно піде 10 фунтів фосфору з акра; або для 40 хороших урожаїв, на кожен з яких піде 25 фунтів з акра. Після цього вирощування зернових на цій землі має бути припинено.

Урожай в 60 бушелів пшениці чи зернових з акра забирає від 25 до 28 фунтів фосфору на акр. Аналогічним чином виснажується і вміст у ґрунті кальцію, хоча цей мінерал зазвичай присутня не в такому обмеженій кількості, і не так швидко виводиться, як фосфор. Листя і стебла швидкоростучих рослин і трав багаті кальцієм і фосфором. У рослинах фосфор у великих кількостях накопичується в насінні, в той час як кальцій в основному залишається в листі.

Значна частина світової торгівлі зайнята транспортуванням хімічних речовин, головними з яких є кальцій і фосфор, що входять до складу продовольства. Чи використовується продукція, вирощена на землі, у формі пшениці для виготовлення хліба, в формі молока і м'яса, або у формі вовни, або шкір для пошиття одягу, кожен фунт такої продукції призводить до виснаження ґрунтів або пасовищ.

Якщо ми думаємо тільки про сотню добрих врожаїв, які складають межу здатності навіть найкращих земель, і тих 25 хороших урожаїв, на які здатні рядові землі, то ми, ймовірно, занадто марнотратні. Проблема виснаження земель багатьом може здатися незначною, або тому що люди не усвідомлюють того, як відбувається виснаження, або тому, що вони що вони вважають відновлення земель простою справою.

Багато людей розуміють, що ті фермерські господарства, які вони знали в дитинстві, вже не настільки родючі, тому що вони «втомилися». Переїзд людей в міста, почасти, є наслідком поклику соціального центру і почасти наслідком виснаження ґрунтів. Хоча є багато речей, які впливають на переїзд в місто, багато що можна зрозуміти з переписів населення, які враховують розмір фермерського господарства та його прибутковість

2. Виснаження українських чорноземів стає катастрофічним

Процес виснаження і деградації українських чорноземів починає набувати катастрофічних масштабів. Про це заявив голова комітету Верховної ради України з питань аграрної політики та земельних відносин Григорій Калетник.

За його словами, заради отримання максимального прибутку від вирощування та продажу високорентабельних на світових ринках сільськогосподарських культур, великі агропромислові підприємства України виходять за науково-обгрунтовані межі сівозміни, завдаючи, таким чином, непоправної шкоди родючості землі. Крім того, на крупного товаровиробника орієнтуються також дрібні фермерські господарства, зазначив Калетник. «Наприклад, соняшник у структурі сівозміни окремих областей складає не 15-17 відсотків, як було раніше, а більше половини посівів», - стверджує голова парламентського комітету.

Він також повідомив, що в Комітеті розроблено проекти низки законів, здатних врегулювати питання сівозміни і родючості земель, а найголовніше - повернути державний контроль над використанням сільськогосподарських угідь. Однак їх подальше просування, за словами Калетника, стикається з протидією аграрного лобі.

Крім того, окремі депутати не вірять у здатність законів навести порядок. "Дуже поширена думка, що будь-який державний контроль стимулює корупцію, що, нібито, кожен сільський підприємець буде завжди стояти перед вибором - сплатити штраф за допущене їм зниження родючість землі, або приховати цей факт, давши хабар чиновнику", - зазначив Калетник. Депутат упевнений, що можна не допустити цього, якщо законодавчий інструмент контролю за родючістю земель буде максимально об'єктивним, а вплив чиновника в ньому зведено до мінімуму.

