Історія екологічної етики

Мислячу людину сприймають по священному благоговінню перед життям – В. Гюго

Про етичне ставлення до природи здавна говорили багато видатних людей: Будда, що проголосив принцип незавдавання шкоди іншим живим істотам, Піфагор, Плутарх, що розглядали добре ставлення до тварин як основу моральної поведінки людини, Франциск Ассизський, що сприймав живих істот як своїх братів і сестер, Томас Мор і Мішель де Монтень, що закликали до милосердя стосовно тварин, Мухаммед, що захищав тварин від недбайливих людей.

Навіть у найголодніші роки Ганді відмовився змусити індусів їсти м'ясо: “Ми не можемо вбивати корів, ми маємо бути солідарними з усяким створінням, що страждає”.

Засновниками екологічної етики можна назвати американського еколога і природоохоронника Олдо Леопольда (1887-1948) і німецького лікаря і філософа Альберта Швейцера (1875-1965). Класична праця О. Леопольда “Календар пісщаного графства” була видана у 1949 році, після смерті його автора. У 1953 році вийшли інші його книги під заголовком “Кругова ріка”. У цих роботах О. Леопольд розвив свої погляди з екології, екологічної етики (етики землі) і природоохоронної естетики. Етика благоговіння перед життям (універсальна етика) розроблена Альбертом Швейцером у класичних працях “Культура й етика” (написана на початку 20-х років і видана в 1923 році), а також у “Вченні про благословення перед життям” (написана в лікарні в 1961 році, вийшла в НДР у 1963 році).

Великий поштовх у розвитку екологічної етики дали екологічна теологія (вивчення екологічних етичних поглядів різних релігій), а також пильна увага до екологічних етичних традицій різних народів, зокрема, американських індіанців (екологічна етнографія).

Не слід заперечувати величезний вплив руху захисту тварин на розвиток екологічної етики. Ще в 1802 році у Франції була призначена премія за роботу, яка дала найкращу відповідь на питання: “Наскільки жорстокість, що практикується над тваринами, впливає на моральний рівень населення, і чи корисно буде видати щодо цього закони?”

Колискою товариств захисту тварин варто вважати Англію. У 1809 році прем'єр-міністр лорд Ерскін проголосив у палаті лордів: “Без жалю до тварин немає істинно гарного виховання, немає істинно доброго серця”. У 1822 році завдяки Ерскіну був прийнятий перший у Європі закон про покарання мучителів тварин. У 1824 році Річард Мартін заснував у Лондоні перше у світі товариство захисту тварин. У 1892 році на земній кулі існувало вже 780 таких товариств, з них в Англії — 244, у Німеччині — 191; у США - 105, у Швеції і Норвегії - 31. До 1896 року у світі відбулося 12 міжнародних конгресів суспільств товариств захисту тварин.

У 1959 році було створено Міжнародне товариство захисту тварин. На 1998 рік тільки в системі “Інтернет” були подані про 6 000 різних громадських організацій, що займаються правами тварин, які приводять три основні міжнародні акції: Антихутрова кампанія, Антикосметична кампанія і кампанія, спрямована на поліпшення умов утримання сільськогосподарського птаха і худоби у тваринницьких комплексах.

На Заході екологічна етика вперше голосно заявила про себе на початку 70-х років, коли її стали викладати у філософських курсах вузів. Піонером тут вважається університет штату Вісконсін, де екологічна етика читається професором Беярдом Каллікоттом з 1971 року. Із середини 70-х екологічна етика поправу стала називатись самостійною дисципліною. Особливо активно ця наука почала розвиватись в США, Англії, Австралії, Норвегії та Канаді.

У 1972 році Джон Б. Кобб-молодший опублікував першу статтю з екологічної етики в США “Чи не пізно? Теологія екології”. У цьому ж році Вільям Блекстоун організував конференцію “Філософія й екологічна криза”. У 1973 році Арне Нейс Надрукував статтю “Рух глибинної екології”, що стала початком нового руху, а Ричард Рутлі вперше зробив доповідь по екологічної етики на світовому конгресі. У 1975 році Холмс Ролстон III у популярному журналі “Етика” опублікував статтю “Чи це екологічна етика?”.

У 1990 році створюється Міжнародне товариство екологічної етики (його лідери — Лаура Вестра і Холмс Ролстон III) і Міжнародна асоціація природоохоронної філософії (на чолі з Брюсом В. Фольцем і Робертом Фродманом). Товариство філософії і теократії з початку 90-х років також багато уваги приділяє екологічній етиці. Ці товариства організовують конференції і публікують матеріали.

З'явилися журнали, спеціально присвячені екологічній етиці. Один з них організований у США філософом Юджином Харгроувом у 1979 році і був названий “Екологічна етика” (“Environmental ethics”), з 1992 року в Англії випускається журнал “Екологічні цінності” (“Environmental values”). У Канаді журнал “Сурмач” (“The Trumpeter”) — з 1983 року. У Німеччині існує журнал “Екологія й етика” (“Okologie und ethic”). Крім цього в США видаються такі журнали як “Екофілософія” (“Ecophilosophy”), “Глибинний екологіст” (“The deep ecologist”), “Журнал сільськогосподарської й екологічної етики” (“Journal of agricultural and environmental ethics”), “Між видами” (“Between the species”), “Етика і тварини” (“Ethics and animals”), “Етика і навколишнє середовище” (“Ethics and the Environment”) — з 1995 року, “Етика, місце, навколишнє середовище” (“Ethics, Place and Environment”) - з кінця 90-х. На 1981 рік бібліографічний список англоамериканської літератури з екологічної етики нараховував більш 3200 найменувань. Були проведені міжнародні конференції “Права нелюдської природи” (1974), “Гуманістична й екологічна свідомість” (1980), “Екологічна етика і Сонячна система” (1985) і ін.

Великий доробок у розвиток екологічної етики внесли роботи таких авторів як Джордж Кайфер “Біоетика” (1979), Крістін Шрейдер-Фречет “Екологічна етика” (1981), Доналд Шофер і Том Аттіг “Етика і навколишнє середовище” (1983), Робін Етфілд “Етика й екологічна турбота” (1983), Роберт Злліот і Арран Гейєр “Екологічна філософія” (1983), Том Ріган “Межа Землі: нові есе з екологічної етики” (1984), Холмс Ролстон III “Філософія дикості, що минає” (1986), Пітер Сінгер “Звільнення тварин” (1975), Ендрю Лінзі “Права тварин” (1976), Том Ріган і Пітер Сінгер “Права тварин і людські обов'язки” (1976), Пол Тейлор “Повага до природи” (1986), Джон Пасмор “Людська повага до природи” (1974), Макс Оелшлегер “Ідея дикої природи” (1991), “Стан дикої природи” (1992), Родерик Неш “Права природи” (1989), “Дика природа й американський розум” (1975), Стефен Боросса “Естетика ландшафту”, Юрйо Сепанмаа “Краса навколишнього середовища” (1986), Лінда Гребер “Дика природа як священний простір” (1976) та ін.

Юджином Харгроувом в Університеті штату Північний Техас створений спеціальний центр з екологічної філософії, що активно розробляє питання екологічної етики (сайт центру — www.cep.unt.edu).

Зараз екологічна етика на Заході має більше десятка різних напрямків, що бурхливо розвиваються (звільнення тварин, ексцентризм, екофемінізм, глибинна екологія і т.д.), а також таких яскравих теоретиків і проповідників як Холмс Ролстон III, Юджин Харгроув, Беярд Каллікотт. Спеціальний комітет з біоетики діє в Європейському Союзі. 24 квітня в багатьох країнах відзначається День прав тварин.

У 1982 році Генеральною Асамблеєю ООН прийнята Всесвітня Хартія природи — перший міжнародний документ, що підкреслює, що усім формам життя повинна бути забезпечена можливість існування.

У 1991 p. у Законі Нової Зеландії “Про управління природними ресурсами” вперше у світі одержав законодавче закріплення захист внутрішньої цінності екосистем. У 1999 p. у Новій Зеландії прийнятий закон про права людиноподібних мавп, у 2000 p. затверджена декларація Землі, у 2001 p. Рада Європи заборонила тестувати косметику на тваринах, з 2002 p. у Німеччині права тварин захищені Конституцією країни.

У 37 штатах США жорстоке поводження з тваринами прирівнюється до особливо тяжких злочинів, у Швейцарії тварин офіційно запропоновано називати не “речами”, а “істотами”, в Англії заборонено вирощувати для виробництва хутра хутрових звірів, а згідно з новим британським законом (2002 p.) власники ферм повинні забезпечувати своїх вихованців іграшками (для нормального росту і розвитку).

Велике значення для ознайомлення природоохоронної громадськості країн СНД закордонними класиками екологічної етики мало видання в 1992 році московським видавництвом “Голубка” двох книг — “Екологічна антологія” і “Думаючи як гора”, а також іншим московським видавництвом “Прогрес” у 1990 році збірника “Глобальні проблеми і загальнолюдські цінності”. У 1993 році в Москві вийшла врешті-решт легендарна “Троянда світу” Данила Андрєєва, що мала велику главу з екологічної етики. Велике значення мали також огляди американського журналу “Екологічна етика”, опубліковані московським філософом В. Єрмолаєвою в 1989, 1990 і 1994 роках. Проблеми екологічної етики неодноразово піднімаються в газеті еколога В. Берліна “Жива Арктика” (Аппатіти), книгах і статтях екоанархіста С. Фомічева (м. Дзержинськ Нижегородської обл.), роботах московського філософа Л. Василенко, московського історика А. Стручкова, нижегородського філософа В. Кутирьова. Активну діяльність з популяризації екологічної етики розвив морський еколог, академік НА України Г. Полікарпов (Севастополь), ним була підготовлена програма для навчання школярів з екологічної етики. Проблеми застосування екологічної етики в заповідній справі присвятили кілька своїх цікавих робіт доктори біологічних наук А. Нікольський і В. Дежкін (Москва). Викладач кафедри філософії Далекосхідного державного аграрного університету (м. Благовєщенськ) Н. Калініна в 2002-2003 pp. одна з перших у СНД стала читати вузівський курс екологічної етики.

Київським еколого-культурним центром разом з московським Цетром охорони природи (Е. Симонов) за підтримки Еколого-просвітцького центру “Заповідники” (Н. Даниліна) у 1996 році був розпочатий міжнародний проект “Любов до природи” (Гуманітарна екологічна ініціатива), однією з задач якого є популяризація і розробка екологічної етики. Київський еколого-культурний центр видав по цій темі кілька десятків книг, з 1999 року випускає “Гуманітарний екологічний журнал”, а в травні 2001 року в Києві, за підтримки Центру охорони дикої природи та ІРФ, провів перший у СНД Міжнародний семінар з екологічної етики, а на міжнародному семінарі “Трибуна-9” (Київ, травень 2003 p.) були прийняті Декларації прав природи.