2) Грунт — основний компонент наземних екосистем, що утворився протягом геологічних епох в результаті постійної взаємодії біотичних і абіотичних факторів. Як складний біоорганомінеральний комплекс грунти є природною основою функціонування екологічних систем біосфери.
Важливою властивістю грунтів є їх родючість. Завдяки їй грунти є основним засобом виробництва в сільському та лісовому господарствах, головним джерелом сільськогосподарських продуктів та інших рослинних ресурсів, основою забезпечення добробуту населення. Тому охорона грунтів, раціональне використання, збереження та підвищення їх родючості — неодмінна умова дальшого економічного прогресу суспільства.
Охорона грунтів стає нині особливо актуальною в зв'язку із зростаючим приростом населення Землі та продовольчою проблемою, яка для багатьох країн і, насамперед для країн Азії, Африки та Південної Америки, що економічно розвиваються, є досить гострою.
Світові продовольчі ресурси складаються з рослинних продуктів, продуктів тваринництва і біологічних запасів морів. Збільшення продуктів перших двох груп можливе лише при раціональному землекористуванні.
Тим часом людство використовує для сільського господарства лише 1,43 млрд. га орних земель, що становить близько 10,4% суші, або 2,95% всієї поверхні земної кулі. Нагадаємо, що пустині (гарячі і холодні) займають 45% суші. За агрикультурний період втрати земельних ресурсів внаслідок ерозії, засолення, будівництва міст і населених пунктів, доріг і промислових комплексів досягли в світі величезних розмірів — до 2 млрд. га, тобто вони набагато перевищують сучасну орну площу планети. Зараз щороку з обороту випадає 5—7 млн. га різних земельних угідь. Тому охорона грунтів — основна народногосподарська проблема для всіх країн світу.
Основоположником вчення про грунти є відомий російський учений В. В. Докучаєв. Він сформулював основні закони ґрунтоутворення, встановив географічні закономірності поширення грунтів. Створив науку про раціональне використання грунтів для потреб землеробства. ("Головними факторами ґрунтоутворення є материнська порода, кліматичні умови, рослинні і тваринні організми, рельєф і вік країни та господарська діяльність людини.
Материнська, або грунтоутворююча порода, входить до складу грунту як його мінеральна частина, впливаючи тим самим на процес ґрунтоутворення, на наявність поживних речовин, на фізичні й хімічні властивості грунтів. На багатих на зольні речовини материнських породах — продуктах звітрювання доломітів, діабазів, глинистих сланців, вапняків — формуються родючі грунти, на пісковиках, кремнистих породах — грунти, бідні на поживні речовини.
Клімат впливає на процес ґрунтоутворення дією температури і вологи. Температура діє на фізичні, хімічні, біохімічні і біологічні процеси грунтів. Вона зумовлює також фізичне звітрювання материнських порід, впливає на режим випаровування вологи з грунту.
Опади впливають на грунт як механічно, так і хімічно. Вони руйнують структуру грунту, вимивають з грунту органічні та інші поживні речовини, зумовлюють процес опідзолення. Підземна волога також впливає на процес ґрунтоутворення. Високий рівень ґрунтових вод спричиняє утворення горизонту, несприятливого за своїми фізико-хімічними та біологічними особливостями для росту рослин.
Рослини і тварини внаслідок активного біологічного впливу є найважливішим фактором ґрунтоутворення. В цьому процесі беруть участь як вищі, так і нижчі рослини й тварини — бактерії, водорості, гриби, дощові черви та інші представники ґрунтової флори і фауни. На процес ґрунтоутворення впливають органічні рештки рослин, за рахунок яких утворюється гумусовий — найбільш родючий шар ґрунтового профілю, діяльність кореневих систем. Останні спричиняють біологічне вивітрювання материнських порід і є важливим фактором, що впливає на структуру грунту. За допомогою рослинного покриву можна поліпшувати фізико-хімічні властивості грунтів, впливати на їхню родючість.

3) Закон України від 14.01.2000 № 1389 - XIV „Про меліорацію земель” визначає засади правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і меліоративних систем, та повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері меліорації земель і спрямований на забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту суспільних інтересів.

Відповідно до вищезазначеного закону меліорація земель - це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь[1].

Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

1. Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, пересушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на силових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо).

Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисельові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.

2. Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.

3. Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, їх хімічного складу.

Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та фосфоритування ґрунтів.

4. Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.

5. Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як:

- площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм;

- лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозій та поліпшення грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг[4]